ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,

Іван Потьомкін
2021.04.08 08:49
«Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз»
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка
разом з 200 єврейських сиріт)

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Довічний бранець Мельпомени
Образ твору Скарбницю мистецької історії Тернопілля поповнила нова книга літературознавця, краєзнавця, публіциста, засновника серії «Митці Тернопілля» Івана Бандурки «Орест Савка і його театр», що вийшла у тернопільському видавництві «Воля».
Мистецька і творча діяльність Ореста Савки – заслуженого діяча мистецтв України, режисера, актора, культурного й громадського діяча, лауреата багатьох премій, почесних відзнак і титулів, не була обійдена увагою дослідників, критиків, біографів, преси та влади. Книга, про яку йдеться, – науково-популярне видання, грунтовна, вичерпно-деталізована, аргументована розвідка, котра висвітлює життя і мистецьку діяльність знаного українського митця.
Книгу складають розділи, що скомпоновано за хронологічним принципом. «Талант цвіте в сузір’ї муз» розповідає про дитинство і юність митця, котрі припали на сумнозвісні роки сталінських репресій. Нелегка доля судилася Орестові Савці, та ніхто наперед не знає, в якій суспільній формації, за якої влади житиме і творитиме. Орест Савка народився у селі Крогульці (Крегульці), нині Гусятинського району, де дотепер стоїть дерев’яна церква часів Хмельниччини, в якій у 1872 році охрестили Богдана Лепкого, а через 67 літ (1939 року) Ореста Савку. Любов крогульчан до театру, сильний просвітницький рух, читальня і церква, традиції родинного виховання, заклали міцні підвалини національного світогляду майбутнього театрального митця і патріота. Книга розповідає про віхи звичного початку життєвого шляху сільського хлопця тих часів: семирічка, профтехучилище механізації, служба у Радянській армії (у Московському окрузі) та... мрії про театр, перші враження й захоплення грою тодішніх метрів театральної сцени – акторів МХАТу, вахтангівців, театру імені Станіславського. Вже тоді акторський талант О. Савки – молодого аматора, активного учасника самодіяльності у війську, був помічений М. Роммом, І. Ільїнським.
У 1964 році О. Савка закінчів студію при Тернопільському обласному музично-драматичному театрові імені Тараса Шевченка (нині академічний драматичний театр), куди його прийняли на роботу артистом і де за три роки роботи було зіграно більше 20 ролей у виставах вітчизняної класики і сучасної драми.
Божою вісткою для молодого Ореста Савки було створення у Копичинцях аматорського драмколективу, згодом народного драматичного театру імені Богдана Лепкого. Роки керування цим театром засвідчили, що любов режисера до сцени й актора долає всі труднощі і надає поступу театральному мистецтву. Автору розвідки траплялося бути свідком і урочистих прем’єр, і робочих сценічних буднів, спостерігати за болючим, страдницьким процесом народження спектаклю, радіти успіхові, засмучуватися несправедливою критикою й нерозумінням. Ці роки докладно, грунтовно, пунктуально І. Бандурка розглядає у наступних розділах: «Театр Ореста Савки на берегах Нічлави», «Вистави театру з 1976 до 1990 року», «Творчість та театральне життя колективу в роки незалежної України».
Видання має статус науково-популярного, тому тут багато розділів, що висвітлюють окремішну діяльність героя видання, зокрема, історію створення Копичинецького музею історії театрального мистецтва Тернопільщини. Подано докладний бібліографічний перелік книг, брошур, газетних та журнальних статей про 45-річну діяльність Ореста Савки. Опубліковано прозу та поезію митця, вдячні спогади метра про своїх вчителів, цікавинки зі скарбнички театральних бувальщин. Книгу подарункового формату щедро ілюстровано світлинами з особистого архіву митця.
Образ Ореста Савки, котрий постає зі сторінок цієї книги, вражає винятковою, унікальною відданістю справі свого життя, незламним, вдумливим усвідомленням своїх цілей, принципів, пристрастей – всього того, що прийнято визначати лаконічним словом credo – вірую! Все, з чим він прийшов у мистецтво в ранній юності, залишилося для нього істинним на всі наступні роки режисерської та громадської діяльності.
Нема для актора і режисера нагороди, вищої за любов людей і за відчуття своєї потрібності глядачеві – справедливо відзначає дочка режисера Мар’яна Савка – знана українська поетка, що наразі живе і творить у сусідньому Львові:
Мій сивий батько, як Давид,
Усе життя будує храми.
Цей труд йому ще не набрид.
Цей труд возніс його над нами.
І все життя будівника
Цькують розпещені плебеї,
Тому що праведна рука
Руйнує ситі апогеї.
Видатному режисерові та культурному діячеві Орестові Савці від віку тільки сімдесят! Театр – храм його душі ще потребує його зусиль, праці й творчого натхнення. І саме тому наш герой – бранець у колі муз, де панує його вічна любов – Мельпомена!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-03-18 14:28:32
Переглядів сторінки твору 1636
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.03.30 08:37
Автор у цю хвилину відсутній