ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Критика | Аналітика

 ПРО ТЕ, ЧОГО БРАКУЄ/НЕ БРАКУЄ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Образ твору Епатаж, бутафорія, балаган, буфонада, бурлеск – це (ще з древньої Греції відомо) – вуличні забави для плебсу, для рабів. Аристократи ж і вільні люде завжди ходили на високе – на драми, трагедії... «Легким чтивом» – любовними «романчиками», «детективчиками», «кітчем»... балувались, убиваючи час, міщани (а’ля Проня Прокопівна, яка, впевнений, саме з такою книгою «лягли і просють») пізніших століть, аж до «вєрок сердючок» наших днів.
Хоча – «я ненавиджу обивательщину більше, ніж гріх», – писав Фрідріх Ніцше.
Тобто література, як і будь-яке інше мистецтво, – це справа смаку і доступності. І як кожне енергетично замкнуте явище, вона має свої полюси: від, скажімо, графоманії до снобізму.
Так між трипільською надщербленою вазою, знайденою у древній могилі, і вазою пластмасовою, що продається на базарі, існує різниця в ціні і вартості. Хтось вибере раціональне, хтось ірраціональне, хтось - те та інше...
Філософія, психологія, ідеологія літератури переживала і переживає за період свого існування різні стадії суспільного та самоусвідомлення, маркованого лозунгами: «мистецтво для мистецтва», «коліщатко і гвинтик», міф...
Однозначно одне – література (яко казка чи пісня) була органічно потрібна людині і людству із часу переходу їх у фазу культури, яка (за Фукоямою, Ясперсом) нині трансформується у фазу цивілізації.
І якщо товаром-твором є символи релігії як найвищої форми літератури (у храмах, наприклад, попри всі застереження Христа, успішно продають свічки, іконки, натільні хрестики тощо), то чому не сумісні література та бізнес, тобто твір і товар? Інша справа, чи нормально це в ідеалі, який, як відомо, подібний до горизонту: видимий, але не досяжний.
Інша справа, яка з літератур, репрезентованих тим чи іншим письменником на тому чи іншому часопросторі, так чи інакше наближається до релігії, – адже найвищою стадією духовного подвижництва незаперечно вважається створення релігії із її зовнішніми атрибутами-ритуалами, які постають як результат боротьби із комплексами, та внутрішнім духом-душею, які обов’язково мали пройти через проповідь (твір), смерть (як правило, мученицьку) – і воскресіння із правом на безсмертя. Це модель Христа, до якої, скажімо, в нашій літературі долею волі чи волею долі найближче підійшли майже сакралізований Тарас Шевченко, Василь Стус. Тому це – Література. Інша справа, як поводяться із їх спадщиною нащадки: дарують, обмінюють, продають?..

«Не продается вдохновенье, Но можно рукопись продать», – писав геніальний Пушкін, який, до речі, одним із перших в Російській імперії почав отримувати пристойні гонорари, у відомому вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Значні прибутки за свої книги одержували, як відомо, лорд Байрон, Бальзак... Благопристойні радянські письменники були найбагатшими людьми в СРСР. І нині у світі є письменники-мільйонери, як-от Джоан Роулінг, Стівен Кінг, Дін Кунц... Але чи є мода на книги того чи іншого митця, а звідси – його багатство, критерієм якості цієї літератури – питання риторичне.

На два потоки ділив літературу відомий автор «Алхімії слова» Ян Парандовський: перший – простий, світлий, широкий, рівний; другий – мутний, непрозорий. Він же справедливо вважав, що «бувають періоди, коли вірші ходять лише між знавцями, як і роботи з вищої математики, а між словом і думкою виникає не менше провалля, як між словом і ділом" (див. Парандовский Ян. Алхимия слова. – М.: Прогресс, 1972. – С. 207).
Чи не такий період маємо в українській культурно-інформаційній сфері, зокрема в літературі, нині, де талантом і подвижництвом заслужена честь і пропіареність за гроші – тотожні для непосвячених.
Хоч-не-хоч, а повіриш, що найсильніше, найобразніше, мистецтво створюється в імперіях, і в часи їх розквіту, а не розпаду, де слава митця куплена за кров, а не за гріш... Де солодкий саме заборонений цвіт і плід. А Прикладів – більше, ніж достатньо. Ті ж Тарас Шевченко та Василь Стус, Сергій Єсєнін...
Нині ж – у перехідний від... соціалізму через неофеодалізм до капіталізму час сміливістю вважається вживання матюків та опис відверто натуралістичних сцен (Лесь Подерев’янський, Олесь Ульяненко...), а густа образна література а’ля Євген Пашковський на тому ж книжковому ринку (не плутати із причетністю до високовольтної лінії духу) – на маргінесі. Легко ж бути сміливим, коли дозволили.
Тобто народ, як і завжди (згадаймо думку про нього Воланда у булгаківському «Майстер і Маргарита»), хоче хліба і видовищ. Густа, образна література вимагає від читача співтворчої важкої роботи душі, задіювання надтонких психофізичних енергій для досягнення катарсису. А де їх узяти, коли вся енергія йде на здобування насущного і нема як бути героєм, адже навколо суцільний базар? Тому й люди читають щось легке, побутове, смішне... або ж не читають зовсім. Попит на поезію для маси задовольняє естрадна попса, а на прозу і драматургію – «мильні серіали» та... парламент, який у нас тепер грає роль театру.
Перехідні часи завжди характерні падінням суспільної моралі і звідси ж – художніх смаків. Люди ходять у церкву, але не вірять. Місце релігії і її сестри – літератури – займає містика.
Поза тим існує незаперечний феномен: літератори-генії з універсальною природою таланту, творчість яких задовольняє і аристократів і плебс, і академіків і селян, і чоловіків, і жінок... Серед таких митців Джек Лондон, наприклад, Сергій Єсєнін, наш Тарас Шевченко.
Тобто поділ на «легке чтиво» і «густу образну» літературу так чи інакше суб’єктивний, умовний, лежить все-таки більше в царині смаку, ніж у соціальній (класовій, расовій, гендерній). Адже чимало письменників, яких прийнято вважати геніями, – вихідці із соціальних низів. Створити пісню, яка би стала народною – мрія таких безперечно великих поетів, як Іван Франко. «Лісову пісню» Лесі Українки однаково трепетно розуміють і переживають як професори, так і поліські пастухи... як, врешті, подібні між собою і реакції на дотепні матюкальні п’єски того ж Подерев’янського. Просто не треба перекладати із хворої голови на здорову, плутати святе і грішне, світло і тінь, конструктив і деструктив, гармонію і дисгармонію, модне і традиційне, злободенне і вічне.
Тобто українській літературі зараз не бракує нічого... Адже всі зразки високого та низького стилю вона має у класичних варіантах. А реципієнтам ніхто ж не забороняє читати у вигляді книги чи в електронному варіанті (існує низка легкодоступних сайтів), приміром, Василя Стефаника, Євгена Маланюка, Євгена Плужника, Олександра Довженка, Григора Тютюнника, Миколу Вінграновського – митців, які вже пройшли випробування часом, і тому їхня спадщина із повним правом може бути названа літературою великого стилю, тобто близькою до релігії.
А багато з того, що «кнопають» на «компіках» і слемно «піарять» зараз, з розумним виглядом називаючи літературою невибагливі деструктивні дурниці-словоблуди... так через кілька десятиліть його літературою не те що ніхто не назве, а навіть не згадає у шляхетному товаристві.
Адже навіть той же плебс вимагатиме нових клоунів. Бо найсумніше видовище – це старі клоуни.
Впевнений, що через десятиліття-друге українську літературу нашого часу репрезентуватимуть інші твори та інші імена, ніж нині, адже салютні вогні над дачами сучасних нових українців – це далеко не зорі Чумацького Шляху над Дніпром.





Найвища оцінка Редакція Майстерень 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Вікторія Стукаленко 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-04-24 16:12:40
Переглядів сторінки твору 5161
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.356 / 5.83  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 5.284 / 6  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.01.26 22:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-24 17:21:04 ]
"Просто не треба перекладати із хворої голови на здорову, плутати святе і грішне, світло і тінь, конструктив і деструктив, гармонію і дисгармонію, модне і традиційне, злободенне і вічне..." - приємно зі всім погоджуватися. Гарний нарис, Ігорю, хто здатен бачити - обов'язково побачить істину.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-04-24 17:31:09 ]
:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2010-04-24 22:55:06 ]
Так влучно сказано "...салютні вогні над дачами сучасних нових українців – це далеко не зорі Чумацького Шляху над Дніпром."
Прочитане заставляє замислитись і спробувати віднайти критерії вирізнення справжнього. Треба б частіше подібних творів, адже щось повинно формувати юнь. Без дороговказів довго доводиться шукати шлях.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-04-24 22:58:17 ]
Поділяю позицію автора і оцінку "Майстерень" - стаття окреслює нинішню тенденцію - заповненість нашої літератури низьким та середнім відбулося за два останні десятиліття аж по саму зав"язку. Час випльовувати "блювотиння" і повертатися потрохи до високого, аристократичного, високоестетичного, переважно нам притаманного.
Дякую, Ігоре! Умієш ти Божу нитку ловити своїми радарами душі!