ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг

Микола Соболь
2024.04.27 09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.

Ілахім Поет
2024.04.27 08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.

Леся Горова
2024.04.27 08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.

Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,

Віктор Кучерук
2024.04.27 05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.

Микола Соболь
2024.04.27 05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут

Іван Потьомкін
2024.04.26 23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Олександр Сушко
2024.04.26 14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.

Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Николай Блоха (1973) / Проза

 Проект выступления на Украина имеет талант.
Проект выступления на Украина имеет талант.

Солнце уходит на запад, крася улицы летнего города, в оранжевые полтона. Вдоль широкого проспекта идут две подружки, разговаривая между собой, и не обращают внимания на идущего с ними парня, что явно на пару лет старше. Он идёт рядом и не может более нескольких секунд не смотреть на неё, худенькую девчонку, с двумя длинными косичками. Но в его голове только не желание расставаться, смешенное с недостатком и жаждой общения, и в голове звучат только четыре строки:

Ты, меня.

Ты, меня терпеть не можешь,
Ты, стесняется меня.
Если, есть подруги рядом.
Лучше, не было меня.

Но грустные строчки, подсказывают решение, которое он, и рад был бы принять, но вот он не в силах, видь, это значит не видеть её, но отказать себе в удовольствии видеть её, не допустимо, и пусть для этого надо игнорировать отсутствие внимания. Парень, живёт толь одной, данной встречей, впитывая каждую секунду, что проходит рядом с ней, не зная, что сейчас меняется его жизнь, изменяя всю его сущность, и как следствие, его ждёт, не один день тоски, и ожиданий.

Она не рядом.

Она не рядом,
Он не ждёт.
Она сегодня не прейдёт,
Он тоже мог бы не прейти,
Вод только некуда идти.

И тоска будет гнать его, из дома, пройти мимо её дома, посмотреть в окно, и с грустью идти прочь, проходя за вечер несколько километров, и понимая, что он один и нет некого рядом, а эго жизнь это всего лишь:

Четверостишья.

Четверостишья, монотонных будней,
Мне говорят, всё так же, не о чём.
И проходя увядших роз аллеей,
Я вспоминаю о своём,
О тех, кто раньше был мне дорог,
Грустить не стоит не когда.
И всё же, я открытку отправляю в некуда.

Но когда-то боль утихнет, и он будет жить, замечая, в непонятном для него состоянии, и даже боятся допустить приветливый взгляд её в его сторону.

Проходит много.

Проходит много лет и зим,
А я всё также нелюдим.
И, вообщем-то, не важно-то,
Что я люблю тебя ещё,
Давно прошли года любви,
Не дай мне вспомнить о любви!

Вот только жизнь, на всё имеет свои расклады, и через годы он увидит такие же длинные волосы, и узнает имя хозяйки их, но лишь через год, узнав о свадьбе, вновь найдёт. Не долгое знакомство, несколько недель, друзья сказали:
- Влюблена.
Он не поверит, но напишет ей стишок:

Она.

Она, его стесняется, боится,
А он ей иногда ночами снится.
Но, думая о ней, понять, не может он,
Что в ней нашёл и чем увлёкся он.
Её привесные черты,
С ума не сводят, возбуждая.
Но нет в ней, чтоб такой красы.
Лишь, волосы большой длены,
И не знакомые черты,
Что боли причинить не могут.

Найдя пот деревом кусочки, открытки со стишком, собрал, закрыв своё сердечко, и через полгода с ней расстался, хотя и слышал, что любим, но не ценим. И всё же в первое время, он иногда, он подходит на остановку, что напротив её окон, и работает но ноутбуке, над книгой о них трёх, а иногда подняв глаза на окна, где слегка раздвинуты жалюзи, и становится понятна концепция.

Концепция.

Концепция примерно такова,
Ты любишь,
Я тоже, не могу забыть тебя.
И мы стоим,
И смотрим друг на друга,
Мы издеваемся,
Быть может над собой,
Не понимая,
Что не можем друг без друга.

И всё проходит, со временем он закончит книгу, и всё что его будет интересовать в жизни, это короткое общении с одной из них, чьё имя стоит в названии книги.

Прощание с призраком.

Привет дитя, привет,
Я рад увидеть был тебя.
Прошли года, и я стою,
Смотрю сегодня на тебя.
Прожив с тобой, но без тебя,
Прожив с другой, последние года.
Я счастлив, честно, не жалею.
Видь без неё, не проживу,
Не проживу, поверь и дня.
Но был бы не против я,
С тобою провести полдня,
Пойти пройтись, в кафе присесть,
При этом не сказать слова,
Так просто на тебя смотреть.
Пытаясь разобраться в том,
Чего не пережил и оценить потери.
Потом расстаться и уйти,
Уйти не на секунду, навсегда.

Но город в оранжевых цветах, ещё радует общением не долгой прогулки, и желанием, что бы она не кончалось.

Николай Блоха 14 Февраля 7518 года (2010) зарисовка для конкурса «Украина имеет талант», возможно пройду конкурс на конкурс, видь уже пригласили, но только на конкурс на участие.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-02-14 13:11:15
Переглядів сторінки твору 856
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2015.02.11 21:48
Автор у цю хвилину відсутній