Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.07
08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
2026.04.06
15:53
Сергій Островой (1911-2005)
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
2026.04.06
11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучн
2026.04.06
09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
2026.04.06
08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
2026.04.06
05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
2026.04.05
19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
2026.04.05
17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
2026.04.05
17:51
Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну.
Втім, є модерністські риси, які у в
2026.04.05
17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Трійця РУБЛЬОВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трійця РУБЛЬОВ
ікона ВСТУП
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
А ти, забудьку, нестаранний учню,
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
Мед!
м а й с т е р
Ну от, ізнов ті ж самі харамани.
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
Час!
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
м а й с т е р
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
