ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.26 21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.

Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,

Іван Потьомкін
2025.10.26 21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться (Що взяти з того, в кого не всі дома?), Зійшов Корній на гору край села І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує. «Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.- А де ж обіцяні хліб-сіль?» «Та ж хліб ми вже здал

Вячеслав Руденко
2025.10.26 18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо

Володимир Бойко
2025.10.26 17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.

А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,

Сергій СергійКо
2025.10.26 16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к

Ніна Виноградська
2025.10.26 15:27
Прадавнина з мого роду) 1 Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо

Євген Федчук
2025.10.26 15:13
Сидять в корчмі над шляхом козаки.
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не

Володимир Ляшкевич
2025.10.26 14:35
І на останок зникнуть обрії і далі,
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.

Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о

Тетяна Левицька
2025.10.26 06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.

«Тебе ж, — волала рідна мати, —

Віктор Кучерук
2025.10.26 05:33
У могилах, у руїнах
Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.

Микола Дудар
2025.10.26 00:27
Не все в цім світі українське…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…

Сергій СергійКо
2025.10.25 22:51
Про бійку між Гітлером і Сталіним)

“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,

Борис Костиря
2025.10.25 22:26
Старому немає з ким говорити,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,

Світлана Пирогова
2025.10.25 21:03
Не нагадуй мені про себе,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.

Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,

Олександр Буй
2025.10.25 19:20
Горне хвилею скреслу кригу
Повновода ріка Десна…
Мій старий молодий Чернігів!
У нас доля на двох одна.

Починалася світла віра
Від Антонієвих печер –
І курганів твоїх кумири

Микола Дудар
2025.10.25 14:01
В ту саму мить мій намір стих…
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Бій з вітряками, або Якого відтінку сьогодні правда
Образ твору Євген Баран. У полоні стереотипів та інші есеї. – Івано-Франківськ: Вид-во «Типовіт», 2009. – 256 с.

Відомий критик та літературознавець Євген Баран (наш земляк, уродженець с. Джурин, Чортківського р-ну на Тернопільщині) – автор понад десяти книг, серед яких збірники літературно-критичних текстів: «Замах на міражі», «Зоїлові трени», «Звичайний читач»; книга есеїстики «Порнографічна сутність правди»; книга щоденникових нотаток та есеїстики «Наодинці з літературою». Він – лавреат престижних премій, зокрема – Міжнародної премії ім. Богдана-Нестора Лепкого (2006), ім. Григорія Сковороди (2009) за книгу, про яку йдеться.
Особливу ауру спілкування з книгою, що тобі подобається, нічим не можна виповісти – це неповторне явище, як неповторне кохання. Коли читаєш-вичитуєш афористичні вислови-сповідання, на взірець: «Наші галичани – найкращі народні артисти України», або «Найдивніше те, що владі – будь-якій і будь-де – вигідно, аби суспільство було заплямоване», то розумієш, що думаєш так само, але не маєш сміливості свої думки оприлюднити. На такий крок не вистачає громадянської мужності й високого патріотизму негаласливого ґатунку. Есеї Є. Барана саме про це – про нашу з вами янусоликість, про дуже зручне побутове кредо – «моя хата скраю» і про запроданство людської спільноти, що починається від родини і закінчується державою.
Про книжки Є. Барана я вже писала: «Хроніка часу за версією Євгена Барана» – це про щоденникові нотатки та есеї (Луцьк, 2007) та «Божевільний подзвін за правдою»: есеї (Париж-Львів-Цвікау, 2007). Хочу повторити, що виклад матеріалу специфічний, максимально ущільнений, побудований на парадоксах. Авторові притаманна гранична чіткість формулювань й одночасно, простота, прозорість і ясність.
Є. Баран – соціальний у кращому розумінні цього поняття. Гадаю, він мислить і бореться, насамперед, за себе, але прагне згуртувати нас, своїх читачів на гуманістичній основі перед загрозою виродження загальнолюдських цінностей, художньо-публіцистичним словом намагається врятувати Істину: « Живемо, мов роботи, механічно відраховуємо свій час, тільки іноді зупиняємося, зачепившись за чиюсь смерть (...) Одне слово, живемо за стереотипами, живемо у стереотипах, саме життя зводячи до стереотипу».
Є. Баран – талановитий прозаїк, адже його слово не одного тону, воно контрастне: безвихідь і проста до наївності радість буття, досвід скептика й іроніста, викриття нехарактерного для українця снобізму та абсурду – життя описане в цілісності, в єдності суперечностей.
Наше покоління народжене у попередній державі. Але на диво, письменник не страждає за тим часом – ці суспільно-політичні зміни він сприйняв органічно, як закономірний вияв закономірних процесів галицької історії: «Я не соромлюся твердити, що народився в СРСР, де людська доброта не йшла в жодне порівняння з більшовицьким фарисейством. Власне ця пам’ять і дає мені бажання шукати свою Україну з людським обличчям». То, може, йдеться про явище чисто емпіричне, що існувало не завжди? Хто з нас може стверджувати, що об’єкт аналізу менш цікавий, ніж його структурні утворення, котрі, скажімо, вміщують в собі суспільство, і відмінність між структурним і функціональним поглядами від того не стає стійкішою? Марсель Пруст розповідає у своїх «Пошуках втраченого часу», що слова не обов’язково означають істину, бо вони не завжди вхоплюють сутність речей. Але й цього недостатньо. Є. Баран крок за кроком, есей за есеєм, підводить нас до непростих висновків, показує, де шукати і де можна знайти твердий і прямий смисл. Авторові не бракує щирості висловлювань чи точності тлумачень. Символізація й висновки переважають непряму інформацію, та читач, відтак, втягується в побудову мислетворень і цілковитих алегорій, потроху віддається насолоді, яку знаходить у цих плодах симетрії й пропорції: «Це читання-кара зробило з мене відлюдника і книжника (...) свою місію і своє покликання вбачаю у тому, аби не втомлюватися говорити про КНИГУ. Книгу як Чин і Форму. Яка вчить і яка спонукає думати. На щастя, таких книг багато. Багато їх і в українській літературі».
У марноті марнот нашого марнотного світу гостро відчутна недостатність чесного слова-діалогу письменника з читачем. Нова збірка есеїв Євгена Барана – це допомога тим, хто цього щиро прагне.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-05-18 21:45:10
Переглядів сторінки твору 3695
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.10.25 15:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-18 22:22:38 ]
Щира і пізнавальна оповідь. Дякую. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2010-11-29 19:03:20 ]
Виважений і небайдужий анонс книги - за текстом відчувається співзвучність, спорідненність письменника і авторки анонсу... Зацікавили. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Рубінська (Л.П./Л.П.) [ 2010-12-28 11:59:48 ]
Дякую за таку потрібну рецензію. Почитаю книгу із задоволенням