Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Думанський (1950 - 1996) /
Проза
КАЗКА ПРО СИРОТУ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАЗКА ПРО СИРОТУ
Хлопчина прокидався і засинав у невтішному горі, воно притлумлювалося лиш на час короткого сну. А коли сну не було, він безнадійно виглядав батька й матір, що разом з конячиною замерзли в хурделиці. Без дорослих у хаті ставало холодно й голодно, та односельці не давали загинути дитині: хто хліба, хто одежину, хто дровець принесе, бо не так уже й важко цілому селу допомогти сиротині.
З рокам хлопчина зробився юнаком, який уже сам собі давав раду і кожній родині чимось оддячував за допомогу в лиху годину. Та хоч би скільки віддячував, усе одно почувався боржником. Своїм боржником його вважали люди, бо люди хай і з доброї волі допомагають, але все ж полюбляють мати якусь вигоду.
Так би вони й жили у взаємній щирості та доброті, якби одного дня не дійшла звістка, що сусідні поселення пожираються чорними багатолапими страховиськами. Усі заквапились ховатися й тікати.
Та хіба ж сховаєшся чи втечеш від багатолапого?
Порятувати від страховиськ міг тільки велетень, який жив неподалік. Він був такий великий, що лиш голос величезного хору долинав до нього. Тоді юнак-сирота зібрав усіх односельців і привів їх до велетня. Той вислухав багатоголосе прохання і мовив, що не може їх врятувати, бо страховиська поїли всю дичину в навколишніх лісах і його бойовий змій конає з голоду. Почувши це, юнак вигукнув:
— Скажіть велетню, що я нагодую змія!
Поки хор переказував ці слова, сирота ступив у змієву пащу. Вогненний змій зразу ожив, підхопив велетня і поніс на переможний бій!
Скоро всі багатолапі страховиська були знищені, люди щасливо повернулись у свої домівки й засвітили радісні вогні.
Лиш у сирітській хаті не світилось. Але те помітили тільки згодом, бо юнак був нічий, тому одразу помітити його відсутність не було кому. Зате його досі пам'ятають у кожній родині.
З рокам хлопчина зробився юнаком, який уже сам собі давав раду і кожній родині чимось оддячував за допомогу в лиху годину. Та хоч би скільки віддячував, усе одно почувався боржником. Своїм боржником його вважали люди, бо люди хай і з доброї волі допомагають, але все ж полюбляють мати якусь вигоду.
Так би вони й жили у взаємній щирості та доброті, якби одного дня не дійшла звістка, що сусідні поселення пожираються чорними багатолапими страховиськами. Усі заквапились ховатися й тікати.
Та хіба ж сховаєшся чи втечеш від багатолапого?
Порятувати від страховиськ міг тільки велетень, який жив неподалік. Він був такий великий, що лиш голос величезного хору долинав до нього. Тоді юнак-сирота зібрав усіх односельців і привів їх до велетня. Той вислухав багатоголосе прохання і мовив, що не може їх врятувати, бо страховиська поїли всю дичину в навколишніх лісах і його бойовий змій конає з голоду. Почувши це, юнак вигукнув:
— Скажіть велетню, що я нагодую змія!
Поки хор переказував ці слова, сирота ступив у змієву пащу. Вогненний змій зразу ожив, підхопив велетня і поніс на переможний бій!
Скоро всі багатолапі страховиська були знищені, люди щасливо повернулись у свої домівки й засвітили радісні вогні.
Лиш у сирітській хаті не світилось. Але те помітили тільки згодом, бо юнак був нічий, тому одразу помітити його відсутність не було кому. Зате його досі пам'ятають у кожній родині.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
