ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Шевченко (1972) /
Проза
Перед їж...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перед їж...
Спотикаючись, гублячи капці, він попростував на кухню. Чомусь, зненацька,
так захотілося яблука, неначе перед... З кімнати долинув знавіснілий рик – певно
чудовисько з дівідішного жахіття отримало чергову порцію срібних куль... Забув
натиснути «стоп» - пусте, передивлю... А де отой маленький, вправний ніж, до речі?
Хрумнути, по-простецьки, білявою смакотою він одвик, запитай коли – не згада...
Відрізати скибочку, обдивитися з усіх боків (незважаючи на той факт, що магазинних
яблучок черв`ячок уникає) а тоді вже й до рота. Самий ци...
Ось ти де? Висихаєш в обіймах наглої виделки – а що їй, нержавієчці, стане? Я в тебе позичу його ненадовго, не проти... А то вже сли...
А красиві ж! Червонобокуваті та лискучі... Гра світла вражає – надвечірній
промінь майстерно освітлює подіум стола крізь фіранку. Натюрморту блага... Треба буде...
... Різь!.. Овва! Яблуко катапультувалося з неслухняних пальців, відстреливши
собі бока. Гупнуло, приречено, килимом, котнулося під ніжку стола. А ось ніж – той роздратовано дзенькнув, зачепивши тарілку з плодами, мовляв, навряд чи вдасться
сьогодні вас поколошматити. І, майже одночасно, на тарілчине бильце стрибнула крапелька, за нею – ще одна. З руки? Кров? Та ж ні! Чому ж тоді чорна?!
Глянув на пальця – ранка манісінька чорніє – як у отого монстряччя з трилера. З кімнати знов ревнуло...
Кинувся до люстра... Закопилив пальцями неврізаної руки повіку...
Бу!.. Чорніла в яблуці (вже тепер ока) темінь несусвітня. Не переймаючись відкопилити повіки – повільно сповз додолу...
Гра світла продовжувала вражати саму себе – оскільки він вже нічого не бачив.
І не чув, як ота екранна звірина доривала чиєсь нещасне єство... Їй було глибоко
байдуже на цю квартиру, оцього художника, недомальований плакат і на отой
каламарчик чорнила, що вдало маскувався, приміряючи собі все темніші шати мряки, що насувалася...
* * *
Очуняв він від рику? Та ж ні... Рик ні до чого. Рик...лама (як добре мати ще й радіо вдома).
« Рідке мило, що вбиває всі відомі і невідомі бак... Завжди мийте руки перед їж...»
21.12.09
так захотілося яблука, неначе перед... З кімнати долинув знавіснілий рик – певно
чудовисько з дівідішного жахіття отримало чергову порцію срібних куль... Забув
натиснути «стоп» - пусте, передивлю... А де отой маленький, вправний ніж, до речі?
Хрумнути, по-простецьки, білявою смакотою він одвик, запитай коли – не згада...
Відрізати скибочку, обдивитися з усіх боків (незважаючи на той факт, що магазинних
яблучок черв`ячок уникає) а тоді вже й до рота. Самий ци...
Ось ти де? Висихаєш в обіймах наглої виделки – а що їй, нержавієчці, стане? Я в тебе позичу його ненадовго, не проти... А то вже сли...
А красиві ж! Червонобокуваті та лискучі... Гра світла вражає – надвечірній
промінь майстерно освітлює подіум стола крізь фіранку. Натюрморту блага... Треба буде...
... Різь!.. Овва! Яблуко катапультувалося з неслухняних пальців, відстреливши
собі бока. Гупнуло, приречено, килимом, котнулося під ніжку стола. А ось ніж – той роздратовано дзенькнув, зачепивши тарілку з плодами, мовляв, навряд чи вдасться
сьогодні вас поколошматити. І, майже одночасно, на тарілчине бильце стрибнула крапелька, за нею – ще одна. З руки? Кров? Та ж ні! Чому ж тоді чорна?!
Глянув на пальця – ранка манісінька чорніє – як у отого монстряччя з трилера. З кімнати знов ревнуло...
Кинувся до люстра... Закопилив пальцями неврізаної руки повіку...
Бу!.. Чорніла в яблуці (вже тепер ока) темінь несусвітня. Не переймаючись відкопилити повіки – повільно сповз додолу...
Гра світла продовжувала вражати саму себе – оскільки він вже нічого не бачив.
І не чув, як ота екранна звірина доривала чиєсь нещасне єство... Їй було глибоко
байдуже на цю квартиру, оцього художника, недомальований плакат і на отой
каламарчик чорнила, що вдало маскувався, приміряючи собі все темніші шати мряки, що насувалася...
* * *
Очуняв він від рику? Та ж ні... Рик ні до чого. Рик...лама (як добре мати ще й радіо вдома).
« Рідке мило, що вбиває всі відомі і невідомі бак... Завжди мийте руки перед їж...»
21.12.09
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію