ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ольга Садкова
2026.07.18

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лілі Белінська (1984) / Публіцистика

 Цінність
Якщо підійнятись на найвищу точку міста – можна охопити поглядом безмежну далечінь своєї країни, блакить неба, шматок родючих полів, ліс та відчути подих України. Та лише ступиш на розпалений сонцем асфальт – бачиш відчуження, злість, питання в обличчях людей, які наче щось загубили. Щось дуже важливе, але що?… Вони не можуть пригадати.
Українське суспільство помалу стає на рейки ринкових відносин і має споживати нові правила існування, нові закони, нові цінності. Своє чи то забуваємо, чи то навмисно, з соромом відкидаємо до найпотаємніших полиць свідомості. Чужому навчаємось, копіюємо, штучно переносимо. Свого стидаємось. Сліпо “вдягаємо” євро-американо-російські стандарти та норми співіснування, втрачаючи пазли єдності. Український менталітет розбавлено, мутовано, деформовано.
Але що ж то за термін такий – “цінність”? Можна перечитати N-ять словників, перекласти з латини, вивчити цілу науку – аксіологію… Та чи від знайдемо єдину відповідь? Кажуть у кожного свої цінності, та чомусь сьогодні вони невідривно йдуть з “бонусом”, з приміткою - «матеріальне». Це домінанта суспільства масового споживання, що пропагує перш за все прибуток, комфорт, розрахунок, а вже потім побудову внутрішньої натури.
Гуманізм оголошується головним пріоритетом освіти, та чим далі від столиці, тим менше чомусь тої людяності: в очах, у вчинках, у душі, у бажанні зробити ЩОСЬ не лише заради себе. Публічна декларація духовності, але потай реалізація жертв золотому тільцю. Час, коли цинізм цінуються більше, ніж добрий вчинок. Час, коли чесним бути соромно. Час, коли родина перестає бути фортецею, головним джерелом виховання і традицій. Ні віри, ні надії, лише цінні папірці в думках, в серці, в почуттях. Скидаємо з себе правило жити по справедливості.
Ми – живі приклади передбачень письменників-фантастів, ми – варвари з оповідань Бредбері, що спалюють книги та платять шалені цінні обгортки аби знищити останній витвір мистецтва.
Ми щодня спілкуємось, але водночас міцно закриваємо вуха. І так сотні інших, наче живі прототипи трьох відомих мавпочок: хтось не чує, той не бачить, інший не бажає говорити. Світ-інвалід – втрачено духовність. Нас поглинають паперові змії офісних проблем, а комп’ютер став найліпшим другом. Ми старанно ховаємо від усіх своє справжнє “Я”, лякаючись осуду суспільства сильніше за символічний образ тітоньки з косою.
Нас штучно загнали по кутах буденності, обмежили думками про матеріальне. Нас замкнули в акваріумі земного і змусили бути павуками, змусили пожирати одне одного заради однієї мети – вижити в епоху змін. Межі окреслено, духовне споживання перекрито. Ні воно жевріє, та все частіше нагадує вітрини розкішних бутиків. По той бік приваблива мрія, але ти як стояв на брудному узбіччі, так і стоїш, а зайдеш – ще засміють, окинуть презирливим поглядом. Є кіно, і ми навіть вибираємось туди на свята. Там ми споживаємо зарубіжний культурний фастфуд, абсолютно несмачний і шкідливий для морального тонусу. Але “їмо”, бо це модно, бо так роблять всі: мої сусіди, мої друзі, мої батьки. “ПОПулярна” музика з присмаком сміття, а ми наче вічно хворі нежиттю, не відчуваємо цього смороду.
Родина… У скількох людей це викликає почуття тепла, захисту, приємного подиху з ароматом дитинства? Рік за роком, крок за кроком до комфортного життя втрачаємо головне – наш оберіг, нашу родину. Батьками так хочеться бачити свою дитину щасливою, проте вона чомусь в останню чергу віддає свої почуття. Як часто діти кажуть батькам “Я тебе люблю” просто так, а не за цукерку, ляльку, телефон, комп’ютер, автомобіль?…Як часто дзвонять, коли виростуть? І здається, що ця прірва з кожним днем розростається, як злоякісна пухлина, вражаючи ДУХ народу.
В усі часи державу руйнували міжусобні війни, на яких зв’язки поколінь губились у вирії протистояння ідеологій. Нині Україна розірвана усобицями з середині основного складового елементу – родини. Розривання зсередини найдрібнішими частинами – громадянами. Хаотичній рух атомів-людей без ціннісних орієнтирів. Єдине втрачене чи все таки просто трохи призабуте, перейнято пилом як дуже цікава, але стара книга? Все вже колись було, варто лише пригадати, віднайти, відновити, надати нового сенсу. Міцна родина, дружня громада, єдина держава…Чи не так?




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-03-01 16:04:22
Переглядів сторінки твору 2197
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.194 / 5.5  (3.716 / 5.13)
* Рейтинг "Майстерень" 4.194 / 5.5  (3.716 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2009.04.11 02:08
Автор у цю хвилину відсутній