
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Відфільтрована пам'ять
Сергій Пантюк. Як зав’язати з бухлом і курінням: Новели.– К.:Гамазин, 2009. – 128 с.
Сергій Пантюк – автор кількох збірок поезій і прозового роману, численних літературознавчих та критичних публікацій, звернувся до жанру малої прози.
Книжка, про яку йдеться, складена з дев’яти новел і новелеток. У вузькожанровому смислі – це прагматично реалістичні життєві історії, у ширшому, метафоричному – відфільтрована пам'ять письменника: «Так уже склалося, що наша пам'ять має унікальну властивість фільтрувати минуле. Добре це чи ні, не знаю, але існує чимало речей, про які й самому хочеться згадувати якомога менше. Але тоді ті чи інші неприємні для нас події самі собою заповзають у підсвідомість, залягають там густими до чорноти пластами, лиш іноді даючи знати про себе. Так само, щоправда, в тілі, поводиться уламок металу, кінцевою ціллю якого було серце, але на траєкторії його руху виникла перешкода, котра й перетворила творця миттєвої смерті на інструмент для тривалої, ледь відчутної, але щохвилинної чи навіть, щосекундної муки…».
У розповідній манері письменник суб’єктивовано подав домінуючі фраґменти реального життя, розгорнув їх у концентрованій, єдиній тональності, рельєфно зобразив характери сучасної соціальної дійсності. В окремих випадках прозаїк досяг ефекту соціальної типізації («Втеча Маклухи»). Автора зацікавила поведінка звичайних людей у стресових ситуаціях і він із неабиякою майстерністю вибудував сюжети новел: «По кому виє Бойків пес», «Піврубля сріблом», «Його персональний диявол», а також тієї, що дала назву збірці – традиційна композиція: зав’язка, перипетії та розв’язка, наскрізна інтонаційна сфера, пластика опису подробиць і спостережень. С. Пантюку не зрадило почуття естетичної міри й вдалося уникнути певного шаблону, хоча враження художньої самобутності від новел досить дискутивне. На мою думку, текстам відчутно забракло глибини внутрішніх, душевних нарацій рівня «стефаниківської» психологічності, і тому доля персонажів новел не зворушує, антигерої не викликають співчуття, а до щастя позитивних чомусь байдуже, не пробуджується найголовніше – співпереживання. А то вже кепсько!
Провокативність назви книжки – здорова провокативність. Додати б ще розумної провокативності, а саме: новизни способу подачі матеріалу, революційності, навіть, вибуховості філософського осмислення буття, бо розмисли про те, що життя – це плетиво закономірностей і випадковостей, що світобудова рухається по спіралі та інші подібні «бородатості», прикро занизили інтелектуальний рівень авторської інтонації.
У коротеньких новелетах «Метаморфози совісті», «Ластівка-віщунка» і особливо – «Зорефіл», реалізм випарувався і з’явився символізм, а точніше, певна симптоматика прагнення С. Пантюка до модерністичного письма. Але ж і тут письменник мандрував давно утертими дорогами. Навіть ліньки назвати яскравих попередників, творчість яких добре відома. Отже, враження від збірки малої прози Сергія Пантюка суперечливе, та гадаю, що будучи насамперед талановитим поетом-ліриком, він залишився ним і в своїх прозових спробах – новелах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відфільтрована пам'ять
Сергій Пантюк – автор кількох збірок поезій і прозового роману, численних літературознавчих та критичних публікацій, звернувся до жанру малої прози.
Книжка, про яку йдеться, складена з дев’яти новел і новелеток. У вузькожанровому смислі – це прагматично реалістичні життєві історії, у ширшому, метафоричному – відфільтрована пам'ять письменника: «Так уже склалося, що наша пам'ять має унікальну властивість фільтрувати минуле. Добре це чи ні, не знаю, але існує чимало речей, про які й самому хочеться згадувати якомога менше. Але тоді ті чи інші неприємні для нас події самі собою заповзають у підсвідомість, залягають там густими до чорноти пластами, лиш іноді даючи знати про себе. Так само, щоправда, в тілі, поводиться уламок металу, кінцевою ціллю якого було серце, але на траєкторії його руху виникла перешкода, котра й перетворила творця миттєвої смерті на інструмент для тривалої, ледь відчутної, але щохвилинної чи навіть, щосекундної муки…».
У розповідній манері письменник суб’єктивовано подав домінуючі фраґменти реального життя, розгорнув їх у концентрованій, єдиній тональності, рельєфно зобразив характери сучасної соціальної дійсності. В окремих випадках прозаїк досяг ефекту соціальної типізації («Втеча Маклухи»). Автора зацікавила поведінка звичайних людей у стресових ситуаціях і він із неабиякою майстерністю вибудував сюжети новел: «По кому виє Бойків пес», «Піврубля сріблом», «Його персональний диявол», а також тієї, що дала назву збірці – традиційна композиція: зав’язка, перипетії та розв’язка, наскрізна інтонаційна сфера, пластика опису подробиць і спостережень. С. Пантюку не зрадило почуття естетичної міри й вдалося уникнути певного шаблону, хоча враження художньої самобутності від новел досить дискутивне. На мою думку, текстам відчутно забракло глибини внутрішніх, душевних нарацій рівня «стефаниківської» психологічності, і тому доля персонажів новел не зворушує, антигерої не викликають співчуття, а до щастя позитивних чомусь байдуже, не пробуджується найголовніше – співпереживання. А то вже кепсько!
Провокативність назви книжки – здорова провокативність. Додати б ще розумної провокативності, а саме: новизни способу подачі матеріалу, революційності, навіть, вибуховості філософського осмислення буття, бо розмисли про те, що життя – це плетиво закономірностей і випадковостей, що світобудова рухається по спіралі та інші подібні «бородатості», прикро занизили інтелектуальний рівень авторської інтонації.
У коротеньких новелетах «Метаморфози совісті», «Ластівка-віщунка» і особливо – «Зорефіл», реалізм випарувався і з’явився символізм, а точніше, певна симптоматика прагнення С. Пантюка до модерністичного письма. Але ж і тут письменник мандрував давно утертими дорогами. Навіть ліньки назвати яскравих попередників, творчість яких добре відома. Отже, враження від збірки малої прози Сергія Пантюка суперечливе, та гадаю, що будучи насамперед талановитим поетом-ліриком, він залишився ним і в своїх прозових спробах – новелах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію