ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.01.23 06:54
Одшуміла зелена діброва,
Залп гарматний покрови зірвав.
У траншеї землиця бордова,
Покотилась моя голова.

А від тулуба - шмаття криваве,
Не впізнають ні батько, ні син.
У кармін Україну обарвив

Віктор Кучерук
2019.01.23 05:28
Усе так само, мов колись,
І так буденно, як учора, –
Ми звично й вдячно обнялись,
Адже обом – любов на користь.
У тебе є своя сім’я
І я родину власну маю,
Але кохання течія
Уперто грішників єднає.

Маркіяна Рай
2019.01.22 23:58
Ми - одинокі орієнтири
На мапах долі щоденних стрічних.
Ми - точки, втрачені на предвічних
Обривах думки і зламах волі.
Ми - перехрестя, мости і схили,
Комусь - вершини, комусь - підніжжя.
Ми водночас і засів і збіжжя,
Дощі живильні й фатальні зл

Богдан Манюк
2019.01.22 21:45
Масенко прокинувся пізно. До опівночі зчитував з обрію щось потаємне, що залягло б йому на серці небуденним відчуттям, а потім соталося нитками думок. Так налаштовував себе на творчий порив наступного, вихідного дня, коли тема нового його оповідання, як л

Ігор Деркач
2019.01.22 20:46
У будь-якому явищі – у спорті,
поезії, релігії, таки,
не можна виключати ані чорта,
ані благої Божої руки.

Але диявол поламає роги,
а нація вертає до основ.
Надійні віхи нашої дороги

Володимир Бойко
2019.01.22 17:03
Хай горе і печаль, мов свічечка, згоряють.
Останнєє прости, останнє прощавай...
О, друже мій, не плач, ніхто не помирає...
І не вони, – а ми від них ідемо вдаль.

Хай Бог передвістив дочасно нам розлуку,
Але коли упав ти, вибитий з сідла,
Вони і пі

Тетяна Левицька
2019.01.22 13:44
Не суди і  судимим не будеш,
крок від святості і до облуди!
Від любові - до зради людської,
що прощенням довіку  не згоїш.
Крок від радощі, смути, надії
до сльози лицемірства на віях.
Від гріха, каяття і розпуки,
до звитяги, піднесення духу.

Вікторія Торон
2019.01.22 09:37
Без жару пристрасті, із тихим розумінням
я напишу тобі чи віддано промовчу,
і слово вдумливе не гратиме промінням
і не звучатиме вагомо і пророче.

Його я з досвіду сплітатиму поволі
(така освіченість дається не одразу),
щоб вистеляло завитки тво

Віктор Кучерук
2019.01.22 07:24
Минає день без болю втрат –
Ані поранених, ні вбитих, –
Хоча ворожий автомат
Волає голосом неситим.
Не заспокоїться ніяк,
Розширене від жару, дуло,
Що позабуде крові смак
І не знайдуть нас потім кулі.

Олександр Сушко
2019.01.22 06:10
Спермотоксикоз - тяжка хвороба,
Нумо, озирніться навкруги!
Бачите,- страждалець супить лоба,
Прагне ласки молодих богинь.

Хоче мавку стиглу обійняти,
Трохи поносити на руках.
Парубок у силі! Гей, дівчата!

Сонце Місяць
2019.01.22 02:19
На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), як

Галина Михайлик
2019.01.21 21:42
В ієрархії його цінностей
їй – порцелянове місце,
почесна першість
у визначеній регламентованості,
дозовані літери, звуки, видива,
пошанівок і дистанція.

О так! Корона!

Олексій Кацай
2019.01.21 19:23
Дивочний берег без води й прибою,
без водоростей, мушель, суходолу,
біля якого хвилі хилитають
грузьку математичну порожнечу,
що прилипає до бортів і тіла
з імлою та фракталами галактик.
Там, серед них, – моя. З якої випав
броньований артилерійс

Петро Скоропис
2019.01.21 17:34
Троє пані з в’язанням, їх теревені
в холу фотелях за муки хресні;
пансіон «Аккадеміа» зі усім
білим світом пливе у Різдво розбухлим
в телевізіях; вилитий клерк з гросбухом
обертає колесо вкіл осі.

II

Вікторія Лимарівна
2019.01.21 17:02
Сніжний ранок, сніжна днина:
Всі дерева білі-білі.
До зимової вітрини
Долучилися намети
Та й змінили силуети.
У обіймах заметілі,
Наче зовсім заніміли
Кущики, паркани, хатки,

Маркіяна Рай
2019.01.21 14:20
А в січні вишні такі морозні
На груди білі, на плахту снігу...
Хрипить з простуди, або ж від бігу,
І просто все, як ніколи в році.

Ми - мерзлі ягоди придорожні,
Комусь - під ноги, комусь - в долоні.
Ніхто не знає, в якому лоні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Поеми

 СМЕРТЬ ЗОЛОТОГО МІТУ. Американський щоденник
У цьому тексті - враження ліричного героя Ігоря Павлюка від річного перебування у Сполучених Штатах Америки (1999-2000 років), де він був монахом у стильному пивному барі Нью-Йорка, працював у Науковому Товаристві імені Тараса Шевченка, у Гарвардському університеті, подорожував усією Америкою - від Канади до Мексики: дивись в Інтернеті "Автобіографію" поета та інтерв'ю із ним на цю тему...

ПОЇЗДКА ПЕРША

1.

Стало зовсім не модно любити свою батьківщину.
Запах ладану з грішми змішався. І так живем.
У Нью-Йорку пластмасовий присмак не в ім'я Отця і Сина.
Довгі нігті обрізані листям пливуть у човен,
Що над риб'ячим небом гойдає домашній Місяць,
І надкушену свічку, і квітку, що йде у плід,
Слимачкову усмішку, світлицю, зорю, темницю
І Колумбові кості, незігнуті в зляканій ним Землі.

Сюди їдуть грішити, не знаючи, що це значить...
І будують церкви, й бережуть, як себе, слова.
І вареники роблять, немов бумеранг апачі,
Тихим почерком пташки листи адресуючи вам.

Пияки із Пустомит мусолять нерідну юність,
Тут, в корчмі San Jose,
Пишуть вірші порожні на жовтих листках лотерей.
І бабуся-повстанка в бабусиній вишиванці
На чутливе "Спасибі" відтінює вам "О'key!".
Москалів проклинає і стильно боїться Бога.
Наче воду, цілує, заплющивши очі,
Прапόр батьківщинний свій.
Причащає-прочищує душу піснями, немов дорогу,
Та купує для вічності місце в чиказькій простій траві,
Над якою каміння — немов хмародерів діти...
І ніяких знайомих очей журавлиних зграй.
Тільки зорі такі ж...
І куди ж то від них подітись?
Ну хіба що до них полетіти —
Без тіла, без діла і без Дніпра.

2.

Я з останніх штанів зробив би для нас вітрило,
Щоби наш корабель з усіма до усіх летів...
Адже краще: нехай кораблям виростають крила,
Аніж стануть човни з літаків.

Вчора шаблю козацьку струнку
Бачу в "третій столиці світу".
Та шаблями, на щастя, не ріжуть собі скрижанілих вен.
А направду: що тута (у світі)
Буває гидкіше за смерть золотого міту? —
Лиш народження міту нового —
Старого, як все нове.

Сексуально бомбити Багдад,
У сабвеях — реклама Лорки
Із рекламою "водкі "Смирнофф"...
Тут уже можна все.
Для якоїсь планети, звичайно, Нью-Йорк — гальорка.
Для В'єтнаму також...
Ну а так, то здається йому,
Що він всіх пасе:
Стару діву — Свободу, плаксивий новий комп'ютер
І посолений сніг (у нікуди, бач, слизько йти)...
Племена індіанців, Аляску, чукотські юрти,
А насправді — самого його зелені взяли чорти.

Гемінґвей і Уїтмен ліпили цей протяг часу
Із глибокого ритму очей рабині-княжни,
Бо зустрінеш таку африканку —
Розіб'єш священну чашу
І племен, і народів, й Антисатани.

3.

Що ж так порожньо тут —
В цих блискучо-смердючих ритмах,
Де вино по мечах, а не кров голуба мовчить?
І бездомний, що homeless зоветься,
На прощах сміється ридма і розтягує мить.
Мов зіниці, розширює мить.
В них кастрована кішка, кастрована білка й пальма...
Якась ватяна церква безгрішно збирає гріш.
А по ночах залізних плаксиво сміються гальма.
"І ти бруд, ітибрут, і ти, Брут...
За мене мене заріж".

Хмародерів бездомних квадратно-наївні очі,
І безбожна печаль жебраків, що не знають нас.
Їхня Флоріда, кажуть, подібна до Сочі.
І на нашу афганську — в'єтнамська їхня війна.

Зі стволів автоматів пили самогонку синю.
Культуристи-священики щось там про Хтось плели.
Нам і їм.
У нас кругла одна батьківщина.
Ми розпались.
Й вони розійдуться… на жаль, колись.

На руїнах імперії нові виростають міти,
Часом навіть релігії — як християнство от.
Ми радієм, як діти, крилаті і голі діти.
Ми вчимося свободи, боїмося її висот.
Я ж злякався Нью-Йорка.
Тепер його стало шкода.
Так, як шкода усіх і усього,
Бо все мине.
Так минають століття, діди і роди.
Так стара індіанка стрічала, проста, мене.
Так десь Барка живе —
Чи в гнізді, чи в човні, чи в Сонці,
Чи на криках гори, чорнокрилий полин де є.
Він боїться себе? Чи вовків? Чи людей? Чи стронцію?
Він — мовчання чиєсь.

А довкруг — голий бізнес: порожньо-стара солома —
І провалля, в яке спішимо, наче гонять нас.
“Ліпше бульбу з лушпайками їсти там,
Де народжений, вдома”,
Ніж втікати від себе в простір...
Вже ліпше — в час.

4.

Пахне порохом порох. І рвуть вишиванку груди.
Вільні бомби летять на дітей, на лелек, на цвіт...
Дуже голосно тут. Дуже смішно і сумно, люде,
Вже чотириста років, а, може, й мільйонів, літ...

Без дитинства країна.
Лише індіанця кости — наче корінь, мов корінь...
А решта — скло і метал.
Тим болючіша осінь. Тим буде болючіша осінь.
І вмиратиме міт золотий, мов "голубая даль".

Дайте ж дереву волю — від яблук, землі, коріння —
І воно пропаде на вітрах — без дітей і гнізд.
Так хоронять дітей, так весною пора осіння.
Так старіючий негр душею танцює твіст.
Він психолог трави.
А в Нью-Йорку — степи з асфальту.
Сон чужої землі.
І не чути падіння зір.
З лебединого пуху шиють залізні пальта.
Сон чужої Землі.
Виє безвірий звір.

Сивий ангел не знає ніякої мови люду,
Або знає усі... Так, урешті, як долар-чорт.
Молоко динозаврів йому подають на блюді.

А поезія тут — просто душевний спорт.

...Але ж люди як люди.
І птиці також — як люди.
І тривожні усі. І наївні, як діти площ.
Та хто знає, хто знає?..
Зраджували й Іуду.
Скільки снігу!..
Пілатові голову замело.

Вже нестаро нічого. Лише доброта й прощення.
Що ж. Вже й міту немає для тих, що створили міт.
Дуже легко повчати, як повні твої кишені
Тих, у кого лиш пісня зосталася на обід...

Має рацію кесар і той, хто над ним, — так само...
І ця липа старенька, що квітне останній раз.
Роблять нас міліграми, а убивають грами.

Врешті — не ми є в америках,
Лиш америки в нас.

5.

Мабуть, так продавали на чокнутих ринках Кафи:
За косу і за зуби, за сніжність дівочих перс.
Українські пастушки, султанші масонських мафій,
Внук Чумацьких Шляхів безпупо до вас примерз.

Спеціально згубив, щоби потім шукати істину...
Криє матом благим свій нестерпно-блаженний біль.
Час доходить межі.
Гріє крила на свічці містика.
Батьківщина не любить себе в перинах сільських весіль.

Внук вже звик до життя —
До америк, японій, Рами...
Ще б навчитися жебрати — й можна купити хрест.
Боїмося не шрамів.
Боїмося — коли по шрамах...
Забирайте мене.
Батьківщину не руште.
Фест.

6.

Я монахом в Америці.
Ми продаємо пиво.
Кажем: "From other planets".
Кадило у нас і спів.
Не хмелієм від доларів.
Бавимося в щасливих.
Нам все менше, все менше для щастя потрібно слів.

Ці зелені листочки, здавалось, дають свободу.
Скільки ж мудрості треба, щоб взяти свободу з них!
З пісні моря і космосу вийшла душа народу.
На зелених листочках портретна печаль весни.

Брайтон Біч. Ланцюги золоті. Дієтичне сало.
Білий дім сексуальний і білі раби — то ми:
З Му-му лену, України чи Мексіки нелегали
Про душевну історію кожного можна писати томи.
Роблять чорну роботу, в підвалах живуть, у норах.
Цю імперію точать, як Римську колись такі...
Як Радянська імперія, ця розлетиться в порох.
І складатимуть внуки про них золоті казки.

Ну а поки що наше козацтво
Виносить лайно з-під серів.
І по вусах тече, й попадає у жили їм...
Хоч-не-хоч — ностальгія за Си Ре Се Ром
Прокидається в горлі і нудить, як вічний гімн.
Як комп'ютерний вірус у фінішних снах століття,
Де двозначні нулі анулюють, можливо, все...
Середина між смертю й польотом — ледь-ледь зомліти
І у стані такому казати усім про сенс,
Що Америка світом керує,
Що тут є злото...
— Thank you!
— Fuck you... — у відповідь.
Тут — "подлєци всєх стран".
Придивитися добре: болото — воно і в раю болото.
А баран злоторунний, то він все одно баран.

Тож вмирає той міт золотий про країну Волі...
Може, він ще воскресне.
Воскреслі ідуть від нас...
І народить калина від клена сумну тополю.
Наче сон на чужій Землі — бандурна стара струна.

Я вернусь в Україну.
В початок усе вертає.
Там я буду бідніший на чорта,
Багатший на себе, бо...
Там болючіший час.
Чужина ж тільки простір має.
Чужина — то усе, чого не торкнувся Бог.

То ляльковий театр, де злі барабаси правлять.
Раз у місяць із носа тече їм радянська кров.
Якщо ми йдем туди ж —
Я не вірю ні в ліво, ні в право.

Зліва серце чомусь...
Посередині —
Лиш Дніпро.

Нью-Йорк, 1999


ПОЇЗДКА ДРУГА

1.

На моїй батьківщині розруха заломлює крила
І літають льоди над німим ворожінням мас.
Та візьми зрозумій: де тут слабкість, а де там сила.
Повний рай назбирається... потім нещасних нас.

А вони головами повлазять у вушка голок
Із порожніми душами, блиском гавайських вілл.
А на старості — чорно.
На старості зовсім голо,
Бо ж людині не треба на будень того,
Що наварено для весіль.

У моїй батьківщині Христова терпка покора
І поганське шукання вогню у нічних лісах.
Як піщані годинники, люде стоять на Сізіфових горах,
Аж в бабусі страшної сріблиться коса й коса…

А тим часом, заклявши свій рід
Чи вчепивши хреста на зірку,
Комуністи стають мільйонерами,
А журавлями — даль.
І буває не тому нам гірко, що зле,
А тому, що не тому "гірко"
Цілувати коріння, аж трісла б зубів емаль...

2.

Революція тиха чумою по селах бродить
І покора якась веледушна над всім і вся,
Ніби щастям свободи відшиблено пам'ять роду
І з дурацькою маскою знято свічу лиця.

Непотрібний нікому, здається, поет молодий чи Байда,
Бо не ролі, а долі із ними зіграє час.
За жінками найкращими лізе мохнатий зайда,
Волохато, європськи, по-хлопськи сторонить нас.

Річка часу ж спішить.
Не встигають відбитися верби,
А не те що обличчя, чи душі, чи зорі в ній.
Тільки цвіт черешневий від злого безпліддя стерплий.
Усе інше встигає відбитись в налитім в чарки вині,
Що по корчмах скляних
Від трамвайних дзвінків здригнеться,
Стане кров'ю дурною, але не покличе в бій...
Учорашній придворний оп'ять на котурни пнеться.
Називають: покаявся...
Маєш тобі.

Відректись і продати(сь) — це різні їй-Богу вдачі.
Бо ж Петрове іудство й Іудська петровість є...
Все побачено тут.
Там, напевно, не все пробачено.
На моїй батьківщині кров матерщина п'є.

3.

То ж, замкнувши до весен схвильований вірності пояс,
Вирушаю у світ із прасвіту свойого знов,
Щоб довести собі (гойя-гойя!), що я не гой, я...
Чужина — то аналіз, чи в мене дніпрова кров.

Роздоріжжя моє й бездоріжжя — обоє гади,
Недолюблені діти свободи
Й мої хрести.
І були би до лямпочки всі політичні влади,
Але ж друзі мої скурвились до них іти.

Чи вернутись в часи, коли ми ще боялися коней
І жили грубувато — мов свічку мечем тяли.
А озера із птахом над ними нам правили за ікони
І за ліки від щастя — заварений в грім полин.

Як в старенькій церковці невидимий хор співає,
Як зриваються зорі... скидають богів і царів...

У моїй батьківщині таке щось проізростає,
Що узяв би й під серцем, як вічне дитя, зігрів.

4.

...Ще не бачу, а чую: лелеки летять додому.
В чужині зостаються лиш ті, що уже навік.
Я над ними лечу.
Кров згортається юним ромом
І здається:
На муку лиш
Родиться чоловік...

5.

Всує суча сучасність мені розпинає крила,
Щемом панських шампанських задобрити хоче дух.
Слава славі — на Місяці теж є вила
І в поліському озері можна знайти звізду.

...Батьківщина чекала і слухала голос крові,
Перебитий чеченськими лунами, як сивиною шрам.
До війни... ну, як завжди... до волі не був готовий
Боголіпний народ на берегах Дніпра.

А коли восени поспадали всі маски з кленів
І здригнулися дзвони, й заграли весняний вальс,
Наше плем'я в душі було ще простим, зеленим,
То й втікало від себе.
І наздогнало вас...

Бо вертатись до себе вам вже, здається, пізно.
Й ми підем з усіма в глухомань —
Той залізний рай?..
То ж стоїть у дірявім човні
П'яний в дим молодий перевізник,
І росте на калині кленова сумна кора.

Грубо тесані люде приходять і хочуть злота.
Й темна мудрість століть не говорить нічого їм.
В самогонному щасті росте молода голота,
В Україні америк шукаючи чи окраїн.

...Але це промине —
І болюче всміхнуться гени,
Як маленькі шаблі,
Як пилинки космічних гроз.

То ж тоді, восени, поспадають всі маски з кленів.
Юну Лету журитиме ще молодий Дніпро.

Отако.
Отак во.
Як бувало, так знову буде.
Тільки ж треба людині так мало,
Так мало тре...

Тому, мабуть, Америка нам не болить, а нудить.
І тому Україна ніколи не вмре.

Нью-Йорк, весна 2000





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-22 13:25:21
Переглядів сторінки твору 5177
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.870 / 5.5  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 4.671 / 5.5  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
СУЧАСНЕ
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2018.08.08 19:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Нечуйвітер (М.К./М.К.) [ 2009-01-03 00:46:00 ]
Сумну нині картину ви намалювали, пане Ігоре!
Не був я, правда в тій Гамериці. І слава Богу.
Що дивно - прочитав до кінця (що зі мною буває рідко) - і не знудився - навпаки: плечі розправляються вкінці! Дай, Боже, щоб все так і сталось. Молитимемось за це.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Нова (М.К./М.К.) [ 2009-11-03 11:31:50 ]
Ви мене вразили.
Дякую Славкові за "наводку", а автору - за правдиву оповідь. Знайомі картини. А найцікавіше, що я теж у 1999 там була :-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2009-11-04 08:37:48 ]
...Писав, Вандо, як і завжди, те, що відчував.
Шкода, що ми там не зустрілися. :)

Дзвоніть, заходьте.
Будьмо і тримаймося!
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2009-11-04 08:39:52 ]
Добре було би, Ярославе, з того всього десь пива попити...
:)
Мобільник можу переслати "милом".

Ігор.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Дудар (Л.П./М.К.) [ 2012-02-20 14:43:47 ]
Дух перехопило!!! Знайомих багато там...Ех би в морди їхні цим згустком.. Любові до ДНІПРА,УКРАЇНИ...( Пішов теж до пива.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-21 23:09:07 ]
Як глибоко про пережите!І як ЛГ болить Україна...Крізь серце провели.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-23 22:59:10 ]
Це ж я, пані Світлано, там же, в Америці і писав... Дякую за відчування.