Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Право на вигадку
Люко Дашвар. Рай. центр: Роман. – Харків: Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», 2009. – 272 с.
Третій роман Люко Дашвар відзначений дипломом конкурсу «Коронація слова-2009» і продовжив переможну ходу, започатковану першими двома («Село не люди» посів друге місце на конкурсі «Коронація слова-2007», книга «Молоко з кров’ю» перемогла у конкурсі «Книга року BBC-2008».
Любов і гармонія взаємності – речі позачасові, та кохання, що могло відбутись, але не відбулося – завжди трагедія. Роман почався сценою загибелі головної героїні Люби, юної максималістки, яка прагнула щастя, та їй не поталанило! На заваді стали батьки обранця Макса – пихаті новітні капіталісти, несумісність романтичних ідеалів чистої недосвідченої душі з цинічною, безжальною реальністю. Нашої з вами дійсністю, шановні читачі, адже події романа відбуваються влітку 2008 року в Києві.
Письменниця справно володіє секретами психологічного впливу на читача: сюжетний драйв, історичні ремінісценції з епохи гетьмана Петра Дорошенка, моторошні ситуації й життя студентської богеми – вже цієї атрибутики достатньо для комерційного успіху. Але Люко Дашвар того замало й вона додає викривальної сатири. Основна мішень – влада: «Максів тато Володимир Гнатович Сердюк завжди святкував найголовніше свято свого життя – День Ленінського комсомолу. Навіть коли це стало немодним, а потім і небезпечним, обов’язково випивав келишок за організацію, яка ще у юності розкрила йому очі й довела на практиці – найприбутковішими в усі часи є посади політичні… вигадати й очолити можна будь-що, однаково робитимуть інші… світ навкруги став ясним і зрозумілим: вступ до партії, квартира, машина, обком, потім до столиці й гроші, гроші, гроші…Гроші й влада».
Письменниця демаскує мафіозно-холуйське обличчя сучасної керівної еліти, не шкодуючи епітетів (продажна, злочинно кастова, квазіреспектабельна), вивертає назовні далекі від публічності її справи та думки: «Вороги потисли один одному руки і стали друзями. Завалити колишнього першого секретаря обкому партії, сісти на його місце – шляхетна мета для будь-кого з колишніх комсомольських функціонерів… Довго мовчали. Все прораховували, чи варто серйозно сприймати погрози…Обоє знали – Перепечай слів на вітер не кидає, та й не від свого імені патякав…скоріше за все, старе падло, злигався з урядовими… – нагадую шановному читачеві, що події романа відбуваються у 2008-у році! Фейлетонно змальовано образ Роми Шиллєра, такого собі вічного «слуги двох панів»! А ситуація з виключенням-включенням світла в нікому з можновладців не потрібній лікарні – комедійна знахідка! Характерна відсутність у тексті прийомів езопівської мови (натяки, приховані смисли тощо), котрі вироблені у сатиричному жанрі ще від часів Аристофана. Авторську стильову манеру «горизонтальної» розповіді, на мою думку, можна пояснити відсутністю в нашій державі «каральної» (та й взагалі будь-якої) цензури: пиши, що хочеш, про кого хочеш, і як хочеш!
Козацькі мотиви, що вплетені в сюжетну канву легко зіронізовано й пом’якшено. Однак мовлено не про історію, а про відновлений зв'язок епох, йдеться про зміщення часових площин, коли куми Свиря й Микишка, минувши 340-річну дистанцію, знайшли спільне комунікативне поле із молодими київськими студентами.
Відверто кажучи, роман Люко Дашвар – це література, про яку ми сьогодні не знаємо, чи література це взагалі. Правда, не все так однозначно й просто. Гадаю, остання в часі книжка Люко Дашвар як явище посткультури, постлітератури не вийшла за межу маскультівського чтива, але віра у вигадку, сила творчого куражу, «фентезійне меню», нарешті, незаперечний читацький комфорт, несподівано самі по собі виявилися цінностями.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Право на вигадку
Третій роман Люко Дашвар відзначений дипломом конкурсу «Коронація слова-2009» і продовжив переможну ходу, започатковану першими двома («Село не люди» посів друге місце на конкурсі «Коронація слова-2007», книга «Молоко з кров’ю» перемогла у конкурсі «Книга року BBC-2008».
Любов і гармонія взаємності – речі позачасові, та кохання, що могло відбутись, але не відбулося – завжди трагедія. Роман почався сценою загибелі головної героїні Люби, юної максималістки, яка прагнула щастя, та їй не поталанило! На заваді стали батьки обранця Макса – пихаті новітні капіталісти, несумісність романтичних ідеалів чистої недосвідченої душі з цинічною, безжальною реальністю. Нашої з вами дійсністю, шановні читачі, адже події романа відбуваються влітку 2008 року в Києві.
Письменниця справно володіє секретами психологічного впливу на читача: сюжетний драйв, історичні ремінісценції з епохи гетьмана Петра Дорошенка, моторошні ситуації й життя студентської богеми – вже цієї атрибутики достатньо для комерційного успіху. Але Люко Дашвар того замало й вона додає викривальної сатири. Основна мішень – влада: «Максів тато Володимир Гнатович Сердюк завжди святкував найголовніше свято свого життя – День Ленінського комсомолу. Навіть коли це стало немодним, а потім і небезпечним, обов’язково випивав келишок за організацію, яка ще у юності розкрила йому очі й довела на практиці – найприбутковішими в усі часи є посади політичні… вигадати й очолити можна будь-що, однаково робитимуть інші… світ навкруги став ясним і зрозумілим: вступ до партії, квартира, машина, обком, потім до столиці й гроші, гроші, гроші…Гроші й влада».
Письменниця демаскує мафіозно-холуйське обличчя сучасної керівної еліти, не шкодуючи епітетів (продажна, злочинно кастова, квазіреспектабельна), вивертає назовні далекі від публічності її справи та думки: «Вороги потисли один одному руки і стали друзями. Завалити колишнього першого секретаря обкому партії, сісти на його місце – шляхетна мета для будь-кого з колишніх комсомольських функціонерів… Довго мовчали. Все прораховували, чи варто серйозно сприймати погрози…Обоє знали – Перепечай слів на вітер не кидає, та й не від свого імені патякав…скоріше за все, старе падло, злигався з урядовими… – нагадую шановному читачеві, що події романа відбуваються у 2008-у році! Фейлетонно змальовано образ Роми Шиллєра, такого собі вічного «слуги двох панів»! А ситуація з виключенням-включенням світла в нікому з можновладців не потрібній лікарні – комедійна знахідка! Характерна відсутність у тексті прийомів езопівської мови (натяки, приховані смисли тощо), котрі вироблені у сатиричному жанрі ще від часів Аристофана. Авторську стильову манеру «горизонтальної» розповіді, на мою думку, можна пояснити відсутністю в нашій державі «каральної» (та й взагалі будь-якої) цензури: пиши, що хочеш, про кого хочеш, і як хочеш!
Козацькі мотиви, що вплетені в сюжетну канву легко зіронізовано й пом’якшено. Однак мовлено не про історію, а про відновлений зв'язок епох, йдеться про зміщення часових площин, коли куми Свиря й Микишка, минувши 340-річну дистанцію, знайшли спільне комунікативне поле із молодими київськими студентами.
Відверто кажучи, роман Люко Дашвар – це література, про яку ми сьогодні не знаємо, чи література це взагалі. Правда, не все так однозначно й просто. Гадаю, остання в часі книжка Люко Дашвар як явище посткультури, постлітератури не вийшла за межу маскультівського чтива, але віра у вигадку, сила творчого куражу, «фентезійне меню», нарешті, незаперечний читацький комфорт, несподівано самі по собі виявилися цінностями.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
