Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
І бачив я звірину, що луками йшла. І тіло її було, як тіло вола, а на ногах мала кігті подібні до орлячих. А голова її була – як голова лева, а обличчя її обрамлене чорною щетиною, як у чоловіка. І хижі очі її – ніби очі людські, і вуста – як вуста людини. І мала звірина дві пари чорних вусищ на обличчі своєму закручених догори й донизу. А шкіра звіра була вся поплямована наче квітами-роменами. І зиркав на мене люто той звір. І дивувався я дивом великим.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
