Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
2026.03.05
15:16
І
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Трійця РУБЛЬОВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трійця РУБЛЬОВ
ікона ВСТУП
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
А ти, забудьку, нестаранний учню,
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
Мед!
м а й с т е р
Ну от, ізнов ті ж самі харамани.
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
Час!
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:
«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».
До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?
Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…
ікона ПУТЬ
Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…
Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…
А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.
І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…
ікона ТЛО
м а й с т е р
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?
у ч е н ь
м а й с т е р
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?
у ч е н ь
ікона МИСЛЬ
А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А і с т и н а проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна в і р а в цих, обох.
Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…
Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…
ікона СУТЬ
м о л и т в а
Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…
м о в и т ь і к о н а
сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо – н а ш а вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо – д у ж а в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо – в і р н а кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр
* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
