ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
Великодні гулі Івана Дюрія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Великодні гулі Івана Дюрія
(Напіввигадане)
В житті, як на довгій ниві, – всяке буває, а він ні сіло, ні впало: «Чому били жону, Дюрію?». Та чому бив? Хотів відповісти, та хіба було часу? Лусь зліва, трось справа – і вже на підлозі. Грім небесний би го спалив з міліцістом! Ще посміхається нехарь, допомагає піднятися, а як тільки на ногах, знову лусь-трось – в очах зелені звізди, у вухах шум, і я знову на підлозі. «Би ви пам’ятали, як бити жону!» – на ви зі мною паскуда, поважає, а б’є, як Перденко в бубен, била би го сила Божа! Добрий на розум, як цап на муда! – «Чому били жону, Дюрію?» Хіба з добра б’є ґазда жону, чи з буйності? Приділи йому, Господи, таке добро та буйність! А до того ще й штраф плати – «Закон такий, – каже, – чоловік не має права підняти руку на жінку!» Що то за закон? Якесь беззаконня одне! Хіба Святе Письмо бреше? «Чоловік – глава жоні!» – так пише! Відколи світ світом так було, бо жона взята з ребра чоловікового, а він мені тут «... закон так пише!» Та свистів я на його закон! Кожен порядний ґазда б’є жону бодай раз у говіння і двічі в м’ясниці, бо вже так було з діда-прадіда, а він тут «Чому били жону, Дюрію?». Здурів світ, не інше, так перейдемо на ніщо, бо хосна з небитої жони, як з коси неклепаної! І смій тепер підняти руку на неї. Посмієш?.. Вдариш сьогодні, а завтра міліціст: «Чому били жону, Дюрію?» – і не дасть відповісти, оправдатись, пояснити, що вчора ще зранку все в тебе не йшло, як тому лад. Корова витрутила рогами сіно з ясел і потоптала під ногами, сусід межу перекосив, а до того ще й Дувид дві деці горівки в свої біхили* дописав, а він тобі «Чому били жону, Дюрію?». Та почекай ти, Варваро, навчу я тебе, як міліцістові мельдувати. Навчу!.. Ой навчу! Ще залишились три тижні до Великодня, і тоді побачиш ти темного міліціста! Не потикняє** тобі свячена пасочка, Варваро, ой не потикняє! – тішив себе Іван Дюрі. – Таки завтра по-несу арвон*** до Тончія, аби за-грав мені на Велекдень, щоб так заграв, аби му душно ста-ло! Скільки хоч дам, аж би-м тиждень драчував, але дам! А він най смичкає веселої новти ****, і не сам, а з Перденком, з бубнем, так! Аби-с тямила, Варваро, до своєї дошки, як мельдувати міліцістови! Так, най грають музики на моїм подвір’їчку, аби міліціст більше не питав «Чому били жону, Дюрію?», і не тикав під ніс «..так закон пише!». А погуляти можна, хай чує все село, які музики в Івана Дюрія. Хай заздрять, як гуляє Дюрі, бо життя, то не лиш драчка***** та фіресиня****** в очі, ой ні, Варваро! Ще три тижні до Великодня, і побачиш ти гулі!»
Три тижні Варвара Дюрійова не могла намилуватися Іваном. Навіть голос не підніме на неї, не те щоб руку насмілився, тільки: «як ти скажеш» та «добре, Варваро». «Ну і виправив йому роги міліціст. Треба було давно замельдувати, дивись, який спокій – сиди та командуй! Ще й на Великдень музики найняв».
Та не довелося Варварі довго радіти, бо лиш Тончі торкнув смичком струни, а Перденко вдарив у бубен, Іван потяг її до танцю. Ну і потанцювали! Подвір’я не вистачило їм, так розкрутив нею, а коли опинилися серед ниви, Варвара босими ногами потоптала всі капустяні качани – ревіла-кричала, та пусто, Іван крутив нею, як на тірібомбі*******. Раз у раз випускав з рук, тоді Варвара летіла, падала, але Іван підбігав і обдерту, подряпану, піднімав і починав знову кружляти нею, бо закон не пише, що не можна з власною жоною погуляти.
* біхил – зошит.
** потикняти – посмакувати.
*** арвон – аванс.
**** новта – мелодія.
***** драчка – дворучна пила.
****** фіресиня – тирса.
****** Тірібомба – карусель.
В житті, як на довгій ниві, – всяке буває, а він ні сіло, ні впало: «Чому били жону, Дюрію?». Та чому бив? Хотів відповісти, та хіба було часу? Лусь зліва, трось справа – і вже на підлозі. Грім небесний би го спалив з міліцістом! Ще посміхається нехарь, допомагає піднятися, а як тільки на ногах, знову лусь-трось – в очах зелені звізди, у вухах шум, і я знову на підлозі. «Би ви пам’ятали, як бити жону!» – на ви зі мною паскуда, поважає, а б’є, як Перденко в бубен, била би го сила Божа! Добрий на розум, як цап на муда! – «Чому били жону, Дюрію?» Хіба з добра б’є ґазда жону, чи з буйності? Приділи йому, Господи, таке добро та буйність! А до того ще й штраф плати – «Закон такий, – каже, – чоловік не має права підняти руку на жінку!» Що то за закон? Якесь беззаконня одне! Хіба Святе Письмо бреше? «Чоловік – глава жоні!» – так пише! Відколи світ світом так було, бо жона взята з ребра чоловікового, а він мені тут «... закон так пише!» Та свистів я на його закон! Кожен порядний ґазда б’є жону бодай раз у говіння і двічі в м’ясниці, бо вже так було з діда-прадіда, а він тут «Чому били жону, Дюрію?». Здурів світ, не інше, так перейдемо на ніщо, бо хосна з небитої жони, як з коси неклепаної! І смій тепер підняти руку на неї. Посмієш?.. Вдариш сьогодні, а завтра міліціст: «Чому били жону, Дюрію?» – і не дасть відповісти, оправдатись, пояснити, що вчора ще зранку все в тебе не йшло, як тому лад. Корова витрутила рогами сіно з ясел і потоптала під ногами, сусід межу перекосив, а до того ще й Дувид дві деці горівки в свої біхили* дописав, а він тобі «Чому били жону, Дюрію?». Та почекай ти, Варваро, навчу я тебе, як міліцістові мельдувати. Навчу!.. Ой навчу! Ще залишились три тижні до Великодня, і тоді побачиш ти темного міліціста! Не потикняє** тобі свячена пасочка, Варваро, ой не потикняє! – тішив себе Іван Дюрі. – Таки завтра по-несу арвон*** до Тончія, аби за-грав мені на Велекдень, щоб так заграв, аби му душно ста-ло! Скільки хоч дам, аж би-м тиждень драчував, але дам! А він най смичкає веселої новти ****, і не сам, а з Перденком, з бубнем, так! Аби-с тямила, Варваро, до своєї дошки, як мельдувати міліцістови! Так, най грають музики на моїм подвір’їчку, аби міліціст більше не питав «Чому били жону, Дюрію?», і не тикав під ніс «..так закон пише!». А погуляти можна, хай чує все село, які музики в Івана Дюрія. Хай заздрять, як гуляє Дюрі, бо життя, то не лиш драчка***** та фіресиня****** в очі, ой ні, Варваро! Ще три тижні до Великодня, і побачиш ти гулі!»
Три тижні Варвара Дюрійова не могла намилуватися Іваном. Навіть голос не підніме на неї, не те щоб руку насмілився, тільки: «як ти скажеш» та «добре, Варваро». «Ну і виправив йому роги міліціст. Треба було давно замельдувати, дивись, який спокій – сиди та командуй! Ще й на Великдень музики найняв».
Та не довелося Варварі довго радіти, бо лиш Тончі торкнув смичком струни, а Перденко вдарив у бубен, Іван потяг її до танцю. Ну і потанцювали! Подвір’я не вистачило їм, так розкрутив нею, а коли опинилися серед ниви, Варвара босими ногами потоптала всі капустяні качани – ревіла-кричала, та пусто, Іван крутив нею, як на тірібомбі*******. Раз у раз випускав з рук, тоді Варвара летіла, падала, але Іван підбігав і обдерту, подряпану, піднімав і починав знову кружляти нею, бо закон не пише, що не можна з власною жоною погуляти.
* біхил – зошит.
** потикняти – посмакувати.
*** арвон – аванс.
**** новта – мелодія.
***** драчка – дворучна пила.
****** фіресиня – тирса.
****** Тірібомба – карусель.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію