ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Олехо
2020.11.25 10:11
Місце гріха – душа
Місто гріхів – планета
Ось допишу віршА
Стану на шлях аскета…

Окіл живе юрба
Помстою і брехнею
Лаю в душі раба

Тетяна Левицька
2020.11.25 09:35
Була колись ти ружею,
що пнулася до неба.
Рукою хтось байдужою
зламав красиві стебла,

в землі лишивши корінця,
та навесні опісля,
пелюстям відродилася,

Микола Соболь
2020.11.25 07:24
А на душі так любо
і щастя через край.
Дай поцілую губи,
спиваючи розмай…
Таке палке кохання
буває раз в житті.
Ти перша і остання
у сонмі почуттів.

Сергій Губерначук
2020.11.25 06:09
Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

Подушки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.

Володимир Бойко
2020.11.25 00:30
Ведмежа конституція Кроляча проституція Теляча інституція Псяча контрибуція Мавпяча еволюція Бананова революція Заяча позиція Бичача амбіція Котяча композиція Індича інквізиція Свиняча пропозиція Тхоряча опозиція

Олена Багрянцева
2020.11.24 22:17
Прогноз на завтра: вітряно і сніг.
Грудневий жаль у грудях, як загроза.
Ти нетерпляче станеш на поріг,
Укритий смогом втоми і доріг,
В моїх обіймах грітись від морозу.
Ти несміливо станеш на поріг…

Переведу годинники назад.

Олександр Бобошко Заколотний
2020.11.24 21:02
Побіг по сир до супермаркета «Мишоловка»,
а там товари
вже два тижні
як подорожчали.
Людей до біса. Вже розкуплено все солодке;
нестерпні черги

Іван Потьомкін
2020.11.24 19:32
Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим буз

Роксолана Вірлан
2020.11.24 17:18
Не те щоб ніч, - а радше - чорний злак....
Не те щоб злак, - а зірна зав'язь думки,
Що вплила, ненароком, - просто так,
В зіницю нашорошену відунки.

І вгледіла...і вгледіла стара,
Що блиск осінній,стовчений бісятком,
Босятком вітру - свистом по

Олександр Сушко
2020.11.24 17:03
Ви помітили, що чоловік та жінка навіть гавкають по різному? Я не кажу про силу звуку чи тональність. Зрозуміло, що у чоловіків голос набагато нижчий за частотою та амплітудою, оскільки довжина зв’язок більша, аніж у прекрасної половини статі. Я кажу про

Серго Сокольник
2020.11.24 14:04
Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?

Тетяна Левицька
2020.11.24 11:18
Перший сніг, заметіль,
сліпить очі, сльозяться на вітру,
наскрізь дме навкруги,
увірвалась раптово зима
в моє місто осіннє,
у жовто-гарячу палітру
понасипала крейди,
інакшої фарби нема

Сергій Губерначук
2020.11.24 08:47
На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
я зустрічав мінливу долю,
нечисту і ясну.

Вона то в санях серед снігу,
застрягне, лізе чи повзе,
то в яґуаровому бігу

Ярослав Чорногуз
2020.11.24 08:17
Голі віти, вітер безголосий,
І обличчя саду вже старе.
Гребінь загубила пізня осінь -
Опадає листя із дерев.

Голі віти щуляться, мов терни,
Пройми усміхаються вікон.
Сутінь насувається химерна,

Володимир Бойко
2020.11.24 02:35
«Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль» - але москалі Маяковського не чують. Та які там сівозміни, коли скрізь по полю міни. Поганий той генерал, що не уявляє себе рядовим солдатом. Краще бути оббріхуваним, ніж оплакуваним. Краще посваритися з др

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 20:05
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марта Максимюк / Критика | Аналітика

 Марина Цвєтаєва Мій Пушкін Есе
(Переклад за вид. А.Ахматова. М.Цветаева. Стихотворения. Поэмы. Драматургия. Эссе. – М., 2002. – 748 [4] с.)

Розпочинається як глава настільного роману всіх наших бабусь і матерів (“Jane Eyre”) – Таємниця червоної кімнати.
У червоній кімнаті була таємна шафа.
Але до таємної шафи було інше, була картина в спальні матері – “Дуель”.
Сніг, чорні прутики деревець, двоє чорних людей ведуть третього попід руки до саней, а ще один, повернувшись спиною, відходить. Той, кого ведуть – Пушкін, відходить – Дантес. Дантес викликав Пушкіна на дуель, тобто заманив його на сніг і там, між чорними безлистими деревцями, убив.
Перше, що я дізналась про Пушкіна – це те, що його убили. Пізніше я дізналась, що Пушкін – поет, а Дантес – француз. Дантес зненавидів Пушкіна, тому що сам не міг писати вірші і викликав його на дуель, тобто заманив на сніг і там убив його із пістолета в живіт.Так я трирічною твердо узнала, що в поета є живіт, і – згадую всіх поетів, з якими коли-небудь зустрічалася, – про цей живіт поета, який так часто неситий, і в який Пушкін був убитий, турбувалась не менше, ніж про його душу. З пушкінської дуелі в мені відкрилась сестра. Скажу більше – в слові живіт для мене є щось священне, – навіть просте “болить живіт” мене затоплює хвилею співчуття, яке виключає будь-який гумор. Нас цим пострілом у живіт всіх поранили.
Про Гончарову не згадувалось зовсім, і я про неї дізналась уже дорослою. Проживши життя, гаряче вітаю це мамине замовчування. Міщанська трагедія отримувала велич міфу. Та, по суті, третього в цій дуелі не було. Були двоє: будь-хто і один. Тобто вічні дійові особи пушкінської лірики: поет – і чернь. Чернь, цього разу в мундирі кавалергарда убила – поета. А Гончарова, як і Микола І, – знайдеться завжди.

– Ні, ні, ні, ти тільки уяви собі! – говорила мати, зовсім не уявляючи собі цього ти. – Смертельно поранений, в снігу, а не відмовився від пострілу! Прицілився, попав, і ще й сам собі сказав: браво! – таким захопленим тоном, яким їй, християнці, природно було б: “Смертельно поранений, в крові, а простив ворога! Відкинув пістолет, протягнув руку” – цим, з усіма нами, явно повертаючи Пушкіна в його рідну Африку помсти й пристрастей і не підозрюючи, який урок – якщо не помсти, то пристрасті – на все життя дає мені, чотирирічній, ледь грамотній.
Чорна з білим, без жодної яскравої плями, мамина спальня, чорне з білим вікно: сніг і гілочки тих деревець, чорно-біла картина – “Дуель”, де на білизні снігу здійснюється чорна справа: вічна чорна справа убивства поета – черню.
Пушкін був мій перший поет, і мого першого поета – вбили.
З того часу, так, з того часу, як Пушкіна на моїх очах на картині Наумова – убили, щодня, щогодини, безперервно вбивали все моє дитинство, юність, – я поділила світ на поета – і всіх, і вибрала – поета, в підзахисні вибрала поета: захищати – поета – від усіх, як би ці всі не одягались і називались.
Три такі картини були в нашому домі: в їдальні – “Явлення Христа народу” з ніколи не розгаданою загадкою зовсім маленького і незрозуміло-близького, зовсім близького й незрозуміло-маленького Христа; друга, над нотною етажеркою в залі – “Татари” – татари в білих балахонах, у кам’яному домі без вікон, між білими стовпами убивають головного татарина (“Убивство Цезаря”), і – в спальні матері – “Дуель”. Два вбивства й одне явлення. І всі три було страшні, незрозумілі, погрозливі – і хрещення з небаченими ніколи чорними кучерявим з орлиними носами голими людьми і дітьми, які так заповнили річку, що каплі води не зосталось, було не менш страшним, ніж дві інші картини, – і всі вони чудово готували дитину до призначеного їй життя у страшний вік.

Пушкін був негром. У Пушкіна були бакенбарди (NB! тільки в негрів і в старих генералів), у Пушкіна було волосся вверх і губи назовні, і чорні, з синіми білками, як у цуценяти, очі – чорні наперекір явній світлоокості численних його портретів. (Раз негр – чорні.)
Пушкін був такий же негр, як той негр в Олександрівському пасажі, поряд з білим стоячим ведмедем, над вічно сухим фонтаном, куди ми з матір’ю ходили подивитись: чи не забив? Фонтани ніколи не б’ють (та і як вони це робили б?), російський поет – негр, поет – негр, і поета – убили.
(Боже, як все збулось! Який поет із колишніх і теперішніх не негр, і якого поета – не убили?)
Але до “Дуелі” Наумова – адже у кожного спогаду є свій пра-спогад, наче пожежна драбина, якою спускаєшся, не знаючи, чи буде ще східець – який завжди виявляється – або раптове нічне небо, на якому відкриваєш все нові й нові високі й дальші зірки, – але до “Дуелі” Наумова був інший Пушкін, Пушкін – коли я ще не знала, що Пушкін – це Пушкін. Пушкін не спогад, а стан, Пушкін – завжди й назавжди – до “Дуелі” Наумова був світанок, і, з нього виростаючи, в нього відходячи, розсікаючи його плечима, як плавець – річку, – чорний чоловік вищий за всіх і чорніший за всіх – з нахиленою головою й шапкою в руці.
Пам’ятник Пушкіну був не Пам’ятник Пушкіну (давальний відмінок), а просто Пам’ятник-Пушкіну, як одне слово, з однаково незрозумілими й окремо не існуючими поняттями пам’ятника й Пушкіна. Те, що вічне, під дощем і під снігом, – о, як я бачу ці завалені снігом плечі, всіма російськими снігами завалені й осилені африканські плечі! – плечима в світанок чи в сніговицю, приходжу я чи відходжу, відбігаю чи добігаю, стоїть з вічною шапкою в руці, називається “Пам’ятник-Пушкіну”.
Пам’ятник Пушкіну був ціллю й межею прогулянки: від пам’ятника Пушкіну – до пам’ятника Пушкіну. Пам’ятник Пушкіну був і ціллю бігу: хто швидше добіжить до Пам’ятник-Пушкіну. Тільки Асина нянька іноді, по простоті, скорочувала: “А біля Пушкіна – посидимо”, – чим незмінно викликала мою педантичну поправку: “Не біля Пушкіна, а біля Пам’ятник-Пушкіну”.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2006-01-05 11:31:39
Переглядів сторінки твору 3253
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.365 / 5  (3.916 / 4.55)
* Рейтинг "Майстерень" 4.267 / 5  (3.606 / 4.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марта Максимюк (Л.П./Л.П.) [ 2006-10-05 13:31:33 ]
чому ніхто не хоче прокоментувати мій переклад Цвєтаєвої? невже він такий поганий?