ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.05.31 23:25
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Ін О
2020.05.31 21:52
ці сутінки, наче примарна стіна.
мій демоне ночі, ця темінь - антанта.
з плечей і верхів'їв спускають атланти
на плеса бруківки старі письменА.
усесвіте! бачиш, ці зорі крихкі
шляхи обирають в небесній неволі...
цей серпень печалі й тонких алегорі

Євген Федчук
2020.05.31 19:50
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили земл

Володимир Бойко
2020.05.31 19:12
Сенс життя полягає у пошуку оптимальної температури. Мало бути впевненим у собі, у тобі повинні бути впевнені й інші. Людина слова і людина діла – то різні, не пов'язані між собою особи. Люди не надто мудрі вважають інших занадто мудрими. Тво

Микола Соболь
2020.05.31 17:45
А сенс твоєї вищої освіти
Коли ти лізеш ближньому в кишеню,
Останніх мідяків поцупиш жменю
І будеш надбанню цьому радіти…

Чи пройдеш повз людину, що присіла
Раптово біля дерева у парку.
А що тобі? Ні холодно, ні жарко…

Тетяна Левицька
2020.05.31 17:28
Ніч кине зажуру за ґрати,
розправивши хмари вітряк.
Навчиш мене в небі літати
і марочний пити коньяк.

На біле руно алергія,
тополі солодкі меди.
Чи зболене серце зігріє,

Олександр Панін
2020.05.31 16:41
Потаємно казали - "Чаклунка",
Та вона безтуротна була,
Юна дівчина, перша красуня,
Незнайомця в село привела.

Від людей відрізнявся місцевих,
В обладунках з плащем на плечах,
Коливався у хлопця свинцевий

Олександр Сушко
2020.05.31 12:47
Маю і сьогодні план амбітний,
Музі шепочу на вушко: - Вйо-о-о!
Як не втішу кралю - буду бідний,
А утішу - буде ой-йой-йой!

Кожен день здаю тяжкий екзамен,
Залікам "на п'ять" утратив лік.
Той, хто звик ширяти небесами -

Галина Сливка
2020.05.31 10:47
Забриніли крапелисті струни
Межи ще не викошених трав,
Я ішла крізь голоси і луни -
Ти на другім березі чекав.

Цілували швидкоплинну воду
Срібнодзвінні краплі дощові,
Я в стрімкій ріці шукала броду -

Сергій Губерначук
2020.05.31 08:55
Вічний голос замерз…
Звичний холод обрид…
Час – загострювач лез…
поміж сцілл і харібд…

Неділя, 13 листопада 2005 р., Київ

Богдан Манюк
2020.05.31 08:49
Нехай коза, аби тільки з чужого села. - жартує услід парубкам сутулий дідуган. - Бач, мода у них на залицяння до дівок з інших сіл, ніби свої чимсь гірші. - Зі своїми виросли, не сприймають їх як майбутніх дружин. - дідугану перечить сусід, огрядний підс

Віктор Кучерук
2020.05.31 05:40
Ні храму дзвони голосні,
Ні солов’їв міських пісні
Не можуть розбудити
Тебе поринуту у сни
Цієї кволої весни
Й утомлену досита.
Прогнати сни ті кілька раз
Уже збирався чаром фраз,

Микола Соболь
2020.05.31 05:28
Рядочки ледве зримі
У відсвіті вікна
Легкі лягають рими…
Прощай п’янка весна
З грозою та дощами,
Зі співом солов’їв,
Прекрасна до нестями,
Саме таку хотів,

Оксана Логоша
2020.05.30 22:21
І коні шалені,і трави у пояс, і там,
На відстані смутку,цвіркун зазіхнув на Шекспіра,
Й холодна роса доторкнеться до теплої шкіри
І стане гаряча... і з ранком відійде в туман.
А коні пасуться. Толочать копитами тиш,
І хоркають в ніздрі,і пахнуть тобі

Ігор Деркач
2020.05.30 21:58
А проти лома не було прийому...
тому що засвітилось еМВееС.
Колізія знайома,
якщо не всі удома,
історію очолює балбес.

***
А минуле блукає по колу,

Марія Дем'янюк
2020.05.30 21:32
Гарні лапки в каченятки
І червоні капчики, -
Роздумовував Богданчик,-
Є у качки пальчики?
До ставка йде по доріжці,
Туфельки завжди на ніжці?
А узимку чобітки
Качка носить залюбки?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Бездомний
2020.01.18

Станіслав Настенко
2019.11.12

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лілі Белінська (1984) / Публіцистика

 Цінність
Якщо підійнятись на найвищу точку міста – можна охопити поглядом безмежну далечінь своєї країни, блакить неба, шматок родючих полів, ліс та відчути подих України. Та лише ступиш на розпалений сонцем асфальт – бачиш відчуження, злість, питання в обличчях людей, які наче щось загубили. Щось дуже важливе, але що?… Вони не можуть пригадати.
Українське суспільство помалу стає на рейки ринкових відносин і має споживати нові правила існування, нові закони, нові цінності. Своє чи то забуваємо, чи то навмисно, з соромом відкидаємо до найпотаємніших полиць свідомості. Чужому навчаємось, копіюємо, штучно переносимо. Свого стидаємось. Сліпо “вдягаємо” євро-американо-російські стандарти та норми співіснування, втрачаючи пазли єдності. Український менталітет розбавлено, мутовано, деформовано.
Але що ж то за термін такий – “цінність”? Можна перечитати N-ять словників, перекласти з латини, вивчити цілу науку – аксіологію… Та чи від знайдемо єдину відповідь? Кажуть у кожного свої цінності, та чомусь сьогодні вони невідривно йдуть з “бонусом”, з приміткою - «матеріальне». Це домінанта суспільства масового споживання, що пропагує перш за все прибуток, комфорт, розрахунок, а вже потім побудову внутрішньої натури.
Гуманізм оголошується головним пріоритетом освіти, та чим далі від столиці, тим менше чомусь тої людяності: в очах, у вчинках, у душі, у бажанні зробити ЩОСЬ не лише заради себе. Публічна декларація духовності, але потай реалізація жертв золотому тільцю. Час, коли цинізм цінуються більше, ніж добрий вчинок. Час, коли чесним бути соромно. Час, коли родина перестає бути фортецею, головним джерелом виховання і традицій. Ні віри, ні надії, лише цінні папірці в думках, в серці, в почуттях. Скидаємо з себе правило жити по справедливості.
Ми – живі приклади передбачень письменників-фантастів, ми – варвари з оповідань Бредбері, що спалюють книги та платять шалені цінні обгортки аби знищити останній витвір мистецтва.
Ми щодня спілкуємось, але водночас міцно закриваємо вуха. І так сотні інших, наче живі прототипи трьох відомих мавпочок: хтось не чує, той не бачить, інший не бажає говорити. Світ-інвалід – втрачено духовність. Нас поглинають паперові змії офісних проблем, а комп’ютер став найліпшим другом. Ми старанно ховаємо від усіх своє справжнє “Я”, лякаючись осуду суспільства сильніше за символічний образ тітоньки з косою.
Нас штучно загнали по кутах буденності, обмежили думками про матеріальне. Нас замкнули в акваріумі земного і змусили бути павуками, змусили пожирати одне одного заради однієї мети – вижити в епоху змін. Межі окреслено, духовне споживання перекрито. Ні воно жевріє, та все частіше нагадує вітрини розкішних бутиків. По той бік приваблива мрія, але ти як стояв на брудному узбіччі, так і стоїш, а зайдеш – ще засміють, окинуть презирливим поглядом. Є кіно, і ми навіть вибираємось туди на свята. Там ми споживаємо зарубіжний культурний фастфуд, абсолютно несмачний і шкідливий для морального тонусу. Але “їмо”, бо це модно, бо так роблять всі: мої сусіди, мої друзі, мої батьки. “ПОПулярна” музика з присмаком сміття, а ми наче вічно хворі нежиттю, не відчуваємо цього смороду.
Родина… У скількох людей це викликає почуття тепла, захисту, приємного подиху з ароматом дитинства? Рік за роком, крок за кроком до комфортного життя втрачаємо головне – наш оберіг, нашу родину. Батьками так хочеться бачити свою дитину щасливою, проте вона чомусь в останню чергу віддає свої почуття. Як часто діти кажуть батькам “Я тебе люблю” просто так, а не за цукерку, ляльку, телефон, комп’ютер, автомобіль?…Як часто дзвонять, коли виростуть? І здається, що ця прірва з кожним днем розростається, як злоякісна пухлина, вражаючи ДУХ народу.
В усі часи державу руйнували міжусобні війни, на яких зв’язки поколінь губились у вирії протистояння ідеологій. Нині Україна розірвана усобицями з середині основного складового елементу – родини. Розривання зсередини найдрібнішими частинами – громадянами. Хаотичній рух атомів-людей без ціннісних орієнтирів. Єдине втрачене чи все таки просто трохи призабуте, перейнято пилом як дуже цікава, але стара книга? Все вже колись було, варто лише пригадати, віднайти, відновити, надати нового сенсу. Міцна родина, дружня громада, єдина держава…Чи не так?





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-03-01 16:04:22
Переглядів сторінки твору 1415
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.194 / 5.5  (3.716 / 5.13)
* Рейтинг "Майстерень" 4.194 / 5.5  (3.716 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2009.04.11 02:08
Автор у цю хвилину відсутній