Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Несподівана покупка.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Несподівана покупка.
- А рибка свіжа? – цікавлюсь у опасистої усміхненої тітоньки.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
