ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.04.27 10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг

Микола Соболь
2024.04.27 09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.

Ілахім Поет
2024.04.27 08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.

Леся Горова
2024.04.27 08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.

Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,

Віктор Кучерук
2024.04.27 05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.

Микола Соболь
2024.04.27 05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут

Іван Потьомкін
2024.04.26 23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Олександр Сушко
2024.04.26 14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.

Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Джаzz
Я шёл по мокрой плитке улицы, разглядывая под ногами тени городских огней, и не узнавал зиму. Январь таял дождями. В каждой капле отражался свой город, они запоминали его под своим углом падения, и от этого калейдоскоп дождевых огней казался ещё ярче и завлекающей. Вечером на Крещатике огней особенно много. Я даже не знал куда иду. Ноги интуитивно вели меня в сторону ЦУМа, словно там находился тот самый перекрёсток. Место, в котором ты обязательно выберешь своё направление пути. Что-то тебе подскажет - повернуть направо или налево, или наоборот пойти прямо. Я пошёл прямо. Неожиданно захотелось опрокинуть пару рюмок. Такое бывает. Ни с того ни с сего. Вот чувствуешь, что хочешь выпить, а объяснить, почему не можешь. Я завернул в арку, и за шиворот неожиданно упала большая холодная дождевая капля. Она наверняка дожидалась меня долго. По телу пробежало стадо маленьких королевских троллей, и я вздрогнул. Холод без спроса пробрался под свитер, поэтому увидев открытую дверь бара, я сделал несколько больших шагов и с надеждой шагнул за порог. Там я наверняка согреюсь.
Настроение пело свою длинную осеннюю песню. Зиму взяли в плен осенние миротворцы и, пока прошлогодние дожди не вымоют киевские крыши, приходилось слушать этот минорный январский джаз. Порой кажется, что погода это капризный ребёнок. Твой ребёнок. Родной такой. И болит от этого также, как своё. И смена настроения уже не удивляет, и эти мокрые волосы от вдруг январского дождя ни капли не чужие. Такие похожие и такие же мокрые, как и раньше. И может видишь ты их этой зимой в последний раз. И родней всё становится. Ближе. Близко как в последний раз. И глаза бегают от капли к капле и не успевают сказать самое главное. Никогда не успевают. Смотрят так знакомо, так ранимо, а потом срываются как майский дождь и бегут. От капли к капле.
Я спустился вниз по ступенькам и медленно пошёл вдоль барной стойки. На сцене музыканты неторопливо подключали инструменты, а воздух в баре незаметно сдавливал тебя сигаретным дымом. Или выталкивал.
Присев за барную стойку, я заказал сто грамм коньяку и зелёный чай. Через полчаса рядом подсел с виду поклонник Deep Purple/Nazareth с усами и папиросой во рту и стал крутить головой.

- А сегодня музыканты играть будут?
- Вроде, да… - я ещё раз посмотрел на пустующую сцену, удивляясь почему они до сих пор не играют.
- Погодка, да?! Давно не помню дождя в январе. – мужчина с усилием сжимал губами папиросу и каждый выдох выпускал одинаковое количество дыма.
- Да? Да, по-моему, каждый год бывает.
- Нет, не было в том году. Я погоду на радио читаю. Точно не было. А семь лет назад был.
- Серьёзно? Так и не сказал бы. Семь лет…

«А у вас лёгких сигарет нет?» Возле нас остановилась девушка и, переводя взгляд от бармена к полке с сигаретами, пыталась понять что легче «Camel» или «Marlboro». «Вы уверены, что «Camel» легче?» Синоптик с радио откупорил свой «Беломор» и наклонился к ней:
- Угощайтесь… «More»…
- Что? – они смотрели друг на друга как шахматисты во время затяжной партии. Дуэль взглядов оказалась короткой, но упорной. Он был ковбоем-синоптиком, а у неё на ногах были колготы-сеточка. Им не суждено было сегодня договорить диалог. Подруга девушки потянула её за руку куда-то в глубь зала и в тот же момент она забыла о ковбое. В глубине зала их ждали два иностранца, похожих на инженеров из советских фильмов. Наверно, немцы.

Я вернулся к поглощению чая с коньяком и стал ждать джаз. Дождливый сигаретный джаз.
Рядом подсела незнакомая девушка и минут пять тоже видимо ждала, когда начнут играть музыканты. Я предложил ей выпить, и она согласилась.
- А почему ты один?
- Да так… Проходил мимо, решил зайти.
Она теребила пальцами замок на сумочке, и смотрела куда-то сквозь меня, словно продолжая в этот момент думать о чём-то ещё.
- А пошли к нам за столик? А то у меня там подруга одна осталась…
- Хм… Пошли…
И я присел за их столик. Где-то далеко от джаза. Она представила меня своей знакомой, мы чокнулись бокалами, а где-то на улице перестал идти дождь. Гитарист в шуме бара издал первые шумные ноты, а на улице пошёл тяжёлый снег. Ударник издал рваный бит, и мы снова чокнулись.
- А что ты пьёшь?
- Чай с коньяком.
- И, что, вкусно?
- Вроде да.
- А мы шампанское… Отдыхаем. А дети у тебя есть?
- … дети? – Я удивился и даже слегка растерялся.
- Ну, да, дети. Твои…
- Нет.
- А жена?
- Нет.
- А любимая девушка?
- Нет.
- А где ты работаешь?
Я словно заполнял анкету. Мы знакомы были не больше десяти минут, а обо мне уже хотели знать все необходимые жизненные факты.
- … на Крещатике …Фотографом… Знаешь, с орлом, с обезьянкой…
- Серьёзно? А я Виолетта. Актриса. А Ира режиссёр. Правда, Ир?
- Ага, только со съёмок. Про мороженное снимали. Девушка Ира сделала очередной глоток шампанского, бегая глазами по залу.
- У меня даже рот болит. Я то мороженное не люблю.- Виолетта мило улыбалась, не сводя с меня глаз,- Но приходится… Работа…
- Серьёзно? Удивительно…
- А зовут тебя как?
- Артур.
- Прикольно. А лет тебе сколько?
- Двадцать восемь.
- Тебе? Надо же… Не дала бы. Мой любимый возраст. Слушай, а поехали ко мне… Так, посидим, поговорим. Не бойся…
- Не бояться? Хм, поехали…
- Я ещё никогда едва знакомого человека не приглашала домой. Это со мной впервые.
- Со мной тоже.
- Ты классный.
- Ты тоже.
- А ты не расплатишься за наше с Ирой шампанское?
- …

Мы вышли из бара ближе к часу ночи. С неба падали редкие дождевые капли, смешанные со снегом, пронзая недавно выпавший снег и делая из него дуршлаг. Такой себе снежный ночной дуршлаг. Мы дошли до дороги, и она подняла руку.
- Что-то мне плохо от шампанского… Вторая бутылка была, пожалуй, лишняя… И спать так хочется… А давай как-нибудь в другой раз?
- … давай. Конечно…

Они сели в подъехавшую машину, а я перешёл на другую сторону улицы и остановил такси. Таким смеющимся я ещё никогда не садился в такси. Таксист с трудом разобрал, куда мне ехать, а я смеялся рядом с ним и вспоминал город Судак, где мы иногда летом с друзьями бываем молодёжной сборной по фехтованию, снимающейся в Генуэзской крепости в батальных сценах к фильму про мушкетёров. Такой ежегодный фильм про мушкетёров… Что-то мне это напомнило. Я ехал домой по ночному Киеву и радовался за него. Большой-маленький Киев стал на какое-то время Маленьким-большим Судаком. По радио пел что-то «про завтра» Seal, а я был рад и этому. Уже так редко играет в такси Seal. Собственно, в такси уже приличные горлохваты и не выступают. Может, это только в Киеве… Может стоит куда-то съездить… Подальше… Словить такси где-нибудь в Минске или Токио и послушать Everything but the girl, открыть дверцу, кивнуть таксисту и попасть на «singl». Прижаться к стеклу машины и вглядываясь в небоскрёбы и чёрное небо, слушать, как она поёт. Про одиночество. Она одна так умеет.
- Слушайте, а поехали в Токио?
- Куда?!
- Вы смотрели когда-нибудь на улицу из окна стоэтажного дома. Этажа так с восьмидесятого?
- Нет. А ты?
- Я… Ну, да… «Трудности перевода» с Билом Мюрреем видели? Там Скарлет Йохансон у окна сидит. Маленькая такая девушка у огромного такого окна. А внизу Токио. Небо и Токио. И больше ничего. Даже по телевизору дух захватывает. Конечно видел… Разве это сложно… Увидеть, услышать. Она в жизни ещё симпатичней…
- Кто?
- Скарлет.
- Ааа…
Машина свернула под мост, спрятав холодные звёзды, и я закрыл глаза. Из динамиков нежно хрипел Leonard Kohen и я подумал, что это его последняя гастроль на сценах заднего сиденья киевских такси. Пока, старый бродяга… «Take this waltz»
- Не, не могу. Мне утром жену в больницу вести, так что, ты уж в Токио с кем-то другим…
- Пожалуй… Сделайте тогда погромче. Она любит когда его слушают громко. Когда я буду в Токио, мы будем танцевать с ней вальс у огромного окна номера где-то на восьмидесятом этаже. На огромном подоконнике будет стоять грузный как туча Leo и обволакивать нас своим хриплым нежным голосом, а я коснусь губами мочки её уха и скажу, что она самая лучшая.
- Кто?
- Как кто? Скарлет, конечно…
- Ааа…
Сделайте ещё громче… Это ведь «Sweetest thing»




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-02-16 15:52:17
Переглядів сторінки твору 3978
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.913 / 5.5  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віталій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-16 15:59:51 ]
А я би рванув!)
Чудова проза. Я б сказав якогось європейського стилю. Описи докладні, але не нудні. Із задоволенням прочитав би цілу книгу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2010-02-16 16:11:28 ]
Дякую, Віталію. Сподіваюсь скоро і книга буде


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віталій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-16 16:14:58 ]
О! Записуюся в чергу (тільки з автографом))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2010-02-16 16:38:13 ]
о, ну це найпростіше у цій схемі. Дивний збіг, але саме сьогодні повідомили, що моє оповідання "Сугробы над уровнем моря" таки видали у збірці оповідань "Євроформат". (на правах самореклами:))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віталій Ткачук (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-16 16:39:54 ]
Приймай вітання! І, як то кажуть, - шукатиму у книгарнях міста)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2010-02-16 17:02:23 ]
ги. Мабуть і сам буду шукати:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Зотова (Л.П./М.К.) [ 2010-02-16 19:23:19 ]
Майстерклас безумовно...
Європейський стиль, угу
Я б лише уточнила слідом за Віталієм
Мені це нагадує польський стиль.
Дуже схоже на ЯнушаЛ Вишневського.
Про нього так модно говорити вже кілька років поспіль.
Мабуть ти... гм... ви (хотілаб на ти, вибачай що без дозволу)
Так от коли звізди складуться то ти можеш навіть стати модним.

Незнаю чому але мені здається, що насправді ти любиш класичну літературу...

Слу коли ти вже майстер клас то можна тебе попросити почитати у мене оце:

http://maysterni.com/publication.php?id=41993

Хочу твого дуже відвертого відгуку

Все звичайно при умовах: коли твоя ласка, коли матимеш кілька хвилин, і взагалі коли захочеш :)

Вибачай ще раз за надмірну фамільярність.

Реверанси, реверанси,
з повагою
і все таке


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Строкань (М.К./М.К.) [ 2010-02-17 09:48:26 ]
гиги. Дякую за такий розлогий коментар.
На "ти", так на "ти". Якось тобі сподобалось оце "майстерклас". Не приділяй цьому багато уваги:)

Угу(с)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Зотова (Л.П./М.К.) [ 2010-02-17 11:41:50 ]
Угу не буду, дяки за відповідь,
ПростА на кажду звєзду і свій пісатєль
з симпатією
*) ніжно
Люблю
Юля