ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,

Микола Соболь
2020.01.18 06:10
Війною засмальцьована душа,
Чи відчуваєш насолоду миру?
Написано: "не сотвори кумира",
А ти у пекло бою вируша.

Тобі болить зруйнований Донбас,
Тортури побратимів у полоні
І сльози матерів гірко-солоні

Уляна Світанко
2020.01.17 21:44
Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
Нікому про це не зізнавшись,
Миритися вкотре не бачу підстав,
Я думаю так, хтось інакше.

Уміння прощати - справжнісінький труд:
Забути слова та образи,
А нерви киплять, накопичую бруд

Мессір Лукас
2020.01.17 20:51
Зелена муха – муха гнойова
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.

На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,

Сергій Губерначук
2020.01.17 18:55
Людино, Пасхо Золота!
Яйце, невиїдене Змієм!
Твій Бог забрів у болота,
що живляться з Твоїх помиїв!

Твій Бог з драглистого багна
простягує останні руки,
а Ти на крилах з полотна

Володимир Бойко
2020.01.17 16:42
Але ж – було!
Окрилено і дзвінко
Мелодія виповнювала день.
Була на світі щонайкраща жінка
І світ здавався сповненим пісень.

Але ж – нема
І сліду тих мелодій,

Тетяна Левицька
2020.01.17 14:19
Збирають думи кучугури
свинцевих хмар холодну тугу.
Судомить серце, струм зажури
у венах збільшує напругу.

І черв'ячок свердлить віднині,
горіх волоський мозку - думка.
А після мрії голубині

Вікторія Лимарівна
2020.01.17 14:09
Сяюча зірка у Небі єдина.
Диво з далеких космічних світів.
Саме сьогодні зійшла в надвечір’ї.
Відгук, сполука колишніх життів.

Тих, хто не встиг на землі догоріти!
Хто передчасно в миттєвості зник.
Як відчайдушно хотілося жити!

Козак Дума
2020.01.17 14:00
Я – Україна. Я уже вмираю!
Хто допоможе, людоньки, мені?!
Де ті, у кого хата скраю,
хто першим ворога стрічає?
Тону і захлинаюсь у багні…

Я Україна-мати. Мої діти,
куди ви із домівки подались?

Ярослав Чорногуз
2020.01.17 11:45
Не забирай у мене любу –
Все, доле, у руках твоїх.
Не напились мої ще губи
Її цілунків чарівних.

Не забирай кохану, доле,
Благаю, ні, не забирай.
Життя моє не сповнюй болем…

Серго Сокольник
2020.01.17 11:32
сюр***

Ніч поринула в сон
Інтернетоновин монітору.
Сон накинув ласо
На думки, і затиснув у шори
На перебіг подій
Погляд зморений сплячого ока...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марта Максимюк / Критика | Аналітика

 Марина Цвєтаєва Мій Пушкін Есе
(Переклад за вид. А.Ахматова. М.Цветаева. Стихотворения. Поэмы. Драматургия. Эссе. – М., 2002. – 748 [4] с.)

Розпочинається як глава настільного роману всіх наших бабусь і матерів (“Jane Eyre”) – Таємниця червоної кімнати.
У червоній кімнаті була таємна шафа.
Але до таємної шафи було інше, була картина в спальні матері – “Дуель”.
Сніг, чорні прутики деревець, двоє чорних людей ведуть третього попід руки до саней, а ще один, повернувшись спиною, відходить. Той, кого ведуть – Пушкін, відходить – Дантес. Дантес викликав Пушкіна на дуель, тобто заманив його на сніг і там, між чорними безлистими деревцями, убив.
Перше, що я дізналась про Пушкіна – це те, що його убили. Пізніше я дізналась, що Пушкін – поет, а Дантес – француз. Дантес зненавидів Пушкіна, тому що сам не міг писати вірші і викликав його на дуель, тобто заманив на сніг і там убив його із пістолета в живіт.Так я трирічною твердо узнала, що в поета є живіт, і – згадую всіх поетів, з якими коли-небудь зустрічалася, – про цей живіт поета, який так часто неситий, і в який Пушкін був убитий, турбувалась не менше, ніж про його душу. З пушкінської дуелі в мені відкрилась сестра. Скажу більше – в слові живіт для мене є щось священне, – навіть просте “болить живіт” мене затоплює хвилею співчуття, яке виключає будь-який гумор. Нас цим пострілом у живіт всіх поранили.
Про Гончарову не згадувалось зовсім, і я про неї дізналась уже дорослою. Проживши життя, гаряче вітаю це мамине замовчування. Міщанська трагедія отримувала велич міфу. Та, по суті, третього в цій дуелі не було. Були двоє: будь-хто і один. Тобто вічні дійові особи пушкінської лірики: поет – і чернь. Чернь, цього разу в мундирі кавалергарда убила – поета. А Гончарова, як і Микола І, – знайдеться завжди.

– Ні, ні, ні, ти тільки уяви собі! – говорила мати, зовсім не уявляючи собі цього ти. – Смертельно поранений, в снігу, а не відмовився від пострілу! Прицілився, попав, і ще й сам собі сказав: браво! – таким захопленим тоном, яким їй, християнці, природно було б: “Смертельно поранений, в крові, а простив ворога! Відкинув пістолет, протягнув руку” – цим, з усіма нами, явно повертаючи Пушкіна в його рідну Африку помсти й пристрастей і не підозрюючи, який урок – якщо не помсти, то пристрасті – на все життя дає мені, чотирирічній, ледь грамотній.
Чорна з білим, без жодної яскравої плями, мамина спальня, чорне з білим вікно: сніг і гілочки тих деревець, чорно-біла картина – “Дуель”, де на білизні снігу здійснюється чорна справа: вічна чорна справа убивства поета – черню.
Пушкін був мій перший поет, і мого першого поета – вбили.
З того часу, так, з того часу, як Пушкіна на моїх очах на картині Наумова – убили, щодня, щогодини, безперервно вбивали все моє дитинство, юність, – я поділила світ на поета – і всіх, і вибрала – поета, в підзахисні вибрала поета: захищати – поета – від усіх, як би ці всі не одягались і називались.
Три такі картини були в нашому домі: в їдальні – “Явлення Христа народу” з ніколи не розгаданою загадкою зовсім маленького і незрозуміло-близького, зовсім близького й незрозуміло-маленького Христа; друга, над нотною етажеркою в залі – “Татари” – татари в білих балахонах, у кам’яному домі без вікон, між білими стовпами убивають головного татарина (“Убивство Цезаря”), і – в спальні матері – “Дуель”. Два вбивства й одне явлення. І всі три було страшні, незрозумілі, погрозливі – і хрещення з небаченими ніколи чорними кучерявим з орлиними носами голими людьми і дітьми, які так заповнили річку, що каплі води не зосталось, було не менш страшним, ніж дві інші картини, – і всі вони чудово готували дитину до призначеного їй життя у страшний вік.

Пушкін був негром. У Пушкіна були бакенбарди (NB! тільки в негрів і в старих генералів), у Пушкіна було волосся вверх і губи назовні, і чорні, з синіми білками, як у цуценяти, очі – чорні наперекір явній світлоокості численних його портретів. (Раз негр – чорні.)
Пушкін був такий же негр, як той негр в Олександрівському пасажі, поряд з білим стоячим ведмедем, над вічно сухим фонтаном, куди ми з матір’ю ходили подивитись: чи не забив? Фонтани ніколи не б’ють (та і як вони це робили б?), російський поет – негр, поет – негр, і поета – убили.
(Боже, як все збулось! Який поет із колишніх і теперішніх не негр, і якого поета – не убили?)
Але до “Дуелі” Наумова – адже у кожного спогаду є свій пра-спогад, наче пожежна драбина, якою спускаєшся, не знаючи, чи буде ще східець – який завжди виявляється – або раптове нічне небо, на якому відкриваєш все нові й нові високі й дальші зірки, – але до “Дуелі” Наумова був інший Пушкін, Пушкін – коли я ще не знала, що Пушкін – це Пушкін. Пушкін не спогад, а стан, Пушкін – завжди й назавжди – до “Дуелі” Наумова був світанок, і, з нього виростаючи, в нього відходячи, розсікаючи його плечима, як плавець – річку, – чорний чоловік вищий за всіх і чорніший за всіх – з нахиленою головою й шапкою в руці.
Пам’ятник Пушкіну був не Пам’ятник Пушкіну (давальний відмінок), а просто Пам’ятник-Пушкіну, як одне слово, з однаково незрозумілими й окремо не існуючими поняттями пам’ятника й Пушкіна. Те, що вічне, під дощем і під снігом, – о, як я бачу ці завалені снігом плечі, всіма російськими снігами завалені й осилені африканські плечі! – плечима в світанок чи в сніговицю, приходжу я чи відходжу, відбігаю чи добігаю, стоїть з вічною шапкою в руці, називається “Пам’ятник-Пушкіну”.
Пам’ятник Пушкіну був ціллю й межею прогулянки: від пам’ятника Пушкіну – до пам’ятника Пушкіну. Пам’ятник Пушкіну був і ціллю бігу: хто швидше добіжить до Пам’ятник-Пушкіну. Тільки Асина нянька іноді, по простоті, скорочувала: “А біля Пушкіна – посидимо”, – чим незмінно викликала мою педантичну поправку: “Не біля Пушкіна, а біля Пам’ятник-Пушкіну”.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2006-01-05 11:31:39
Переглядів сторінки твору 3009
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.365 / 5  (3.916 / 4.55)
* Рейтинг "Майстерень" 4.267 / 5  (3.606 / 4.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марта Максимюк (Л.П./Л.П.) [ 2006-10-05 13:31:33 ]
чому ніхто не хоче прокоментувати мій переклад Цвєтаєвої? невже він такий поганий?