ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Проза
Іспанські оповідки. IІ. (Метрофонія)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іспанські оповідки. IІ. (Метрофонія)
Каса-автомат з емблемою метро, чимось схожою червоним ромбиком на бренд спорт-товариства "Спартак" за часів буйного розквіту застойного пустоцвіту соціалізму, злизнула першу десятку роззеленої завартості обперезливо-підфутболкового гаманця, висипала дрібними спроможність випити у забігайлівці експресо і заморити хробака, чахлою від скромності, канапкою. Вона традиційно посієстила декілька секунд і повідомила пасажира-"папаню" про народження "дітища"-квитка. Буквою "Г" вигнувся розсадник близняток кас-"мам", що ніяк не міг скинути зі себе, мов бджолина матка, рою туристів, котрі ще не пройшли курс молодого мадридця по запиханню банкнотів, чи то кредитних карточок у відповідні прорізи-порти, звідкіля вартість проїзду тютюкала поповнювати бебехи місцевого бюджету. Допомога тикачам-навмання прибувала панацейно, уніформно, тоді, коли тикавка переходила у ще недозрілий, але вже натягнутий на тятиву нерва матостріл.
Пропускачі махали передоочинно, мов авто-витирачки, вони мавпували брамкових велицеправів і покажи-мандатно просічковували рух щасливців, котрі докумекались – де пхати і скільки. Вони себе почували пішими Юріями Переможцями, котрими після змія прогресу хоч Матрицю зашпунтовуй.
Черево станції "Аеропуерто" просторе, освітлене мало не до зубів, обрекламоване, але признане, після розглядин, вільним від графіті та бомжів. Дісплей бавився у кінець світу і відлічував секунди до точки прибуття наступної порцїї майже порожніх, але віддаючих модерном та наразі непописаним інтер`єром, вагонів. У такт часопаду починаєш пронизуватись відчуттям обростання біомасою, у котрої валізна тягучість і вівце-задумливий стан. Мовне попурі вперемішку з скорострільними випалами інформатора з вагонного брехунця провели до середини вагона і приторочили до крісла, котре офортечилось валізами і набиралось тепла, як дітлахи вуличної гвари.
Щось натякало на те, що інформатор сказав "з Богом" і відкритість дверей захлюнулась просто перед шнобелем платформи. Темінь тунелю смакувала вервицями блискіток, що розсипалися вагонними вікнами. Оточення променіло байдужістю і набрякало колісним туркотінням, ніяк не хотіло випорскувати, набраної під час епопейної ходи через митницю, небалакучості. Але очі. Вони ж, коли не сховані за сонячні окуляри, читаються – як Заповіді Божі і промовляють – як шоколад на бузі дитини. Я і голуб`ятник очей. Ой і летючі ж вони – ці світлопернаті шукачі розуміння, ці носії і зрадники Ордена Варвариного Носа. Сидів і бігло виловлював втому з них, не старався забігати глибше, аби не сполохувати спокою і не нариватися на шпилькуватий подив.
Очі мачо навпроти ховали сонце Мексики разом з покірливими очима поруч, що не потребували макіяжної виразності, забиваючись у табличку, котра у сухому супроводі інформатора висвітлювала червону точку при наближенні станцїї. Мені здалося, що я вже десь зустрічав їх – десь на берегах, де такі, як я – вимочують боки сонцем, висушують разом з цитриною сіль океану, оковитуючись текілою, причайовують барменів і прибиральниць, напихаються до вже-не-лізе стравами, а потім жаліються на хворобливість шлунків. Ці очі тішилися – як мачете обезкокосило пальму, а руки тримали оберемок зелених папірців, мовби лотерейний квиток, що джек-потно дописав долі купу нуликів.
За кряжем мачових плечей прозіркували стареча доброта у минулостолітній кепці та куртці покрою часів стінопаду у Берліні і дитяча допитливість з криницями душі, більшими за світ, та картатим платтячком у колір дозріваючого жита. Допитиливість ховалася у правому рукаві доброти, а тая щось шаманила до мушель зкульчикованих вух.
Збоку, ніби на рибалці, куняло порепане втілення міксу тексаського ранчо з вігвамом Черокі і час-до-часу поправляло ковбойку та попелясті вуса, покашлюючи з частотою заядлого спалювача тютюну. Кубелились поруч молодята і парижно муркотіли, розтягуючи місячну медовитість устами. Когутився одиноко чуб майбутнього кавалера країни вікінгів, його власник копирсався всю дорогу, шукаючи щось, що не спадало мені на думку, але наводило шмонт починаючи зо шкарпеток і закінчуючи футляром для щітки пуцування зубів. Подумалось, що коли зазняти його на плівку і відтворити це, подвоївши швидкість – то вийде непогана циганочка з виходом. Решта – гойдалася в унісон, притискуючи до грудей валізи.
Тіло вагона щостанційно освіжувало людом своє надбання аж до самого пересадника на "Нуевос Міністеріос". Покотилися лабіринтно валізи з почуттям мурашиної приналежності. На слід виводили стріловидні вказівки і рух очей по мапі. Шістскою до "Дієґо де Леон", п`ятіркою до "Ґран Віа". Життя підземельного течія вирувала слабо у лабіринтних переходах, зате захлюпувала вуха акардеонною музикою на платформі, гітарно-акустичним перебоєм при виході на Ґран Віа.
Світло, хай живе рухливість вулиць і парадність Мадридостану! Ось воно де б`ється серце Іспанії.
Пропускачі махали передоочинно, мов авто-витирачки, вони мавпували брамкових велицеправів і покажи-мандатно просічковували рух щасливців, котрі докумекались – де пхати і скільки. Вони себе почували пішими Юріями Переможцями, котрими після змія прогресу хоч Матрицю зашпунтовуй.
Черево станції "Аеропуерто" просторе, освітлене мало не до зубів, обрекламоване, але признане, після розглядин, вільним від графіті та бомжів. Дісплей бавився у кінець світу і відлічував секунди до точки прибуття наступної порцїї майже порожніх, але віддаючих модерном та наразі непописаним інтер`єром, вагонів. У такт часопаду починаєш пронизуватись відчуттям обростання біомасою, у котрої валізна тягучість і вівце-задумливий стан. Мовне попурі вперемішку з скорострільними випалами інформатора з вагонного брехунця провели до середини вагона і приторочили до крісла, котре офортечилось валізами і набиралось тепла, як дітлахи вуличної гвари.
Щось натякало на те, що інформатор сказав "з Богом" і відкритість дверей захлюнулась просто перед шнобелем платформи. Темінь тунелю смакувала вервицями блискіток, що розсипалися вагонними вікнами. Оточення променіло байдужістю і набрякало колісним туркотінням, ніяк не хотіло випорскувати, набраної під час епопейної ходи через митницю, небалакучості. Але очі. Вони ж, коли не сховані за сонячні окуляри, читаються – як Заповіді Божі і промовляють – як шоколад на бузі дитини. Я і голуб`ятник очей. Ой і летючі ж вони – ці світлопернаті шукачі розуміння, ці носії і зрадники Ордена Варвариного Носа. Сидів і бігло виловлював втому з них, не старався забігати глибше, аби не сполохувати спокою і не нариватися на шпилькуватий подив.
Очі мачо навпроти ховали сонце Мексики разом з покірливими очима поруч, що не потребували макіяжної виразності, забиваючись у табличку, котра у сухому супроводі інформатора висвітлювала червону точку при наближенні станцїї. Мені здалося, що я вже десь зустрічав їх – десь на берегах, де такі, як я – вимочують боки сонцем, висушують разом з цитриною сіль океану, оковитуючись текілою, причайовують барменів і прибиральниць, напихаються до вже-не-лізе стравами, а потім жаліються на хворобливість шлунків. Ці очі тішилися – як мачете обезкокосило пальму, а руки тримали оберемок зелених папірців, мовби лотерейний квиток, що джек-потно дописав долі купу нуликів.
За кряжем мачових плечей прозіркували стареча доброта у минулостолітній кепці та куртці покрою часів стінопаду у Берліні і дитяча допитливість з криницями душі, більшими за світ, та картатим платтячком у колір дозріваючого жита. Допитиливість ховалася у правому рукаві доброти, а тая щось шаманила до мушель зкульчикованих вух.
Збоку, ніби на рибалці, куняло порепане втілення міксу тексаського ранчо з вігвамом Черокі і час-до-часу поправляло ковбойку та попелясті вуса, покашлюючи з частотою заядлого спалювача тютюну. Кубелились поруч молодята і парижно муркотіли, розтягуючи місячну медовитість устами. Когутився одиноко чуб майбутнього кавалера країни вікінгів, його власник копирсався всю дорогу, шукаючи щось, що не спадало мені на думку, але наводило шмонт починаючи зо шкарпеток і закінчуючи футляром для щітки пуцування зубів. Подумалось, що коли зазняти його на плівку і відтворити це, подвоївши швидкість – то вийде непогана циганочка з виходом. Решта – гойдалася в унісон, притискуючи до грудей валізи.
Тіло вагона щостанційно освіжувало людом своє надбання аж до самого пересадника на "Нуевос Міністеріос". Покотилися лабіринтно валізи з почуттям мурашиної приналежності. На слід виводили стріловидні вказівки і рух очей по мапі. Шістскою до "Дієґо де Леон", п`ятіркою до "Ґран Віа". Життя підземельного течія вирувала слабо у лабіринтних переходах, зате захлюпувала вуха акардеонною музикою на платформі, гітарно-акустичним перебоєм при виході на Ґран Віа.
Світло, хай живе рухливість вулиць і парадність Мадридостану! Ось воно де б`ється серце Іспанії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію