ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.05.16 15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.

Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн

Кока Черкаський
2026.05.16 13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,

Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,

хома дідим
2026.05.16 11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами

Володимир Невесенко
2026.05.16 11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.

Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні

Борис Костиря
2026.05.16 10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.

Ірина Вовк
2026.05.16 10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку

Вячеслав Руденко
2026.05.16 09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,

долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,

Тетяна Левицька
2026.05.16 09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.

Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли

Віктор Кучерук
2026.05.16 07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.

Іван Потьомкін
2026.05.15 19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о

Юрій Лазірко
2026.05.15 17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї

хома дідим
2026.05.15 15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам

С М
2026.05.15 13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить

Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить

Сергій Губерначук
2026.05.15 13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.

Телепортуєшся вкотре

Борис Костиря
2026.05.15 11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.

Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,

Артур Курдіновський
2026.05.15 11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марта Максимюк / Критика | Аналітика

 Марина Цвєтаєва Мій Пушкін Есе
(Переклад за вид. А.Ахматова. М.Цветаева. Стихотворения. Поэмы. Драматургия. Эссе. – М., 2002. – 748 [4] с.)

Розпочинається як глава настільного роману всіх наших бабусь і матерів (“Jane Eyre”) – Таємниця червоної кімнати.
У червоній кімнаті була таємна шафа.
Але до таємної шафи було інше, була картина в спальні матері – “Дуель”.
Сніг, чорні прутики деревець, двоє чорних людей ведуть третього попід руки до саней, а ще один, повернувшись спиною, відходить. Той, кого ведуть – Пушкін, відходить – Дантес. Дантес викликав Пушкіна на дуель, тобто заманив його на сніг і там, між чорними безлистими деревцями, убив.
Перше, що я дізналась про Пушкіна – це те, що його убили. Пізніше я дізналась, що Пушкін – поет, а Дантес – француз. Дантес зненавидів Пушкіна, тому що сам не міг писати вірші і викликав його на дуель, тобто заманив на сніг і там убив його із пістолета в живіт.Так я трирічною твердо узнала, що в поета є живіт, і – згадую всіх поетів, з якими коли-небудь зустрічалася, – про цей живіт поета, який так часто неситий, і в який Пушкін був убитий, турбувалась не менше, ніж про його душу. З пушкінської дуелі в мені відкрилась сестра. Скажу більше – в слові живіт для мене є щось священне, – навіть просте “болить живіт” мене затоплює хвилею співчуття, яке виключає будь-який гумор. Нас цим пострілом у живіт всіх поранили.
Про Гончарову не згадувалось зовсім, і я про неї дізналась уже дорослою. Проживши життя, гаряче вітаю це мамине замовчування. Міщанська трагедія отримувала велич міфу. Та, по суті, третього в цій дуелі не було. Були двоє: будь-хто і один. Тобто вічні дійові особи пушкінської лірики: поет – і чернь. Чернь, цього разу в мундирі кавалергарда убила – поета. А Гончарова, як і Микола І, – знайдеться завжди.

– Ні, ні, ні, ти тільки уяви собі! – говорила мати, зовсім не уявляючи собі цього ти. – Смертельно поранений, в снігу, а не відмовився від пострілу! Прицілився, попав, і ще й сам собі сказав: браво! – таким захопленим тоном, яким їй, християнці, природно було б: “Смертельно поранений, в крові, а простив ворога! Відкинув пістолет, протягнув руку” – цим, з усіма нами, явно повертаючи Пушкіна в його рідну Африку помсти й пристрастей і не підозрюючи, який урок – якщо не помсти, то пристрасті – на все життя дає мені, чотирирічній, ледь грамотній.
Чорна з білим, без жодної яскравої плями, мамина спальня, чорне з білим вікно: сніг і гілочки тих деревець, чорно-біла картина – “Дуель”, де на білизні снігу здійснюється чорна справа: вічна чорна справа убивства поета – черню.
Пушкін був мій перший поет, і мого першого поета – вбили.
З того часу, так, з того часу, як Пушкіна на моїх очах на картині Наумова – убили, щодня, щогодини, безперервно вбивали все моє дитинство, юність, – я поділила світ на поета – і всіх, і вибрала – поета, в підзахисні вибрала поета: захищати – поета – від усіх, як би ці всі не одягались і називались.
Три такі картини були в нашому домі: в їдальні – “Явлення Христа народу” з ніколи не розгаданою загадкою зовсім маленького і незрозуміло-близького, зовсім близького й незрозуміло-маленького Христа; друга, над нотною етажеркою в залі – “Татари” – татари в білих балахонах, у кам’яному домі без вікон, між білими стовпами убивають головного татарина (“Убивство Цезаря”), і – в спальні матері – “Дуель”. Два вбивства й одне явлення. І всі три було страшні, незрозумілі, погрозливі – і хрещення з небаченими ніколи чорними кучерявим з орлиними носами голими людьми і дітьми, які так заповнили річку, що каплі води не зосталось, було не менш страшним, ніж дві інші картини, – і всі вони чудово готували дитину до призначеного їй життя у страшний вік.

Пушкін був негром. У Пушкіна були бакенбарди (NB! тільки в негрів і в старих генералів), у Пушкіна було волосся вверх і губи назовні, і чорні, з синіми білками, як у цуценяти, очі – чорні наперекір явній світлоокості численних його портретів. (Раз негр – чорні.)
Пушкін був такий же негр, як той негр в Олександрівському пасажі, поряд з білим стоячим ведмедем, над вічно сухим фонтаном, куди ми з матір’ю ходили подивитись: чи не забив? Фонтани ніколи не б’ють (та і як вони це робили б?), російський поет – негр, поет – негр, і поета – убили.
(Боже, як все збулось! Який поет із колишніх і теперішніх не негр, і якого поета – не убили?)
Але до “Дуелі” Наумова – адже у кожного спогаду є свій пра-спогад, наче пожежна драбина, якою спускаєшся, не знаючи, чи буде ще східець – який завжди виявляється – або раптове нічне небо, на якому відкриваєш все нові й нові високі й дальші зірки, – але до “Дуелі” Наумова був інший Пушкін, Пушкін – коли я ще не знала, що Пушкін – це Пушкін. Пушкін не спогад, а стан, Пушкін – завжди й назавжди – до “Дуелі” Наумова був світанок, і, з нього виростаючи, в нього відходячи, розсікаючи його плечима, як плавець – річку, – чорний чоловік вищий за всіх і чорніший за всіх – з нахиленою головою й шапкою в руці.
Пам’ятник Пушкіну був не Пам’ятник Пушкіну (давальний відмінок), а просто Пам’ятник-Пушкіну, як одне слово, з однаково незрозумілими й окремо не існуючими поняттями пам’ятника й Пушкіна. Те, що вічне, під дощем і під снігом, – о, як я бачу ці завалені снігом плечі, всіма російськими снігами завалені й осилені африканські плечі! – плечима в світанок чи в сніговицю, приходжу я чи відходжу, відбігаю чи добігаю, стоїть з вічною шапкою в руці, називається “Пам’ятник-Пушкіну”.
Пам’ятник Пушкіну був ціллю й межею прогулянки: від пам’ятника Пушкіну – до пам’ятника Пушкіну. Пам’ятник Пушкіну був і ціллю бігу: хто швидше добіжить до Пам’ятник-Пушкіну. Тільки Асина нянька іноді, по простоті, скорочувала: “А біля Пушкіна – посидимо”, – чим незмінно викликала мою педантичну поправку: “Не біля Пушкіна, а біля Пам’ятник-Пушкіну”.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2006-01-05 11:31:39
Переглядів сторінки твору 4003
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.365 / 5  (3.950 / 4.59)
* Рейтинг "Майстерень" 4.267 / 5  (3.606 / 4.29)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марта Максимюк (Л.П./Л.П.) [ 2006-10-05 13:31:33 ]
чому ніхто не хоче прокоментувати мій переклад Цвєтаєвої? невже він такий поганий?