
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Вірші
/
Спостерігаючи життя
Проти ночі...
Пощо творúш поклони, грішне тіло?
Вони не варті навіть копійчини.
О, як же звично ти згинаєш спину!
І впевнено шепочеш: «Не грішило…»
Твоя неправда: безхребетність – гріх!
Бо кожен, хто сильніший – вже кумир.
І зло – підступний, спритний хижий звір –
йшло по тобі, аби топтати всіх.
Навколішки плазуєш перед Ликом,
мов, до людей ти з вірою й добром.
Чому ж негоди сіються цебром,
і з відчаю душа волає дико?
Дивись мені у очі, плоть нещира.
Тяжкий твій гріх чекає на спокуту:
ти молитви шепочеш чорно й люто,
слова ж камінням падають у діри.
Душа – брудна, молитва її – всує,
адже той бруд обтяжить її крила.
Волай, кричи аби вона злетіла.
Та хто тебе, крім мене, ще почує?
Від мене захищаються хрестами.
То я беру платню за всі гріхи.
Святі, з долонь виймаючи цвяхи,
ідуть повз мене до святої брами.
Тяжкі провини, наче прив’язь пса,
до мене припинають твою душу.
І я твою платню приймати мушу
під скрип повільний часу колеса.
Тож, про гріхи. Вірніше – про довіру.
Це божий дар – з коханням нарівні.
Їх не жбурляють бісером свинí,
Й не розсипають мізером по миру.
Тобою ж геть знецінено довіру,
у порох перетворено, у бруд.
Кохання так спотворюють у блуд
за потягом мандруючи без міри.
І не Йому, а то мені офіра :
коли не вміють злу казати «ні»,
довірою торують шлях брехні,
і добре слово – іграшка Сатира.
Твоя душа – у мене під п’ятою,
засліплене собою нице тіло.
Ти визнати гріхи свої не вміло,
тому їй залишатися брудною.
На скільки – то вирішує спокута,
якщо осилиш ти її нести.
Святі завжди несуть свої хрести,
а грішники відхрещуються люто.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Проти ночі...

Вони не варті навіть копійчини.
О, як же звично ти згинаєш спину!
І впевнено шепочеш: «Не грішило…»
Твоя неправда: безхребетність – гріх!
Бо кожен, хто сильніший – вже кумир.
І зло – підступний, спритний хижий звір –
йшло по тобі, аби топтати всіх.
Навколішки плазуєш перед Ликом,
мов, до людей ти з вірою й добром.
Чому ж негоди сіються цебром,
і з відчаю душа волає дико?
Дивись мені у очі, плоть нещира.
Тяжкий твій гріх чекає на спокуту:
ти молитви шепочеш чорно й люто,
слова ж камінням падають у діри.
Душа – брудна, молитва її – всує,
адже той бруд обтяжить її крила.
Волай, кричи аби вона злетіла.
Та хто тебе, крім мене, ще почує?
Від мене захищаються хрестами.
То я беру платню за всі гріхи.
Святі, з долонь виймаючи цвяхи,
ідуть повз мене до святої брами.
Тяжкі провини, наче прив’язь пса,
до мене припинають твою душу.
І я твою платню приймати мушу
під скрип повільний часу колеса.
Тож, про гріхи. Вірніше – про довіру.
Це божий дар – з коханням нарівні.
Їх не жбурляють бісером свинí,
Й не розсипають мізером по миру.
Тобою ж геть знецінено довіру,
у порох перетворено, у бруд.
Кохання так спотворюють у блуд
за потягом мандруючи без міри.
І не Йому, а то мені офіра :
коли не вміють злу казати «ні»,
довірою торують шлях брехні,
і добре слово – іграшка Сатира.
Твоя душа – у мене під п’ятою,
засліплене собою нице тіло.
Ти визнати гріхи свої не вміло,
тому їй залишатися брудною.
На скільки – то вирішує спокута,
якщо осилиш ти її нести.
Святі завжди несуть свої хрести,
а грішники відхрещуються люто.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію