Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
2026.02.26
19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
2026.02.26
17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
2026.02.26
12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту:
«Що бачить читач, який натрапив на публікацію
2026.02.26
11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
2026.02.26
11:47
Літо не відчувається,
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
2026.02.26
09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
2026.02.26
09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
2026.02.26
06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Поеми
ІЗ ЦИКЛУ «ПРОВІНЦІЯ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ІЗ ЦИКЛУ «ПРОВІНЦІЯ»
1.
Українська провінція...
Одвічний сум за минулим –
Сивий, мов самогонка.
Серце, мов яблуко, падає
Від стогонів і зітхань.
Рветься там, де загрубо,
Рветься не там, де тонко...
Провінція – це не села,
Це там, де нема повстань.
Хоча у клубах є танці,
Шевченка портрет різьблений
У дві п’ятирічки штори
Непрані висять
На тонкому склі.
Коли щось у світі стається,
В хлопів позіхають гени,
Баби витрясають з начиння
Хмари сумної тлі.
Настане весілля
Чи похорон –
Немає кому затягувать.
Пісні тільки ті, що «по радійо»,
Любов – чужий серіал.
Місцева відьма
(Бантикова колись відмінниця) :
Магнітофонна магія –
Записала дихання
Матушки й батюшки –
Вийшов місцевий скандал.
Базари бездарно бренькають
Заморським «добром» і дебрями.
Нема ані шкури вовчої,
Ані чорноморських риб.
Провінція –
Звідки їдуть найкращі жінки
До Гондурасу чи Сербії.
А зігнута шабля з хребта
Росте догори.
2.
Справа – «пункти обміну» Вітчизни.
Зліва – «пункти обміну» склотар.
Каре небо виріями тисне,
Мов міняє душу на товар.
Важко дітям. Важко білим коням.
Козакам і відьмам, кураям.
Хмари, наче сльози на іконі.
У кіоску «Преса» – «Time», «Хайям»...
Жовта преса, книжечка Хайяма –
Папіросний вогник і зоря.
На душі одна висока яма
Із любистком п’яним по краях.
Бродять мавки, рано постарілі,
Неподібні на простих жінок –
Що Оксани, Яни та Рахілі,
Тих, яким вже зараз все одно.
Продають патріотичне сало,
Аж бринить невтолена жага.
І здається – молодість пропала,
Й спереду, здається, дофіга.
Кінцем світу древньо віє з льоху
І недобрим степом – із ночей.
Справа – лохи, зліва також льохи,
А по центру –
Баба із мечем.
3.
Знов Украйна...
Край калини й ліні.
Волі край, неволі також – край!
Свиноїди.
Далі жовто-сині.
Мармурові полиски Дніпра.
Стогне свічка у келійній тиші.
Цвинтар.
Обіймаються хрести.
Батьківщино...
Що тебе сколише
Щастям несподівано простим?
Полини й тумани.
Бабські сльози.
Даль солодка й зла, неначе смерть.
Пісня в горлі.
Вічні передгрози.
Вічна віра.
Вічні нетепер.
Болі неокуплені, небілі.
Війн багато,
А життя одне.
От і знову половці набігли
На лице красиве і сумне.
Цвітом терну опадають зорі
Змучені від щастя ворожінь.
Україно,
Здрастуйтє і sorry.
Жити лінь і помирати лінь…
ІЗ ЦИКЛУ «ПРОВІНЦІЯ І КОЛОНІЯ»
1.
Провінція.
Пробило на сльозу...
А врешті-решт –
Це діло поправиме.
Бо він – це я, по вінця я, провінція…
Пасуть тут хлопці
Коней невловимих.
Втрясеться все.
Бо воля – головне…
З провінції пророки йдуть в столиці.
Столичний шарм –
То діло наживне,
Як наживні дволикі і столиці.
Провінцію ще можна полюбить…
Вона болить.
Її пізнаєм, зважим.
Вона у серці рідним защемить,
Нехай міщанським,
Але нашим, нашим!
Колиски тут, могили, ковила…
Є завжди шанс для вітру, для сльозини.
Брова дівоча…
Зламана стріла.
Провінція – це втома батьківщини.
2.
Та ми сьогодні зовсім не про це.
Провінція – це завжди ностальгія.
Тут образи з неголеним лицем,
А кожна жінка любляча –
Марія.
Тут перед тим, як випити,
Перстом
Намажуть хрест
На срібних плесах «Водкі»,
Немов Перуна втоплять,
Бо ж «по сто» –
Такі, як вічність, чи любов, солодкі.
Це край безодні,
Вогкий, мов оргазм.
Про–він–ці–я,
Бо–він–це–я,
Це – наше.
Телесик наш, і Змій, Баба Яга,
І дощ, і кров, і запорозька каша.
3.
…А от коли Колонія –
Прощай.
Прощай, державо,
Навіть батьківщино.
Адже якщо провінція – свіча,
То вже коли колонія –
Жарина:
Немає вітру –
То й вогню нема.
Глибока ніч,
Запущений колодязь.
Колючим смутком зв’язана тюрма,
В якій сидить «ні за що» кум Володя.
Колонія –
Провінція плюс те,
Що вже не наше,
Ще ненаше, рідне,
Не росяне, не ніжне, не святе,
Жорстке і рабське,
Ситно-ненаситне.
4.
Підпанство наше гірше за панів,
Що прилетять на мерсах чи галерах.
Парторг у вишиванці –
Курва слів!..
А тих у нас парторгів –
До холєри.
Як прийде німець – німцями стають…
Китайцем, благо, буде стати важче…
Англійці так індійців пізнають
Чи індіанців –
Гордих і пропащих.
Чуттєво та безсило стогне даль.
Чумацький Шлях несходжений і вічний.
А жовта крапка – молода звізда –
Як падає –
Подібна вже до свічки.
Верба на гілці нам її подасть,
Як те, що гріло мрію нетутешню.
Присниться серцю, що кругом вода…
Що падають не зорі, а черешні.
І якось так між Богом і людьми,
Між ностальгій
І райських, і районних
Провінцію – дитинство –
Любим ми,
Колонію ж – як старість забобонну.
І тільки бунт свяченої води
Підніме люд слов’янський над собою.
Він крутиться ушир туди-сюди,
А варто вглиб –
За кров’ю голубою.
5.
Тут брешуть всі –
Газети й дзеркала.
Поети ходять,
Як магнітні бурі.
Тут штучний мед корчмарського стола.
І плачуть відьми.
І сміються кури.
А холуїв, а п’яниць, а розп’ять…
Церков доволі,
Туалетів – дуля.
Якщо так піде –
Років через п’ять
Лише попи зостануться й зозулі.
А поміж тим прибуде «кандідат» –
Рука – при шаблі,
Очі – коні бистрі…
Так ладно агітує за мандат,
Що аж повіриш:
Є ще люди-іскри!
Але не в нас.
Не ті, мабуть, харчі.
Не ті зілля, не той женьшеню корінь.
І синя тінь худенької свічі
Сумним вогнем зігнеться у покорі.
Бо добре й так.
До Бога ближче, мó…
Від себе в ліс сховаємось –
І тепло.
А нащо ж ми на світі живемо?
І нащо – ми?
І на щό ми?..
Нестерпно.
Нестерпно бути мертвим за життя.
Бо вічний сон нам вічно буде снитись.
Провінція – Колонія – Суддя…
За волю битись –
Долю боронити.
Хто недостоєн волі – хай іде…
Будує піраміди і канали.
І по краплині, крапельці щодень,
Щоб рабські гени
В ньому розквітали.
І стане «жись» на батьківській землі
Така сумна, як молода монашка.
В провінцію вертають журавлі.
Колонія –
Немов
Порожня
Пляшка.
Українська провінція...
Одвічний сум за минулим –
Сивий, мов самогонка.
Серце, мов яблуко, падає
Від стогонів і зітхань.
Рветься там, де загрубо,
Рветься не там, де тонко...
Провінція – це не села,
Це там, де нема повстань.
Хоча у клубах є танці,
Шевченка портрет різьблений
У дві п’ятирічки штори
Непрані висять
На тонкому склі.
Коли щось у світі стається,
В хлопів позіхають гени,
Баби витрясають з начиння
Хмари сумної тлі.
Настане весілля
Чи похорон –
Немає кому затягувать.
Пісні тільки ті, що «по радійо»,
Любов – чужий серіал.
Місцева відьма
(Бантикова колись відмінниця) :
Магнітофонна магія –
Записала дихання
Матушки й батюшки –
Вийшов місцевий скандал.
Базари бездарно бренькають
Заморським «добром» і дебрями.
Нема ані шкури вовчої,
Ані чорноморських риб.
Провінція –
Звідки їдуть найкращі жінки
До Гондурасу чи Сербії.
А зігнута шабля з хребта
Росте догори.
2.
Справа – «пункти обміну» Вітчизни.
Зліва – «пункти обміну» склотар.
Каре небо виріями тисне,
Мов міняє душу на товар.
Важко дітям. Важко білим коням.
Козакам і відьмам, кураям.
Хмари, наче сльози на іконі.
У кіоску «Преса» – «Time», «Хайям»...
Жовта преса, книжечка Хайяма –
Папіросний вогник і зоря.
На душі одна висока яма
Із любистком п’яним по краях.
Бродять мавки, рано постарілі,
Неподібні на простих жінок –
Що Оксани, Яни та Рахілі,
Тих, яким вже зараз все одно.
Продають патріотичне сало,
Аж бринить невтолена жага.
І здається – молодість пропала,
Й спереду, здається, дофіга.
Кінцем світу древньо віє з льоху
І недобрим степом – із ночей.
Справа – лохи, зліва також льохи,
А по центру –
Баба із мечем.
3.
Знов Украйна...
Край калини й ліні.
Волі край, неволі також – край!
Свиноїди.
Далі жовто-сині.
Мармурові полиски Дніпра.
Стогне свічка у келійній тиші.
Цвинтар.
Обіймаються хрести.
Батьківщино...
Що тебе сколише
Щастям несподівано простим?
Полини й тумани.
Бабські сльози.
Даль солодка й зла, неначе смерть.
Пісня в горлі.
Вічні передгрози.
Вічна віра.
Вічні нетепер.
Болі неокуплені, небілі.
Війн багато,
А життя одне.
От і знову половці набігли
На лице красиве і сумне.
Цвітом терну опадають зорі
Змучені від щастя ворожінь.
Україно,
Здрастуйтє і sorry.
Жити лінь і помирати лінь…
ІЗ ЦИКЛУ «ПРОВІНЦІЯ І КОЛОНІЯ»
1.
Провінція.
Пробило на сльозу...
А врешті-решт –
Це діло поправиме.
Бо він – це я, по вінця я, провінція…
Пасуть тут хлопці
Коней невловимих.
Втрясеться все.
Бо воля – головне…
З провінції пророки йдуть в столиці.
Столичний шарм –
То діло наживне,
Як наживні дволикі і столиці.
Провінцію ще можна полюбить…
Вона болить.
Її пізнаєм, зважим.
Вона у серці рідним защемить,
Нехай міщанським,
Але нашим, нашим!
Колиски тут, могили, ковила…
Є завжди шанс для вітру, для сльозини.
Брова дівоча…
Зламана стріла.
Провінція – це втома батьківщини.
2.
Та ми сьогодні зовсім не про це.
Провінція – це завжди ностальгія.
Тут образи з неголеним лицем,
А кожна жінка любляча –
Марія.
Тут перед тим, як випити,
Перстом
Намажуть хрест
На срібних плесах «Водкі»,
Немов Перуна втоплять,
Бо ж «по сто» –
Такі, як вічність, чи любов, солодкі.
Це край безодні,
Вогкий, мов оргазм.
Про–він–ці–я,
Бо–він–це–я,
Це – наше.
Телесик наш, і Змій, Баба Яга,
І дощ, і кров, і запорозька каша.
3.
…А от коли Колонія –
Прощай.
Прощай, державо,
Навіть батьківщино.
Адже якщо провінція – свіча,
То вже коли колонія –
Жарина:
Немає вітру –
То й вогню нема.
Глибока ніч,
Запущений колодязь.
Колючим смутком зв’язана тюрма,
В якій сидить «ні за що» кум Володя.
Колонія –
Провінція плюс те,
Що вже не наше,
Ще ненаше, рідне,
Не росяне, не ніжне, не святе,
Жорстке і рабське,
Ситно-ненаситне.
4.
Підпанство наше гірше за панів,
Що прилетять на мерсах чи галерах.
Парторг у вишиванці –
Курва слів!..
А тих у нас парторгів –
До холєри.
Як прийде німець – німцями стають…
Китайцем, благо, буде стати важче…
Англійці так індійців пізнають
Чи індіанців –
Гордих і пропащих.
Чуттєво та безсило стогне даль.
Чумацький Шлях несходжений і вічний.
А жовта крапка – молода звізда –
Як падає –
Подібна вже до свічки.
Верба на гілці нам її подасть,
Як те, що гріло мрію нетутешню.
Присниться серцю, що кругом вода…
Що падають не зорі, а черешні.
І якось так між Богом і людьми,
Між ностальгій
І райських, і районних
Провінцію – дитинство –
Любим ми,
Колонію ж – як старість забобонну.
І тільки бунт свяченої води
Підніме люд слов’янський над собою.
Він крутиться ушир туди-сюди,
А варто вглиб –
За кров’ю голубою.
5.
Тут брешуть всі –
Газети й дзеркала.
Поети ходять,
Як магнітні бурі.
Тут штучний мед корчмарського стола.
І плачуть відьми.
І сміються кури.
А холуїв, а п’яниць, а розп’ять…
Церков доволі,
Туалетів – дуля.
Якщо так піде –
Років через п’ять
Лише попи зостануться й зозулі.
А поміж тим прибуде «кандідат» –
Рука – при шаблі,
Очі – коні бистрі…
Так ладно агітує за мандат,
Що аж повіриш:
Є ще люди-іскри!
Але не в нас.
Не ті, мабуть, харчі.
Не ті зілля, не той женьшеню корінь.
І синя тінь худенької свічі
Сумним вогнем зігнеться у покорі.
Бо добре й так.
До Бога ближче, мó…
Від себе в ліс сховаємось –
І тепло.
А нащо ж ми на світі живемо?
І нащо – ми?
І на щό ми?..
Нестерпно.
Нестерпно бути мертвим за життя.
Бо вічний сон нам вічно буде снитись.
Провінція – Колонія – Суддя…
За волю битись –
Долю боронити.
Хто недостоєн волі – хай іде…
Будує піраміди і канали.
І по краплині, крапельці щодень,
Щоб рабські гени
В ньому розквітали.
І стане «жись» на батьківській землі
Така сумна, як молода монашка.
В провінцію вертають журавлі.
Колонія –
Немов
Порожня
Пляшка.
| Найвища оцінка | Василина Іванина | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Дмитро Топольський | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
