Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
І бачив я звірину, що луками йшла. І тіло її було, як тіло вола, а на ногах мала кігті подібні до орлячих. А голова її була – як голова лева, а обличчя її обрамлене чорною щетиною, як у чоловіка. І хижі очі її – ніби очі людські, і вуста – як вуста людини. І мала звірина дві пари чорних вусищ на обличчі своєму закручених догори й донизу. А шкіра звіра була вся поплямована наче квітами-роменами. І зиркав на мене люто той звір. І дивувався я дивом великим.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
