Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
І бачив я звірину, що луками йшла. І тіло її було, як тіло вола, а на ногах мала кігті подібні до орлячих. А голова її була – як голова лева, а обличчя її обрамлене чорною щетиною, як у чоловіка. І хижі очі її – ніби очі людські, і вуста – як вуста людини. І мала звірина дві пари чорних вусищ на обличчі своєму закручених догори й донизу. А шкіра звіра була вся поплямована наче квітами-роменами. І зиркав на мене люто той звір. І дивувався я дивом великим.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
