Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Критика | Аналітика
ПРО ЕПАТАЖ, СКАНДАЛ...
Епатажність (від франц. epater) – вражати, приголомшувати незвичайною поведінкою, скандальними витівками, порушенням загальноприйнятих правил і звичаїв) диктує популярність не лише сьогодні і не лише художнього твору. І направду країна, територія, навіть час, мають тут найменше значення. Природа людська універсальна, а внутрішньо людина не змінюється уже давно. Як там у Булгакова: «Люди, як люди. Люблять гроші, але це ж завжди було… квартирне питання тільки їх зіпсувало»... І в екзистенційних, межових ситуаціях, знаю із власного досвіду спостережень за гомосапієнсами різних держав, статей, рас, класів, люде плачуть і сміються від того ж самого...
Тому тут доречно говорити про тенденції здобуття популярності і тих же грошей тими чи іншими способами у певні періоди на певних територіях у контексті соціально-політичного ладу в тій чи іншій країні-державі, погоджуючись чи ні, але задумуючись над рядком із поета, який для одних популярний, для інших великий, для ще інших визначний, а для декого просто поет: «Поезія і популярність – у цьому завжди є якась полярність»...
Як казав Сергій Єсєнін, який, як і Байрон, Пушкін, Рембо, Верлен... епатував публіку навіть зовнішнім виглядом (то одягався як пастушок-Лель, то ходив у циліндрі – «під Пушкіна»), талант – це вже сам собою скандал, епатаж.
Епатаж, скандал – це неписане право і правило для літератури, для мистецтва загалом.
Лише одне діло – епатаж воїнів, інше діло – епатаж корчмарів, поетів-підлітків, які п’ють склоочисник і б’ють вікна у корчмах... Епатаж графоманів та епатаж снобів: тих же графоманів, тільки «учоних», тому ще шкідливіших для суспільно-духовного організму.
Хіба не епатував ліберальне панство Тарас Шевченко, своїм дендівським виглядом у молодості... своєю відомою поемою «Сон»? Є епатаж Михайля Семенка і Миколи Хвильового, Василя Стуса і бубабістів... Тобто епатаж приборкувача хижих звірів та епатаж клоуна у цирку – епатажі різних рівнів ризику, тому це дві великі різниці, як кажуть в іронічно-епатажній Одесі.
Сміливість – це вже епатаж.
Тобто, як бачимо із контекту названих імен, мова може йти не про те, епатували чи ні ті чи інші митці, а про те – як і чим (окрім власне талановитих творів) привертали увагу сучасників до свого імені-особи і тих дивували сучасників ?
Адже одна справа – епатажні вуса Сальвадора Далі, інше – епатаж матюками Леся Подерев’янського, ще інше епатаж каліцтвом «на показ» вуличних жебраків, чи відвертою демонстрацією своїх приваб вуличними повіями... І вже зовсім інший епатаж на хресті, на барикадах, у бою, в казематах, на дуелі, в Чорнобилі... Приклади відомі.
Про різну ціну епатажу заради слави, безсмертя говорили самі ж епатажники:
Я делаю себе карьеру
тем, что не делаю ее! –
(Євген Євтушенко).
Про «славу, куплену кров’ю» писав у вірші «Вітчизна» відомий епатажник Михайло Лєрмонтов.
Епатував оточення, тримаючи ведмедя вдома, череп людини, згадуваний уже лорд Байрон, який увійшов в історію світової літератури явно не тому, що епатував, принаймні не лише тому.
Епатував публіку під час слему на поетичному фестивалі як член його журі і аз грішний: читав вірші зі сцени, стоячи у буквальному розумінні на голові, про що писала газета «Дзеркало тижня» за 15 вересня 2006 року (див.: http://www.zn.ua/3000/3680/54405/).
Отож, мова може йти про кілька видів епатажу: монахині у борделі, повії у монастирі, голого на морозі, вовка серед зайців, талановитого серед бездарностей, оригінального серед підробок, секондхендів, епатаж красою чи потворністю, вульгарністю чи цнотливістю, епатаж-епізод чи епатаж-стиль буття тощо.
Справжнє мистецтво може бути епатажним, але щось лише епатажне і сміхотворне – то ще не мистецтво... Візьмемо, наприклад, як вид мистецтва архітектуру. Вона ж – навіть модерністська, постмодерністська – підпорядкована тим же законам фізики, простору, матерії, що і традиційна. І епатаж там можливий настільки, наскільки спроможна істота жити, скажімо, у скляній кулі.
Цікава тема для роздумів: цензура і епатаж, матеріалом для якої може бути недавня ситуація із книгою Олеся Ульяненка «Жінка його мрії», яку Національна комісія з питань захисту суспільної моралі визнала порнографічною продукцією і заборонила продавати.
Щодо порівняння ситуації з епатажем в Україні і за кордоном, то я, будучи присутнім на різних літературних імпрезах і в Києві, Львові, Луцьку... і у Сполучених Штатах Америки, в Росії, Польщі, Туреччині, Ірландії... особливої різниці не зауважив. Тобто епатаж він і в Африці епатаж, якщо там зустрінеш, приміром, пінгвіна у вишиванці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО ЕПАТАЖ, СКАНДАЛ...
Епатажність (від франц. epater) – вражати, приголомшувати незвичайною поведінкою, скандальними витівками, порушенням загальноприйнятих правил і звичаїв) диктує популярність не лише сьогодні і не лише художнього твору. І направду країна, територія, навіть час, мають тут найменше значення. Природа людська універсальна, а внутрішньо людина не змінюється уже давно. Як там у Булгакова: «Люди, як люди. Люблять гроші, але це ж завжди було… квартирне питання тільки їх зіпсувало»... І в екзистенційних, межових ситуаціях, знаю із власного досвіду спостережень за гомосапієнсами різних держав, статей, рас, класів, люде плачуть і сміються від того ж самого...Тому тут доречно говорити про тенденції здобуття популярності і тих же грошей тими чи іншими способами у певні періоди на певних територіях у контексті соціально-політичного ладу в тій чи іншій країні-державі, погоджуючись чи ні, але задумуючись над рядком із поета, який для одних популярний, для інших великий, для ще інших визначний, а для декого просто поет: «Поезія і популярність – у цьому завжди є якась полярність»...
Як казав Сергій Єсєнін, який, як і Байрон, Пушкін, Рембо, Верлен... епатував публіку навіть зовнішнім виглядом (то одягався як пастушок-Лель, то ходив у циліндрі – «під Пушкіна»), талант – це вже сам собою скандал, епатаж.
Епатаж, скандал – це неписане право і правило для літератури, для мистецтва загалом.
Лише одне діло – епатаж воїнів, інше діло – епатаж корчмарів, поетів-підлітків, які п’ють склоочисник і б’ють вікна у корчмах... Епатаж графоманів та епатаж снобів: тих же графоманів, тільки «учоних», тому ще шкідливіших для суспільно-духовного організму.
Хіба не епатував ліберальне панство Тарас Шевченко, своїм дендівським виглядом у молодості... своєю відомою поемою «Сон»? Є епатаж Михайля Семенка і Миколи Хвильового, Василя Стуса і бубабістів... Тобто епатаж приборкувача хижих звірів та епатаж клоуна у цирку – епатажі різних рівнів ризику, тому це дві великі різниці, як кажуть в іронічно-епатажній Одесі.
Сміливість – це вже епатаж.
Тобто, як бачимо із контекту названих імен, мова може йти не про те, епатували чи ні ті чи інші митці, а про те – як і чим (окрім власне талановитих творів) привертали увагу сучасників до свого імені-особи і тих дивували сучасників ?
Адже одна справа – епатажні вуса Сальвадора Далі, інше – епатаж матюками Леся Подерев’янського, ще інше епатаж каліцтвом «на показ» вуличних жебраків, чи відвертою демонстрацією своїх приваб вуличними повіями... І вже зовсім інший епатаж на хресті, на барикадах, у бою, в казематах, на дуелі, в Чорнобилі... Приклади відомі.
Про різну ціну епатажу заради слави, безсмертя говорили самі ж епатажники:
Я делаю себе карьеру
тем, что не делаю ее! –
(Євген Євтушенко).
Про «славу, куплену кров’ю» писав у вірші «Вітчизна» відомий епатажник Михайло Лєрмонтов.
Епатував оточення, тримаючи ведмедя вдома, череп людини, згадуваний уже лорд Байрон, який увійшов в історію світової літератури явно не тому, що епатував, принаймні не лише тому.
Епатував публіку під час слему на поетичному фестивалі як член його журі і аз грішний: читав вірші зі сцени, стоячи у буквальному розумінні на голові, про що писала газета «Дзеркало тижня» за 15 вересня 2006 року (див.: http://www.zn.ua/3000/3680/54405/).
Отож, мова може йти про кілька видів епатажу: монахині у борделі, повії у монастирі, голого на морозі, вовка серед зайців, талановитого серед бездарностей, оригінального серед підробок, секондхендів, епатаж красою чи потворністю, вульгарністю чи цнотливістю, епатаж-епізод чи епатаж-стиль буття тощо.
Справжнє мистецтво може бути епатажним, але щось лише епатажне і сміхотворне – то ще не мистецтво... Візьмемо, наприклад, як вид мистецтва архітектуру. Вона ж – навіть модерністська, постмодерністська – підпорядкована тим же законам фізики, простору, матерії, що і традиційна. І епатаж там можливий настільки, наскільки спроможна істота жити, скажімо, у скляній кулі.
Цікава тема для роздумів: цензура і епатаж, матеріалом для якої може бути недавня ситуація із книгою Олеся Ульяненка «Жінка його мрії», яку Національна комісія з питань захисту суспільної моралі визнала порнографічною продукцією і заборонила продавати.
Щодо порівняння ситуації з епатажем в Україні і за кордоном, то я, будучи присутнім на різних літературних імпрезах і в Києві, Львові, Луцьку... і у Сполучених Штатах Америки, в Росії, Польщі, Туреччині, Ірландії... особливої різниці не зауважив. Тобто епатаж він і в Африці епатаж, якщо там зустрінеш, приміром, пінгвіна у вишиванці.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
