ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем

Олександр Сушко
2017.10.17 19:20
Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.

Петро Скоропис
2017.10.17 15:52
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

І головний біль спускається на крилі да Вінчі
в тім’я ворога у бруковій шинелі.

І голуби на фронтоні двірця Мінеллі

Маркіяна Рай
2017.10.17 13:38
У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї й за нашого неба край.
Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Наслідивши в мені глибоким відбитком кр

Любов Бенедишин
2017.10.17 11:59
Вишивала бісером
І була веселою…
Гойдалку підвісила
Високо під стелею.

Гойда-гойда-гойдечки…
Кляті злидні-хвойдочки
Обступили, каються.

Ірина Вовк
2017.10.17 11:27
М. М.Сінельніков «Хвилюючі спогади»: С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Вікторія Лимарівна
2017.10.16 21:46
Квапиться осінь–вбрання ще не має.
Барви шепочуть на листях тополі.
Сукню весільну знайти поспішає.
Ось і блукає, самотня, у полі!
Хоче вона собі кращої долі!


В пошуках– колір зелений втрачає!

Оксана Логоша
2017.10.16 20:42
Переболіло. Перетужила.
Солона осінь тече по жилах.
Пішла марою, дощем укрита.
Солона осінь тече із ритвин.
Тече і стигне-береться струпом.
О пізня ноче! О темінь глупа!
Я вже не плачу-немає солі-
Піду позичу в чужої долі.

Ірина Вовк
2017.10.16 20:41
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара б

Ірина Вовк
2017.10.16 20:36
З АВТОБІОГРАФІЇ АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовсько

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:08
Тепло-карим, у горіхову ніч,
коли вітри колисанки свистіли,
і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
й серед викорчуваних днів їх впізнава

Іван Потьомкін
2017.10.16 16:42
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Поеми

 СМЕРТЬ ЗОЛОТОГО МІТУ. Американський щоденник
У цьому тексті - враження ліричного героя Ігоря Павлюка від річного перебування у Сполучених Штатах Америки (1999-2000 років), де він був монахом у стильному пивному барі Нью-Йорка, працював у Науковому Товаристві імені Тараса Шевченка, у Гарвардському університеті, подорожував усією Америкою - від Канади до Мексики: дивись в Інтернеті "Автобіографію" поета та інтерв'ю із ним на цю тему...

ПОЇЗДКА ПЕРША

1.

Стало зовсім не модно любити свою батьківщину.
Запах ладану з грішми змішався. І так живем.
У Нью-Йорку пластмасовий присмак не в ім'я Отця і Сина.
Довгі нігті обрізані листям пливуть у човен,
Що над риб'ячим небом гойдає домашній Місяць,
І надкушену свічку, і квітку, що йде у плід,
Слимачкову усмішку, світлицю, зорю, темницю
І Колумбові кості, незігнуті в зляканій ним Землі.

Сюди їдуть грішити, не знаючи, що це значить...
І будують церкви, й бережуть, як себе, слова.
І вареники роблять, немов бумеранг апачі,
Тихим почерком пташки листи адресуючи вам.

Пияки із Пустомит мусолять нерідну юність,
Тут, в корчмі San Jose,
Пишуть вірші порожні на жовтих листках лотерей.
І бабуся-повстанка в бабусиній вишиванці
На чутливе "Спасибі" відтінює вам "О'key!".
Москалів проклинає і стильно боїться Бога.
Наче воду, цілує, заплющивши очі,
Прапόр батьківщинний свій.
Причащає-прочищує душу піснями, немов дорогу,
Та купує для вічності місце в чиказькій простій траві,
Над якою каміння — немов хмародерів діти...
І ніяких знайомих очей журавлиних зграй.
Тільки зорі такі ж...
І куди ж то від них подітись?
Ну хіба що до них полетіти —
Без тіла, без діла і без Дніпра.

2.

Я з останніх штанів зробив би для нас вітрило,
Щоби наш корабель з усіма до усіх летів...
Адже краще: нехай кораблям виростають крила,
Аніж стануть човни з літаків.

Вчора шаблю козацьку струнку
Бачу в "третій столиці світу".
Та шаблями, на щастя, не ріжуть собі скрижанілих вен.
А направду: що тута (у світі)
Буває гидкіше за смерть золотого міту? —
Лиш народження міту нового —
Старого, як все нове.

Сексуально бомбити Багдад,
У сабвеях — реклама Лорки
Із рекламою "водкі "Смирнофф"...
Тут уже можна все.
Для якоїсь планети, звичайно, Нью-Йорк — гальорка.
Для В'єтнаму також...
Ну а так, то здається йому,
Що він всіх пасе:
Стару діву — Свободу, плаксивий новий комп'ютер
І посолений сніг (у нікуди, бач, слизько йти)...
Племена індіанців, Аляску, чукотські юрти,
А насправді — самого його зелені взяли чорти.

Гемінґвей і Уїтмен ліпили цей протяг часу
Із глибокого ритму очей рабині-княжни,
Бо зустрінеш таку африканку —
Розіб'єш священну чашу
І племен, і народів, й Антисатани.

3.

Що ж так порожньо тут —
В цих блискучо-смердючих ритмах,
Де вино по мечах, а не кров голуба мовчить?
І бездомний, що homeless зоветься,
На прощах сміється ридма і розтягує мить.
Мов зіниці, розширює мить.
В них кастрована кішка, кастрована білка й пальма...
Якась ватяна церква безгрішно збирає гріш.
А по ночах залізних плаксиво сміються гальма.
"І ти бруд, ітибрут, і ти, Брут...
За мене мене заріж".

Хмародерів бездомних квадратно-наївні очі,
І безбожна печаль жебраків, що не знають нас.
Їхня Флоріда, кажуть, подібна до Сочі.
І на нашу афганську — в'єтнамська їхня війна.

Зі стволів автоматів пили самогонку синю.
Культуристи-священики щось там про Хтось плели.
Нам і їм.
У нас кругла одна батьківщина.
Ми розпались.
Й вони розійдуться… на жаль, колись.

На руїнах імперії нові виростають міти,
Часом навіть релігії — як християнство от.
Ми радієм, як діти, крилаті і голі діти.
Ми вчимося свободи, боїмося її висот.
Я ж злякався Нью-Йорка.
Тепер його стало шкода.
Так, як шкода усіх і усього,
Бо все мине.
Так минають століття, діди і роди.
Так стара індіанка стрічала, проста, мене.
Так десь Барка живе —
Чи в гнізді, чи в човні, чи в Сонці,
Чи на криках гори, чорнокрилий полин де є.
Він боїться себе? Чи вовків? Чи людей? Чи стронцію?
Він — мовчання чиєсь.

А довкруг — голий бізнес: порожньо-стара солома —
І провалля, в яке спішимо, наче гонять нас.
“Ліпше бульбу з лушпайками їсти там,
Де народжений, вдома”,
Ніж втікати від себе в простір...
Вже ліпше — в час.

4.

Пахне порохом порох. І рвуть вишиванку груди.
Вільні бомби летять на дітей, на лелек, на цвіт...
Дуже голосно тут. Дуже смішно і сумно, люде,
Вже чотириста років, а, може, й мільйонів, літ...

Без дитинства країна.
Лише індіанця кости — наче корінь, мов корінь...
А решта — скло і метал.
Тим болючіша осінь. Тим буде болючіша осінь.
І вмиратиме міт золотий, мов "голубая даль".

Дайте ж дереву волю — від яблук, землі, коріння —
І воно пропаде на вітрах — без дітей і гнізд.
Так хоронять дітей, так весною пора осіння.
Так старіючий негр душею танцює твіст.
Він психолог трави.
А в Нью-Йорку — степи з асфальту.
Сон чужої землі.
І не чути падіння зір.
З лебединого пуху шиють залізні пальта.
Сон чужої Землі.
Виє безвірий звір.

Сивий ангел не знає ніякої мови люду,
Або знає усі... Так, урешті, як долар-чорт.
Молоко динозаврів йому подають на блюді.

А поезія тут — просто душевний спорт.

...Але ж люди як люди.
І птиці також — як люди.
І тривожні усі. І наївні, як діти площ.
Та хто знає, хто знає?..
Зраджували й Іуду.
Скільки снігу!..
Пілатові голову замело.

Вже нестаро нічого. Лише доброта й прощення.
Що ж. Вже й міту немає для тих, що створили міт.
Дуже легко повчати, як повні твої кишені
Тих, у кого лиш пісня зосталася на обід...

Має рацію кесар і той, хто над ним, — так само...
І ця липа старенька, що квітне останній раз.
Роблять нас міліграми, а убивають грами.

Врешті — не ми є в америках,
Лиш америки в нас.

5.

Мабуть, так продавали на чокнутих ринках Кафи:
За косу і за зуби, за сніжність дівочих перс.
Українські пастушки, султанші масонських мафій,
Внук Чумацьких Шляхів безпупо до вас примерз.

Спеціально згубив, щоби потім шукати істину...
Криє матом благим свій нестерпно-блаженний біль.
Час доходить межі.
Гріє крила на свічці містика.
Батьківщина не любить себе в перинах сільських весіль.

Внук вже звик до життя —
До америк, японій, Рами...
Ще б навчитися жебрати — й можна купити хрест.
Боїмося не шрамів.
Боїмося — коли по шрамах...
Забирайте мене.
Батьківщину не руште.
Фест.

6.

Я монахом в Америці.
Ми продаємо пиво.
Кажем: "From other planets".
Кадило у нас і спів.
Не хмелієм від доларів.
Бавимося в щасливих.
Нам все менше, все менше для щастя потрібно слів.

Ці зелені листочки, здавалось, дають свободу.
Скільки ж мудрості треба, щоб взяти свободу з них!
З пісні моря і космосу вийшла душа народу.
На зелених листочках портретна печаль весни.

Брайтон Біч. Ланцюги золоті. Дієтичне сало.
Білий дім сексуальний і білі раби — то ми:
З Му-му лену, України чи Мексіки нелегали
Про душевну історію кожного можна писати томи.
Роблять чорну роботу, в підвалах живуть, у норах.
Цю імперію точать, як Римську колись такі...
Як Радянська імперія, ця розлетиться в порох.
І складатимуть внуки про них золоті казки.

Ну а поки що наше козацтво
Виносить лайно з-під серів.
І по вусах тече, й попадає у жили їм...
Хоч-не-хоч — ностальгія за Си Ре Се Ром
Прокидається в горлі і нудить, як вічний гімн.
Як комп'ютерний вірус у фінішних снах століття,
Де двозначні нулі анулюють, можливо, все...
Середина між смертю й польотом — ледь-ледь зомліти
І у стані такому казати усім про сенс,
Що Америка світом керує,
Що тут є злото...
— Thank you!
— Fuck you... — у відповідь.
Тут — "подлєци всєх стран".
Придивитися добре: болото — воно і в раю болото.
А баран злоторунний, то він все одно баран.

Тож вмирає той міт золотий про країну Волі...
Може, він ще воскресне.
Воскреслі ідуть від нас...
І народить калина від клена сумну тополю.
Наче сон на чужій Землі — бандурна стара струна.

Я вернусь в Україну.
В початок усе вертає.
Там я буду бідніший на чорта,
Багатший на себе, бо...
Там болючіший час.
Чужина ж тільки простір має.
Чужина — то усе, чого не торкнувся Бог.

То ляльковий театр, де злі барабаси правлять.
Раз у місяць із носа тече їм радянська кров.
Якщо ми йдем туди ж —
Я не вірю ні в ліво, ні в право.

Зліва серце чомусь...
Посередині —
Лиш Дніпро.

Нью-Йорк, 1999


ПОЇЗДКА ДРУГА

1.

На моїй батьківщині розруха заломлює крила
І літають льоди над німим ворожінням мас.
Та візьми зрозумій: де тут слабкість, а де там сила.
Повний рай назбирається... потім нещасних нас.

А вони головами повлазять у вушка голок
Із порожніми душами, блиском гавайських вілл.
А на старості — чорно.
На старості зовсім голо,
Бо ж людині не треба на будень того,
Що наварено для весіль.

У моїй батьківщині Христова терпка покора
І поганське шукання вогню у нічних лісах.
Як піщані годинники, люде стоять на Сізіфових горах,
Аж в бабусі страшної сріблиться коса й коса…

А тим часом, заклявши свій рід
Чи вчепивши хреста на зірку,
Комуністи стають мільйонерами,
А журавлями — даль.
І буває не тому нам гірко, що зле,
А тому, що не тому "гірко"
Цілувати коріння, аж трісла б зубів емаль...

2.

Революція тиха чумою по селах бродить
І покора якась веледушна над всім і вся,
Ніби щастям свободи відшиблено пам'ять роду
І з дурацькою маскою знято свічу лиця.

Непотрібний нікому, здається, поет молодий чи Байда,
Бо не ролі, а долі із ними зіграє час.
За жінками найкращими лізе мохнатий зайда,
Волохато, європськи, по-хлопськи сторонить нас.

Річка часу ж спішить.
Не встигають відбитися верби,
А не те що обличчя, чи душі, чи зорі в ній.
Тільки цвіт черешневий від злого безпліддя стерплий.
Усе інше встигає відбитись в налитім в чарки вині,
Що по корчмах скляних
Від трамвайних дзвінків здригнеться,
Стане кров'ю дурною, але не покличе в бій...
Учорашній придворний оп'ять на котурни пнеться.
Називають: покаявся...
Маєш тобі.

Відректись і продати(сь) — це різні їй-Богу вдачі.
Бо ж Петрове іудство й Іудська петровість є...
Все побачено тут.
Там, напевно, не все пробачено.
На моїй батьківщині кров матерщина п'є.

3.

То ж, замкнувши до весен схвильований вірності пояс,
Вирушаю у світ із прасвіту свойого знов,
Щоб довести собі (гойя-гойя!), що я не гой, я...
Чужина — то аналіз, чи в мене дніпрова кров.

Роздоріжжя моє й бездоріжжя — обоє гади,
Недолюблені діти свободи
Й мої хрести.
І були би до лямпочки всі політичні влади,
Але ж друзі мої скурвились до них іти.

Чи вернутись в часи, коли ми ще боялися коней
І жили грубувато — мов свічку мечем тяли.
А озера із птахом над ними нам правили за ікони
І за ліки від щастя — заварений в грім полин.

Як в старенькій церковці невидимий хор співає,
Як зриваються зорі... скидають богів і царів...

У моїй батьківщині таке щось проізростає,
Що узяв би й під серцем, як вічне дитя, зігрів.

4.

...Ще не бачу, а чую: лелеки летять додому.
В чужині зостаються лиш ті, що уже навік.
Я над ними лечу.
Кров згортається юним ромом
І здається:
На муку лиш
Родиться чоловік...

5.

Всує суча сучасність мені розпинає крила,
Щемом панських шампанських задобрити хоче дух.
Слава славі — на Місяці теж є вила
І в поліському озері можна знайти звізду.

...Батьківщина чекала і слухала голос крові,
Перебитий чеченськими лунами, як сивиною шрам.
До війни... ну, як завжди... до волі не був готовий
Боголіпний народ на берегах Дніпра.

А коли восени поспадали всі маски з кленів
І здригнулися дзвони, й заграли весняний вальс,
Наше плем'я в душі було ще простим, зеленим,
То й втікало від себе.
І наздогнало вас...

Бо вертатись до себе вам вже, здається, пізно.
Й ми підем з усіма в глухомань —
Той залізний рай?..
То ж стоїть у дірявім човні
П'яний в дим молодий перевізник,
І росте на калині кленова сумна кора.

Грубо тесані люде приходять і хочуть злота.
Й темна мудрість століть не говорить нічого їм.
В самогонному щасті росте молода голота,
В Україні америк шукаючи чи окраїн.

...Але це промине —
І болюче всміхнуться гени,
Як маленькі шаблі,
Як пилинки космічних гроз.

То ж тоді, восени, поспадають всі маски з кленів.
Юну Лету журитиме ще молодий Дніпро.

Отако.
Отак во.
Як бувало, так знову буде.
Тільки ж треба людині так мало,
Так мало тре...

Тому, мабуть, Америка нам не болить, а нудить.
І тому Україна ніколи не вмре.

Нью-Йорк, весна 2000





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-22 13:25:21
Переглядів сторінки твору 4509
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.870 / 5.5  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 4.671 / 5.5  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
СУЧАСНЕ
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2017.05.20 19:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Нечуйвітер (М.К./М.К.) [ 2009-01-03 00:46:00 ]
Сумну нині картину ви намалювали, пане Ігоре!
Не був я, правда в тій Гамериці. І слава Богу.
Що дивно - прочитав до кінця (що зі мною буває рідко) - і не знудився - навпаки: плечі розправляються вкінці! Дай, Боже, щоб все так і сталось. Молитимемось за це.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2009-11-03 11:31:50 ]
Ви мене вразили.
Дякую Славкові за "наводку", а автору - за правдиву оповідь. Знайомі картини. А найцікавіше, що я теж у 1999 там була :-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2009-11-04 08:37:48 ]
...Писав, Вандо, як і завжди, те, що відчував.
Шкода, що ми там не зустрілися. :)

Дзвоніть, заходьте.
Будьмо і тримаймося!
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2009-11-04 08:39:52 ]
Добре було би, Ярославе, з того всього десь пива попити...
:)
Мобільник можу переслати "милом".

Ігор.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Дудар (Л.П./М.К.) [ 2012-02-20 14:43:47 ]
Дух перехопило!!! Знайомих багато там...Ех би в морди їхні цим згустком.. Любові до ДНІПРА,УКРАЇНИ...( Пішов теж до пива.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-21 23:09:07 ]
Як глибоко про пережите!І як ЛГ болить Україна...Крізь серце провели.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-23 22:59:10 ]
Це ж я, пані Світлано, там же, в Америці і писав... Дякую за відчування.