Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім воклазі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
2026.08.08
09:52
P.S. Четвер – есей
0 Друзям. Песах. Смеркалось.
1 От і Четвер. З Петром приготували Пасху, запекли ягня, щоб Учитель спожив зі Своїми учнями.
2 Знайомий воду приніс*. В цей час і учні зайшли.
3 Накритий стіл в світлиці. З’явивсь Ісус і почали. Ще
2026.08.08
07:33
За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
2026.08.08
04:44
постійна втома, не розумію
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Томас Венцлова (1937) /
Іншомовна поезія
EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
Tarp kitų, skubesnių naujienų – frazė ragely:
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.
Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.
Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.
Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.
Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.
Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.
Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
