ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Паприка Паприкова (1959) / Проза

 Снежнка
Я одна в своей пустой квартире, одна, со своими мыслями. ... Ничего у меня в жизни не осталось... Пустота всюду. Туман - сырой пронизывающий. И слезы такие колючие… Плакать уже не хочется, но они сами льются, проклятые… Медленно сползают прозрачные капельки по щекам, оставляя соленые дорожки, чуть-чуть задерживаются на подбородке, и падают на подоконник. Во что же верить? Есть ли что-нибудь вечное на свете? Может, тоска, глубокая, медленно отравляющая изнутри.
А за окном снег... Он всегда вызывает у меня чувство восторга от свободного полета, умиления, детской радости. Но теперь, глядя в окно, мне становится еще хуже... Даже снегопад меня не радует… Вот если бы сейчас наводнение или извержение вулкана, смести и сжечь раскаленной лавой дотла - все воспоминания, мысли, чувства…
Подумала: «Осталась ровно два дня до Нового года. Что ж, пусть приходит. Чем хуже, тем лучше! Пусть старый год заберет все, что у меня было, что есть, что будет, закружит меня невесомой снежинкой, поднимет высоко-высоко в ослепительно холодное небо, а потом стремительно низвергнет до самой земли... Не привыкать. У снежинок короткий век. За несколько мгновений полета они не успевают рушить жизни, причинять боль, и сами не страдают…"
Снежинки не умеют плакать. Снежинки красивы и холодны. Люди любуются их изящным танцем. Снежинки всегда долгожданны. Их любят просто так, ни за что. Они легки и свободны. «Хочу быть снежинкой, самой красивой и самой беззаботной»,- думала, прижавшись к холодному оконному стеклу. Шорох за спиной. Легкое прикосновение. Оглянулась - никого.
Холодно? Ветер? Но она уже летит... Кружит в замысловатом танце, поднимаясь все выше и выше. Вот уже и земля внизу кажется маленьким снежным шариком, а вслед за ней летят другие снежинки, маленькие и большие, обгоняют друг друга, притормаживают, разлетаются в стороны и снова соединяются в карусели хоровода. Все летят за ней, самой красивой, самой изящной… «Куда я лечу?»- а, впрочем, все равно…Снежинки не умеют думать. Повинуясь порывам холодного ветра, расправив свои белые кружева, словно подчиняясь неслышным волшебным аккордам вальса, все дальше и дальше. Пролетает над серыми домами, заснеженными высотками, кинотеатрами, магазинами, городами и странами...
…танцует и кружится в хороводе с другими снежинками, улыбается своим новым невесомым знакомым, прощается со старыми приятелями, посылает воздушные поцелуи в ответ на восхищенные взгляды. Снежинки не умеют любить…
Земля уже близко, различимыми становятся лица людей, все куда-то спешат, все радостны и довольны… Скоро Новый год… Но у снежинок нет Нового года. Только миг, ослепительный миг... «Смотрите, какая красивая!- крикнул кареглазый мужчина из толпы, - я ее сейчас поймаю!»
«Какое знакомое лицо... Неужели это он»,- подумала снежинка... А может это прошептал ей ветер воспоминаний, ведь снежинки не умеют думать…
И вот уже она на раскрытой ладошке мужчины…
«Почему ты улыбаешься, а глаза такие грустные, задумчивые?» - прокричала снежинка. Но он не услышал, только посмотрел на нее задумчиво. «Жаль, что не могу эту снежинку подарить своей любимой, она сейчас так далеко!»- прошептал он.
«Отпусти!!!» - взмолилась снежинка.
«Почему я не сказал ей, что люблю, почему допустил эту глупую ссору», - думал он. А снежинка таяла…
«Я скажу ей, что люблю, прямо сейчас, немедленно...» - он лихорадочно набирал телефонный номер…Длинные гудки…
«Ну, где же ты, я же люблю тебя, мне тебя так не хватает, я давно хотел тебе это сказать…»
На ладошке медленно таяла снежинка, превращаясь в маленькую капельку…
«Поздно», - из последних сил прошептала снежинка… Поздно…
Снежинки не умеют ни плакать, ни любить.

Контекст :


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-03-15 11:44:34
Переглядів сторінки твору 1596
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.210 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.701 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2009.06.02 09:12
Автор у цю хвилину відсутній