Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Людмила Линдюк (1947) /
Проза
Звідки приходить музика
Березень на хвилинку примружив очі від яскравого сонця та відпустив сніги
на відпочинок, прикривши очі широким рукавом. А потім весело й
нестримно розкрив обійми джерельним дзвіночкам, гострим носикам
зелених листочків.
Михасик бігав то до шпаківень, щоб побачити, як птахи будуть заселятися,
то до пухнастих собачат, що тільки-но почали дивитися на світ. Не забував
він і дідову майстерню. Птахи співали свої веснянки. Здавалося, що навіть
дерева підтанцьовують. І хлопчик, теж підстрибуючи, заспівав простенький
мотив “Подоляночки”.
– Та ти в нас – артист! – Дід сплеснув долонями, струхуючи тирсу.
– Діду, я вже знаю, як виникає музика, але як запам’ятати її багатьом людям
у різних місцях?
– З цим питанням – до мами. Вона пояснить, як та що, тому що я в цьому не
розуміюся.
– Я зараз прибіжу! – Михасик коником понісся до хати.
А мама повідчиняла всі двері та відсунула фіранки:
– Заходь, сонечко, до хати та веди сюди весну! Нехай свіже повітря з усіх
куточків повиганяє нежить та щастя не покидає нас! – і вона заспівала веснянку:
Заходь, веснонько, до хати,
Будем щиро пригощати...
– Мамо, тобі теж весело! – підстрибував на місці Михасик.
– Тому й душа радіє. А коли це відбувається, приходить музика, –
мама приголубила хлопчика. – Забігався?
– Як дивно: якраз про музику я й прибіг запитати, а ти вже й сама почала...
Ти мої думки завжди читаєш!
– Мій хороший, ти теж мене завжди розумієш, як ніхто на світі, немов ...
ріднесенький!
Михасик спочатку навіть розгубився, але поглянувши на всміхнену
матусю, зрозумів її настрій.
– Мамо, пісню створює радість?
– Не тільки. Турбота і біда, зустрічі й розлуки, вдачі та щастя теж
працюють ... композиторами.
– А хто це – складачі музики?
– Так!
– Тоді вітер, дощ, сніговій, полум’я, вода в річці – теж композитори.
Але пісні у них завжди різні і як повторити їх в іншому місці?
– Усі звуки, синку, можна записати особливими значками, що
називаються нотами. Їх не так і багато: всього сім. І розміщаються вони,
мов ластівки на проводах, щоб не збиватись докупи. Я вже мушу йти
на роботу, колись іншим разом поговоримо, добре, синку?
Ледве дочекавшись її повернення, Михасик побіг назустріч.
– А я, - крикнув він здалеку, – слідкував за ластівками та слухав їх пісні.
Та вони всі лунали по-різному.
– Зачекай, голубе, я хоч трішки відпочину! Скоро в школу підеш, там і
взнаєш про складання та записування музики...
– Мамочко, ти ж обіцяла! А до школи ще так далеко...
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки приходить музика
Березень на хвилинку примружив очі від яскравого сонця та відпустив сніги
на відпочинок, прикривши очі широким рукавом. А потім весело й
нестримно розкрив обійми джерельним дзвіночкам, гострим носикам
зелених листочків.
Михасик бігав то до шпаківень, щоб побачити, як птахи будуть заселятися,
то до пухнастих собачат, що тільки-но почали дивитися на світ. Не забував
він і дідову майстерню. Птахи співали свої веснянки. Здавалося, що навіть
дерева підтанцьовують. І хлопчик, теж підстрибуючи, заспівав простенький
мотив “Подоляночки”.
– Та ти в нас – артист! – Дід сплеснув долонями, струхуючи тирсу.
– Діду, я вже знаю, як виникає музика, але як запам’ятати її багатьом людям
у різних місцях?
– З цим питанням – до мами. Вона пояснить, як та що, тому що я в цьому не
розуміюся.
– Я зараз прибіжу! – Михасик коником понісся до хати.
А мама повідчиняла всі двері та відсунула фіранки:
– Заходь, сонечко, до хати та веди сюди весну! Нехай свіже повітря з усіх
куточків повиганяє нежить та щастя не покидає нас! – і вона заспівала веснянку:
Заходь, веснонько, до хати,
Будем щиро пригощати...
– Мамо, тобі теж весело! – підстрибував на місці Михасик.
– Тому й душа радіє. А коли це відбувається, приходить музика, –
мама приголубила хлопчика. – Забігався?
– Як дивно: якраз про музику я й прибіг запитати, а ти вже й сама почала...
Ти мої думки завжди читаєш!
– Мій хороший, ти теж мене завжди розумієш, як ніхто на світі, немов ...
ріднесенький!
Михасик спочатку навіть розгубився, але поглянувши на всміхнену
матусю, зрозумів її настрій.
– Мамо, пісню створює радість?
– Не тільки. Турбота і біда, зустрічі й розлуки, вдачі та щастя теж
працюють ... композиторами.
– А хто це – складачі музики?
– Так!
– Тоді вітер, дощ, сніговій, полум’я, вода в річці – теж композитори.
Але пісні у них завжди різні і як повторити їх в іншому місці?
– Усі звуки, синку, можна записати особливими значками, що
називаються нотами. Їх не так і багато: всього сім. І розміщаються вони,
мов ластівки на проводах, щоб не збиватись докупи. Я вже мушу йти
на роботу, колись іншим разом поговоримо, добре, синку?
Ледве дочекавшись її повернення, Михасик побіг назустріч.
– А я, - крикнув він здалеку, – слідкував за ластівками та слухав їх пісні.
Та вони всі лунали по-різному.
– Зачекай, голубе, я хоч трішки відпочину! Скоро в школу підеш, там і
взнаєш про складання та записування музики...
– Мамочко, ти ж обіцяла! А до школи ще так далеко...
2005 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
