ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Змагання
Аромат цвітіння в чудовій суміші акацій та кленів,
каштанів та шипшини, духмяних степових трав
панував скрізь. І відчинене вікно хапало його, поглинаючи
та надсилаючи найпотаємнішу природню красу і силу
до Христина, напівлежачого у кріслі-каталці, яке він
називав «машиною» Відкинувши блокнот –щоденних
записів про стан здоров’я та думки, що повертали у
круговерть військової служби, Христин руками підкрутив
колеса „інвалідки” до купи газет та журналів, що лежали
внавалку у кутку ще до того, як вони розсталися з Марчелою
і вона вивезла речі, потрібні їй для життя з новим чоловіком...
Розмовляючи сам з собою, щоб не забути людську
мову, він знову й знову запитував:
– В чому моя вина, господи, в чому моя вина? – Але поступово
переходив до розмов з пресою, залишеною йому «у спадщину»:
– Що ви мені нині відкриєте, що розповісте цікавого,
які таємниці притрясете порохами вигадок та замовчувань?
Ану, я візьму тебе, дорогенька...
Газета, вже пожокла від часу та сонячного проміння,
котре господарювало без перешкод (фіранки теж забрала
Марчела), ця газета датувалася 1987 роком...
О, зараз ми подивимося, як відмічається річниця
аварії. Про кого ж тут пишуть?М-м-м...Бачиш, йдеться
про те, що люди в самому епіцентрі знаходилися посекундно.
А хто підраховував мої? А хлопців моїх, хоч би Андрія чи його
брата-близнюка Ігора? Можливо, хтось поверне життя
соромливому велетневі Доріну чи тендітному сміливцю
Сашкові, жартівнику Драгошу чи винахідникові Грицю? Де
зараз веселий балакун Дмитро чи антипод його мовчун Пилип?
Гм-гм...Хлопці мої, завинив я перед вами, заборгував...
Ноги знову так нестерпно занили, щі він заскреготів
зубами, а перед очима раптово виникла картина, що незабутнім
пензлем пройшлася по його зболілих думках...
Він, виконуючий обов’язки старшого в групі енергетиків,
стоїть серед лісу, що вмить став рудим, ніби спека відкись взяла
пізніх осінніх кольорів та шугонула їх на буйну зелену стихію:
«Прибор-ркаю!» Стоїть він перед шеренгою, вишикуваною
на галявині з юнаків, і дає їм вказівку: «Повернути дизельну
електростанцію на 180 градусів ...руками!»
Отямившись, Христин змахує холодний піт і знову, як було
тоді, шепоче комусь у минуле: „Позмагаємось!”
Картина не розпливається. Чітко видно, як руки хлопців зливаються
з величезною спорудою, намагаючись штовхнути її, а вона пруча
ється, заставляє зняти респіратори, щоб не задихнутися передчасно.
І миттю, ніби апостол, з’являється полковник: „Чому без захисних
засобів працюєте?”
Але отой, темний, що позад нього, не дає змоги
дихати та зрозуміти, чи ти зараз по совісті робиш?
Він насміхається, крутячи нашими душами, ніби володар
становища.
Христин знову кидає комусь невідому фразу:
«Позмагаємося!»
Хтось з хлопців відповідає полковнику:”Краще б ви нам допомогли!”
І тоді вже біле марево, схоже на лебідку,що прислали на допомогу,
тоді вже біле... біле. Ні, це не марево: дійсно лебідка.
Живемо, хлопці!
...Живемо? Хто залишився після ліквідації аварії?
Христин кладе газету на купу паперів, крутить колеса до столику
з ліками, випиває пігулки. А дивна пам’ять знову тішиться стверджую
чою фразою: «Позмагаємося!»
І тоді темне кубло розмотується, встигаючи заплутати й без того
заплутані думки, і відповідає: «А як же!»
Христин кладе голову на спинку крісла й запитує: «Хто ти?» Але
темний не відповідає – тиче в нього гострими пазурами й сміється:
„Ха-ха, переможець!Ще хочеш? Де ж подівся загін, що скидав графіт
лопатами? Ти забув! – там був ще один «старший»,
твій друг Михайло? Дали його підлеглим секунди? Забув? Мо-я-я
сила звер-рхня!”
Дзвінки у двері повернули Христина до дійсності.
Він крикнув:
–Заходьте, відчинено!
Але крик запутався серед кашлю, і все одно б і л и м маревом зайшла
вже знайома медсестра Корнелія. Так, б і л им, хоча була одягнена в
джинсові штани та строкату блузку.
– Вам знову погано? Треба негайно лягати в лікарню:є необхідність
підтримати здоров’я, зробити капельниці...
А згодом одужаєте і будете, я сподіваюся, призначувати
мені побачення...
Довго дивувався Христин тому, що чув людський
голос, довго дотямував, що ще буде змагатися, ще
дасть фору, щоб випалити сонячним промінням
оту незбагнену темну пляму.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Змагання
Аромат цвітіння в чудовій суміші акацій та кленів,
каштанів та шипшини, духмяних степових трав
панував скрізь. І відчинене вікно хапало його, поглинаючи
та надсилаючи найпотаємнішу природню красу і силу
до Христина, напівлежачого у кріслі-каталці, яке він
називав «машиною» Відкинувши блокнот –щоденних
записів про стан здоров’я та думки, що повертали у
круговерть військової служби, Христин руками підкрутив
колеса „інвалідки” до купи газет та журналів, що лежали
внавалку у кутку ще до того, як вони розсталися з Марчелою
і вона вивезла речі, потрібні їй для життя з новим чоловіком...
Розмовляючи сам з собою, щоб не забути людську
мову, він знову й знову запитував:
– В чому моя вина, господи, в чому моя вина? – Але поступово
переходив до розмов з пресою, залишеною йому «у спадщину»:
– Що ви мені нині відкриєте, що розповісте цікавого,
які таємниці притрясете порохами вигадок та замовчувань?
Ану, я візьму тебе, дорогенька...
Газета, вже пожокла від часу та сонячного проміння,
котре господарювало без перешкод (фіранки теж забрала
Марчела), ця газета датувалася 1987 роком...
О, зараз ми подивимося, як відмічається річниця
аварії. Про кого ж тут пишуть?М-м-м...Бачиш, йдеться
про те, що люди в самому епіцентрі знаходилися посекундно.
А хто підраховував мої? А хлопців моїх, хоч би Андрія чи його
брата-близнюка Ігора? Можливо, хтось поверне життя
соромливому велетневі Доріну чи тендітному сміливцю
Сашкові, жартівнику Драгошу чи винахідникові Грицю? Де
зараз веселий балакун Дмитро чи антипод його мовчун Пилип?
Гм-гм...Хлопці мої, завинив я перед вами, заборгував...
Ноги знову так нестерпно занили, щі він заскреготів
зубами, а перед очима раптово виникла картина, що незабутнім
пензлем пройшлася по його зболілих думках...
Він, виконуючий обов’язки старшого в групі енергетиків,
стоїть серед лісу, що вмить став рудим, ніби спека відкись взяла
пізніх осінніх кольорів та шугонула їх на буйну зелену стихію:
«Прибор-ркаю!» Стоїть він перед шеренгою, вишикуваною
на галявині з юнаків, і дає їм вказівку: «Повернути дизельну
електростанцію на 180 градусів ...руками!»
Отямившись, Христин змахує холодний піт і знову, як було
тоді, шепоче комусь у минуле: „Позмагаємось!”
Картина не розпливається. Чітко видно, як руки хлопців зливаються
з величезною спорудою, намагаючись штовхнути її, а вона пруча
ється, заставляє зняти респіратори, щоб не задихнутися передчасно.
І миттю, ніби апостол, з’являється полковник: „Чому без захисних
засобів працюєте?”
Але отой, темний, що позад нього, не дає змоги
дихати та зрозуміти, чи ти зараз по совісті робиш?
Він насміхається, крутячи нашими душами, ніби володар
становища.
Христин знову кидає комусь невідому фразу:
«Позмагаємося!»
Хтось з хлопців відповідає полковнику:”Краще б ви нам допомогли!”
І тоді вже біле марево, схоже на лебідку,що прислали на допомогу,
тоді вже біле... біле. Ні, це не марево: дійсно лебідка.
Живемо, хлопці!
...Живемо? Хто залишився після ліквідації аварії?
Христин кладе газету на купу паперів, крутить колеса до столику
з ліками, випиває пігулки. А дивна пам’ять знову тішиться стверджую
чою фразою: «Позмагаємося!»
І тоді темне кубло розмотується, встигаючи заплутати й без того
заплутані думки, і відповідає: «А як же!»
Христин кладе голову на спинку крісла й запитує: «Хто ти?» Але
темний не відповідає – тиче в нього гострими пазурами й сміється:
„Ха-ха, переможець!Ще хочеш? Де ж подівся загін, що скидав графіт
лопатами? Ти забув! – там був ще один «старший»,
твій друг Михайло? Дали його підлеглим секунди? Забув? Мо-я-я
сила звер-рхня!”
Дзвінки у двері повернули Христина до дійсності.
Він крикнув:
–Заходьте, відчинено!
Але крик запутався серед кашлю, і все одно б і л и м маревом зайшла
вже знайома медсестра Корнелія. Так, б і л им, хоча була одягнена в
джинсові штани та строкату блузку.
– Вам знову погано? Треба негайно лягати в лікарню:є необхідність
підтримати здоров’я, зробити капельниці...
А згодом одужаєте і будете, я сподіваюся, призначувати
мені побачення...
Довго дивувався Христин тому, що чув людський
голос, довго дотямував, що ще буде змагатися, ще
дасть фору, щоб випалити сонячним промінням
оту незбагнену темну пляму.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію