Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2025.10.30
2025.09.04
2023.02.18
2019.07.07
2018.03.05
2017.09.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Головні поетичні огляди
ВІДГУК НА КНИГУ «БЕРЕЗНЕВА НОСТАЛЬГІЯ» Ярослава Чорногуза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІДГУК НА КНИГУ «БЕРЕЗНЕВА НОСТАЛЬГІЯ» Ярослава Чорногуза
Дорогой Ярослав!
Позвольте поблагодарить Вас за чудесный подарок – книгу «Березнева ностальгия». Я читала её в самолете Киев-Дюссельдорф, и думала с тоской в сердце, что сегодня людей, упивающихся стихами, пора заносить в красную книгу. Генрих Гейне писал, что в той стране, где существует великая поэзия, обязательно существует и великий читатель. А у нас в Украине всегда было так со времен Шевченко. А как оно пойдет дальше – покажет время. И хочется верить, что ещё не все потеряно и великие читатели поэзии – читатели, для которых стихи были и есть неиссякаемым источником наслаждения – в Украине есть!
Что мне понравилось в Ваших стихах? Кто-то мудрый сказал: «Если надо объяснять, то не надо объяснять». Нарушив это правило, хочу всё же объяснить себе, почему Ваши стихи так понравились мне.
Они – о счастье жизни, о том, что есть тревога и есть в жизни трагические моменты. Но в этом жизнеутверждающем и трагическом одновременно поэтическом мире есть то, что можно назвать словами «таинственность и трепетность». Это плохо поддается описанию простыми словами «вне поэзии»: «в шапках із «заячого» хутра стоять засніжені дуби», «блідий, сонливий листопад», «сумна ріка мінору», «голос, що рветься із грудей» - всё исполнено смысла и значения. Стихам Вы, Ярослав, доверяете самые сокровенные движения души… Стихи всегда носят более личный характер, чем проза. Мне кажется, что стихи значат для Вас так же много, как и музика. И стихи Ваши действительно (как отмечали уже критики в предисловии) музыкальны. Они органичны и естественны.
Ярослав, рядом со мной, в самолёте сидел ироничный и доброжелательный молодой человек. Когда он смеялся, он всегда снимал очки и вытирал слёзы.
«Покажите мне, пожалуйства, чьи стихи Вы читаете?» - спросил он. Я показала ему обложку книги, где стоит «Ярослав Чорногуз». «О, я знаю это имя!» - неожиданно казал он. Оказалось, что он по специальности музыковед! И знает Вас и как прекрасного бандуриста, и как поэта, на чьи стихи пишут музику… Вот как!
А тепер я посилаю Вам маленький подарок. Сейчас в Германии моден шоколад с перцем. Так что посылаю шоколад с вишнями и перцем!
Приятного аппетита!
Большой привет Вашему батюшке – он действительно интересный писатель!
Я желаю Вам нових призведений, вдохновенных и нових прогулок
«за диханням чистим беріз і за віршів сумними рядками».
До нових встреч в Киеве!
Ваша Тетяна Куштевська*
Ессен, Німеччина.
8 квітня 2010 р.
Позвольте поблагодарить Вас за чудесный подарок – книгу «Березнева ностальгия». Я читала её в самолете Киев-Дюссельдорф, и думала с тоской в сердце, что сегодня людей, упивающихся стихами, пора заносить в красную книгу. Генрих Гейне писал, что в той стране, где существует великая поэзия, обязательно существует и великий читатель. А у нас в Украине всегда было так со времен Шевченко. А как оно пойдет дальше – покажет время. И хочется верить, что ещё не все потеряно и великие читатели поэзии – читатели, для которых стихи были и есть неиссякаемым источником наслаждения – в Украине есть!
Что мне понравилось в Ваших стихах? Кто-то мудрый сказал: «Если надо объяснять, то не надо объяснять». Нарушив это правило, хочу всё же объяснить себе, почему Ваши стихи так понравились мне.
Они – о счастье жизни, о том, что есть тревога и есть в жизни трагические моменты. Но в этом жизнеутверждающем и трагическом одновременно поэтическом мире есть то, что можно назвать словами «таинственность и трепетность». Это плохо поддается описанию простыми словами «вне поэзии»: «в шапках із «заячого» хутра стоять засніжені дуби», «блідий, сонливий листопад», «сумна ріка мінору», «голос, що рветься із грудей» - всё исполнено смысла и значения. Стихам Вы, Ярослав, доверяете самые сокровенные движения души… Стихи всегда носят более личный характер, чем проза. Мне кажется, что стихи значат для Вас так же много, как и музика. И стихи Ваши действительно (как отмечали уже критики в предисловии) музыкальны. Они органичны и естественны.
Ярослав, рядом со мной, в самолёте сидел ироничный и доброжелательный молодой человек. Когда он смеялся, он всегда снимал очки и вытирал слёзы.
«Покажите мне, пожалуйства, чьи стихи Вы читаете?» - спросил он. Я показала ему обложку книги, где стоит «Ярослав Чорногуз». «О, я знаю это имя!» - неожиданно казал он. Оказалось, что он по специальности музыковед! И знает Вас и как прекрасного бандуриста, и как поэта, на чьи стихи пишут музику… Вот как!
А тепер я посилаю Вам маленький подарок. Сейчас в Германии моден шоколад с перцем. Так что посылаю шоколад с вишнями и перцем!
Приятного аппетита!
Большой привет Вашему батюшке – он действительно интересный писатель!
Я желаю Вам нових призведений, вдохновенных и нових прогулок
«за диханням чистим беріз і за віршів сумними рядками».
До нових встреч в Киеве!
Ваша Тетяна Куштевська*
Ессен, Німеччина.
8 квітня 2010 р.
* Тетяна Куштевська,
ВИДАВЕЦЬ, СПОНСОР ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ім. О.ГОНЧАРА.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
