ікона ВСТУП

Кіт Тимофій, кіт Хвостик і хазяїн*
одного разу ще й таке прорік:

«Шумлять довкола «Трійці», а не знають
моєї думки… Певно, сьомий вік…
Погляньмо на предмет більш об’єктивно,
як не дивились (не було мене),
і виявиться: не на стільки дивна
картина, як канон про неї гне.
Що ж бачимо? Пропорцій у фігурах
не витримав відомий богомаз.
Обличчя й руки – схема, не натура.
Чи крила прорисовані? – якраз!
Та й одіж вся без проблиску таланту…
Отож, коли це з кращого у нас,
у руському живописі, галантно
скажу – закрити «Третьяковку» час.
Де тут прекрасне, в чому суть пошани?
Яка тут мисль? І чим хотів Андрій
нас захопити після Феофана?
Хоч мав, як учень, слід вписати свій.
Та зазирнімо в італійські школи.
Що там живописалось в ті часи?
О, там мистецтво у соку, не кволе!
Там Джотто, Масоліно... Не ази,
шановні форумчани – Кватроченто!
На його тлі «Трилика» – блідна? Ні!.
А перед Рафаелем, б’ю дощенту,
вона – зовсім подібна до мазні».

До честі Котофія він прилюдно,
либонь аж тричі, висловив момент:
це лиш для нього – думка абсолютна,
і відгукнутись може опонент…
Хай доведе зворотне, і можливо,
Тимко хазяїн, два коти-хвости,
йому повірить (от де буде диво!)
А я й погодивсь, Господи прости…
А все тому, що вже років із …надцять
я Нею надихаюсь, дивом з див…
Та ось питання: як без профанацій,
запхати в слово «ангельський мотив»?

Тож вслід за Тимофієм йду до суду.
Не істину глаголю, лиш думки...
Бог любить трійцю – Він Суддею буде.
І, може, трохи люди, і роки…


ікона ПУТЬ

Авраамові гості, роботи великого Грека,
І дрібніших майстрів – засиділись за ситим столом.
Бо ж радіє хазяїн вино підливаючи з глека,
І хазяйка – то єсть, то нема – звісно, клопіт кругом…

Із роками сюжет обростає деталями. Тихон**
До ножів і ложки додає. Як же гостям без них
За столом у віках. Тут слуга баранця ріже тихо,
Місить Сара хлібець за хлібцем, від весни до весни…

А підмайстер, таки, Феофана, тоді вже старого,
Не пішов по науку, у школі – руки не відтяв…
А як Іларіон чи Смолятич, раби – строго Бога,
Склав молитву глибоку, Йому руку й пам’ять віддав.

І Господь освятив, щоб явитися Спасом у Силах.
А потому – у Трійці, роботи своєї руки…
І Рубльов не поставив на стіл ні хлібів ні м’ясива,
Тільки чашу одну, тільки чашу – на вічні віки…


ікона ТЛО

м а й с т е р

А ти, забудьку, нестаранний учню,
який із тебе, в бога, богомаз,
коли негожий оповісти учту
Трьох Странників.
Ану кажи ще раз.
Ну ж, говори: про Господа в трьох Ликах,
про дуба, Авраама, про намет…
І чим вгощались Странники Великі…
Не чую…
Хто сказав заклало?

у ч е н ь

Мед!

м а й с т е р

Ну от, ізнов ті ж самі харамани.
Йому про агнця – він же про своє…
А що ти бачив ззаду, за Мужами,
на тій іконі, що у церкві є?
Відповідай.
За Мужем – скорбним?..
Ске-е-е-ля!
А за середнім?
Древо, невіглас!
О шуйцю що?
Врата у місто велі.
І все це у малярстві зве-ться?

у ч е н ь

Час!

ікона МИСЛЬ

А мислилось як дихалось…Витала
Над келією схимника сяйна,
І далі повела його літами,
Розкрилила і вчила – мисль одна.
Вона, явившись з молитов натхненних,
Днесь накривала мужу царський стіл:
Сіль істини, любові хліб, огненне
Вино з весілля в Кані, що в кІНЦІ…
А  і с т и н а  проста була – людина,
Зерно в якому зачаївся бог;
Л ю б о в  – звіщати людям долю дивну;
Вино – блаженна  в і р а  в цих, обох.

Коли писали церкву з Феофаном***,
Той дав урок з високих риштувань:
Як примирити «Трійцю» з аркбутаном –
В ламких площинах суть розташувать:
– Замало, дітки, промислом художнім
Сягати аркбутанів, куполів…
Господь над світом – ангелу тотожній
Центральному – сам вибере з полів!
Очолить простір, плани, і деталі
Проявить, обіграє кольори…
А втілити – вже нас наснажить далі
Свій божий задум спущений згори.
Обабіч нього, нижче, аж до Сари
Займе належне місце всякий чин.
І споглядач узріє – світозарий
Отець і грізний судія – Один.
І божий страх нагне йому коліна,
Молитва вийде щирою в раба.
І фреска буде вчити покоління,
Аж поки голос вознесе труба…

Так говорив зрусілий візантієць –
Голосниками множилась луна,
Неначе в храмі божий глас задіяв.
Артіль мовчала, вчилася вона…
Майстри, підмайстри, новачки, цікаві –
Хватали кожне слово на льоту.
Мовчав Андрій, але його уява
Все пропускала через мисль – оту.
Котилась храмом громохка промова
А мисль питала тихо, як любов:
Про істину, про віру – кожне слово.
Вивчав ази живопису Рубльов…



ікона СУТЬ

м о л и т в а

Милосердя, лише милосердя,
Не мені, бо у мене вже є…
Милосердя хай стане осердям
Всім укупі – во ім’я Твоє.
А мені тільки оне явити –
Як бажає воно, а не я…
Щоб усі Твої спрагнені діти,
Від Яфета до хананеян
Пригубивши зраділи душею,
І утішились як Авраам –
Дай триликістю, Отче, твоєю
Не учити – зціляти від ран.
І притичину ветхозавітну
Як віконце для скрушних сердець
Написати… Хай вічність розквітне
Там де час – свій пізнає кінець…
Дай не страхом, а тихим прозрінням
Осінити Твого шукача,
Хай відчує він прісно, і нині
Руки Батька на скорбних плечах…

м о в и т ь  і к о н а

сюди із двадцять першого століття
душа іде печальна і німа
іде одна надії вже нема
стрічаймо –  н а ш а  вікові лахміття
не криють наготи а вітрюган
з безодні ними грається хлопчисько
і ніч не зводить аргуса очиська
вітаймо –  д у ж а  в сяєві із ран
іде то слід а то немає сліду
а той що був зникає на очах
бо кається за каїна весь час
зціляймо –  в і р н а  кличте до обіду
не сполохнімо браття ані чим
найпаче саном ангельським великим
бо ж ми її служителі триликі
явімо ясність всіх її причин
хай бачить трьох у ангелах людей
а крила – умебльовують кімнату
учитиметься в небеса пірнати
свої розгорне лівінгстон спудей
найперше ти усіх часів початок
чий профіль скеля прийняла навік
в тобі ще діти – жінка й чоловік
і ти при яслах немовлят на чатах
а далі я завжди сучасна мить
мій обрис древо гне вічнозелене
земних племен його гілля шалене
на різних мовах листям гомонить
і ти кінець щасливий всіх доріг
чий силует в обітованій брамі
згадай початок свій і разом з нами
до чаші єдності додай – утіх
вона її заслужена стократ
з усіх життів бджола вже луки пасла
наповнену ущерть медовим спасом
хай спрагла п’є вона вже тут стоп кадр


* Кот Тёма, кот Хвостик и хозяин
К вопросу о "Троице" Рублева
tyoma-cat.livejournal.com/52982.html - 134k
** Тихон Філатьєв, Трійця. Успенський собор Московського Кремля.
*** Благовіщенський собор Московського Кремля