Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
У день повного місяця, або Вовча сага
Галина Вдовиченко. Тамдевін: Роман. – Нора-друк, 2009. – 234 с. ПК (Популярні книжки)
Роман, про який мова, в доробку львівської письменниці та журналістки Галини Вдовиченко отримав Першу премію на літературному конкурсі «Коронація слова – 2009». «У романі, – як зізнається авторка, – все вигадка, окрім місця, де розгортаються події». А основні події розгортаються у віддаленому від цивілізації карпатському селі, поблизу старовинного замку Гербуртів, де досі збереглися неповторні краєвиди, незаймані урочища, де «холодна вода і болотяний сморід занадто переконливо реальні», де ходять по гриби і приносять повні кошики, а вночі чути, як виють дикі вовки Композицію твору побудовано оригінально: три частини під назвами «Жіноча половина», «Чоловіча половина», «Він та вона». Головні дійові особи – колишні однокурсниці по Академії мистецтв, подруги Анна і Марія діють на жіночій половині роману, що містить роздуми та узагальнення авторки, які є важливими для осмислення життєвих процесів, філософські відступи і, воднораз, фрагменти найрізноманітніших зображень – такий собі колаж, що характерний простотою й дохідливістю художнього викладу: « на саморобних дощаних полицях – рівні ряди розмаїтихзакруток на зиму. Кожну банку вивершує велике яблуко, мабуть, вони так краще зберігаються, але виглядало усе як досконалий за формою та кольорами мистецький перформенс».
Чоловіча половина роману теж має свого героя, це науковець, який проводить польові дослідження вовчого життя, усамітнившись на кілька місяців із вовчою зграєю (себто, він герой в прямому розумінні цього слова!). Можливо тому сторінки другої половини роману деколи нагадують науковий нарис. Без сумніву, вся ексклюзивна інформація дослідника є цікавою, але, гадаю, що органічно ввести її (інформацію) в образну тканину роману письменниці не зовсім вдалося, хоча в цьому напрямі зроблено багато. Наприклад, паралелі, що словами наратора авторка проводить між людською та вовчою спільнотами, таке собі «олюднення вовків» і «ововчення людей»: «Вовки як люди. Жодна схема щодо них не працює, всі узагальнення хибні. Кожен – особистість, яку не можна уніфікувати, спрощено оцінювати (…) кожен, хто вивчав їхню поведінку та стиль життя, знає: вірність вовків аналогів не має (…) Вовки моногамні. Лише раз обирають собі пару. Якщо він загине, вона зберігатиме удівство… якщо вона помре, він стане одинаком… Дітей вони виховують та доглядають разом, людям би повчитися».
Головна інтрига – кохання художниці й дослідника – знаходить своє остаточне завершення у третій частині роману, де він і вона нарешті щасливо знаходять один одного. Спілкування письменниці з читачем на рівні інтимних одкровень красиве і поетичне: «Біле яблуко повного місяця зазирало у вікно, бентежило душу (…) Метелик опустився на квітку, торкнувся пелюсток чутливими лапками – пелюстки потягнулися йому назустріч, привідкрилися – він схилився над серцевиною, збираючи нектар (…) Пряма скрутилася спіраллю в зустрічному русі до іншої прямої, вони сплелися в сваргу, животворний клубок, запустивши світо рух у двох протилежних напрямках одночасно».
Письменниця Галина Вдовиченко не розчаровує новим романом, у якому її прихильники і прихильниці знайдуть розблиски найрізноманітніших принад захопливого читання: неймовірно жахливі сни, що переходять у таку саму жахливу дійсність, срібні перстеники, що виконують важливі для сюжету талісманні фунції, руїни старовинного замку, що слугують декораціями головних закручено-таємних подій, перекази народних легенд у мовному оздобленні карпатської говірки і ще…більше не буду переказувати! Читайте книжку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У день повного місяця, або Вовча сага
Роман, про який мова, в доробку львівської письменниці та журналістки Галини Вдовиченко отримав Першу премію на літературному конкурсі «Коронація слова – 2009». «У романі, – як зізнається авторка, – все вигадка, окрім місця, де розгортаються події». А основні події розгортаються у віддаленому від цивілізації карпатському селі, поблизу старовинного замку Гербуртів, де досі збереглися неповторні краєвиди, незаймані урочища, де «холодна вода і болотяний сморід занадто переконливо реальні», де ходять по гриби і приносять повні кошики, а вночі чути, як виють дикі вовки Композицію твору побудовано оригінально: три частини під назвами «Жіноча половина», «Чоловіча половина», «Він та вона». Головні дійові особи – колишні однокурсниці по Академії мистецтв, подруги Анна і Марія діють на жіночій половині роману, що містить роздуми та узагальнення авторки, які є важливими для осмислення життєвих процесів, філософські відступи і, воднораз, фрагменти найрізноманітніших зображень – такий собі колаж, що характерний простотою й дохідливістю художнього викладу: « на саморобних дощаних полицях – рівні ряди розмаїтихзакруток на зиму. Кожну банку вивершує велике яблуко, мабуть, вони так краще зберігаються, але виглядало усе як досконалий за формою та кольорами мистецький перформенс».
Чоловіча половина роману теж має свого героя, це науковець, який проводить польові дослідження вовчого життя, усамітнившись на кілька місяців із вовчою зграєю (себто, він герой в прямому розумінні цього слова!). Можливо тому сторінки другої половини роману деколи нагадують науковий нарис. Без сумніву, вся ексклюзивна інформація дослідника є цікавою, але, гадаю, що органічно ввести її (інформацію) в образну тканину роману письменниці не зовсім вдалося, хоча в цьому напрямі зроблено багато. Наприклад, паралелі, що словами наратора авторка проводить між людською та вовчою спільнотами, таке собі «олюднення вовків» і «ововчення людей»: «Вовки як люди. Жодна схема щодо них не працює, всі узагальнення хибні. Кожен – особистість, яку не можна уніфікувати, спрощено оцінювати (…) кожен, хто вивчав їхню поведінку та стиль життя, знає: вірність вовків аналогів не має (…) Вовки моногамні. Лише раз обирають собі пару. Якщо він загине, вона зберігатиме удівство… якщо вона помре, він стане одинаком… Дітей вони виховують та доглядають разом, людям би повчитися».
Головна інтрига – кохання художниці й дослідника – знаходить своє остаточне завершення у третій частині роману, де він і вона нарешті щасливо знаходять один одного. Спілкування письменниці з читачем на рівні інтимних одкровень красиве і поетичне: «Біле яблуко повного місяця зазирало у вікно, бентежило душу (…) Метелик опустився на квітку, торкнувся пелюсток чутливими лапками – пелюстки потягнулися йому назустріч, привідкрилися – він схилився над серцевиною, збираючи нектар (…) Пряма скрутилася спіраллю в зустрічному русі до іншої прямої, вони сплелися в сваргу, животворний клубок, запустивши світо рух у двох протилежних напрямках одночасно».
Письменниця Галина Вдовиченко не розчаровує новим романом, у якому її прихильники і прихильниці знайдуть розблиски найрізноманітніших принад захопливого читання: неймовірно жахливі сни, що переходять у таку саму жахливу дійсність, срібні перстеники, що виконують важливі для сюжету талісманні фунції, руїни старовинного замку, що слугують декораціями головних закручено-таємних подій, перекази народних легенд у мовному оздобленні карпатської говірки і ще…більше не буду переказувати! Читайте книжку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
