(Уривок із книги)

Зміни, що відбувалися, відбуваються і будуть відбуватися у суспільствах за період фіксованої історії людства, охоплюють чотири основні форми-сфери проявів його буття: духовну, політичну, економічну та інформаційну (об’єднаємо ці складники поняттям Квадрат Влади). Кожна з них має свої доктрини, знаки соціальності, детермінується безкінечністю конститутивних елементів, стосунки між якими у свою чергу визначають як самостан сфер, так і стан суспільної системи, людської спільності загалом.
У період трансформації деформованих систем режим їх функціонування перебуває у межовому, критично нежиттєвому, не передбачуваному стані в цілому. Але парадоксальним ефектом соціально складних обставин стає піднесення духовного життя: часи «зламів суспільної симетрії», становлення нових систем породжують численні, яскраві і різноманітні явища на межі політичної та культурної сфер.
У точках системної біфуркації (роздвоєності) духовних, політичних та економічних цінностей на «старі» й «нові», період пошуків орієнтирів, важливо дослідити, щоби спрогнозувати, характер стосунків між соціальними інститутами, протиріччя між якими, за свідченням історії, найбільш полюсні, а самі вони (інститути) достатньо первинні для функціонування системи загалом. Це, на наш погляд, – мистецтво, політична влада, засоби масової інформації. Особистісно-представницький аспект цих стосунків має форму: митець – влада – преса (Трикутник Сили – визначення наше).
Вибір саме цих суб’єктів-об’єктів нашого дослідження, де Митець – письменник, Влада – політик, Преса – газети, журнали, альманахи, обумовлений текстологічно-дискурсивним (фіксованим) проявом їх діяльності, що дає змогу ретроспективно-прогностичного аналізу.
У період загальносвітової квазікомунікації характер стосунків Митця і Влади важливо вивчати у взаємозв’язку як із конкретними умовами формування української державності, так і в контексті проблем входження у нову інтегральну якість інших республік колишньої імперії, а ще ширше – на фоні новітніх культурологічних теорій, загальносвітової перспективи людської духовності.
Гасла доби соцреалізму про літературу як «коліщатко і гвинтик» були бадьоро-впевненими, але неадекватними суті художньої творчості; західні теорії «смерті культури», «дегуманізації мистецтва» малюють перед сьогоднішнім інтелектуалом картини психологічно чесні, але песимістичні. Констатація кризових явищ спонукає філософів-культурологів до пошуку виходу із цивілізаційних глухих кутів. Єдиний спосіб це робити – аналізувати пройдений раніше шлях. В українському варіанті це означає розгляд загальнолюдських гуманітарних проблем через призму негативного досвіду тоталітаризму й бездержавності.
Митець, мистецтво мають право на різний політичний статус: від аполітичності до політизованості. Але практично у людства завжди були стільки невирішених питань, недовершених процесів, що мистецтво не могло втримати у собі, «для себе» думки і емоції: впливало на громадську думку, своєю увагою до проблем Влади перетворювалось у форму політологічного аналізу. Українське національне відродження кінця 80-х рр. починалося за класичним сценарієм: при величезній активізації друкованих органів, зростанні ролі митців як громадських діячів. Ці явища ще не стали політологічно осмисленими, дослідженими під кутом зору стосунків політиків і політики із мистецько-духовною сферою життя. На часі створення саме таких підрозділів політологічної теорії і теорії публіцистики.
Розширення наукових студій, об’єктами яких є Митець і Влада, дозволить сучасній пресі, для якої найважливіше мати і формувати думку з усіх актуальних питань суспільного життя, впевненіше орієнтуватися у мистецькій стихії України і світу кінця XX століття.
Об’єктом дослідження є симптоматичні відносини представників мистецьких, політичних та інформаційних інституцій класичного минулого, загальносвітової та української сучасності. При цьому розглядаються мистецько-владні стосунки за матеріалами української та російської преси історично перехідних 20–30-х та 80–90-х років XX століття (періодів формування і розпаду СРСР).
Предмет дослідження – типологічні особливості взаємовпливів Митця, Влади і Засобів масової інформації в авторитарних, перехідних та наближених до них системах, трансформація і синтез найсимптоматичніших стосунків у часі і просторі, їх проекція на український суспільний ґрунт в прогностично-ретроспективному аспекті.
Емпіричне окреслення, соціальна фіксація стосунків Митця і Влади напевно виникли разом із номінаціями цих історичних даностей, тобто із виникненням писемності і особливої верстви (страти) людей, для яких писання стало основним родом занять. У Шумері це приблизно 3300 р. до н.е., в Єгипті – 3000 р. до н.е., у Китаї – 2000 р. до н.е.
Значимість писемності для управління (Влади) привела до зростання ролі літописців як духовної аристократії у суспільному житті.

*Повний текст книги "ПАВЛЮК Ігор. МИТЕЦЬ – ВЛАДА – ПРЕСА: ІСТОРИКО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ: МОНОГРАФІЯ. – ЛУЦЬК: НАДСТИР’Я, 1997. – 112 С." читайте на (див. нижче - "Контекст"):