
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Осіння мрія. Частина 6.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осіння мрія. Частина 6.
Мене не покидають думки про самогубство. Я втратила усе: від гаманця до власної мрії. Ночами задихаюсь від болю, а вдень згадую нічні кошмари. Кудись заховалось сонце, яке вело мене життям. Сама не розумію, у чому причина такого духовного занепаду. Буває, сиджу по п'ять годин на день у парку і спостерігаю за людьми. Одні щасливі, інші — навпаки. Одні ходять зграйками, інші — самотні. Одні стрибають по калюжах, інші — обережно обходять їх. А я не роблю нічого. Я лише спостерігач. Коли не можеш бути актором, доводиться сидіти у залі глядачів...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
Сьогодні вперше за весь тиждень не було дощу. Це не означає, що вийшло сонце. Його також не було. Було, звісно, але за хмарами я його не бачила. У парку пусто — жодної живої душі, наче всі вимерли. Мовчки дістала сигарети і заговорила сама з собою про життя, вічні істини, високі матерії та культуру Стародавньої Греції. Здригнулась від того, що відчула чиюсь руку на своєму плечі. Обернувшись побачила знайоме обличчя — дідусь, якому нещодавно подарувала парасольку. У нього все ще було штучне око. А те, що живе, більше не плакало.
-Сьогодні нема дощу, - тихо промовив таким же хриплим голосом.
-Сьогодні — немає. Завтра знову буде.
-Завтра буде сонце.
-Чому ви так вважаєте? - здивувалась я, бо зранку слухала прогноз погоди.
-Бо після дощу завжди сонце.
-Ні, після дощу з'являється веселка. Але й вона не вічна.
-Помиляєшся. Вийде сонце.
-Ви оптиміст.
-Я надто багато втратив, щоб страждати ще й зараз.
-Ви втратили кохання?
-Я втратив цілу сім'ю.
-Вони загинули?
-Одні загинули, інших сам викинув із власного життя.
-Співчуваю вам.
-Моя дружина померла три роки тому, а я за цей час втратив усе решта, у тому числі й житло.
-Ви бездомний... Ходімо зі мною, я куплю вам щось. Вам треба поїсти.
-Дякую. Я не голодний. Голод відчуває лише моя душа.
-Я вас розумію.
-Те добро, яке ти робиш повернеться тобі сторицею.
-Дякую вам за теплі слова.
Задзвонив мобільник. Андрій написав повідомлення. Написав, що терміново хоче мене побачити. Передумав, напевно. Можливо, він досі мене кохає? Зриваюсь з місця... Обертаюсь. Забула попрощатись.
-Пробачте, але я повинна бігти. У мене дуже важливі справи.
-Біжи, дитино.
-Щасти вам!
-І тобі нехай сонце сміється.
У мене з'явились крила, які може подарувати лише кохання. Роблю кілька кроків і всім своїм єством відчуваю, що все це уже було зі мною. Все це я вже десь бачила. Зупиняюсь на мить і чую голоси за спиною.
-Максиме!
-Тату?
-Як же ти виріс! Це твій син?
-Так, то мій Юрко. Куди ти зник? Де тебе носило увесь цей час?
-Це довга історія.
-У мене є час!
-Сину, пробач за те, що тоді, сім років тому, відвернувся від тебе. Зараз ти єдине рідне, що у мене залишилось. Пробач, що не знайшов у собі сил попросити вибачення раніше.
-Тату, і ти мені вибач. Юрчику, це твій дідусь. Він також Юрко.
-Дитино моя... Ви такі схожі...
Обертаю голову і бачу, як той дідусь обіймає чоловіка, якому я колись віддала свій листочок. Обоє плачуть. Підозрюю, що від щастя. Дивлюсь на них і сама того не розуміючи теж обливаюсь сльозами. Їхня зустріч так болить мені...
-Тату, подивись! Це та жінка, що схожа на осінь!
-Вона...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію