Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Відфільтрована пам'ять
Сергій Пантюк. Як зав’язати з бухлом і курінням: Новели.– К.:Гамазин, 2009. – 128 с.
Сергій Пантюк – автор кількох збірок поезій і прозового роману, численних літературознавчих та критичних публікацій, звернувся до жанру малої прози.
Книжка, про яку йдеться, складена з дев’яти новел і новелеток. У вузькожанровому смислі – це прагматично реалістичні життєві історії, у ширшому, метафоричному – відфільтрована пам'ять письменника: «Так уже склалося, що наша пам'ять має унікальну властивість фільтрувати минуле. Добре це чи ні, не знаю, але існує чимало речей, про які й самому хочеться згадувати якомога менше. Але тоді ті чи інші неприємні для нас події самі собою заповзають у підсвідомість, залягають там густими до чорноти пластами, лиш іноді даючи знати про себе. Так само, щоправда, в тілі, поводиться уламок металу, кінцевою ціллю якого було серце, але на траєкторії його руху виникла перешкода, котра й перетворила творця миттєвої смерті на інструмент для тривалої, ледь відчутної, але щохвилинної чи навіть, щосекундної муки…».
У розповідній манері письменник суб’єктивовано подав домінуючі фраґменти реального життя, розгорнув їх у концентрованій, єдиній тональності, рельєфно зобразив характери сучасної соціальної дійсності. В окремих випадках прозаїк досяг ефекту соціальної типізації («Втеча Маклухи»). Автора зацікавила поведінка звичайних людей у стресових ситуаціях і він із неабиякою майстерністю вибудував сюжети новел: «По кому виє Бойків пес», «Піврубля сріблом», «Його персональний диявол», а також тієї, що дала назву збірці – традиційна композиція: зав’язка, перипетії та розв’язка, наскрізна інтонаційна сфера, пластика опису подробиць і спостережень. С. Пантюку не зрадило почуття естетичної міри й вдалося уникнути певного шаблону, хоча враження художньої самобутності від новел досить дискутивне. На мою думку, текстам відчутно забракло глибини внутрішніх, душевних нарацій рівня «стефаниківської» психологічності, і тому доля персонажів новел не зворушує, антигерої не викликають співчуття, а до щастя позитивних чомусь байдуже, не пробуджується найголовніше – співпереживання. А то вже кепсько!
Провокативність назви книжки – здорова провокативність. Додати б ще розумної провокативності, а саме: новизни способу подачі матеріалу, революційності, навіть, вибуховості філософського осмислення буття, бо розмисли про те, що життя – це плетиво закономірностей і випадковостей, що світобудова рухається по спіралі та інші подібні «бородатості», прикро занизили інтелектуальний рівень авторської інтонації.
У коротеньких новелетах «Метаморфози совісті», «Ластівка-віщунка» і особливо – «Зорефіл», реалізм випарувався і з’явився символізм, а точніше, певна симптоматика прагнення С. Пантюка до модерністичного письма. Але ж і тут письменник мандрував давно утертими дорогами. Навіть ліньки назвати яскравих попередників, творчість яких добре відома. Отже, враження від збірки малої прози Сергія Пантюка суперечливе, та гадаю, що будучи насамперед талановитим поетом-ліриком, він залишився ним і в своїх прозових спробах – новелах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відфільтрована пам'ять
Сергій Пантюк – автор кількох збірок поезій і прозового роману, численних літературознавчих та критичних публікацій, звернувся до жанру малої прози.
Книжка, про яку йдеться, складена з дев’яти новел і новелеток. У вузькожанровому смислі – це прагматично реалістичні життєві історії, у ширшому, метафоричному – відфільтрована пам'ять письменника: «Так уже склалося, що наша пам'ять має унікальну властивість фільтрувати минуле. Добре це чи ні, не знаю, але існує чимало речей, про які й самому хочеться згадувати якомога менше. Але тоді ті чи інші неприємні для нас події самі собою заповзають у підсвідомість, залягають там густими до чорноти пластами, лиш іноді даючи знати про себе. Так само, щоправда, в тілі, поводиться уламок металу, кінцевою ціллю якого було серце, але на траєкторії його руху виникла перешкода, котра й перетворила творця миттєвої смерті на інструмент для тривалої, ледь відчутної, але щохвилинної чи навіть, щосекундної муки…».
У розповідній манері письменник суб’єктивовано подав домінуючі фраґменти реального життя, розгорнув їх у концентрованій, єдиній тональності, рельєфно зобразив характери сучасної соціальної дійсності. В окремих випадках прозаїк досяг ефекту соціальної типізації («Втеча Маклухи»). Автора зацікавила поведінка звичайних людей у стресових ситуаціях і він із неабиякою майстерністю вибудував сюжети новел: «По кому виє Бойків пес», «Піврубля сріблом», «Його персональний диявол», а також тієї, що дала назву збірці – традиційна композиція: зав’язка, перипетії та розв’язка, наскрізна інтонаційна сфера, пластика опису подробиць і спостережень. С. Пантюку не зрадило почуття естетичної міри й вдалося уникнути певного шаблону, хоча враження художньої самобутності від новел досить дискутивне. На мою думку, текстам відчутно забракло глибини внутрішніх, душевних нарацій рівня «стефаниківської» психологічності, і тому доля персонажів новел не зворушує, антигерої не викликають співчуття, а до щастя позитивних чомусь байдуже, не пробуджується найголовніше – співпереживання. А то вже кепсько!
Провокативність назви книжки – здорова провокативність. Додати б ще розумної провокативності, а саме: новизни способу подачі матеріалу, революційності, навіть, вибуховості філософського осмислення буття, бо розмисли про те, що життя – це плетиво закономірностей і випадковостей, що світобудова рухається по спіралі та інші подібні «бородатості», прикро занизили інтелектуальний рівень авторської інтонації.
У коротеньких новелетах «Метаморфози совісті», «Ластівка-віщунка» і особливо – «Зорефіл», реалізм випарувався і з’явився символізм, а точніше, певна симптоматика прагнення С. Пантюка до модерністичного письма. Але ж і тут письменник мандрував давно утертими дорогами. Навіть ліньки назвати яскравих попередників, творчість яких добре відома. Отже, враження від збірки малої прози Сергія Пантюка суперечливе, та гадаю, що будучи насамперед талановитим поетом-ліриком, він залишився ним і в своїх прозових спробах – новелах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
