ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2017.07.27 05:54
Економили на війні,
Люди дешевше машин.
А раніше: холодні дні
Брали енергію шин.
У часі горе «Майдану»,
Уже не наяву.
Теорія – дерибану
Країни де я живу.

Серго Сокольник
2017.07.27 04:04
Є у тебе, шпигуне, душа?
Чи її розміняв ти на розділи
Циркулярів, доган і пошан,
Чи на вірші, що пишуться прозою?
Світ подій у твоєму житті
Очі випалить нам, непосвяченим,
Мов мета, до якої іти...
І стороннім, того не побачити,

Адель Станіславська
2017.07.26 22:29
Пора вже стати злегка цинічною...
Життя показує - є потреба.
Не бійся тих, хто киває на вічність -
У кожного власне небо.

І праведність кожна лише до часу,
і благоговійні моління...
Не віриш? Впади або оступися -

Микола Дудар
2017.07.26 18:01
З Борисполя до вас - куди не йшло
а звідси і до себе ціла вічність
на прив’язі теличка за селом
у погребі принишкло десь з півсічня
і це не все
сторінку розгорну
прописане розписане... дрібниці?
кипить бурлить на вуглях на пару

Олександр Сушко
2017.07.26 15:19
Люблю я шану як солодкий мед,
Щодень її збираю у засіки.
Я - геній! Я - митець! Співак! Поет!
Хвала для мене - це найкращі ліки.

Закатую її у баняки
Пересипаючи коментарями.
Звикаю гризти слави мослаки,

Світлана Майя Залізняк
2017.07.26 13:10
Світ мережевих поетів.
Пошуки мережив...
Залиша слідиська Єті:
Не загриз, та стежив.

Фланірую непомітно.
Алергія в музи...
Антилопа Зося кітна

Нінель Новікова
2017.07.26 10:57
Накотилося
Буйне цунамі літа
На моє місто…

Анна Віталія Палій
2017.07.26 10:15
Печаль чи скорбота
мій камінь важкий не важкий?
Убитий не вбитий
твоєї торкаюсь руки.
Любов – не любов,
а висока незрима краса.
Колись ми удвох
увійдемо в оті небеса.

Анна Віталія Палій
2017.07.26 10:11
Моє життя, як Великодній цвинтар –
Хоругви, натовп, священик відправляє.
Пасха, радісний сум. Сонячно.
Моя душа – як Великодній дзвін, – будить,
Будить, будить.
Мій дух – як Слово Бога, – сущий.
Мій світ – як кулька в руках дитини.
18. 04. 2017 р.

Микола Дудар
2017.07.26 10:04
Якщо наш день візьме й завечорить
а сонце відштовхнеться від орбіти
зірву тобі і айстру і суниць
і тихого зворушливого літа
залиш усе скоріш біжи до верб
стежиною униз та й понад ставом
он місяць молодий неначе герб
а поруч польові по шию трави

Анна Віталія Палій
2017.07.26 09:55
Сестро моя, жаринко серця,
Любов’ю засвіченого,
Самовіддана ти – безконечно.
Життя твоє усміхнене зникоме.
Джерело світла твого – з тобою.
Так є. Так буде.
15.05.16р.

Ірина Вовк
2017.07.26 09:21
Офелія… і Тірца… і Йоганна…
Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
Касандра я… Неріса… Одержима…
(Душа моя і плоть моя – незрима)…
Безумна я і втишена… Хто зможе –
стихію цю впокорить, переможе,
коли не я?.. не море це зелене?.. –
бо хто є тут розкут

Ірина Вовк
2017.07.26 09:07
Майбутній вчений Юрій Дрогобич, він же Котермак – «Magister Georgius Drohobicz de Russia» – народився близько 1450 року в родині збіднілого шляхтича, у сім’ї солевара Михайла Котермака, в старовинному галицькому місті Дрогобичі, назву якого пізніше учений

Микола Соболь
2017.07.26 05:53
Заполонила все когорта.
На крові зрощена епоха
І як то кажуть: ані чорта
Не полошаться, ані Бога.
І не цураються ідеї:
Живе убити на землі.
Бояться істини! Плебеї
Які зачаті у кремлі!

Ярослав Чорногуз
2017.07.25 22:30
Для тебе це лиш даху зсув -
Ходити, ніби геній, гордо.
Ти зробиш все, щоб ним не був,
О заздрісна хохляцька мордо!

Іван Потьомкін
2017.07.25 19:00
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Критика | Аналітика

 Спокуса доступності: Ігор Павлюк, поезія і мова як постімперська заява*
Thom Moor (Том Мур) (Оригінал статті)

The Temptation of Accessibility: Ihor Pavlyuk, Poetry, and Language as a Post-Imperial Statement

Ireland and the Ukraine have in common, most of all, the issue of language and nationality in post-Imperial times. Are their native cultures merely dying remnants of once-vibrant polities, riven and sunk by their overwhelming neighbours – or are they full-fledged entities with a language and culture fit to join the rainbow world of cultures that exist apart from old European and Asian empires?

The British Empire’s second colony, and the first in modern European times to gain independence, has not had a great deal of success in reviving its once-thriving Gaelic culture. Ireland has striven since 1921, the year they regained a measure of control over themselves and their own destiny, to supplant what nationalists officially view as the ‘foreign’ culture of the English-speaking people. Unfortunately, the Gaelic culture that they wanted to revive was not just moribund, it was dead. It had died particularly because of the turmoil surrounding the Great Famine (ninety years before the Ukraine’s), where, in shock and horror, traditional Gaelic society was killed or torn apart by hunger and its relentless decimation of families and locations: whoever didn’t survive by happenstance, or by taking Protestant soup (becoming a Protestant, abandoning their Catholic identity in order to survive), was forced into emigration, to become settlers and cannon-fodder in the New World (USA, Canada, Mexico, Argentina, etc.), or urbanites in the newly industrialising cities of England and Scotland. The vastly-reduced remainder of native speakers of Irish seemed to retreat from their proud former position and glories: it was only with the Gaelic Revival movements of the late 18th century that even the possibility of people to regain and reproduce their own culture seemed to appear.

But it was too late: some of the most important parts of Ireland (at least politically) had not been Gaelic-speaking since Viking times and their founding of coastal cities, just as their brothers the Varangians [Варяги] had founded the riverine cities of the East Slavs; and the English and Scottish colonisation of vast tracts of central and northern Ireland had planted an English-speaking population in these heartlands of Gaelic culture. So, in order to assert the primacy of what was actually a dead language, the Irish government had to diminish the self-respect of these non-Gaelic speakers ... who were now in the overwhelming majority. They did this by making the ‘native’ language the prime official language, and by permitting civil service work only to those people who could pass an examination it. This alienated the majority of English-speakers – but they normally held their tongues, out of patriotic reverence for the official ideal of a free, Gaelic-speaking nation – the first Celtic culture in Europe to regain its independence. It is only now that Ireland has joined the European Union – which conducts most of its business in the ‘hated’ imperial language of England – and the Celtic Tiger years – which were unacknowledgedly based on the universal use of the English language by its population – that the purest truth of the issue has come to the fore: Irish, however beautiful or beloved, is dead. I will offer just this one fact as linguistic proof: the national Gaelic-language television station is called TnaG: everywhere in Ireland, by Irish speakers too, this is pronounced ti: na dji: [тии на джии]. I am very sorry to have to say this, but that is the English alphabet that is being pronounced. In Irish Gaelic, it has to be pronounced te: na ge: [тэ на гэ]. It is not linguistically possible to assert that there is a living language whose alphabet is that of another language, and routinely pronounced as if in that language. Not. Possible. Therefore I can confidently say that the language is dead. What is celebrated now by English-speaking people all over the world is that the Irish are among the very best practitioners of the art of writing in English: though tiny by comparison to the juggernaut British, Canadian, American, and Australian literary establishments, they have more than their fair share of both academic and popular successes – an astonishing fact, but true. And this, of course, extends to the literary successes of translators in Ireland, who regularly gain commissions and work translating from nearly every known language in the world ... into English. Not Irish.

Some of these issues now exist in the newly-independent polity of the Ukraine – where virtually the entire population identifies itself as Ukrainian, even when they don’t speak the language at home, but rather the ‘hated’ language of the Russian Empire and its successor state, the Soviet Union and its Communist commissars both. But the fact that the Ukrainian language is the vital essence of the speech and thought of millions of people – admittedly, from the part of the Ukraine that has been the most troubled by history – with influences from the Lithuanians and the Poles, the Germans and the Jews, as much as the Russians – makes it different essentially to the ‘moot’ problem of the Irish language: it is alive. It exists not just in the minds and mouths of the people, it is practiced as literature by millions of people. Including one particular poet from the Slavic heartland of Volyn: Ihor Pavlyuk.

Part of the problem that the Ukrainians have, as distinct from the ancient Celtic-Germanic conflict of Ireland, is that their language is so close to the imperial Russian: it is one of the East Slavic languages, which include only Russian, Belorussian, and Ukrainian. A thousand years ago, it was the principal dialect of the Kievan Rus’ people who were ruled by the Varangians – who in turn lost their own language and became Slavs, not Scandinavians – just like the Hibernicised Vikings in Ireland. Only people like myself, who know Russian mostly from study and little from nature, have severe difficulty in understanding Ukrainian: even though it might seem slightly strange to them, probably 80 percent of what might be said in Ukrainian is understandable to the nearest East Slavs (Belorussians and non-normitivised Russians, i.e., people from the older parts of European Russia) – while I might understand one word in five or six.

But what a glorious future attracts the gaze of Ukrainians like Ihor Pavlyuk: a people restored to their own dignity and language. A culture that has a history and a future – but most of all a future that includes the newly-released forces of pent-up expression in the purest native form! Throughout history, the finest Ukrainian writers – such as, significantly, the wonderful Nikolai Gogol – have had to tailor their material, their expression, to fit the market of an Imperial Russia that had time for ‘literary’ and ‘amusing’ preoccupation with things provincially Ukrainian ... but not much tolerance for what should have been a thoroughgoing expression of a living language and culture – analogous to the expression of popular poets of the modern age like the songwriters Vladimir Vysotsky in Russia, or Bob Dylan in the Anglophone countries.

And what does the Ukraine have, in its people like Ihor Pavlyuk? I would say that it has the answer. This is not a dead language, like Irish – howevermuch people might love it and live it, Irish is not capable of reaching out to neighbouring cultures, or farther afield, beyond the occasional translation of their work by the bilingual (native-English-speaking) Irish poets, or the despairing love of enthusiasts who encounter the beauty of it. But through the power of his rhythms and images, Pavlyuk has the capability of adjusting the reality of the ‘Imperial’ Russophone world into something that more resembles an East Slavic world, one that shares its riches with its immediate neighbours.

The fact that I might be on hand as a translator of this workmanship of genius into an understandable and accessible English language is a bittersweet sort of truth: my own understanding of Irish is much inferior to my command of English: as a writer and composer of Irish songs in the English language and a published English-language poet, as much as a translator of Russian-language literature into English, I know I can rise to the occasion of exposing Ihor Pavlyuk to a wider, Anglophone readership, and I think I can do it without any of the postmodern excesses of the current (principally American) literary trends. In other words, something translated by me for Ihor Pavlyuk will look and sound like it belongs to the ages, not like something that fits some niche in a trendy minority subculture. And that is because it does belong to the ages – this isn’t pop music, it is the expression of an expanding culture that belongs alongside all other self-respecting, forthright, integral, and captivating literatures of the world. Amen, I say!

It was when Ihor accompanied a delegation of Ukrainian artists and writers to an exhibition in Ireland in 2006 that I first made his acquaintance. He and I were initially very enthusiastic about the possibility of working together, but we were unable to find sources in Ireland or the Ukraine that would support the undertaking with patronage of some sort; fitful attempts were made, but nothing was done that was more than exploratory in nature, looking for material to tempt publishers or sponsors. This year, though, it finally seems as though we might get down to some serious translation of his work into English.

And it is the translation that is of the utmost importance, here. If Ukrainian literature and Ukrainian poets are to be widely appreciated or studied in Anglophone countries, then it is their translations that will carry the burden of introducing non-Ukrainian speakers to the unique experiences and expression of the lives of modern-day people in the Ukraine. Bad or mediocre translations – that do not accomplish what the best of modern English poetry can do to captivate or charm readers, due to a faulty or inadequate understanding of the way the English language works – cannot be expected to immortalise the works of authors like Ihor Pavlyuk. At the best, they will be politely received, applauded, even, and then consigned to the back shelf, or the dustbin, as not sufficiently stimulating to warrant further study. At worst they can cause any English-speaking reader who comes into contact with them – these bad or indifferent translations – to sneer at such efforts, to deride them, to think the wrong thing about the ancient culture and dignities of the Ukrainian people.

That will not do: someone has to take the responsibility for reproducing in English an adequate version of Pavlyuk’s work. I am delighted to think that I might soon accomplish something, with the help of Pavlyuk’s Ukrainian friends and supporters. Wish us luck!

Thom Moore
Dublin, March 14, 2010



(Переклад статті українськорю мовою)

СПОКУСА ДОСТУПНОСТІ: ІГОР ПАВЛЮК, ПОЕЗІЯ І МОВА ЯК ПОСТІМПЕРСЬКА ЗАЯВА

Спільне питання, яке найбільше поєднує Ірландію і Україну, – це питання мови та національності в постколоніальний час. Чим є їхні культури? Залишками колись процвітаючих державних устроїв що, розколені і ослаблені численними сусідами, наближаються до стадії вимирання, – чи повноцінно розвиненими структурами, мова і культура яких варті того, щоб приєднатися до веселки світових культур, які існують окремо від старих європейських та азіатських імперій?
Друга англійська колонія, яка першою здобула незалежність в епоху європейського модерну, не змогла успішно відновити колись процвітаючу гальську культуру. Ірландія розпочала боротьбу ще у 1921 році, коли знову отримала контроль над державою і власною долею, щоб витіснити, те, що націоналісти називають «чужою англомовною культурою».
На жаль, гальська культура, яку хотіли відновити, не тільки вмирала, вона вже була мертвою. Можна стверджувати, що вона перестала існувати через низку заворушень під час Великого Голоду (який був дев’яносто років перед українським), коли шоковане і нажахане традиційне гальське суспільство було винищене або розділене голодом і безжалісними масовими вбивствами цілих сімей та поселень: ті, хто якимось чином не вижили або ж відмовились від протестанського супу (не перейшли у протестанство і не зрадили католицьким віруванням, щоб врятуватися) були змушені емігрувати і стали поселенцями в країнах Нового світу (США, Канада, Мексика, Аргентина тощо) або жителями нових індустріальних міст Англії та Шотландії. Значно менша, аніж раніше, кількість ірландців, які ще розмовляли рідною мовою, змушені були відступити від колишньої гордості і слави: лише під час руху гальського відродження наприкінці 18 століття з’явилася надія на відновлення і розвиток власної культури.
Але було вже пізно: деякі з найважливіших частин Ірландії (переважно політично) не чули гальської мови ще з часів вікінгів, і заснування ними прибережних міст дуже нагадує заснування їхніми братами варягами міст біля річок східних слов’ян. Англійська та шотландська колонізація великих територій центральної та північної Ірландії виростила ціле покоління англомовних громадян в самому центрі гальської культури. Отже, для того щоб відстояти першість на той час уже мертвої мови, уряду Ірландії довелося апелювати до самолюбства тієї частини народу, що не спілкувалася гальською мовою, яких на той час була більшість. Це стало можливим, коли рідній мові надали статусу основної офіційної, і отримати громадську посаду можна було тільки тоді, коли складеш екзамени на знання мови. Це віддалило більшу частину анломовних громадян, але вони не виступали проти через повагу до офіційного ідеалу вільної нації, яка розмовляє гальською мовою, мовою нації кельтів, яка першою в Європі здобула незалежність. Тільки із недавніх пір, коли Ірландія стала членом Європейського Союзу, де більшість офіційних справ проводять «ненависною» мовою імперського народу, в економічно успішну епоху «кельтського тигра», коли усі мовчки погодились із повсюдним використанням англійської, стало зрозумілим, що прекрасна і люба серцю ірландська, мертва. Як лінгвістичний доказ наведу такий приклад: національне гальське телебачення називається TnaG: а всюди в Ірландії, навіть ті, хто спілкуються гальською, вимовляють це слово як ti: na dji: [тіі на джіі]. Мені дуже прикро, але це на англійський манер, по-гальськи це має звучати як te: na ge: [те на ге].З лінгвістичного погляду неможливо, щоб жива мова використовувала алфавіт іншої мови та користувалася її фонологічною системою. Ні. Можливо. Але тоді можна із певністю стверджувати, що мова мертва. Англомовний світ радіє: ірландці належать до тих, хто найкраще володіє мистецтвом писемної англійської: хоча літературні установи ірландців дуже маленькі порівняно літературними установами таких держав як Англія, Канада, Америка, Австралія, – їх частка в академічних і масових досягненнях набагато більша, і це вражаючий, але реальний факт. Це також стосується літературних досягнень ірландських перекладачів, які дуже часто отримують комісійні та роботу, перекладаючи з майже усіх мов світу на англійську, а не на гальську.
Деякі з цих питань існують і в сьогоденній Українській державі, яка не так давно отримала незалежність. Тут майже все населення визнає себе за українців, навіть якщо замість української вдома розмовляє ненависною мовою Російської імперії та її наслідника - Радянського Союзу, який очолювали комуністичні вожді. Хоча той факт, що українська мова виражає життєво важливу сутність мовлення та думок мільйонів людей, – в основному тієї частини України, що найбільше постраждала протягом всієї історії і зазнала впливу як Литви, Польщі, німців та євреїв, так і Росії, – істотно відрізняє її від спірного питання мови галів – вона жива.
Українська не просто існує у свідомості та спілкуванні людей, вона проявляється в досвіді творення літератури мільйонами людей. До них належить і самобутній поет із Волині, осердя слов'янського світу, – Ігор Павлюк. Частиною проблеми українців, що істотно відрізняється від прадавнього кельтсько-германського конфлікту в Ірландії, є близька спорідненість з російською – українська мова належить до східнослов’янських мов разом з російською та білоруською. Тисячу років тому вона була основним говором у Київській Русі, де на той час правили варяги, які потім втратили свою мову і стали слов’янами, а не скандинавами, так само, як вікінги змінилися в Ірландії. Людям, які, як я сам, вчили російську з підручників і практично не занурювалися в природне середовище, буде важко зрозуміти українську мову, але до 80% сказаного українською зрозуміло східним слов’янам (білорусам та росіянам, зі старіших частин Росії), у той час як я можу зрозуміти одне слово з шести чи п’яти.
Але яке славне майбутнє постає перед зором українців, як Ігор Павлюк, людей, що прикладають величезних зусиль до власної гідності та мови! Культура, яка має історію і майбутнє, а більш за все майбутнє, що включає нову силу, що стримувалася і врешті-решт вирвалася на волю у найчистішій природній формі! Упродовж історії найкращі українські письменники, до яких , безперечно, належить Микола Гоголь, були змушені пристосовувати свій матеріал, письмо до потреб імперської Росії, яка завжди знаходила час потурбуватися про провінційні захоплюючі українські літературні реалії, але не мала толерантності до безкомпромісного вираження живої української мови і культури –аналогами такого самовираження в наш час є такі митці, як поет-пісняр Володимир Висоцький в Росії чи Боб Ділан в англомовних країнах.
Отож, що означають для України такі люди, як Ігор Павлюк? Я б сказав, саме такі особистості і є відповіддю. Українська мова жива, на відміну від ірландської, як би люди не любили її, як би не жили нею, гальська не взаємодіє із сусідніми культурами, не говорячи вже про дальні країни. Лише час від часу з’являються переклади гальських творів ірландськими двомовними поетами або ж безнадійно закоханими у красу гальської мови. Сила тропів та образів поезії Ігоря Павлюка настільки могутня, що здатна трансформувати реалії «імперського» російськомовного світу і зробити їх більш зрозумілими східним слов’янам, які останнім шматком хліба поділяться з сусідом. Для мене великою честю є можливість перекладати цю геніальну поезію на доступну і зрозумілу англійську. Хоча в цій ситуації криється гірка доля правди – набагато краще внутрішньо я розумію мову своїх предків, хоча знаю її гірше: як композитор та поет-пісняр, який складає ірландські вірші англійською, як перекладач російськомовної літератури на англійську, зроблю все можливе, щоб гідно представити Ігоря Павлюка в середовищу англомовних читачів, і, думаю, що мені це вдасться, без використання постмодерних літературних течій ( більшість з яких американські). Інакше кажучи, мої переклади поезії Ігоря Павлюка мали б сприйматися і звучати так, ніби, вони належать вікам, а не просто переклад, підлаштований до ніші популярної субкультури. Це тому, що поезія – саме та безсмертна царина, що живе в епохах – не поп-музика, а вираження культури, яка розвивається і стоїть поряд з іншими гідними, відкритими, інтегральними та захоплюючими світовими літературами. Амінь, кажу вам!
Я познайомився з Ігорем у 2006 році, коли він приїздив в Ірландію у складі делегації українських митців. Ми відразу захопилися ідеєю співпраці, але довгий час не могли знайти коштів, щоб втілити цю ідею в життя, дуже багато зусиль доклали, але далі рівня збору інформації про можливих видавців та спонсорів справа не посувалася. І от цього року все скидається на те, що ми можемо всерйоз братися за співпрацю у перекладі поезії.
Саме переклад української літератури і українських поетів дозволить англомовним країнам розкошувати словом чи досліджувати літературні скарби цієї держави, і тільки переклади візьмуть на себе всю відповідальність за представлення унікальної української дійсності, життя народу іноземцям. Поганий чи посередній переклад не зможе повністю розкрити найкраще у сучасній українській поезії, показати, як вона може заполонити і зачарувати читача, не можна навіть сподіватися, що зможеш увіковічнити твори Ігоря Павлюка, якщо неправильно чи неадекватно сприймаєш функціонування англійської. В кращому випадку їх чемно приймуть, схвалять, а тоді відправлять на полицю припадати пилом чи в смітник, як такі, що не мають шансів на потенційне вивчення. В гіршому ж випадку такі поганенькі й байдужі переклади викличуть насмішку, висміювання, і нерозуміння прадавньої культури і гідності українських людей.
Та цей варіант розвитку подій не підходить: хтось повинен взяти на себе відповідальність за якісний переклад поезії Ігоря Павлюка на англійську мову. Я неймовірно щасливий, що незабаром зможу завершити розпочате, з допомогою друзів та прибічників Ігоря Павлюка.
Побажайте нам удачі!

Том Мур,
Дублін, 14 березня 2010 р.


З англійської статтю переклала Надія Павлюк.

Том Мур – відомий ірландський поет, бард, перекладач.
Пропонує статтю про Україну, Ірландію і українського поета
Ігоря Павлюка, поезію якого взявся перекладати.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://pravda.lutsk.ua/analytics/706/


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Контекст http://pravda.lutsk.ua/analytics/706/
Дата публікації 2010-03-19 14:42:01
Переглядів сторінки твору 3959
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.702
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.05.20 19:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Єлизавета Горбачевська (М.К./Л.П.) [ 2010-03-19 15:06:10 ]
Натхнення вам та успіхів й надалі, Ігоре ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-03-19 15:48:49 ]
Дякую, Єлизавето!
Взаємно. :)

Ігор.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-03-19 16:10:15 ]
Ігоре, дуже своєчасна стаття. У певному сенсі - пророча, так? Шановний Tом Mур говорить про втрачене своє і ще не втрачене наше, українське. І як на мене, робить правильні акценти. Не можу тільки погодитися, що українці вважають російську мову "ненависною", якщо я правильно зрозумів автора. Швидше ненависна мова "кремлівська"...

Думаю, що цікаво було би, Ігоре, відкрити в нас сторінку Тома Мура, дати оригінали його віршів, і дослівники, ми би спробували гарно поперекладати?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олексій Набережний (Л.П./Л.П.) [ 2010-03-19 16:21:53 ]
Стаття, звісно, цікава, але ж не можна постійно орієнтуватися на незнання читачами англійської мови. Оскільки половина її займає оповідь про Ірландію, а інша майже не торкається особливостей поезії та перекладу творчості Ігоря Павлюка, то така назва
The Temptation of Accessibility: Ihor Pavlyuk, Poetry, and Language as a Post-Imperial Statement дивує. Інше зауваження щодо уривку перекладу - ні про який шматок хліба у ньому не йшлося, і загалом workmanship of genius
не конче перекладається як "ця геніальна поезія". Це радше метафізичне поняття "генія", того, хто несе натхнення автору. Як на мене, стаття узагальнена і звісно містить важливий культурний матеріал, але ж!... Крім того, до уваги іноземних коле вже 19 років слово Ukraine пишеться без означеного артикля the....

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-03-19 16:30:20 ]
Очевидно...
"Ненависна" (‘hated’) - Том пише в лапках, порівнюючи російську із англійською - для ірландців.
Та й слово це (‘hated’)має багато значень: нелюбязний, неласкавий...
Тут зовсім нема образливого відтінку.

Шодо "відкрити в нас сторінку Тома Мура, дати оригінали його віршів, і дослівники, ми би спробували гарно поперекладати" - обов*язково запропоную йому це.

Дякую за ідею.

Будьмо і тримаймося, шановні МР!

Ваш
ІП. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-03-19 18:44:48 ]
Файно написано, Ігоре.
Мости потрібно будувати і раз є люди, котрі у цьому хочуть сприяти -
то це лише похвально і втішно.
Я, правда не знаю хто то є Мур особисто, але напевно не пересічний
"поетишка"...
Давай - виставляй його речі - зацінимо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-03-19 19:16:03 ]
Ага.
Хлопака наш, Юрко!
Літературу любить, розуміє, знає.

Пиво п*є у пабах.
Зв*яжуся з ним днями.

А Тобі дякую за новий добрий переклад "Anxiety kicks up – to fuddle might…"

Будьмо!

ІП. :)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-03-19 19:32:58 ]
В ірландців це в крові - пиятика... :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-03 13:29:02 ]
Як і в українців, Юрцю, ні?.. :)