Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
У день повного місяця, або Вовча сага
Галина Вдовиченко. Тамдевін: Роман. – Нора-друк, 2009. – 234 с. ПК (Популярні книжки)
Роман, про який мова, в доробку львівської письменниці та журналістки Галини Вдовиченко отримав Першу премію на літературному конкурсі «Коронація слова – 2009». «У романі, – як зізнається авторка, – все вигадка, окрім місця, де розгортаються події». А основні події розгортаються у віддаленому від цивілізації карпатському селі, поблизу старовинного замку Гербуртів, де досі збереглися неповторні краєвиди, незаймані урочища, де «холодна вода і болотяний сморід занадто переконливо реальні», де ходять по гриби і приносять повні кошики, а вночі чути, як виють дикі вовки Композицію твору побудовано оригінально: три частини під назвами «Жіноча половина», «Чоловіча половина», «Він та вона». Головні дійові особи – колишні однокурсниці по Академії мистецтв, подруги Анна і Марія діють на жіночій половині роману, що містить роздуми та узагальнення авторки, які є важливими для осмислення життєвих процесів, філософські відступи і, воднораз, фрагменти найрізноманітніших зображень – такий собі колаж, що характерний простотою й дохідливістю художнього викладу: « на саморобних дощаних полицях – рівні ряди розмаїтихзакруток на зиму. Кожну банку вивершує велике яблуко, мабуть, вони так краще зберігаються, але виглядало усе як досконалий за формою та кольорами мистецький перформенс».
Чоловіча половина роману теж має свого героя, це науковець, який проводить польові дослідження вовчого життя, усамітнившись на кілька місяців із вовчою зграєю (себто, він герой в прямому розумінні цього слова!). Можливо тому сторінки другої половини роману деколи нагадують науковий нарис. Без сумніву, вся ексклюзивна інформація дослідника є цікавою, але, гадаю, що органічно ввести її (інформацію) в образну тканину роману письменниці не зовсім вдалося, хоча в цьому напрямі зроблено багато. Наприклад, паралелі, що словами наратора авторка проводить між людською та вовчою спільнотами, таке собі «олюднення вовків» і «ововчення людей»: «Вовки як люди. Жодна схема щодо них не працює, всі узагальнення хибні. Кожен – особистість, яку не можна уніфікувати, спрощено оцінювати (…) кожен, хто вивчав їхню поведінку та стиль життя, знає: вірність вовків аналогів не має (…) Вовки моногамні. Лише раз обирають собі пару. Якщо він загине, вона зберігатиме удівство… якщо вона помре, він стане одинаком… Дітей вони виховують та доглядають разом, людям би повчитися».
Головна інтрига – кохання художниці й дослідника – знаходить своє остаточне завершення у третій частині роману, де він і вона нарешті щасливо знаходять один одного. Спілкування письменниці з читачем на рівні інтимних одкровень красиве і поетичне: «Біле яблуко повного місяця зазирало у вікно, бентежило душу (…) Метелик опустився на квітку, торкнувся пелюсток чутливими лапками – пелюстки потягнулися йому назустріч, привідкрилися – він схилився над серцевиною, збираючи нектар (…) Пряма скрутилася спіраллю в зустрічному русі до іншої прямої, вони сплелися в сваргу, животворний клубок, запустивши світо рух у двох протилежних напрямках одночасно».
Письменниця Галина Вдовиченко не розчаровує новим романом, у якому її прихильники і прихильниці знайдуть розблиски найрізноманітніших принад захопливого читання: неймовірно жахливі сни, що переходять у таку саму жахливу дійсність, срібні перстеники, що виконують важливі для сюжету талісманні фунції, руїни старовинного замку, що слугують декораціями головних закручено-таємних подій, перекази народних легенд у мовному оздобленні карпатської говірки і ще…більше не буду переказувати! Читайте книжку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У день повного місяця, або Вовча сага
Роман, про який мова, в доробку львівської письменниці та журналістки Галини Вдовиченко отримав Першу премію на літературному конкурсі «Коронація слова – 2009». «У романі, – як зізнається авторка, – все вигадка, окрім місця, де розгортаються події». А основні події розгортаються у віддаленому від цивілізації карпатському селі, поблизу старовинного замку Гербуртів, де досі збереглися неповторні краєвиди, незаймані урочища, де «холодна вода і болотяний сморід занадто переконливо реальні», де ходять по гриби і приносять повні кошики, а вночі чути, як виють дикі вовки Композицію твору побудовано оригінально: три частини під назвами «Жіноча половина», «Чоловіча половина», «Він та вона». Головні дійові особи – колишні однокурсниці по Академії мистецтв, подруги Анна і Марія діють на жіночій половині роману, що містить роздуми та узагальнення авторки, які є важливими для осмислення життєвих процесів, філософські відступи і, воднораз, фрагменти найрізноманітніших зображень – такий собі колаж, що характерний простотою й дохідливістю художнього викладу: « на саморобних дощаних полицях – рівні ряди розмаїтихзакруток на зиму. Кожну банку вивершує велике яблуко, мабуть, вони так краще зберігаються, але виглядало усе як досконалий за формою та кольорами мистецький перформенс».
Чоловіча половина роману теж має свого героя, це науковець, який проводить польові дослідження вовчого життя, усамітнившись на кілька місяців із вовчою зграєю (себто, він герой в прямому розумінні цього слова!). Можливо тому сторінки другої половини роману деколи нагадують науковий нарис. Без сумніву, вся ексклюзивна інформація дослідника є цікавою, але, гадаю, що органічно ввести її (інформацію) в образну тканину роману письменниці не зовсім вдалося, хоча в цьому напрямі зроблено багато. Наприклад, паралелі, що словами наратора авторка проводить між людською та вовчою спільнотами, таке собі «олюднення вовків» і «ововчення людей»: «Вовки як люди. Жодна схема щодо них не працює, всі узагальнення хибні. Кожен – особистість, яку не можна уніфікувати, спрощено оцінювати (…) кожен, хто вивчав їхню поведінку та стиль життя, знає: вірність вовків аналогів не має (…) Вовки моногамні. Лише раз обирають собі пару. Якщо він загине, вона зберігатиме удівство… якщо вона помре, він стане одинаком… Дітей вони виховують та доглядають разом, людям би повчитися».
Головна інтрига – кохання художниці й дослідника – знаходить своє остаточне завершення у третій частині роману, де він і вона нарешті щасливо знаходять один одного. Спілкування письменниці з читачем на рівні інтимних одкровень красиве і поетичне: «Біле яблуко повного місяця зазирало у вікно, бентежило душу (…) Метелик опустився на квітку, торкнувся пелюсток чутливими лапками – пелюстки потягнулися йому назустріч, привідкрилися – він схилився над серцевиною, збираючи нектар (…) Пряма скрутилася спіраллю в зустрічному русі до іншої прямої, вони сплелися в сваргу, животворний клубок, запустивши світо рух у двох протилежних напрямках одночасно».
Письменниця Галина Вдовиченко не розчаровує новим романом, у якому її прихильники і прихильниці знайдуть розблиски найрізноманітніших принад захопливого читання: неймовірно жахливі сни, що переходять у таку саму жахливу дійсність, срібні перстеники, що виконують важливі для сюжету талісманні фунції, руїни старовинного замку, що слугують декораціями головних закручено-таємних подій, перекази народних легенд у мовному оздобленні карпатської говірки і ще…більше не буду переказувати! Читайте книжку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
