Віталій Рибко.
"сховай мерщій
сховай і не показуй
сховай свій страх"


Сховати страх? Скажи мені – куди?
В яку душі нещасної шпарину?
Не уявляю більшої біди
за страх, що виїдає серцевину.

У світі цім, на жаль, мабуть, богам,
таки до біса є чого боятись.
Чи у бою із страхом сам на сам
на перемогу варто сподіватись?

О так! Одна з найбільших насолод –
в такім бою кривава перемога!
Але ж… лиш абсолютний ідіот
спроможний не боятися нічого.

Байдуже серце не боїться втрат.
Тож страх… А що? Нехай собі існує,
і б’є душа сполохано в набат,
й думки стають молитвою не всує.

Страх заховаєш десь на дно душі,
а він вросте корінням, як пухлина,
і душу продаси ти за грошí –
в полоні жаху люди наче глина.

Тож не ховай! Випрόбуй міць долонь,
зроби ланцюг, думки скрутивши туго,
й або души, або припни вогонь,
щоби не зміг тебе вкусити вдруге.

І раптом стане опліч хтось такий,
хто страх свій не приховує за сміхом,
від жаху не звивається, як змій,
й тому об землю вміє бити лихом.

-Я не скажу «Не бійся» - мовить він, -
бо теж не вмію жити й не боятись,
я зі страхами бився сам, один,
давай удвох не будемо здаватись.

Можливо, що ніхто і не прийде,
але подумай сам – ну що із того?
Він точно є, не знаєш тільки де.
Десь там – за обрієм з твого порогу.