ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Несподівана покупка.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Несподівана покупка.
- А рибка свіжа? – цікавлюсь у опасистої усміхненої тітоньки.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію