Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:27
Скачуть блискітки і примхи
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лілі Белінська (1984) /
Публіцистика
Цінність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цінність
Якщо підійнятись на найвищу точку міста – можна охопити поглядом безмежну далечінь своєї країни, блакить неба, шматок родючих полів, ліс та відчути подих України. Та лише ступиш на розпалений сонцем асфальт – бачиш відчуження, злість, питання в обличчях людей, які наче щось загубили. Щось дуже важливе, але що?… Вони не можуть пригадати.
Українське суспільство помалу стає на рейки ринкових відносин і має споживати нові правила існування, нові закони, нові цінності. Своє чи то забуваємо, чи то навмисно, з соромом відкидаємо до найпотаємніших полиць свідомості. Чужому навчаємось, копіюємо, штучно переносимо. Свого стидаємось. Сліпо “вдягаємо” євро-американо-російські стандарти та норми співіснування, втрачаючи пазли єдності. Український менталітет розбавлено, мутовано, деформовано.
Але що ж то за термін такий – “цінність”? Можна перечитати N-ять словників, перекласти з латини, вивчити цілу науку – аксіологію… Та чи від знайдемо єдину відповідь? Кажуть у кожного свої цінності, та чомусь сьогодні вони невідривно йдуть з “бонусом”, з приміткою - «матеріальне». Це домінанта суспільства масового споживання, що пропагує перш за все прибуток, комфорт, розрахунок, а вже потім побудову внутрішньої натури.
Гуманізм оголошується головним пріоритетом освіти, та чим далі від столиці, тим менше чомусь тої людяності: в очах, у вчинках, у душі, у бажанні зробити ЩОСЬ не лише заради себе. Публічна декларація духовності, але потай реалізація жертв золотому тільцю. Час, коли цинізм цінуються більше, ніж добрий вчинок. Час, коли чесним бути соромно. Час, коли родина перестає бути фортецею, головним джерелом виховання і традицій. Ні віри, ні надії, лише цінні папірці в думках, в серці, в почуттях. Скидаємо з себе правило жити по справедливості.
Ми – живі приклади передбачень письменників-фантастів, ми – варвари з оповідань Бредбері, що спалюють книги та платять шалені цінні обгортки аби знищити останній витвір мистецтва.
Ми щодня спілкуємось, але водночас міцно закриваємо вуха. І так сотні інших, наче живі прототипи трьох відомих мавпочок: хтось не чує, той не бачить, інший не бажає говорити. Світ-інвалід – втрачено духовність. Нас поглинають паперові змії офісних проблем, а комп’ютер став найліпшим другом. Ми старанно ховаємо від усіх своє справжнє “Я”, лякаючись осуду суспільства сильніше за символічний образ тітоньки з косою.
Нас штучно загнали по кутах буденності, обмежили думками про матеріальне. Нас замкнули в акваріумі земного і змусили бути павуками, змусили пожирати одне одного заради однієї мети – вижити в епоху змін. Межі окреслено, духовне споживання перекрито. Ні воно жевріє, та все частіше нагадує вітрини розкішних бутиків. По той бік приваблива мрія, але ти як стояв на брудному узбіччі, так і стоїш, а зайдеш – ще засміють, окинуть презирливим поглядом. Є кіно, і ми навіть вибираємось туди на свята. Там ми споживаємо зарубіжний культурний фастфуд, абсолютно несмачний і шкідливий для морального тонусу. Але “їмо”, бо це модно, бо так роблять всі: мої сусіди, мої друзі, мої батьки. “ПОПулярна” музика з присмаком сміття, а ми наче вічно хворі нежиттю, не відчуваємо цього смороду.
Родина… У скількох людей це викликає почуття тепла, захисту, приємного подиху з ароматом дитинства? Рік за роком, крок за кроком до комфортного життя втрачаємо головне – наш оберіг, нашу родину. Батьками так хочеться бачити свою дитину щасливою, проте вона чомусь в останню чергу віддає свої почуття. Як часто діти кажуть батькам “Я тебе люблю” просто так, а не за цукерку, ляльку, телефон, комп’ютер, автомобіль?…Як часто дзвонять, коли виростуть? І здається, що ця прірва з кожним днем розростається, як злоякісна пухлина, вражаючи ДУХ народу.
В усі часи державу руйнували міжусобні війни, на яких зв’язки поколінь губились у вирії протистояння ідеологій. Нині Україна розірвана усобицями з середині основного складового елементу – родини. Розривання зсередини найдрібнішими частинами – громадянами. Хаотичній рух атомів-людей без ціннісних орієнтирів. Єдине втрачене чи все таки просто трохи призабуте, перейнято пилом як дуже цікава, але стара книга? Все вже колись було, варто лише пригадати, віднайти, відновити, надати нового сенсу. Міцна родина, дружня громада, єдина держава…Чи не так?
Українське суспільство помалу стає на рейки ринкових відносин і має споживати нові правила існування, нові закони, нові цінності. Своє чи то забуваємо, чи то навмисно, з соромом відкидаємо до найпотаємніших полиць свідомості. Чужому навчаємось, копіюємо, штучно переносимо. Свого стидаємось. Сліпо “вдягаємо” євро-американо-російські стандарти та норми співіснування, втрачаючи пазли єдності. Український менталітет розбавлено, мутовано, деформовано.
Але що ж то за термін такий – “цінність”? Можна перечитати N-ять словників, перекласти з латини, вивчити цілу науку – аксіологію… Та чи від знайдемо єдину відповідь? Кажуть у кожного свої цінності, та чомусь сьогодні вони невідривно йдуть з “бонусом”, з приміткою - «матеріальне». Це домінанта суспільства масового споживання, що пропагує перш за все прибуток, комфорт, розрахунок, а вже потім побудову внутрішньої натури.
Гуманізм оголошується головним пріоритетом освіти, та чим далі від столиці, тим менше чомусь тої людяності: в очах, у вчинках, у душі, у бажанні зробити ЩОСЬ не лише заради себе. Публічна декларація духовності, але потай реалізація жертв золотому тільцю. Час, коли цинізм цінуються більше, ніж добрий вчинок. Час, коли чесним бути соромно. Час, коли родина перестає бути фортецею, головним джерелом виховання і традицій. Ні віри, ні надії, лише цінні папірці в думках, в серці, в почуттях. Скидаємо з себе правило жити по справедливості.
Ми – живі приклади передбачень письменників-фантастів, ми – варвари з оповідань Бредбері, що спалюють книги та платять шалені цінні обгортки аби знищити останній витвір мистецтва.
Ми щодня спілкуємось, але водночас міцно закриваємо вуха. І так сотні інших, наче живі прототипи трьох відомих мавпочок: хтось не чує, той не бачить, інший не бажає говорити. Світ-інвалід – втрачено духовність. Нас поглинають паперові змії офісних проблем, а комп’ютер став найліпшим другом. Ми старанно ховаємо від усіх своє справжнє “Я”, лякаючись осуду суспільства сильніше за символічний образ тітоньки з косою.
Нас штучно загнали по кутах буденності, обмежили думками про матеріальне. Нас замкнули в акваріумі земного і змусили бути павуками, змусили пожирати одне одного заради однієї мети – вижити в епоху змін. Межі окреслено, духовне споживання перекрито. Ні воно жевріє, та все частіше нагадує вітрини розкішних бутиків. По той бік приваблива мрія, але ти як стояв на брудному узбіччі, так і стоїш, а зайдеш – ще засміють, окинуть презирливим поглядом. Є кіно, і ми навіть вибираємось туди на свята. Там ми споживаємо зарубіжний культурний фастфуд, абсолютно несмачний і шкідливий для морального тонусу. Але “їмо”, бо це модно, бо так роблять всі: мої сусіди, мої друзі, мої батьки. “ПОПулярна” музика з присмаком сміття, а ми наче вічно хворі нежиттю, не відчуваємо цього смороду.
Родина… У скількох людей це викликає почуття тепла, захисту, приємного подиху з ароматом дитинства? Рік за роком, крок за кроком до комфортного життя втрачаємо головне – наш оберіг, нашу родину. Батьками так хочеться бачити свою дитину щасливою, проте вона чомусь в останню чергу віддає свої почуття. Як часто діти кажуть батькам “Я тебе люблю” просто так, а не за цукерку, ляльку, телефон, комп’ютер, автомобіль?…Як часто дзвонять, коли виростуть? І здається, що ця прірва з кожним днем розростається, як злоякісна пухлина, вражаючи ДУХ народу.
В усі часи державу руйнували міжусобні війни, на яких зв’язки поколінь губились у вирії протистояння ідеологій. Нині Україна розірвана усобицями з середині основного складового елементу – родини. Розривання зсередини найдрібнішими частинами – громадянами. Хаотичній рух атомів-людей без ціннісних орієнтирів. Єдине втрачене чи все таки просто трохи призабуте, перейнято пилом як дуже цікава, але стара книга? Все вже колись було, варто лише пригадати, віднайти, відновити, надати нового сенсу. Міцна родина, дружня громада, єдина держава…Чи не так?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
