ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.16 22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.

Татьяна Квашенко
2025.10.16 20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.

Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку

Євген Федчук
2025.10.16 20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і

Тетяна Левицька
2025.10.16 16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.

Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим

Артур Сіренко
2025.10.16 10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться

Ірина Білінська
2025.10.16 10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…

Я тобі в цій вічності побуду

Віктор Кучерук
2025.10.16 06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?

М Менянин
2025.10.15 23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.

Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,

Борис Костиря
2025.10.15 22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори

Іван Потьомкін
2025.10.15 21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під

Юрій Лазірко
2025.10.15 15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.

Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати

С М
2025.10.15 14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки

Ольга Олеандра
2025.10.15 12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.

Борис Костиря
2025.10.14 22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.

Віктор Кучерук
2025.10.14 21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.

Олександр Буй
2025.10.14 20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...

У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Бій з вітряками, або Якого відтінку сьогодні правда
Образ твору Євген Баран. У полоні стереотипів та інші есеї. – Івано-Франківськ: Вид-во «Типовіт», 2009. – 256 с.

Відомий критик та літературознавець Євген Баран (наш земляк, уродженець с. Джурин, Чортківського р-ну на Тернопільщині) – автор понад десяти книг, серед яких збірники літературно-критичних текстів: «Замах на міражі», «Зоїлові трени», «Звичайний читач»; книга есеїстики «Порнографічна сутність правди»; книга щоденникових нотаток та есеїстики «Наодинці з літературою». Він – лавреат престижних премій, зокрема – Міжнародної премії ім. Богдана-Нестора Лепкого (2006), ім. Григорія Сковороди (2009) за книгу, про яку йдеться.
Особливу ауру спілкування з книгою, що тобі подобається, нічим не можна виповісти – це неповторне явище, як неповторне кохання. Коли читаєш-вичитуєш афористичні вислови-сповідання, на взірець: «Наші галичани – найкращі народні артисти України», або «Найдивніше те, що владі – будь-якій і будь-де – вигідно, аби суспільство було заплямоване», то розумієш, що думаєш так само, але не маєш сміливості свої думки оприлюднити. На такий крок не вистачає громадянської мужності й високого патріотизму негаласливого ґатунку. Есеї Є. Барана саме про це – про нашу з вами янусоликість, про дуже зручне побутове кредо – «моя хата скраю» і про запроданство людської спільноти, що починається від родини і закінчується державою.
Про книжки Є. Барана я вже писала: «Хроніка часу за версією Євгена Барана» – це про щоденникові нотатки та есеї (Луцьк, 2007) та «Божевільний подзвін за правдою»: есеї (Париж-Львів-Цвікау, 2007). Хочу повторити, що виклад матеріалу специфічний, максимально ущільнений, побудований на парадоксах. Авторові притаманна гранична чіткість формулювань й одночасно, простота, прозорість і ясність.
Є. Баран – соціальний у кращому розумінні цього поняття. Гадаю, він мислить і бореться, насамперед, за себе, але прагне згуртувати нас, своїх читачів на гуманістичній основі перед загрозою виродження загальнолюдських цінностей, художньо-публіцистичним словом намагається врятувати Істину: « Живемо, мов роботи, механічно відраховуємо свій час, тільки іноді зупиняємося, зачепившись за чиюсь смерть (...) Одне слово, живемо за стереотипами, живемо у стереотипах, саме життя зводячи до стереотипу».
Є. Баран – талановитий прозаїк, адже його слово не одного тону, воно контрастне: безвихідь і проста до наївності радість буття, досвід скептика й іроніста, викриття нехарактерного для українця снобізму та абсурду – життя описане в цілісності, в єдності суперечностей.
Наше покоління народжене у попередній державі. Але на диво, письменник не страждає за тим часом – ці суспільно-політичні зміни він сприйняв органічно, як закономірний вияв закономірних процесів галицької історії: «Я не соромлюся твердити, що народився в СРСР, де людська доброта не йшла в жодне порівняння з більшовицьким фарисейством. Власне ця пам’ять і дає мені бажання шукати свою Україну з людським обличчям». То, може, йдеться про явище чисто емпіричне, що існувало не завжди? Хто з нас може стверджувати, що об’єкт аналізу менш цікавий, ніж його структурні утворення, котрі, скажімо, вміщують в собі суспільство, і відмінність між структурним і функціональним поглядами від того не стає стійкішою? Марсель Пруст розповідає у своїх «Пошуках втраченого часу», що слова не обов’язково означають істину, бо вони не завжди вхоплюють сутність речей. Але й цього недостатньо. Є. Баран крок за кроком, есей за есеєм, підводить нас до непростих висновків, показує, де шукати і де можна знайти твердий і прямий смисл. Авторові не бракує щирості висловлювань чи точності тлумачень. Символізація й висновки переважають непряму інформацію, та читач, відтак, втягується в побудову мислетворень і цілковитих алегорій, потроху віддається насолоді, яку знаходить у цих плодах симетрії й пропорції: «Це читання-кара зробило з мене відлюдника і книжника (...) свою місію і своє покликання вбачаю у тому, аби не втомлюватися говорити про КНИГУ. Книгу як Чин і Форму. Яка вчить і яка спонукає думати. На щастя, таких книг багато. Багато їх і в українській літературі».
У марноті марнот нашого марнотного світу гостро відчутна недостатність чесного слова-діалогу письменника з читачем. Нова збірка есеїв Євгена Барана – це допомога тим, хто цього щиро прагне.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-05-18 21:45:10
Переглядів сторінки твору 3689
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-18 22:22:38 ]
Щира і пізнавальна оповідь. Дякую. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Гончаренко (Л.П./Л.П.) [ 2010-11-29 19:03:20 ]
Виважений і небайдужий анонс книги - за текстом відчувається співзвучність, спорідненність письменника і авторки анонсу... Зацікавили. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Рубінська (Л.П./Л.П.) [ 2010-12-28 11:59:48 ]
Дякую за таку потрібну рецензію. Почитаю книгу із задоволенням