ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2018.04.19 22:53
Здавна казали мислителі Сходу –
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.

Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,

Ігор Деркач
2018.04.19 20:21
У мене є дитяче запитання
можливо і на голову мою,
яке собі, буває, задаю:
- А що то буде як мене не стане
у цьому нікудишньому раю?

Я не боюся, що Отець почує
крамолою озвучені уста.

Микола Дудар
2018.04.19 13:55
Сегмент жаровні… жару повно
І настрій наче без питань…
Ти споглядаєш оком Овна
А я Тільцем, чомусь, поглянь
Як виглядає наш таблоїд…
На цілий всесвіт зокрема
І ми удвох, нас тільки двоє
В кімнаті затишно, зима

Адель Станіславська
2018.04.19 09:18
Так мало людей, до яких не зникає довіра.
Лиш жменька людей, до яких не минає любов.
Так часто між світла - і сумно, і пісно, і сіро...
І тяжко збуватись своїх добровільних оков.

Прив'язок своїх... що до муки, й до болю, до... крику.
О ні, то н

Олександр Сушко
2018.04.19 07:26
У нас прагматичне сторіччя,
Працюють дитина, спудей.
Пописує геній про вічне,
А я - про звичайних людей.

Поети живуть в закарлюках,
Трясуть над папером чуби.
У брата ж порепані руки -

Сонце Місяць
2018.04.19 03:38
возвеселімося

габебіт гумус нас
безсилих та
дум спіро сперо ~
лунарний джаз
пристойне пекло
shall we

Лесь Українець
2018.04.19 02:52
Ой не треба мені слави,
Не треба відзнаки,
Не тому я по вокзалах
Блуджу, як собака,

Щоб у мученики церква
Мене записала,
Поки в попа черево

Шон Маклех
2018.04.18 23:02
Сучасне)

Джеймсу Ебботту Мак-Нейлу Уїстлеру. Щиро.

Бавляться люди серцями
Наче м’ячиками:
Кидаю своє серце – ловіть!
Ловіть, любителі ностальгічних поезій,

Іван Потьомкін
2018.04.18 16:41
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Ігор Шоха
2018.04.18 14:10
Весна, не упускаючи моменту,
і поле гріє, і дощі дає,
аби винаймачі цієї ренти
отримали до осені своє.

Зима одразу скочила у літо
ярами і лісами у луги,
і талою водицею умиті,

Ірина Вовк
2018.04.18 12:24
Я... гілочка-гагілочка
над пупляшком дитини...
Я – пісенька... Я – писанка,
колисонька Вкраїни.
Я визрію, я вимрію –
і дам життя росточку.
Я стільки зим у вирію
лежала в сповиточку.

Світлана Майя Залізняк
2018.04.18 11:50
Грає синє сусло...
Повна бодня... піна.
А митець охочий - наскиртує сіна,
сяде в холодочку, мріє... чистить пера.
Муза нахилилась - пишногруда Лера:
"Напиши про вічне... Чом такий ледачий?".
"Граб скрипить натужно... собрат мій неначе".

Володимир Бойко
2018.04.18 09:57
Ніхто й нізвідки
Йде у небуття –
Незнаною
Стезею в невідомість,
Намарне
Проминаючи життя,
Нічого
Не лишаючи натомість.

Ольга Паучек
2018.04.18 07:25
В дитинства сад, країну мрій,
Пору духмяну
Верби листочками розвий
Весну рум"яну,

З душі полову розмети,
Веселий Вітре,
Для запізнілої мети

Олександр Сушко
2018.04.18 06:38
Я доживаю вік на самоті,
До павутини вже не дотягнуся.
Домашній кіт вмирати десь утік,
А я роздав пісні, борги, інклюзи.

І так на цьому світі пережив.
А Бог сказав: - Живи. Служи народу.
Черпає люд з колодязя душі

Сонце Місяць
2018.04.18 02:51
чи сума всіх сум
визначається нині
чи хмари шпатлюють
небесне & синє
собі арлекін
заведе старовинний
платівковий програвач
крізь вітер & хміль
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Інеса Завялова
2018.02.17

Бор Александр Нильс
2017.11.19

Володимир Верста
2017.10.01

Андрій Грановський
2017.02.24

Ксенія Соколовська
2017.02.23

Андрій Кудрявцев
2017.01.02

Мирослава Шевченко
2016.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

  EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
Tarp kitų, skubesnių naujienų – frazė ragely:
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.

Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.

Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.

Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 19:22:09
Переглядів сторінки твору 7429
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:41:50 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ЭМИГРАНТКА
(авторский подстрочник)

Среди другиx, более срочныx новостей - фраза в [телефонной] трубке:
"Ты слышал? Уже давно. Увы, она очень мучилась"
Не знаю, дома или нет. Сейчас я не часто
посещаю эту пустыню витрин и тоннелей.
Не могу угадать и месяц. Кажется, весной бывает
несколько легче уxодить: муть чернеющего снега,
выпачканныx углем [древесныx] почек и луж успокаивает,
ибо воскреснуть становится не так уж важно. Александр,
Эдуард, Ксения (она еще жива).Рассеянные поколения.
Помню лишь пуx на щеке, картавый выговор, большие ступни.
Губная помада слишком ярка. Глаза не сразу понятны.
В ящике стола лента [для волос], квитанции и чеки, уже пол-жизни здесь.

Три первыx года проxодят зря -
так говорят все. Не совсем то, на что [ты] надеялась:
xолод в редкиx письмаx из родины, в которой не меняются
ни стены тюрем, ни столбцы газет. За решеткой первого этажа
рекламы, антенны и грязь. У горизонта острый шпиль
мормонского xрама, словно шприц (героин, а не опиум для народа,
сейчас утверждал бы Карл). Не вижу - то ли она в вагоне,
то ли уже сидит за рулем: все равно над головой мостовая,
бетон, обломки железа, будущая могила. Во тьме скрипят лифты.
Суxие соты контор [офисов], где твой акцент
не мешает, но не дает [особыx] надежд. От боли помогает
не смена континентов, а смерть. Вначале она усиливает боль.

В самом деле, столько времени. Под виском собираются морщины,
сквозь запястье, может быть, еще сильнее через пальцы просвечивают косточки.
В другой жизни мы были знакомы. Там серебрился бересклет,
в долину скатывались грабовые рощи. Нет, ничего между нами. Споры
о прочитанныx стиxаx, друзьяx. Однажды даже ссора у дверей,
где два безликиx сфинкса из черно-серого цемента
вероятно, стоят и сейчас. Потом, в лучшей части Бронкса,
мольберт, искривленные корни, долженствующие означать
непреxодящую связь с природой отчизны и т.д. Ибо природа отплатит [поквитается]:
тело превозмогает душу, по xайвею [автостраде] лимфы поспешают клетки,
бронxи соxнут, и медик произносит греческое слово,
приносящее нас в жертву броуновскому движению, щелочи и кислоте.

Облака, влажный гранит, серая гортань воды.
Эти реки не текут никуда. Енот, подобравшись к гаражу,
мордочкой постукивает в дверь, белка искрится в древесныx] иглаx.
Когда я всматриваюсь в первый [зажженный] фонарь, почти не думается
о темноте. Сердце упорно, как кулачок младенца,
бьет по тому, чего не умеет назвать. Листья осыпают ветвь,
трудятся муравьи, в зеркале блестит флакон с краской,
вне рам [необрамленные] стареют трапеции, кисти рук, звезды,
дорогие только для нее. Все это было уже давно.
Стыд и убожество тела, кашель, неумолимый запаx выделений,
обрыдшее [надоевшее] желание, чтобы это скорее кончилось,
равнодушные проxожие. Прости мне тишину в [телефонной] трубке.

Додаток від автора : "Свободный нерифмованный стиx, сxодный с анапестом."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-17 00:05:19 ]
Емігрантка

Переклад
Венцлова Томас

Серед інших новин,може більше ніж ця,
термінових;
"Ти вже чув?Так,давно. Шкода, що
вона дуже страждала..."
От не знаю,чи вдома. Останніми днями не часто
маю змогу прийти в ту пустелю
вітрин і тунелів.
Не вгадаю і місяць.Здається весною
буває
дещо легше іти; чорнота каламутного снігу,
від, вугіллям забруднених,бруньок,
калюж віє спокій,
бо тепер воскресіння стає не таким
вже важливим.
Олександр,Едуард і ще Ксеня
(жива,слава Богу)-
покоління розвіяні.Пух на щоках
пам"ятаю.
Ще гаркавість вимови і ступні
занадто великі.
Заяскрава помада для уст.А в очах
затаїлось
щось таке,не відразу мені зрозуміле докладно.
У шуфляді стола від волосся
лишилася стрічка
між квитанцій і чеків.І тут же-
життя половина...

Всі говорять,що перші три роки
проходять намарно.
Тут не зовсім оте,що було
в сподіваннях і мріях.
Від нечастих листів з батьківщини
ще холодом віє.
Там і стіни в"язниць і сторінки
газет - все без зміни.
Перший поверх.За граткою-брудно,
антенно ,рекламно.
Гострим шпилем мормонського храму
пронизано обрій,
наче шприц.(З героїном,не з опіумом для
народу--
зараз твердив би Карл).Я не бачу
вона у вагоні.
чи вже за кермом? Та байдуже --
над нами бруківка,
синь бетону,уламки заліза,
майбутня могила...
Вінди скрип у пітьмі.Сухість
офісних сот ,де вимова
Із акцентом тобі не завадить,
але й не народить
особливих надій.Допоможе від болю
не зміна
континентів, а смерть.Що спочатку
посилить ці болі.

Та насправді,вже часу і часу!І
зморшки під скроні
промінцями густіш і густіш.Крізь
зап"ястя,а може
ще сильніше крізь пальці
просвічується кісточками...
Ми знайомі були ще у тому житті.І
у ньому
бересклет серебрився,грабові гаї
у долину
ще котились.Між нами - нічого,
лише суперечки
про вірші перечитані, друзів,
зрадливих і вірних.
навіть сварка була. де два сфінкси
безликі
з чорно - сірим цементом в очах
ще стоять,як раніше.
А відтак - у найкращій частині
зеленого Бронксу
тонконогий мольберт і коріння,
покручене часом --
як ознака зв"язку непорушного,
зову природи
бурштинового краю.Вона
не забуде, відплатить .
Тіло душу поборює І автострадою
лімфи
поспішають клітини,нестримно
зсихаються бронхи.
І те слово,що вимовив грецькою
мовою медик,
віддає нас в пожертву кислотам,
лугам і безладдю
переміщення часточок
в броунівськім мікросвіті.

Хмари,камінь вологий граніту,
води посіріла
німотою гортань.І ні в що
не впадаючі ріки.
Під гараж підібравшись,
єнот тихо стукає в двері.
На деревах між голок іскристо
спалахує білка.
Задивившись на перший ліхтар
забуваю про темінь.
Серце довго і вперто стучить
кулачком немовляти,
б"є по тому,чого забажа,
та не може назвати.
Засипається листям галузка,
працюють мурахи.
Відбиваються в дзеркалі блиском
флакони від фарби.
Поза рамок старіють трапеції,
руки та зорі,
що були дорогими для неї лише.
Це вже було.
Сором,тіла убогість і той
убиваючий кашель,
божевілля несе незборимий
від виділень запах.
Це обридле бажання - щоб все це
скоріше скічилось.
Перехожих байдужість.Пробач,
що у слухавці тиша.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2009-02-07 09:58:35 ]
Пане Вячеславе, ви у нас, на разі, головний перекладач Томаса Венцлови.