Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Осіння мрія. Частина 6.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осіння мрія. Частина 6.
Мене не покидають думки про самогубство. Я втратила усе: від гаманця до власної мрії. Ночами задихаюсь від болю, а вдень згадую нічні кошмари. Кудись заховалось сонце, яке вело мене життям. Сама не розумію, у чому причина такого духовного занепаду. Буває, сиджу по п'ять годин на день у парку і спостерігаю за людьми. Одні щасливі, інші — навпаки. Одні ходять зграйками, інші — самотні. Одні стрибають по калюжах, інші — обережно обходять їх. А я не роблю нічого. Я лише спостерігач. Коли не можеш бути актором, доводиться сидіти у залі глядачів...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
