ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
Під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
На думки листопадовим блюзом.
Затужила троянда в душі
За теплом і грибними дощами.
На дорозі порожнє таксі
Перегукується з ліхтарями.

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со

Володимир Бойко
2021.10.18 19:23
Кохайтеся, чорнобриві,
З ким кохатись - неважливо,
Аби лихо звідкіля
Не принесло москаля.

Мирохович Андрій
2021.10.18 12:53
ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу

Іван Потьомкін
2021.10.18 11:38
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Ігор Герасименко
2021.10.18 10:10
Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

Олена Музичук
2021.10.18 09:30
Я поспішаю на урок.
Не буду ранити словами,
якщо найбільше помилок
ми наробили між рядками.

Почую не один дзвінок,
побачу декого між нами
і не поставлю у куток,

Ігор Деркач
2021.10.18 09:25
Ніхто не знає достеменно,
якій кебеті завдяки
пересікаються таємно
непересічні диваки.

І чують їх у ночі темні
далекі душі крізь віки,
коли у небі ойкумени

Тетяна Левицька
2021.10.18 09:24
Місяць — дозрілою скибкою дині,
вікна — очицями в чорну пітьму.
Боже Всевишній, у чому ж ми винні?
Я не збагну, все ніяк, не збагну.

Листя на вітрі тремтить від застуди,
Хмара плахтиною світ поглина —
все оповила туманом полуди.

Віктор Кучерук
2021.10.18 05:40
Не дає мені заснути
Суміш споминів і мрій, –
І донині незабутий
Неповторний образ твій.
Та і як не пригадати,
Наодинці уночі, –
Дівки коси вогкуваті
На юначому плечі.

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Стах Розсоха
2021.07.13

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Сергій Губерначук
2019.07.07

Матвій Смірнов
2019.06.11

Інеса Завялова
2018.02.17

Бор Александр Нильс
2017.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

  EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
Tarp kitų, skubesnių naujienų – frazė ragely:
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.

Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.

Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.

Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 19:22:09
Переглядів сторінки твору 9685
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:41:50 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ЭМИГРАНТКА
(авторский подстрочник)

Среди другиx, более срочныx новостей - фраза в [телефонной] трубке:
"Ты слышал? Уже давно. Увы, она очень мучилась"
Не знаю, дома или нет. Сейчас я не часто
посещаю эту пустыню витрин и тоннелей.
Не могу угадать и месяц. Кажется, весной бывает
несколько легче уxодить: муть чернеющего снега,
выпачканныx углем [древесныx] почек и луж успокаивает,
ибо воскреснуть становится не так уж важно. Александр,
Эдуард, Ксения (она еще жива).Рассеянные поколения.
Помню лишь пуx на щеке, картавый выговор, большие ступни.
Губная помада слишком ярка. Глаза не сразу понятны.
В ящике стола лента [для волос], квитанции и чеки, уже пол-жизни здесь.

Три первыx года проxодят зря -
так говорят все. Не совсем то, на что [ты] надеялась:
xолод в редкиx письмаx из родины, в которой не меняются
ни стены тюрем, ни столбцы газет. За решеткой первого этажа
рекламы, антенны и грязь. У горизонта острый шпиль
мормонского xрама, словно шприц (героин, а не опиум для народа,
сейчас утверждал бы Карл). Не вижу - то ли она в вагоне,
то ли уже сидит за рулем: все равно над головой мостовая,
бетон, обломки железа, будущая могила. Во тьме скрипят лифты.
Суxие соты контор [офисов], где твой акцент
не мешает, но не дает [особыx] надежд. От боли помогает
не смена континентов, а смерть. Вначале она усиливает боль.

В самом деле, столько времени. Под виском собираются морщины,
сквозь запястье, может быть, еще сильнее через пальцы просвечивают косточки.
В другой жизни мы были знакомы. Там серебрился бересклет,
в долину скатывались грабовые рощи. Нет, ничего между нами. Споры
о прочитанныx стиxаx, друзьяx. Однажды даже ссора у дверей,
где два безликиx сфинкса из черно-серого цемента
вероятно, стоят и сейчас. Потом, в лучшей части Бронкса,
мольберт, искривленные корни, долженствующие означать
непреxодящую связь с природой отчизны и т.д. Ибо природа отплатит [поквитается]:
тело превозмогает душу, по xайвею [автостраде] лимфы поспешают клетки,
бронxи соxнут, и медик произносит греческое слово,
приносящее нас в жертву броуновскому движению, щелочи и кислоте.

Облака, влажный гранит, серая гортань воды.
Эти реки не текут никуда. Енот, подобравшись к гаражу,
мордочкой постукивает в дверь, белка искрится в древесныx] иглаx.
Когда я всматриваюсь в первый [зажженный] фонарь, почти не думается
о темноте. Сердце упорно, как кулачок младенца,
бьет по тому, чего не умеет назвать. Листья осыпают ветвь,
трудятся муравьи, в зеркале блестит флакон с краской,
вне рам [необрамленные] стареют трапеции, кисти рук, звезды,
дорогие только для нее. Все это было уже давно.
Стыд и убожество тела, кашель, неумолимый запаx выделений,
обрыдшее [надоевшее] желание, чтобы это скорее кончилось,
равнодушные проxожие. Прости мне тишину в [телефонной] трубке.

Додаток від автора : "Свободный нерифмованный стиx, сxодный с анапестом."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-17 00:05:19 ]
Емігрантка

Переклад
Венцлова Томас

Серед інших новин,може більше ніж ця,
термінових;
"Ти вже чув?Так,давно. Шкода, що
вона дуже страждала..."
От не знаю,чи вдома. Останніми днями не часто
маю змогу прийти в ту пустелю
вітрин і тунелів.
Не вгадаю і місяць.Здається весною
буває
дещо легше іти; чорнота каламутного снігу,
від, вугіллям забруднених,бруньок,
калюж віє спокій,
бо тепер воскресіння стає не таким
вже важливим.
Олександр,Едуард і ще Ксеня
(жива,слава Богу)-
покоління розвіяні.Пух на щоках
пам"ятаю.
Ще гаркавість вимови і ступні
занадто великі.
Заяскрава помада для уст.А в очах
затаїлось
щось таке,не відразу мені зрозуміле докладно.
У шуфляді стола від волосся
лишилася стрічка
між квитанцій і чеків.І тут же-
життя половина...

Всі говорять,що перші три роки
проходять намарно.
Тут не зовсім оте,що було
в сподіваннях і мріях.
Від нечастих листів з батьківщини
ще холодом віє.
Там і стіни в"язниць і сторінки
газет - все без зміни.
Перший поверх.За граткою-брудно,
антенно ,рекламно.
Гострим шпилем мормонського храму
пронизано обрій,
наче шприц.(З героїном,не з опіумом для
народу--
зараз твердив би Карл).Я не бачу
вона у вагоні.
чи вже за кермом? Та байдуже --
над нами бруківка,
синь бетону,уламки заліза,
майбутня могила...
Вінди скрип у пітьмі.Сухість
офісних сот ,де вимова
Із акцентом тобі не завадить,
але й не народить
особливих надій.Допоможе від болю
не зміна
континентів, а смерть.Що спочатку
посилить ці болі.

Та насправді,вже часу і часу!І
зморшки під скроні
промінцями густіш і густіш.Крізь
зап"ястя,а може
ще сильніше крізь пальці
просвічується кісточками...
Ми знайомі були ще у тому житті.І
у ньому
бересклет серебрився,грабові гаї
у долину
ще котились.Між нами - нічого,
лише суперечки
про вірші перечитані, друзів,
зрадливих і вірних.
навіть сварка була. де два сфінкси
безликі
з чорно - сірим цементом в очах
ще стоять,як раніше.
А відтак - у найкращій частині
зеленого Бронксу
тонконогий мольберт і коріння,
покручене часом --
як ознака зв"язку непорушного,
зову природи
бурштинового краю.Вона
не забуде, відплатить .
Тіло душу поборює І автострадою
лімфи
поспішають клітини,нестримно
зсихаються бронхи.
І те слово,що вимовив грецькою
мовою медик,
віддає нас в пожертву кислотам,
лугам і безладдю
переміщення часточок
в броунівськім мікросвіті.

Хмари,камінь вологий граніту,
води посіріла
німотою гортань.І ні в що
не впадаючі ріки.
Під гараж підібравшись,
єнот тихо стукає в двері.
На деревах між голок іскристо
спалахує білка.
Задивившись на перший ліхтар
забуваю про темінь.
Серце довго і вперто стучить
кулачком немовляти,
б"є по тому,чого забажа,
та не може назвати.
Засипається листям галузка,
працюють мурахи.
Відбиваються в дзеркалі блиском
флакони від фарби.
Поза рамок старіють трапеції,
руки та зорі,
що були дорогими для неї лише.
Це вже було.
Сором,тіла убогість і той
убиваючий кашель,
божевілля несе незборимий
від виділень запах.
Це обридле бажання - щоб все це
скоріше скічилось.
Перехожих байдужість.Пробач,
що у слухавці тиша.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2009-02-07 09:58:35 ]
Пане Вячеславе, ви у нас, на разі, головний перекладач Томаса Венцлови.