ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Росткович /
Проза
Притча про Учня та Вчителя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про Учня та Вчителя
Довгі роки жив Учень у Вчителя пізнаючи його мудрість. Крім того, звичайно, він робив багато інших необхідних для них обох речей: збирав хмиз для вогнища, носив воду з джерела, прибирав у печері, де вони вдвох жили, ходив на полювання. А коли до Вчителя приходили люди за порадою – Учень уважно слухав, що той говорить. Інколи Вчитель сам розпочинав розказувати різні історії про далекі краї, про дивовижні звичаї чужинців, про мудреців, що жили за морями, про мудрість їхню та повчання. Однак, це бувало дуже рідко, хіба лише коли до них довго ніхто не приходив і Вчителю ставало нудно - хотілося побалакати, та не було з ким. Решту ж часу все їхнє спілкування зводилося до вітань з початком нового дня та побажань доброї ночі. Навіть по господарству, якщо це слово підходить до тих злиднів, в яких вони жили, Учень вже сам, без наказу Вчителя, знав сам що має робити.
Так вони жили разом довгі роки. Не зважаючи на скупість повчань вчителя та скромність їхнього столу - Учень за всі ці роки жодного разу навіть не подумав про те щоб його покинути. Та одного дня Вчитель захворів. Погляд його затьмарився, він зліг. Часто шепотів щось, часом кричав, чи то на якійсь чужинській сові, чи то просто щось незрозуміле Учневі. І хоча учень поїв його відварами цілющих трав, його продовжувало трясло в лихоманці. Тим часом люди, які продовжували приходити до нього за порадами, поверталися ні з чим. Вчитель не міг їм допомогти, а Учень вважав себе не в праві давати поради замість Вчителя. Та припаси їжі закінчувалися, а Вчитель все не одужував.
Одного ранку Учень зрозумів, якщо він сьогодні нічого не заробить, то завтра їм нічого буде їсти. І, коли прийшли люди до Вчителя, він не прогнав їх, а вислухав і порадив чинити так як сам вважав за потрібне. Так продовжувалося день за днем. Тим часом, Вчитель почав одужувати. Він вже не марив. Потроху почав сидіти, потім просив Учня виводити його на свіже повітря. Слухав, не втручаючись і не поправляючи, повчання-настанови Учня людям, які до них приходили. Одного сонячного ранку вчитель зрозумів, що вже є цілком зоровим. Він сам, опираючись лише на палицю-посох, вийшов з печери. На той час і Учень повернувся з лісу, де збирав цілющі трави та ягоди.
- Доброго дня, Вчителю! – привітався він, зрадівши, що Вчитель сам вийшов з печери.
- І справді гарний день сьогодні, дуже гарний, - відповів Вчитель.
- Чого бажаєте, Вчителю ? – запитав Учень.
- А даси слово, що виконаєш моє бажання? – посміхнувся в бороду старець.
- Звичайно! Зроблю все, що забажаєте, Вчителю!
- Ти добре подумав, перш аніж відповісти? – не вгавав старий.
- Так, Вчителю!
- Моє бажання просте, - врешті пояснив наставник. – Хочу, щоб Ти негайно покинув мене, мою печеру, цю гору і ніколи сюди не повертався. Я дякую Тобі за все, що Ти робив для мене всі ці роки, які ми разом прожили. За те що не дав мені померти і вилікував-виходив мене, коли я хворів. Але зараз я здоровий і бажаю, щоб Ти залишив мене.
- За що, Вчителю, ви мене проганяєте!? – тільки і спромігся запитати остовпілий Учень.
- Не питай мене більше нічого, збирайся і йди своєю дорогою! – відповів Учитель.
Учневі нічого не залишалося, як виконати волю наставника. Довгі роки блукав він дорогами світу, носячи з собою образу за невдячність Вчителя. Але одного дня, коли вже Учень посивів-постарів... Одного гарного ранку, проходячи повз дерево, побачив, як якась (він не знав її імені) пташка виштовхує пташеня з гнізда, змушуючи його вчитися самостійно літати. І цієї миті Учень врешті зрозумів зміст останніх слів Вчителя: “... і йди своєю дорогою”. “Яким же я був дурнем! ” – сказав він собі. “Скільки років я носив у серці чорну образу замість вдячності мудрому вчителеві”. Він підвів голову, подивився на синє безхмарне ранкове небо. І йому чомусь стало легко-легко на душі, неначе з неї впав страшенний тягар.
“Йти своєю дорогою”, - посміхнувся він в сиву бороду і пішов далі.
Так вони жили разом довгі роки. Не зважаючи на скупість повчань вчителя та скромність їхнього столу - Учень за всі ці роки жодного разу навіть не подумав про те щоб його покинути. Та одного дня Вчитель захворів. Погляд його затьмарився, він зліг. Часто шепотів щось, часом кричав, чи то на якійсь чужинській сові, чи то просто щось незрозуміле Учневі. І хоча учень поїв його відварами цілющих трав, його продовжувало трясло в лихоманці. Тим часом люди, які продовжували приходити до нього за порадами, поверталися ні з чим. Вчитель не міг їм допомогти, а Учень вважав себе не в праві давати поради замість Вчителя. Та припаси їжі закінчувалися, а Вчитель все не одужував.
Одного ранку Учень зрозумів, якщо він сьогодні нічого не заробить, то завтра їм нічого буде їсти. І, коли прийшли люди до Вчителя, він не прогнав їх, а вислухав і порадив чинити так як сам вважав за потрібне. Так продовжувалося день за днем. Тим часом, Вчитель почав одужувати. Він вже не марив. Потроху почав сидіти, потім просив Учня виводити його на свіже повітря. Слухав, не втручаючись і не поправляючи, повчання-настанови Учня людям, які до них приходили. Одного сонячного ранку вчитель зрозумів, що вже є цілком зоровим. Він сам, опираючись лише на палицю-посох, вийшов з печери. На той час і Учень повернувся з лісу, де збирав цілющі трави та ягоди.
- Доброго дня, Вчителю! – привітався він, зрадівши, що Вчитель сам вийшов з печери.
- І справді гарний день сьогодні, дуже гарний, - відповів Вчитель.
- Чого бажаєте, Вчителю ? – запитав Учень.
- А даси слово, що виконаєш моє бажання? – посміхнувся в бороду старець.
- Звичайно! Зроблю все, що забажаєте, Вчителю!
- Ти добре подумав, перш аніж відповісти? – не вгавав старий.
- Так, Вчителю!
- Моє бажання просте, - врешті пояснив наставник. – Хочу, щоб Ти негайно покинув мене, мою печеру, цю гору і ніколи сюди не повертався. Я дякую Тобі за все, що Ти робив для мене всі ці роки, які ми разом прожили. За те що не дав мені померти і вилікував-виходив мене, коли я хворів. Але зараз я здоровий і бажаю, щоб Ти залишив мене.
- За що, Вчителю, ви мене проганяєте!? – тільки і спромігся запитати остовпілий Учень.
- Не питай мене більше нічого, збирайся і йди своєю дорогою! – відповів Учитель.
Учневі нічого не залишалося, як виконати волю наставника. Довгі роки блукав він дорогами світу, носячи з собою образу за невдячність Вчителя. Але одного дня, коли вже Учень посивів-постарів... Одного гарного ранку, проходячи повз дерево, побачив, як якась (він не знав її імені) пташка виштовхує пташеня з гнізда, змушуючи його вчитися самостійно літати. І цієї миті Учень врешті зрозумів зміст останніх слів Вчителя: “... і йди своєю дорогою”. “Яким же я був дурнем! ” – сказав він собі. “Скільки років я носив у серці чорну образу замість вдячності мудрому вчителеві”. Він підвів голову, подивився на синє безхмарне ранкове небо. І йому чомусь стало легко-легко на душі, неначе з неї впав страшенний тягар.
“Йти своєю дорогою”, - посміхнувся він в сиву бороду і пішов далі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію