Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Поеми
СЕЛО XXI. РЕТРОМОДЕРН
Цикл
1.
Млин.
Сонце вмирає –
Мов яблуко падає з юної гілки.
Тут щастя вимірюють
Кількістю пляшок горілки.
Весілля справляють ще в тому,
У тому дусі…
Якийсь містицизм еротичний…
Такий ще хіба в індусів.
Вітер до вод припадає –
Втопитись хоче… Не може.
У небі вогонь сміється.
Дай йому, Боже, даждьбоже.
Сльози. Вода свячена.
Зірка і хрест над ними.
І журба внутрівенна
Із дверми голубими.
Струни високовольтні
І трав’яні приструнки.
Відьма Олеся вийде –
Пропадеш в поцілунку.
Всесвіт такого тіла!
Білі легенди замку…
Досі тут хрестять комп’ютер,
Шмаркають у фіранку.
Тут і коріння, й крила.
Цвіт і плоди, і плоті.
Рай… Відпочинок Бога
По трьох ночах роботи.
2.
Лежать поля, немов старі обличчя.
Шампанська кров проступить на рушник.
З палеозою душу хтось покличе.
В ранковім сні здригнеться фронтовик.
Забутий млин закрутиться від себе
Наперекір і Сонцю, і вітрам.
А в човника засвітиться потреба
Хоча би раз напитися Дніпра.
Середньовічно-місячні пейзажі.
Ретромодерні в лісі голоси,
Що, як душа, вони мені не важать.
Вони мені єси лише, єси.
Єси мені той ясен дядькуватий,
Корова, кінь, смішне ягня в траві.
І щось під серцем винно-винувате…
І щось – навік.
Таке усе – мов корінь полиновий.
Високе, нехімічне, затяжне.
Чумацький Шлях асфальтово-шовковий
Дзвенить, як нерв.
Я ж запалю багаття над рікою –
Воно й попустить…
Легко на душі.
Село селом.
Біда собі з бідою.
А ми – собою.
Як і комиші.
3.
Село.
Димом пахне.
І квіти стоять
Без вази.
Сало і сіль, і сіно…
І ностальгія
За унітазом.
Дитинство чиєсь босоноге
(Хоча асфальтне).
Старість (з війни) безнога…
Цього вже, щоби життя зрозуміти,
Хватить.
Жовтень дерева маже
Йодом скаженим.
В жилах прабаби вода свячена.
Діти природи сором’язливо-жорстокі.
Меч – чоловік із палки,
Жінка – шабля з осоки.
Блискавка у квітні трісне –
Геть прожилки на салі.
Діаспорний дід загляне:
– А де тут салі?..
А тут
Димом пахне,
Солодким, як чорноземи.
А там – бензином і кров’ю,
Куди ми ідемо…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СЕЛО XXI. РЕТРОМОДЕРН
Цикл1.
Млин.
Сонце вмирає –
Мов яблуко падає з юної гілки.
Тут щастя вимірюють
Кількістю пляшок горілки.
Весілля справляють ще в тому,
У тому дусі…
Якийсь містицизм еротичний…
Такий ще хіба в індусів.
Вітер до вод припадає –
Втопитись хоче… Не може.
У небі вогонь сміється.
Дай йому, Боже, даждьбоже.
Сльози. Вода свячена.
Зірка і хрест над ними.
І журба внутрівенна
Із дверми голубими.
Струни високовольтні
І трав’яні приструнки.
Відьма Олеся вийде –
Пропадеш в поцілунку.
Всесвіт такого тіла!
Білі легенди замку…
Досі тут хрестять комп’ютер,
Шмаркають у фіранку.
Тут і коріння, й крила.
Цвіт і плоди, і плоті.
Рай… Відпочинок Бога
По трьох ночах роботи.
2.
Лежать поля, немов старі обличчя.
Шампанська кров проступить на рушник.
З палеозою душу хтось покличе.
В ранковім сні здригнеться фронтовик.
Забутий млин закрутиться від себе
Наперекір і Сонцю, і вітрам.
А в човника засвітиться потреба
Хоча би раз напитися Дніпра.
Середньовічно-місячні пейзажі.
Ретромодерні в лісі голоси,
Що, як душа, вони мені не важать.
Вони мені єси лише, єси.
Єси мені той ясен дядькуватий,
Корова, кінь, смішне ягня в траві.
І щось під серцем винно-винувате…
І щось – навік.
Таке усе – мов корінь полиновий.
Високе, нехімічне, затяжне.
Чумацький Шлях асфальтово-шовковий
Дзвенить, як нерв.
Я ж запалю багаття над рікою –
Воно й попустить…
Легко на душі.
Село селом.
Біда собі з бідою.
А ми – собою.
Як і комиші.
3.
Село.
Димом пахне.
І квіти стоять
Без вази.
Сало і сіль, і сіно…
І ностальгія
За унітазом.
Дитинство чиєсь босоноге
(Хоча асфальтне).
Старість (з війни) безнога…
Цього вже, щоби життя зрозуміти,
Хватить.
Жовтень дерева маже
Йодом скаженим.
В жилах прабаби вода свячена.
Діти природи сором’язливо-жорстокі.
Меч – чоловік із палки,
Жінка – шабля з осоки.
Блискавка у квітні трісне –
Геть прожилки на салі.
Діаспорний дід загляне:
– А де тут салі?..
А тут
Димом пахне,
Солодким, як чорноземи.
А там – бензином і кров’ю,
Куди ми ідемо…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
