Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Іншомовна поезія
Sonnets VI-X
VI.
Such as are forsaken words in endless fables,
which freed and eavesdropped, grown inside enamored,
you’ll find yourself a nest and turn the tables
by sneaking , as a cuckoo, bruits and glamour.
You’ll let it hatch, mature, dump out the conscience,
pull out its bill, and seize what makes the essence –
from wintriness on temples to emotions,
from tasting living to the rigors’ presence .
So much for syllables – a verdant stamen,
the tendency to reckon guards of moments.
The guards, as caravans in deserts – snooty,
received the barking, they will grind with tremors
amorphous mass of timeless lines in sonnets.
The past – a butterfly. It strikes with beauty.
March 24, 2010
VII.
The past – a butterfly. It strikes with beauty.
Gods' sweetness – nectar, pollen thickly covers
antennas of thin anthers slightly muting
this six-legged catchy touch of hungry lover.
Light’s watercolor dries on wings as luting,
impervious to morning dew on flowers.
It feels like words I sow are light and rooty,
a swan song for a minstrel to discover.
I long to speak with open eyes and only…
Here nothing could be shared when silence’s drifty.
Attached to wind are exhalation’s fossils.
It leads me to the thoughts so cold and lonely,
to golden ages prayerful for face lifting.
Dry aether is endured by hums and docile.
June 9, 2010
VIII.
Dry aether is endured by hums and docile,
snugs tightly as a serpent in a burrow,
digesting painfully nirvana, tossing
around the molted chat. And snaky furrows,
imprinted by unsettled hunger, crossing
the hissing lines and rivers of pure aura.
A bitter tang of something more colossal
that triggers guns and numbs a silence over...
A spring will take itself in hand, its tinctures
start feeding out of palms this brittle stillness
of smoky rains and bloomy trepidations.
A well of heart, each drop’s a perfect picture
of certain past and future colors’ shrillness.
Undying tear’s a soul of my creations.
June 18, 2010
IX.
Undying tear’s a soul of my creations.
Uneasy flow, non-confluent and timeless...
The subject for this evening’s “Knees & Patience”.
How much is not enough? For what the chime says
the walls of sky are perfect breath`s citations.
A ceiling of dismantled church is mindless,
while cherubim are burnt by godless nation,
when crosses were reforged and souls left rindless.
A grate’s the perfect symbol of God dying
out of the hands of tsars – the public servants,
who knew how to define the sunny squareness.
Who taught them to how spit without implying...?
Who shared belief in freedom and was fervent?
Who dug out brother’s graves for self and neighbors?
June 21, 2010
X.
Who dug out brother’s graves for self and neighbors?
Gun muzzles gape and muzzy eyes turn glassy.
A death squad hangs on triggers for a saber.
It‘s going down and draws off blood for bathing.
A body covers bodies, death’s in labor.
The shallowness of trench is brimmed and messy.
Gunpowder smoke is sensed as censers` vapor,
unravels silence by uncrowning shells` seams,
removes the cores of casualties and quickly
ignites the way for fires of bereavement.
It’s time to whistle, pull out winds, be reckless.
The sky is blue, incapable of trickling.
A bullet rain brings peace with its achievement.
The scattered world is an unthreaded necklace.
June 25, 2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Sonnets VI-X
VI.Such as are forsaken words in endless fables,
which freed and eavesdropped, grown inside enamored,
you’ll find yourself a nest and turn the tables
by sneaking , as a cuckoo, bruits and glamour.
You’ll let it hatch, mature, dump out the conscience,
pull out its bill, and seize what makes the essence –
from wintriness on temples to emotions,
from tasting living to the rigors’ presence .
So much for syllables – a verdant stamen,
the tendency to reckon guards of moments.
The guards, as caravans in deserts – snooty,
received the barking, they will grind with tremors
amorphous mass of timeless lines in sonnets.
The past – a butterfly. It strikes with beauty.
March 24, 2010
VII.
The past – a butterfly. It strikes with beauty.
Gods' sweetness – nectar, pollen thickly covers
antennas of thin anthers slightly muting
this six-legged catchy touch of hungry lover.
Light’s watercolor dries on wings as luting,
impervious to morning dew on flowers.
It feels like words I sow are light and rooty,
a swan song for a minstrel to discover.
I long to speak with open eyes and only…
Here nothing could be shared when silence’s drifty.
Attached to wind are exhalation’s fossils.
It leads me to the thoughts so cold and lonely,
to golden ages prayerful for face lifting.
Dry aether is endured by hums and docile.
June 9, 2010
VIII.
Dry aether is endured by hums and docile,
snugs tightly as a serpent in a burrow,
digesting painfully nirvana, tossing
around the molted chat. And snaky furrows,
imprinted by unsettled hunger, crossing
the hissing lines and rivers of pure aura.
A bitter tang of something more colossal
that triggers guns and numbs a silence over...
A spring will take itself in hand, its tinctures
start feeding out of palms this brittle stillness
of smoky rains and bloomy trepidations.
A well of heart, each drop’s a perfect picture
of certain past and future colors’ shrillness.
Undying tear’s a soul of my creations.
June 18, 2010
IX.
Undying tear’s a soul of my creations.
Uneasy flow, non-confluent and timeless...
The subject for this evening’s “Knees & Patience”.
How much is not enough? For what the chime says
the walls of sky are perfect breath`s citations.
A ceiling of dismantled church is mindless,
while cherubim are burnt by godless nation,
when crosses were reforged and souls left rindless.
A grate’s the perfect symbol of God dying
out of the hands of tsars – the public servants,
who knew how to define the sunny squareness.
Who taught them to how spit without implying...?
Who shared belief in freedom and was fervent?
Who dug out brother’s graves for self and neighbors?
June 21, 2010
X.
Who dug out brother’s graves for self and neighbors?
Gun muzzles gape and muzzy eyes turn glassy.
A death squad hangs on triggers for a saber.
It‘s going down and draws off blood for bathing.
A body covers bodies, death’s in labor.
The shallowness of trench is brimmed and messy.
Gunpowder smoke is sensed as censers` vapor,
unravels silence by uncrowning shells` seams,
removes the cores of casualties and quickly
ignites the way for fires of bereavement.
It’s time to whistle, pull out winds, be reckless.
The sky is blue, incapable of trickling.
A bullet rain brings peace with its achievement.
The scattered world is an unthreaded necklace.
June 25, 2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
