
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Несподівана покупка.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Несподівана покупка.
- А рибка свіжа? – цікавлюсь у опасистої усміхненої тітоньки.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію