Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Трійця РУБЛЬОВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трійця РУБЛЬОВ
ікона ВСТУП
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
А ти, забудьку, нестаранний учню,
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
Мед!
м а й с т е р
Ну от, ізнов ті ж самі харамани.
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
Час!
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
м а й с т е р
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
