ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Шепче молитвами
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Любов доктора Фрейда
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
І знову бузок
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
* * *
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.

Козак Дума
2024.04.25 19:15
Доведеться вибирати
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Як литвин дівчину провчив
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
Ізраїль - це Тори сувій
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, вона і Маркес
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
n
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
Душевна квота
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
Після дощу
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
* * *
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Епістола
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
iPhone 15 (сонет)
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь…
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Іншомовна поезія):

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22

І Батюк
2021.10.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Стах Розсоха
2021.07.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

 LA BAIGNEUSE
Kas žino – gyvenimas buvo ar ne,
bet siauroj krantinėj nutvieskia mane
suardyto vandens sidabruojantis gaisas,
valtis plėšia kanalą buku noragu,
ir nuo tiltų lig pat šlakuotų stogų
miestas guli nelyginant skylantis vaisius

ant supurvinto stiklo. Prėski ribuliai
(teisingiau pasakius, tyla) atkakliai
daužo bortus. Šešėlis įveikia bevardę
marių skiautę. Kerpėtas plytas įstrižai
kerta mėlynos drobės. Tamsėja dažai,
ir tinklainėje – vėjo persmelktas Guardi.

Calli, campi, campielli. Pajuodęs akmuo,
arkatūroje drėgnas lagūnos rašmuo,
kito šimtmečio dangūs. Apkvaitusi Clio
pražiūrėjo šiuos mūrus. Jiems gresia tiktai
dumblas, potvynis, žemės trauka. Pamatai
neskubėdami grimzta į ramią stichiją,

miestas braido erdvėj. Ligi kelių – šilta
marmurinio fasado ar jūros puta,
atsiduodanti tepalu ir puvėsiais,
o aukščiau, kur beveik nesiekia rega,
baltas liūtas su išmintingiausia knyga,
pilnas gailesio mirusiems ir gyviesiems,

nes ne mums, o jam atverta ištarmė –
ta, kuriai paklūsta sekundžių trukmė,
visos formos, nuo angelo lig trilobito,
aptrupėjus dygi frontono kriauklė
ir sala, kur kaulus apklojo žolė,
laukdama neišauštančio Viešpaties ryto.

Sienų mezginius drasko scirocco. Šutra
dengia veidą kauke (nors veido nėra),
temdo kupolo žvyną ir vėtrungių varį.
Miestas plaukia pirmykštėn gelmėn, kurioje
karaliauja slidi vandenų gyvija –
plekšnės, rajos, ascidijos, frutti di mare.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 22:55:41
Переглядів сторінки твору 3458
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 18:46:59 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

LA BAIGNEUSE
(авторский подстрочник)

Кто его знает – была ли жизнь, или нет,
но на узкой набережной меня озаряет
серебрящееся сияние разрушенной воды,
лодка рвет канал тупым лемехом,
и от мостов до самых крапчатых крыш
город лежит как раскалывающийся плод

на загрязненном стекле. Пресная рябь
(или, точнее говоря, тишина) упорно
бьет в борта. Тень преодолевает безымянный
лоскут залива. Поросший лишайником кирпич наискосок
пересекают синие полотнища. Темнеют краски,
и на сетчатке – ветром пронизанный Гварди.

Calli, campi, campelli. Почерневший камень,
на аркатуре влажное письмо [роспись] лагуны,
небеса иного столетия. Ослепшая Клио
просмотрела эти [каменные] стены. Им угрожает лишь
ил, прилив, земное тяготение. Фундаменты
не спеша погружаются в мирную стихию,

город бродит [как в воде] в пространстве. По колено – теплая
пена то ли мраморного фасада, то ли моря,
отдающая [машинным] маслом и гнилью,
а выше, почти недоступный для зрения,
белый лев с мудрейшей книгой,
преисполненный жалости к мертвым и живым,

ибо не нам, а ему открыт приговор [Бога] –
тот, которому подчиняется протяженность [бег] секунд,
все формы, от ангела до трилобита,
осыпавшаяся колючая раковина фронтона
и остров, где кости покрыла трава,
ожидая ненаступающего утра Господня.

Кружева стен раздирает сирокко. Духота
покрывает лицо маской (хотя лица нет),
омрачает чешую купола и медь флюгеров.
Город плывет в первозданную глубь, в которoй
царят скользкие твари вод –
камбалы, скаты, асцидии, frutti di mare.

Стакан вина в кафе, ближе к вечеру.
По ту сторону площади монохромная, суровая [грубая]
пропасть, но в темноте [закрытых] век остается
многогранный собор, как сундук с приданым,
молоты колеблют свод, и ладонь в ладони,
напрягшись, перевешивает [превосходит весом] боль и время.

Додаток від автора:"Свободный стих на основе анапеста, нередко переходящий в четырехстопный анапест. Венецианские реалии, думаю, очевидны."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-16 22:13:42 ]
LA BAIGNEUSE
Переклад
Венцлова Томас

Не впевнений,бУло життям це ,чи ні,
чи маренням снило над морем мені...
Та від узбережжя вузького пасмом
розкиданним сріблом -- поверхня води,
південного сонця гарячі сліди.
Човен,підпираючись довгим веслом

канал розриває тупим лемешем
І берег під міст підкладає плече.
Від гнутих мостів -- до крапчастих дахів
це місто -- достиглий розколотий плід
під оком небес на забрудненім склі,
лиш тиша облизує дошки бортів.

Неквапно повзе наполеглива тінь,
долає затоку,бароковість стін,
полотна синіють на них навскоси,
по цеглі червоній лишайник поріс.
ФарбІв потемніння,розпливчастість рис,
і Гварді прошили вітрами часи.

Calli ,campi,самpielli.Почорнів
в камінні застиглий історії спів.
Від пензля лагуни волого блищить
лице аркатури .Зір Кліо в пітьмі,
прогледіла обриси стін кам"яні.
і погляд у неба із інших століть.

Цим стінам -- загроза в прийдешній імлі--
намула,припливи,тяжіння землі,
бо місто--як човен із діркою в дні.
І паща морська -- негодований змій
ковтає у черево мирних стихій,
скорочує вічність у роки і дні.

У просторі й часі,як річкою в брід
бреде по коліна,лиш піниться слід.
Фасад мармуровий?Морський гобелен ?
Від піни - машинні мастила і гниль.
А там ,на долоні у височини
пливе білогривий задуманий лев.

З ним книга життя, наймудріша із книг,
наповнений жалем до мертвих й живих,
бо присуд відкритий йому а не нам
по волі Творця.І миттєвостей біг,
і ангел святий ,і земний трилобіт,
фронтону поколота раковина --

підвладні його і рукам і словам.
Ще острів,де кості покрила трава
в чеканні ще ненаступаючого
Господнього ранку.Мереживо стін
шматує сіроко в густій спекоті,
маскує лице(хоч нема вже його),

затьмарює полиск луски куполів,
зеленить на флюгерах мідну червлінь,
і місто спливає в первісність глибин,
в слизотність потвор у беззвучності вод,
де скатів,асцидій кружля хоровод,
де очі скляні у байдужих рибин.

У склянці вино з надвечір"ям навпіл,
по той бік майдану в безодні сліпій
суворістю дихає пан монохром.
Але у пітьмі півзакритих повік
собор многогранністю пам"ять просік,
як скриня з придАним, з весільним добром.

Склепінь коливання,б"є дужий метал,
здавалось вже часу нездужить мета...
Долоня в долоні,під шкірою м"яз,
аортою стогін , плямисто в очах,
потами зпливає намисто з плеча...
...Та вже переможені болі і час.