ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
Бабуня розказує серіал
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бабуня розказує серіал
У Бена найшовся брат. Близнюк. Но на п’ять років молодчий. А він же втратив памнять і думав, шо то його син. Бо в нього ж родімка на спині така сама. І тоже на нозі, як в нього. А Джулія це побачила. Ну тоді, як його тягнули з річки. Ну як всі думали, шо він втопився. З парашутом. Шо, не помниш? – позавторік, якраз як ми бараболю копали, він саме топився.
А тут приходе Дуріта. Ну, вона ше в тій серії приходе, а в цій серії вже заходе. А там же ж тойго, шо втопився, разом з Джулією. Прамо на полу. А то ж така погань! Ну і вона ж побачила це всьо. Ну шо в нього родімка. І шо він живий. А він же ж хтів її тойго... спаплюжити, значить. А тут ця прийшла. Ну і шо йому робити? Він взяв визвав міліцію і втік. А вона йому каже: „Ти вчинив непорядно. Мать твоя тебе засуджує. Більше шоб так не робив. Бо як я, каже, вдару тіліграму до Антоніо, то він з тобою з цього приводу буде мати розмову”. Заб’є, значить, якшо по-простому.
І тут зразу показуют Антоніо. А його ж давно вже не показували. Я оце здибала вчора на базарі Палажку та й питаю: „Шо це чось Антоніо давно не видко? Може, не дай бо, заслаб?” А тут його показуют: схуд, бідний,не брився. Він же ж з’язався з тимго, чорним, і став тяжко пити. А вона його скрізь шукає. Вона ж не знає, шо він з нею вже не живе. А він з тим чорним сидят в кафе чи в столовці і нюхают кока-колу. Це така трава, наркотік називається.
А тут саме Джулія йому дзвоне, шо приїдь, бо в Бена памнять вернулася. А в неї якраз води відходят. І він сідає на машину, іномарку. У них же ж там чисто всі машини іномарки. А він же ж накурився кока-коли і вже себе не помнит. Ну і показуют, шо він їде дуже хутко, а дорога слизька, голольод. Ну да, в них же ж там літом голольод, а на новий рік червень місяць. Ну і в нього запаморочення, і він падає в кувейт. Тут показуют її, а вона вже родит, прамо на полу. А Бен помагає. Бо він же ж поняв, шо це його дитина.
А тут показуют Антоніо, він лежит, а машина зверха. А тут вже люди такі маленькі танцюють і скачуть – реклама, значить, на один плюс один почалася. Певно на тому тижні покажут, шо той вже вбився, бо скільки ж можна?! А в неї знов дитину вкрадут. В неї обично крадут. Бо той же ж маняк, ну шо притворився, шо втопився, шо буцім його брат – він же ж поклявся помститися. А то ж така погань, я його знаю!
Я переживаю, хоть би Келлі впізнала свого тата. Келлі хароша дєвочка, тиха, некураща. А тата вже грає другий артіст! Вона може його не впізнати. Я сама його зразу не впізнала… Ну, в понеділок побачимо, як воно дальше буде. Шо вони там видумали. Тако тулят горбатого до стіни – таке вже закрутили, шо не розбереш, хто кому шо винен, хто кому тато, а хто кому тьотя. Але мусим дивитися, не покинути ж. Шо ж ми – дурно десять років дивилися і шоб кінця їхнього не побачити?!
А тут приходе Дуріта. Ну, вона ше в тій серії приходе, а в цій серії вже заходе. А там же ж тойго, шо втопився, разом з Джулією. Прамо на полу. А то ж така погань! Ну і вона ж побачила це всьо. Ну шо в нього родімка. І шо він живий. А він же ж хтів її тойго... спаплюжити, значить. А тут ця прийшла. Ну і шо йому робити? Він взяв визвав міліцію і втік. А вона йому каже: „Ти вчинив непорядно. Мать твоя тебе засуджує. Більше шоб так не робив. Бо як я, каже, вдару тіліграму до Антоніо, то він з тобою з цього приводу буде мати розмову”. Заб’є, значить, якшо по-простому.
І тут зразу показуют Антоніо. А його ж давно вже не показували. Я оце здибала вчора на базарі Палажку та й питаю: „Шо це чось Антоніо давно не видко? Може, не дай бо, заслаб?” А тут його показуют: схуд, бідний,не брився. Він же ж з’язався з тимго, чорним, і став тяжко пити. А вона його скрізь шукає. Вона ж не знає, шо він з нею вже не живе. А він з тим чорним сидят в кафе чи в столовці і нюхают кока-колу. Це така трава, наркотік називається.
А тут саме Джулія йому дзвоне, шо приїдь, бо в Бена памнять вернулася. А в неї якраз води відходят. І він сідає на машину, іномарку. У них же ж там чисто всі машини іномарки. А він же ж накурився кока-коли і вже себе не помнит. Ну і показуют, шо він їде дуже хутко, а дорога слизька, голольод. Ну да, в них же ж там літом голольод, а на новий рік червень місяць. Ну і в нього запаморочення, і він падає в кувейт. Тут показуют її, а вона вже родит, прамо на полу. А Бен помагає. Бо він же ж поняв, шо це його дитина.
А тут показуют Антоніо, він лежит, а машина зверха. А тут вже люди такі маленькі танцюють і скачуть – реклама, значить, на один плюс один почалася. Певно на тому тижні покажут, шо той вже вбився, бо скільки ж можна?! А в неї знов дитину вкрадут. В неї обично крадут. Бо той же ж маняк, ну шо притворився, шо втопився, шо буцім його брат – він же ж поклявся помститися. А то ж така погань, я його знаю!
Я переживаю, хоть би Келлі впізнала свого тата. Келлі хароша дєвочка, тиха, некураща. А тата вже грає другий артіст! Вона може його не впізнати. Я сама його зразу не впізнала… Ну, в понеділок побачимо, як воно дальше буде. Шо вони там видумали. Тако тулят горбатого до стіни – таке вже закрутили, шо не розбереш, хто кому шо винен, хто кому тато, а хто кому тьотя. Але мусим дивитися, не покинути ж. Шо ж ми – дурно десять років дивилися і шоб кінця їхнього не побачити?!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію