ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.01.20 08:16
Шини горіли, погорять і танки,
але не бути імперії тут!
Одягне мати сину вишиванку
й сади вишневі в травні зацвітуть.
І буде мир. Така настане тиша,
якої не було ще на землі.
У небі місяць зорі заколише
й на рала перетопляться шаблі.

Ярослав Чорногуз
2022.01.20 07:54
Ця думка визріла помалу,
У світ прекрасного несе -
Твого кохання ідеалом
Я хочу буть понад усе.

Цьому нема альтернативи,
Життя стає чарівним сном:
Або ти будеш в нім щасливим,

Віктор Кучерук
2022.01.20 07:48
Мине зима. Водойми скреснуть.
Нахлинуть запахи садів.
Давайте думати про весни
І про світанки молоді.
Вони, блакитні чи прозорі,
Або сріблясті, ніби ртуть, –
У снах спалахують, як зорі,
Спокійно спати не дають.

Ігор Деркач
2022.01.19 20:48
ІМало що лишає у людей
по собі неопалиму пам’ять
і тому, напевне, де-не-де
та деінде ще її поганять
носії вмираючих ідей.

ІІМало на Московії наїдку...
їй усе готове подавай –

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І

Петро Скоропис
2022.01.19 13:51
Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
Ось мур, де зіжмаканий ціпне бакс,
але Гансу – ні шансу, лише хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку спорудив Іван.
Вихлювато, доцільно уподобань
будівничих сіріє її бетон,

Микола Соболь
2022.01.19 09:16
Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
А ти, українцю, брате, тут ніхто.
Твою славу й віру топчуть московити.

Розіп’яли душу на своїй землі.
За свободу й волю видають кормигу.
Україна-ненька триста літ у млі,

Віктор Кучерук
2022.01.19 05:14
На зміну забарвленням сивим,
З’явились вгорі голубі, –
Неначе в дитинстві, щасливим
Сьогодні здаюся собі.
Нарешті урвались хуртечі,
Лишивши згромаджений сніг, –
Немов би в часи молодечі,
Не чую прискорених ніг.

Домінік Арфіст
2022.01.19 01:32
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плечі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…

Микола Дудар
2022.01.19 01:27
Як той паук, що простір в’яже…
Як той, ну словом, резонанс…
Як той димар, що повен сажі…
Як безіменний в простір пас…
Оскільки я ще на папері,
Якоїсь ночі олівцем
Ти, на дзвінок, одкриєш двері
І ми озвучимо все це…

Тетяна Левицька
2022.01.18 19:09
Що у житті тобі не додала?
Перцю, чи солі, медової ласки?
Чорною відьмою я не була,
не одягала зрадливої маски.

Вміла знімати мігрень з голови,
доторком пальців рубці лікувати.
Стерви вам вішають роги, а ви

Микола Дудар
2022.01.18 16:09
Не відмовляйтеся від стресу!!!
Без нього як? Ніяк, авжеш
Життя безлике без ексцесу
Як і без смерті, без пожеж…
Як і без кулі, без кинжала
Як без любові, сну і мрій
Людині завжди чогось мало
Згадайте будне: «сам не свій»

Ігор Шоха
2022.01.18 13:16
Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,

Олександр Сушко
2022.01.18 13:01
Уночі зателефонув брат. - Привіт,- каже. - Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник? - Ага. Третя година. Але тут така справа… - Треба грошей, мабуть? - Ага. - А кіко? - Чотири з половиною тисячі доларів. - А коли потрібно? - Сьогодн

Микола Соболь
2022.01.18 06:13
Все повернеться на круги своя
і відповіді будуть, і дилеми.
Хай не змовкає пісня солов’я
та про кохання пишуться поеми.
Ми, звісно, в Божім світі не святі.
Можливо й нам вготовані Едеми?
Ніщо так не цінується в житті,
як чай гарячий і тепло взаєми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Критика | Аналітика

 ПРО ТЕ, ЧОГО БРАКУЄ/НЕ БРАКУЄ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Образ твору Епатаж, бутафорія, балаган, буфонада, бурлеск – це (ще з древньої Греції відомо) – вуличні забави для плебсу, для рабів. Аристократи ж і вільні люде завжди ходили на високе – на драми, трагедії... «Легким чтивом» – любовними «романчиками», «детективчиками», «кітчем»... балувались, убиваючи час, міщани (а’ля Проня Прокопівна, яка, впевнений, саме з такою книгою «лягли і просють») пізніших століть, аж до «вєрок сердючок» наших днів.
Хоча – «я ненавиджу обивательщину більше, ніж гріх», – писав Фрідріх Ніцше.
Тобто література, як і будь-яке інше мистецтво, – це справа смаку і доступності. І як кожне енергетично замкнуте явище, вона має свої полюси: від, скажімо, графоманії до снобізму.
Так між трипільською надщербленою вазою, знайденою у древній могилі, і вазою пластмасовою, що продається на базарі, існує різниця в ціні і вартості. Хтось вибере раціональне, хтось ірраціональне, хтось - те та інше...
Філософія, психологія, ідеологія літератури переживала і переживає за період свого існування різні стадії суспільного та самоусвідомлення, маркованого лозунгами: «мистецтво для мистецтва», «коліщатко і гвинтик», міф...
Однозначно одне – література (яко казка чи пісня) була органічно потрібна людині і людству із часу переходу їх у фазу культури, яка (за Фукоямою, Ясперсом) нині трансформується у фазу цивілізації.
І якщо товаром-твором є символи релігії як найвищої форми літератури (у храмах, наприклад, попри всі застереження Христа, успішно продають свічки, іконки, натільні хрестики тощо), то чому не сумісні література та бізнес, тобто твір і товар? Інша справа, чи нормально це в ідеалі, який, як відомо, подібний до горизонту: видимий, але не досяжний.
Інша справа, яка з літератур, репрезентованих тим чи іншим письменником на тому чи іншому часопросторі, так чи інакше наближається до релігії, – адже найвищою стадією духовного подвижництва незаперечно вважається створення релігії із її зовнішніми атрибутами-ритуалами, які постають як результат боротьби із комплексами, та внутрішнім духом-душею, які обов’язково мали пройти через проповідь (твір), смерть (як правило, мученицьку) – і воскресіння із правом на безсмертя. Це модель Христа, до якої, скажімо, в нашій літературі долею волі чи волею долі найближче підійшли майже сакралізований Тарас Шевченко, Василь Стус. Тому це – Література. Інша справа, як поводяться із їх спадщиною нащадки: дарують, обмінюють, продають?..

«Не продается вдохновенье, Но можно рукопись продать», – писав геніальний Пушкін, який, до речі, одним із перших в Російській імперії почав отримувати пристойні гонорари, у відомому вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Значні прибутки за свої книги одержували, як відомо, лорд Байрон, Бальзак... Благопристойні радянські письменники були найбагатшими людьми в СРСР. І нині у світі є письменники-мільйонери, як-от Джоан Роулінг, Стівен Кінг, Дін Кунц... Але чи є мода на книги того чи іншого митця, а звідси – його багатство, критерієм якості цієї літератури – питання риторичне.

На два потоки ділив літературу відомий автор «Алхімії слова» Ян Парандовський: перший – простий, світлий, широкий, рівний; другий – мутний, непрозорий. Він же справедливо вважав, що «бувають періоди, коли вірші ходять лише між знавцями, як і роботи з вищої математики, а між словом і думкою виникає не менше провалля, як між словом і ділом" (див. Парандовский Ян. Алхимия слова. – М.: Прогресс, 1972. – С. 207).
Чи не такий період маємо в українській культурно-інформаційній сфері, зокрема в літературі, нині, де талантом і подвижництвом заслужена честь і пропіареність за гроші – тотожні для непосвячених.
Хоч-не-хоч, а повіриш, що найсильніше, найобразніше, мистецтво створюється в імперіях, і в часи їх розквіту, а не розпаду, де слава митця куплена за кров, а не за гріш... Де солодкий саме заборонений цвіт і плід. А Прикладів – більше, ніж достатньо. Ті ж Тарас Шевченко та Василь Стус, Сергій Єсєнін...
Нині ж – у перехідний від... соціалізму через неофеодалізм до капіталізму час сміливістю вважається вживання матюків та опис відверто натуралістичних сцен (Лесь Подерев’янський, Олесь Ульяненко...), а густа образна література а’ля Євген Пашковський на тому ж книжковому ринку (не плутати із причетністю до високовольтної лінії духу) – на маргінесі. Легко ж бути сміливим, коли дозволили.
Тобто народ, як і завжди (згадаймо думку про нього Воланда у булгаківському «Майстер і Маргарита»), хоче хліба і видовищ. Густа, образна література вимагає від читача співтворчої важкої роботи душі, задіювання надтонких психофізичних енергій для досягнення катарсису. А де їх узяти, коли вся енергія йде на здобування насущного і нема як бути героєм, адже навколо суцільний базар? Тому й люди читають щось легке, побутове, смішне... або ж не читають зовсім. Попит на поезію для маси задовольняє естрадна попса, а на прозу і драматургію – «мильні серіали» та... парламент, який у нас тепер грає роль театру.
Перехідні часи завжди характерні падінням суспільної моралі і звідси ж – художніх смаків. Люди ходять у церкву, але не вірять. Місце релігії і її сестри – літератури – займає містика.
Поза тим існує незаперечний феномен: літератори-генії з універсальною природою таланту, творчість яких задовольняє і аристократів і плебс, і академіків і селян, і чоловіків, і жінок... Серед таких митців Джек Лондон, наприклад, Сергій Єсєнін, наш Тарас Шевченко.
Тобто поділ на «легке чтиво» і «густу образну» літературу так чи інакше суб’єктивний, умовний, лежить все-таки більше в царині смаку, ніж у соціальній (класовій, расовій, гендерній). Адже чимало письменників, яких прийнято вважати геніями, – вихідці із соціальних низів. Створити пісню, яка би стала народною – мрія таких безперечно великих поетів, як Іван Франко. «Лісову пісню» Лесі Українки однаково трепетно розуміють і переживають як професори, так і поліські пастухи... як, врешті, подібні між собою і реакції на дотепні матюкальні п’єски того ж Подерев’янського. Просто не треба перекладати із хворої голови на здорову, плутати святе і грішне, світло і тінь, конструктив і деструктив, гармонію і дисгармонію, модне і традиційне, злободенне і вічне.
Тобто українській літературі зараз не бракує нічого... Адже всі зразки високого та низького стилю вона має у класичних варіантах. А реципієнтам ніхто ж не забороняє читати у вигляді книги чи в електронному варіанті (існує низка легкодоступних сайтів), приміром, Василя Стефаника, Євгена Маланюка, Євгена Плужника, Олександра Довженка, Григора Тютюнника, Миколу Вінграновського – митців, які вже пройшли випробування часом, і тому їхня спадщина із повним правом може бути названа літературою великого стилю, тобто близькою до релігії.
А багато з того, що «кнопають» на «компіках» і слемно «піарять» зараз, з розумним виглядом називаючи літературою невибагливі деструктивні дурниці-словоблуди... так через кілька десятиліть його літературою не те що ніхто не назве, а навіть не згадає у шляхетному товаристві.
Адже навіть той же плебс вимагатиме нових клоунів. Бо найсумніше видовище – це старі клоуни.
Впевнений, що через десятиліття-друге українську літературу нашого часу репрезентуватимуть інші твори та інші імена, ніж нині, адже салютні вогні над дачами сучасних нових українців – це далеко не зорі Чумацького Шляху над Дніпром.





Найвища оцінка Редакція Майстерень 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Вікторія Стукаленко 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-04-24 16:12:40
Переглядів сторінки твору 4404
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.356 / 5.83  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 5.284 / 6  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.10.18 23:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-24 17:21:04 ]
"Просто не треба перекладати із хворої голови на здорову, плутати святе і грішне, світло і тінь, конструктив і деструктив, гармонію і дисгармонію, модне і традиційне, злободенне і вічне..." - приємно зі всім погоджуватися. Гарний нарис, Ігорю, хто здатен бачити - обов'язково побачить істину.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-04-24 17:31:09 ]
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2010-04-24 22:55:06 ]
Так влучно сказано "...салютні вогні над дачами сучасних нових українців – це далеко не зорі Чумацького Шляху над Дніпром."
Прочитане заставляє замислитись і спробувати віднайти критерії вирізнення справжнього. Треба б частіше подібних творів, адже щось повинно формувати юнь. Без дороговказів довго доводиться шукати шлях.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-04-24 22:58:17 ]
Поділяю позицію автора і оцінку "Майстерень" - стаття окреслює нинішню тенденцію - заповненість нашої літератури низьким та середнім відбулося за два останні десятиліття аж по саму зав"язку. Час випльовувати "блювотиння" і повертатися потрохи до високого, аристократичного, високоестетичного, переважно нам притаманного.
Дякую, Ігоре! Умієш ти Божу нитку ловити своїми радарами душі!