ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Оксана Лозова
2021.04.17 16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ

Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!

Коня! Шість гривень візникові –

Ігор Шоха
2021.04.17 15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.

Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є

Олександр Сушко
2021.04.17 08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.

За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,

Сергій Губерначук
2021.04.17 07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.

А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,

Віктор Кучерук
2021.04.17 07:02
Пам'яті Анатолія Івановича Гая

Отвори віч помокріли від сліз,
Стиснула груди скорбота до болю, –
Тріснула тужно життя ладна вісь
І потемніло усе наоколо.
Лиш сиротливо тьмяніє зоря,
Краплею світла прозорячи сутінь

Микола Соболь
2021.04.17 05:20
Хитає вітер гілочки верби,
заходяться церковні передзвони…
Ще тиждень є на роздуми юрби
і до Голгофи вирушать колони.

Де оплески розбурханих роззяв
ти не почуєш біль, що серце зронить…
Та був один, який хреста узяв.

Олена Балера
2021.04.16 21:42
Щаслива втричі впевнена в собі
Дівчина з серцем, що належить їй.
Їй душу не огорне жах в журбі
І не привабить краща із подій.
Так ріже хвилі корабель міцний,
Йдучи несхибно далі промина,
Його не спинить вітер навісний,
Не вразить днина гожа і ясна.

Олена Балера
2021.04.16 21:39
З тягарем неосмислених сенсів повільно іду
І непевна хода не осяяна ангельським оком.
Подолання вершин – подарує гірку самоту.
Суховії завіють сліди нерозважливих кроків.

Хай зневірений розум шукає опору тверду
(А натомість втрачає останню надію і

Олександр Сушко
2021.04.16 16:46
Вечір. Отже скоро гоп-ца-ца,
Та в думках не силует любаски,
Бо голодний. Хочу шмат м'ясця
Та кільце вудженої ковбаски,

Ескалопа, крабів, бастурми,
Хрону, сиру, меду у чарунках.
В хаті ж пусто. Може, до куми

Іван Потьомкін
2021.04.16 15:00
Раз в жизни мне привелось быть командором. Вообще-то я больше люблю принимать участие в походах как рядовой: принести с собой то, что выпадет на мою долю. А стал я командором потому, что услышал от кого-то рассказ о малоизвестной речке Пре, где, как ока

Сергій Губерначук
2021.04.16 13:24
Розбилося вікно.
Фуґас упав на стіл.
Скрізь покотивсь кришталь дорогоцінний.
Під вибух душ від тіл
кров приснула в вино.
Це вже не просто прояв реакційний!

Це виділення зла.

Олена Музичук
2021.04.16 09:55
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.

Ігор Деркач
2021.04.16 09:53
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,

Олександр Сушко
2021.04.16 08:51
Нене! Ти для мене - божество!
Світ навчила як себе любити.
Але ми давно уже не вдвох,-
Самотію вже десятий квітень.

Крилами махнувши над Дніпром
Відлетіла в ирій,, мов жар-птиця.
Я поет. А водиш ти пером,

Віктор Кучерук
2021.04.16 08:45
Звільнившись нарешті з полону кружінь,
Згубивши на спокій надію, –
Занурився вітер у гущу цвітінь
І запахи врозтіч розвіяв.
Чадні аромати наповнили враз
До краю навколишній простір, –
І ширшав, і глибшав струмуючий час,
Весну зустрічаючи в гості

Юлія Івченко
2021.04.16 08:07
і він говорив їй дихаючи прямо в лице
що усі хто пишуть бідні неначе церковні миші
що усе що є послідовним приносить якийсь процент
і тому лише протяг шугав по її горищу

що вона не геній і у неї надто посередній талант
а він мусить ним дихати на оц
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Мить, коли говорить тиша
Образ твору
Юлія-Ванда Мусаковська. На видих і на вдих: Поезії. – Київ: Факт, 2010. – 112 с.

Львів – це місто поетів, яких народжує генетична память поколінь, що дихали його повітрям, настояним на перехресних вітрах європейського мистецтва. Інтуїтивно-чуттєві осягнення-одкровення львів’янки Юлії-Ванди Мусаковської – поезія, котра вимагає від читача культури мислення, освіченості, смаку до вчитування/вичитування її складних текстів. Тільки за цих умов відкривається багатозначність смислів, інтелектуалізована й поєднана мовними зв’язками автономна структура її поезії.
Ламана лінія оксиморонних строфічних побудов спонукає мене звернутися до паралельного мистецтва – тональної та атональної музики. Пояснювати тут довго, але основним є повна відсутність усталеного тону, на принципах якого побудована віденська класика, котра є основою класичної музичносвітобудови, музикосвітоприйняття. Ланцюгові потоки образів, ущільнена метафористика поезії нашої авторки нагадують мені джазові безкінечні конструкції, не тільки звукові, але й зорові тематичні варіації. Подібне враження від її поезії підсилюють вишукані асонансові рими, що інструментовані співзвуччям приголосних, на відміну від повних рим, характерних для традиційної силаботоніки: «мандрують піраньї-спробуй порань їх(...) зазвучить ім’я у масах в унісон (...) хтось пливе по небу. Кажуть, се Ясон (...) немовля несповите- значить ми квіти».
Спершу вірші вражають своєю загадковістю (памороки забити читачеві – будь-ласка!), але згодом поетичний світ авторки одновимірно (словом) передає те несхопне відлуння істини, котре існує у тривимірній уяві людини: «І будильник лунає дзвінко, неначе ляпас, // тільки люди – самі опудала // вбитих //звірів».
Минуючи початкове відчуження, смисл поезії розкривається, як бутон квітки, конденсується сама суть інтуїтивної мови. Стислість, недомовленість, формальна вибагливість, перифраз, натякі, глибокий підтекст, що нагадують поезію Далекого Сходу, резонують із абсурдом реальності й неупізнаваністю: «На блакитній планеті, холодній, немов буцегарня, // утікає між пальці моє запізніле «зажди». // Доторкнутись би поглядом клятої fata morgana - // і в імлисте нікуди пустити її назавжди».
Метафізичний світ сюрреалістів (ці калейдоскопічні марення) підвладний тільки логіці уяви, але в цьому присутня певна двозначність. У позиції ipse dixit (я сказав) поетка проникає у світ, де сталість замінено безперервним рухом. Довгі ряди лексичних та образних асоціацій вібрують (знову як у джазі) у мозку, будять приховані й далекі алюзії (пригадаймо лексичний євангелізм Р. Балаяна «Польоти уві сні та наяву, або Ларса фон Трієра «Та, що танцює у темряві»), підсилені суцільним дисонансовим звукописом: «перестелені простирадла стелями навпростець // а ти мій втомлений митарю ще той митець // майстер ловити ґави без угаву і без жалю, // містер ікс містер падай-і-я-тебе-зловлю (...) кожного ранку ще до появи інших усіх облич // б’є в тамтами без тями кидає переможний клич // ставить ногу на груди дня з грудня із року в рік // що за жона навіжена Боже може хтось її врік».
До своїх розмислів я хочу додати урбаністику одесита Б. Нечерди, зелену євангелію львів’янина Б. І. Антонича, усеприсутність та енциклопедичність киянина В.Базилевського, келійність чи просторінь харків’янина В. Дрозда, іншореальність та спорадичність В.Кашки тощо. Свобода поезії Ю. В. Мусаківської потребує вчитування, тому що преображення власної присутності є прикладом інтуїтивно-чуттєвого осягнення герметичності світу: « така подоба передчасного причастя // коли слова зависли десь на півдороги // коли думки ще не прочитані // як блоґи // а в холі запах розпаркованого щастя // дратівливий- до- бестями // вона дере шпалери нігтями даремно // бо із шухляди проростає райське древо // і на гілках // набрунькувалися адами».
Драматизм людського буття не має вікових ознак – можна бути нещасливим в юності й навпаки. Завдяки молодості, поезія нашої авторки уникає зауваг щодо упередженості світових спазмів трансцендентної виражальної сили буття довколишнього Всесвіту – балансування на шляху спротиву чи імітація природності існування?
Поетика неомодернізму на українському грунті, прогнозую, – шлях тупіковий, але не завжди. Генетичне коріння талановитих поеток обов’язково відпагонить справжньою поезією. Не беруся вимальовувати доконечність самоприсутності ідеальних поетообразів Ю. В. Мусаковської у майбутньому, але вірю, що завдяки таким поетичним особистостям сьогоднішній стан української поезії небезнадійний: «як в годиннику вічності сиплеться пісок через отвір, // до нового відліку часу, // як падає волосся на чоло, // у мить до вибуху овацій, // мить, коли говорить тиша».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-05-03 17:06:46
Переглядів сторінки твору 2394
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.04.17 12:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-05-16 18:59:06 ]
Пані Тетяно. Влучно і правильно (може, трохи заскладно) Ви характеризуєте те, як пише Юлія-Ванда Мусаковська. Але ж ні слова не сказано, якщо не брати до уваги вербально-узагальненого передостаннбого абзацу, про що вона пише. А це, на мою думку, не менш цікаво.
З повагою М. Карасьов.