Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Трійця РУБЛЬОВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трійця РУБЛЬОВ
ікона ВСТУП
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
А ти, забудьку, нестаранний учню,
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
Мед!
м а й с т е р
Ну от, ізнов ті ж самі харамани.
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
Час!
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
м а й с т е р
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
