ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.05.01 17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.

Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,

Ілахім Поет
2024.05.01 17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди

Тетяна Левицька
2024.05.01 12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.

Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду

Іван Потьомкін
2024.05.01 10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна

Світлана Пирогова
2024.05.01 08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.

Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,

Микола Соболь
2024.05.01 05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.

Віктор Кучерук
2024.05.01 05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.

Артур Курдіновський
2024.05.01 05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.

Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...

Ярослав Чорногуз
2024.04.30 22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.

Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --

Микола Дудар
2024.04.30 14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…

Світлана Пирогова
2024.04.30 13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.

Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...

Іван Потьомкін
2024.04.30 11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.

Микола Соболь
2024.04.30 09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…

Ілахім Поет
2024.04.30 09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на

Леся Горова
2024.04.30 09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -

Віктор Кучерук
2024.04.30 06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Максимчук (1963) / Проза

 У ПОШУКАХ КОХАННЯ
– Ні, – квапливо сказала вона. – Ні!
– Чому?
– Просто так. Пробач. – У її голосі здригнулося каяття. – Ти може подумав... Усе не так.
Він замовк у сум’ятті. Не слова його вразили – голос! Йому передався біль, якого сам ніколи не випробував, навіть не підозрював, що він є. Настільки не підозрював, що, якби поруч стояла не ця наївна, найкраща у світі дівчина, а хтось інший, він посміхнувся б поблажливо.
З її обличчям загравали сірі вуличні тіні.
Андрій рвучко обійняв її худенькі плечі. Вона не пручалася. Вона ніколи не пручалася. Але це була оманна покірність. Так можна погладити, обійняти молоду ялинку, й увесь час почувати в її піддат-ливості колючу пружність хвої.
– Іра ...
Не отримавши відповіді, він нахилився й обережно поцілував дівчину.Її губи жили, немов окремо від думок, розсіяних, вига-даних і далеких.
Вона вивільнилася тим невловимим порухом, яким звільнялася завжди, ані-трохи не збентежена миттю поцілунку, начебто його не було зовсім, – просто підставила щоку теплому вітру.
Андрій стривожився:
“Чому?” – думав у розпачі.
Так було з першої зустрічі, з того вечора в парку, коли він уперше поцілував її, а вона раптом безутішно розплакалася, і це було так щиро, гірко і зненацька, що Андрій не знав, куди дітися від сорому і страху, що злякав, образив почуття вже дорогої і близької йому людини.
Незабаром ті сльози висохли, вона сама взяла його за руку і вони пішли алеями скверу. Навіть розмовляли про щось несуттєве. А коли він боязко поцілував її знову, Ірина слухняно відповіла устами, слабко піддалася його ласкам. Але він не зміг прийняти цієї мовчазної покірності. Найбільше всього хотів, щоб між ними не залишилося й тіні хмаринки, а було лише безоглядне щастя. Все інше видалося йому тоді нечесним і образливим.
У той же вечір, уже у дверях гурто-житку, вона збентежено поцілувала його сама. І це був єдиний спалах до нього, та й то, очевидно, спалах благородності.
– Іра, – сказав він осілим голосом. – Я ж кохаю тебе. Ти будеш сміятися, але коли я бачу вдалині схожу на тебе дівчину, навіть такий, як на тобі одяг, мені стає не по собі. Чуєш, я кохаю тебе.
Страждаючи від незграбності своїх слів, від її мовчазності, він перевів погляд в інший бік. І вона теж, наче читаючи його думки, перевела погляд так само. Потім їхні погляди зустрілися, і обоє полегшено усміхнулися. Він, що йому стало тепліше від її довірливого погляду, вона ...
Він круто повернувся і, розправивши плечі, пішов широким рішучим кроком, начебто на все, рішуче на все йому було наплювати. Щоки палали. Асфальт упевнено розносив тверду луну його кроків...
Андрій важко опустився на лаву пустельного в цю годину скверу. Лаву затінювали дерева. Саме такі затишні куточки він вибирав, коли бував з Ірою, коли не було сили чекати, коли він ще сподівався, що варто міцніше пригорнути її до себе...
Так що ж це таке, зрештою? Він поганий? Начебто ні. Зовсім байдужий їй? На такій же лавці вона якось проговорила в задумі: “Але ж один раз я обіцяла собі, що ніколи більше не буду цілуватися...”. Це пролунало визнанням, але теж нічого не змінило.
Чому? Чому?
Ніщо не викликало в Ірині такого внутрішнього протесту, як спроби Андрія посадити її собі на коліна. Іноді він робив це на зло, користуючись тим, що вона ніколи не виривалася, не шепотіла звичайних дівчачих слів: “Не треба. Відпусти!”. І вартувало йому доторкну-тися до неї своїми устами, чи сказати хоча б одне слово, як вона відразу робила серйозний вигляд.
Довго, напевно, просидів би Андрій так на лавці, мріючи про свою Ірину, якби його не потривожила закохана пара.
Він піднявся і пішов рівним, розміреним кроком уздовж скверу, на тьмяне світло нічного ліхтаря, що пробивався крізь густі зарослі чагарників.
...“Чому? Чому він увесь час думає про мене так погано? Хіба він не бачить, що я його кохаю? – Так думала Ірина, сидячи на м’якому дивані у своїй кімнаті слухаючи музику. – Як підійти до нього? Що йому сказати, щоб він повірив мені? Адже я кохаю його, тільки його одного!
Завтра він знову прийде, і ми будемо гуляти разом з ним по місту, але він мені не захоче сказати головного. Напевно, чекає потрібної години...”

Вийшовши зі скверу, Андрій, не поспі-шаючи, попрямував у бік свого гурто-житку, вийняв сигарети і запальничку з кишені піджака, почав припалювати. Вітер, як на зло, не давав можливості...

Червень 1981 р. – жовтень 2004 р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-07-28 03:29:30
Переглядів сторінки твору 959
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.732 / 5.29)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.619 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2016.02.20 13:07
Автор у цю хвилину відсутній