Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лілі Белінська (1984) /
Публіцистика
Цінність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цінність
Якщо підійнятись на найвищу точку міста – можна охопити поглядом безмежну далечінь своєї країни, блакить неба, шматок родючих полів, ліс та відчути подих України. Та лише ступиш на розпалений сонцем асфальт – бачиш відчуження, злість, питання в обличчях людей, які наче щось загубили. Щось дуже важливе, але що?… Вони не можуть пригадати.
Українське суспільство помалу стає на рейки ринкових відносин і має споживати нові правила існування, нові закони, нові цінності. Своє чи то забуваємо, чи то навмисно, з соромом відкидаємо до найпотаємніших полиць свідомості. Чужому навчаємось, копіюємо, штучно переносимо. Свого стидаємось. Сліпо “вдягаємо” євро-американо-російські стандарти та норми співіснування, втрачаючи пазли єдності. Український менталітет розбавлено, мутовано, деформовано.
Але що ж то за термін такий – “цінність”? Можна перечитати N-ять словників, перекласти з латини, вивчити цілу науку – аксіологію… Та чи від знайдемо єдину відповідь? Кажуть у кожного свої цінності, та чомусь сьогодні вони невідривно йдуть з “бонусом”, з приміткою - «матеріальне». Це домінанта суспільства масового споживання, що пропагує перш за все прибуток, комфорт, розрахунок, а вже потім побудову внутрішньої натури.
Гуманізм оголошується головним пріоритетом освіти, та чим далі від столиці, тим менше чомусь тої людяності: в очах, у вчинках, у душі, у бажанні зробити ЩОСЬ не лише заради себе. Публічна декларація духовності, але потай реалізація жертв золотому тільцю. Час, коли цинізм цінуються більше, ніж добрий вчинок. Час, коли чесним бути соромно. Час, коли родина перестає бути фортецею, головним джерелом виховання і традицій. Ні віри, ні надії, лише цінні папірці в думках, в серці, в почуттях. Скидаємо з себе правило жити по справедливості.
Ми – живі приклади передбачень письменників-фантастів, ми – варвари з оповідань Бредбері, що спалюють книги та платять шалені цінні обгортки аби знищити останній витвір мистецтва.
Ми щодня спілкуємось, але водночас міцно закриваємо вуха. І так сотні інших, наче живі прототипи трьох відомих мавпочок: хтось не чує, той не бачить, інший не бажає говорити. Світ-інвалід – втрачено духовність. Нас поглинають паперові змії офісних проблем, а комп’ютер став найліпшим другом. Ми старанно ховаємо від усіх своє справжнє “Я”, лякаючись осуду суспільства сильніше за символічний образ тітоньки з косою.
Нас штучно загнали по кутах буденності, обмежили думками про матеріальне. Нас замкнули в акваріумі земного і змусили бути павуками, змусили пожирати одне одного заради однієї мети – вижити в епоху змін. Межі окреслено, духовне споживання перекрито. Ні воно жевріє, та все частіше нагадує вітрини розкішних бутиків. По той бік приваблива мрія, але ти як стояв на брудному узбіччі, так і стоїш, а зайдеш – ще засміють, окинуть презирливим поглядом. Є кіно, і ми навіть вибираємось туди на свята. Там ми споживаємо зарубіжний культурний фастфуд, абсолютно несмачний і шкідливий для морального тонусу. Але “їмо”, бо це модно, бо так роблять всі: мої сусіди, мої друзі, мої батьки. “ПОПулярна” музика з присмаком сміття, а ми наче вічно хворі нежиттю, не відчуваємо цього смороду.
Родина… У скількох людей це викликає почуття тепла, захисту, приємного подиху з ароматом дитинства? Рік за роком, крок за кроком до комфортного життя втрачаємо головне – наш оберіг, нашу родину. Батьками так хочеться бачити свою дитину щасливою, проте вона чомусь в останню чергу віддає свої почуття. Як часто діти кажуть батькам “Я тебе люблю” просто так, а не за цукерку, ляльку, телефон, комп’ютер, автомобіль?…Як часто дзвонять, коли виростуть? І здається, що ця прірва з кожним днем розростається, як злоякісна пухлина, вражаючи ДУХ народу.
В усі часи державу руйнували міжусобні війни, на яких зв’язки поколінь губились у вирії протистояння ідеологій. Нині Україна розірвана усобицями з середині основного складового елементу – родини. Розривання зсередини найдрібнішими частинами – громадянами. Хаотичній рух атомів-людей без ціннісних орієнтирів. Єдине втрачене чи все таки просто трохи призабуте, перейнято пилом як дуже цікава, але стара книга? Все вже колись було, варто лише пригадати, віднайти, відновити, надати нового сенсу. Міцна родина, дружня громада, єдина держава…Чи не так?
Українське суспільство помалу стає на рейки ринкових відносин і має споживати нові правила існування, нові закони, нові цінності. Своє чи то забуваємо, чи то навмисно, з соромом відкидаємо до найпотаємніших полиць свідомості. Чужому навчаємось, копіюємо, штучно переносимо. Свого стидаємось. Сліпо “вдягаємо” євро-американо-російські стандарти та норми співіснування, втрачаючи пазли єдності. Український менталітет розбавлено, мутовано, деформовано.
Але що ж то за термін такий – “цінність”? Можна перечитати N-ять словників, перекласти з латини, вивчити цілу науку – аксіологію… Та чи від знайдемо єдину відповідь? Кажуть у кожного свої цінності, та чомусь сьогодні вони невідривно йдуть з “бонусом”, з приміткою - «матеріальне». Це домінанта суспільства масового споживання, що пропагує перш за все прибуток, комфорт, розрахунок, а вже потім побудову внутрішньої натури.
Гуманізм оголошується головним пріоритетом освіти, та чим далі від столиці, тим менше чомусь тої людяності: в очах, у вчинках, у душі, у бажанні зробити ЩОСЬ не лише заради себе. Публічна декларація духовності, але потай реалізація жертв золотому тільцю. Час, коли цинізм цінуються більше, ніж добрий вчинок. Час, коли чесним бути соромно. Час, коли родина перестає бути фортецею, головним джерелом виховання і традицій. Ні віри, ні надії, лише цінні папірці в думках, в серці, в почуттях. Скидаємо з себе правило жити по справедливості.
Ми – живі приклади передбачень письменників-фантастів, ми – варвари з оповідань Бредбері, що спалюють книги та платять шалені цінні обгортки аби знищити останній витвір мистецтва.
Ми щодня спілкуємось, але водночас міцно закриваємо вуха. І так сотні інших, наче живі прототипи трьох відомих мавпочок: хтось не чує, той не бачить, інший не бажає говорити. Світ-інвалід – втрачено духовність. Нас поглинають паперові змії офісних проблем, а комп’ютер став найліпшим другом. Ми старанно ховаємо від усіх своє справжнє “Я”, лякаючись осуду суспільства сильніше за символічний образ тітоньки з косою.
Нас штучно загнали по кутах буденності, обмежили думками про матеріальне. Нас замкнули в акваріумі земного і змусили бути павуками, змусили пожирати одне одного заради однієї мети – вижити в епоху змін. Межі окреслено, духовне споживання перекрито. Ні воно жевріє, та все частіше нагадує вітрини розкішних бутиків. По той бік приваблива мрія, але ти як стояв на брудному узбіччі, так і стоїш, а зайдеш – ще засміють, окинуть презирливим поглядом. Є кіно, і ми навіть вибираємось туди на свята. Там ми споживаємо зарубіжний культурний фастфуд, абсолютно несмачний і шкідливий для морального тонусу. Але “їмо”, бо це модно, бо так роблять всі: мої сусіди, мої друзі, мої батьки. “ПОПулярна” музика з присмаком сміття, а ми наче вічно хворі нежиттю, не відчуваємо цього смороду.
Родина… У скількох людей це викликає почуття тепла, захисту, приємного подиху з ароматом дитинства? Рік за роком, крок за кроком до комфортного життя втрачаємо головне – наш оберіг, нашу родину. Батьками так хочеться бачити свою дитину щасливою, проте вона чомусь в останню чергу віддає свої почуття. Як часто діти кажуть батькам “Я тебе люблю” просто так, а не за цукерку, ляльку, телефон, комп’ютер, автомобіль?…Як часто дзвонять, коли виростуть? І здається, що ця прірва з кожним днем розростається, як злоякісна пухлина, вражаючи ДУХ народу.
В усі часи державу руйнували міжусобні війни, на яких зв’язки поколінь губились у вирії протистояння ідеологій. Нині Україна розірвана усобицями з середині основного складового елементу – родини. Розривання зсередини найдрібнішими частинами – громадянами. Хаотичній рух атомів-людей без ціннісних орієнтирів. Єдине втрачене чи все таки просто трохи призабуте, перейнято пилом як дуже цікава, але стара книга? Все вже колись було, варто лише пригадати, віднайти, відновити, надати нового сенсу. Міцна родина, дружня громада, єдина держава…Чи не так?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
