Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Вазов (1850 - 1921) /
Проза
Чистий шлях
Один тільки Левський не боїться такого фотографування. Кожна рисочка його громадського і приватного життя, висвітлена біографом, робить його ще величнішим у наших очах. Василь Левський – взірець моральної чистоти. Він не лише доблесний – він доброчесний: це переможне спростування відомої в нас теорії, нібито чесність несумісна з революційністю. Василь Левський нагадує перших подвижників християнства, тому народ прозвав його «Апостолом». Нікому ще не давали більш влучного прізвиська: апостол за покликанням і за фанатичною вірою в свого Бога – свободу Болгарії, він своїм способом життя нагадував Христових учнів: тверезістю, цілковитою порядністю і, попри свій скептицизм, бездоганною, суто християнською моральністю. Левський не пив, не курив, не брав собі чужого; він, як і Карл ХІІ, не знав жінок; вічний бурлака, волоцюга, босяк, часто голодний – Левський зумів бути втіленням ідеальної чесності. Але його життєпис – праця майбутніх біографів, я ж розповім тут один із багатьох прикладів його прислівної холоднокровності та спритності у хвилини небезпеки.
Один із членів комісії, пан І. Грозев, розповів нам таке:
1870 року І. Грозев їздив по роботі з Пловдива, де він мешкав, до Карлова, звідки був родом. Ще до від*їзду з Пловдива він чув вельми тривожну поголоску про Диякона: що Василь Левський у Карлові, що уряд це пронюхав і відправив туди загін вартової кінноти у сорок п*ять чоловік під командою страшного карсердара Хаджі Ісмаїл-аги, якому наказали перетрусити все Карлово і добути Левського, живим чи мертвим. У той самий час уся влада Карловських околиць отримала наказ бути наготові й дивитися обома. Кожна дорога, кожен постоялий двір, кожен підозрілий подорожній були взяті під нагляд заптій . Дізнавшись про ці надзвичайні заходи турецького уряду, який вирішив покласти руку на невловимого і небезпечного революціонера, Грозев вельми розхвилювався. Досягши Средна-гори й минувши село Чукурлі, він побачив на протилежному схилі дружину вершників, які їхали по запиленому шосе. Він одразу збагнув, що це загін Ісмаїл-аги, який повертався назад. Грозев здригнувся на думку, що вони ведуть Левського. Та йому полегшало на серці, коли, наблизившись, побачив, що Диякона серед них немає. Хаджі Ісмаїл-ага, який був знайомий з Грозевим, спинив його; вони викурили по одній сигарі за дрібничковою розмовою; потім турок побажав йому щасливої дороги й вирушив із кіннотою далі.
Аж ось кроків через п*ятдесят за ними Грозев побачив якогось болгарина, що їхав на коні у селянських потурі й фесі, тримаючи над самою головою чорну парасолю, яка йому створювала тінь, бо було дуже спекотно. Парасоля не давала побачити обличчя подорожнього, але Грозева це й не цікавило. Коли вони розминулися і Грозев спокійно їхав далі, він раптом почув оклик подорожнього з парасолею:
– Бай Грозев, у добрий час!
Грозев обернувся і поглянув на незнайомця. Яке ж було його здивування і жах, коли він побачив у цьому панові Василя Левського!
Вони привіталися, і Грозев почав лаяти Левського за його шаленство: що він подорожує зі своїми переслідувачами та щомиті піддає себе страшній небезпеці. Не було кінця-краю ремствуванням і докорам Грозева, що походили від його теплого дружнього ставлення до улюбленого всіма апостола.
Левський, посміхаючись, відказав:
– Не турбуйся: сьогодні шлях чистий, як ніколи.
– Сьогодні чистий, як ніколи? Ти з глузду з*їхав, Дияконе? – розсердився Грозев, показуючи вперед на переслідувачів.
– Поки я їду за ними, то лишаюся у повній безпеці… Кому спаде на думку мене запідозрити! Всі на світі впевнені, що Левський сховався в нору, як миша… Злізай, злізай!
Левський, сам зістрибнувши з коня, змусив злізти й Грозева, ще досі остовпілого і переляканого. Вони сіли під гіллястим в*язом край дороги.
Левський докладно розповів Грозеву про небезпеку, в якій він опинився через тривогу, що її турки підняли в Карлові, де і як він переховувався та скільки разів його життя висіло на волосині.
– Я поспішав до Пловдива. Цього вимагає справа. Щойно загін вийшов із Карлова, як бачиш, і я вийшов за ним… Коли б я їхав один, кожен заптія розглядав би мене… Тепер же я спокійний.
– Ти що, і до Пловдива в*їдеш із Хаджі Ісмаїл-агою? – спитав Грозев.
– Неодмінно. Там я навіть змішаюся з самим загоном. Ну з Богом, мені треба спішити, бо дружина вже від*їхала далеко, – сказав усміхнений Левський і, попрощавшися з Грозевим, сів на свою дебелу конячку.
Через кілька хвилин, піднявшись на високий пагорб, Грозев озирнувся назад і побачив: у селі Чукурлі карсердарові нізами прогулюють розсідланих коней. Серед них і один болгарин у потурі й зі складеною парасолею в руці вів свого коня.
1895
Карсердар – начальник турецької варти.
Заптія – турецький жандарм.
Потурі – різновид селянських шароварів.
Нізам – солдат турецької варти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чистий шлях
Із життя Василя Левського
Якось у комісії по відкриттю пам*ятника Левському (членом якої я був) в Софії виникла розмова про цього великого проповідника свободи. Оскільки всі члени комісії більше чи менше особисто знали Левського, то вони розповідали про надзвичайні випадки його безстрашності й сміливості за найтяжчих обставин, про його кмітливість і холоднокровність у небезпеках, якими був усіяний кожен крок його життєвих поневірянь. Усі ці розповіді, одна за другу неймовірніша і дивовижніша, кидали нове світло на моральну силу Диякона й додавали нових променів ореолові, який оточує цей таємничий, майже легендарний образ в нашій уяві. З усіх наших перших революціонерів один лиш Левський виграє від кожного нового знайомства з його життям. Інші є сумішшю світла і тіні; кожен має зворотну сторону; їх привабливість неминуче втрачає свою силу і блиск, коли особи цих революціонерів стають цілковито підвладні нашому допитливому погляду. Деякі сторони їх характерів, деякі моменти їх бунтівливого життя потребують захисної завіси. Той біограф, який вирішить відтворити їхнє життя з фотографічною точністю, має перед собою делікатну задачу. Ми бачимо, як схибив Захарій Стоянов ув одному подібному випадку (спробувавши написати біографію Христо Ботева).
Один тільки Левський не боїться такого фотографування. Кожна рисочка його громадського і приватного життя, висвітлена біографом, робить його ще величнішим у наших очах. Василь Левський – взірець моральної чистоти. Він не лише доблесний – він доброчесний: це переможне спростування відомої в нас теорії, нібито чесність несумісна з революційністю. Василь Левський нагадує перших подвижників християнства, тому народ прозвав його «Апостолом». Нікому ще не давали більш влучного прізвиська: апостол за покликанням і за фанатичною вірою в свого Бога – свободу Болгарії, він своїм способом життя нагадував Христових учнів: тверезістю, цілковитою порядністю і, попри свій скептицизм, бездоганною, суто християнською моральністю. Левський не пив, не курив, не брав собі чужого; він, як і Карл ХІІ, не знав жінок; вічний бурлака, волоцюга, босяк, часто голодний – Левський зумів бути втіленням ідеальної чесності. Але його життєпис – праця майбутніх біографів, я ж розповім тут один із багатьох прикладів його прислівної холоднокровності та спритності у хвилини небезпеки.
Один із членів комісії, пан І. Грозев, розповів нам таке:
1870 року І. Грозев їздив по роботі з Пловдива, де він мешкав, до Карлова, звідки був родом. Ще до від*їзду з Пловдива він чув вельми тривожну поголоску про Диякона: що Василь Левський у Карлові, що уряд це пронюхав і відправив туди загін вартової кінноти у сорок п*ять чоловік під командою страшного карсердара Хаджі Ісмаїл-аги, якому наказали перетрусити все Карлово і добути Левського, живим чи мертвим. У той самий час уся влада Карловських околиць отримала наказ бути наготові й дивитися обома. Кожна дорога, кожен постоялий двір, кожен підозрілий подорожній були взяті під нагляд заптій . Дізнавшись про ці надзвичайні заходи турецького уряду, який вирішив покласти руку на невловимого і небезпечного революціонера, Грозев вельми розхвилювався. Досягши Средна-гори й минувши село Чукурлі, він побачив на протилежному схилі дружину вершників, які їхали по запиленому шосе. Він одразу збагнув, що це загін Ісмаїл-аги, який повертався назад. Грозев здригнувся на думку, що вони ведуть Левського. Та йому полегшало на серці, коли, наблизившись, побачив, що Диякона серед них немає. Хаджі Ісмаїл-ага, який був знайомий з Грозевим, спинив його; вони викурили по одній сигарі за дрібничковою розмовою; потім турок побажав йому щасливої дороги й вирушив із кіннотою далі.
Аж ось кроків через п*ятдесят за ними Грозев побачив якогось болгарина, що їхав на коні у селянських потурі й фесі, тримаючи над самою головою чорну парасолю, яка йому створювала тінь, бо було дуже спекотно. Парасоля не давала побачити обличчя подорожнього, але Грозева це й не цікавило. Коли вони розминулися і Грозев спокійно їхав далі, він раптом почув оклик подорожнього з парасолею:
– Бай Грозев, у добрий час!
Грозев обернувся і поглянув на незнайомця. Яке ж було його здивування і жах, коли він побачив у цьому панові Василя Левського!
Вони привіталися, і Грозев почав лаяти Левського за його шаленство: що він подорожує зі своїми переслідувачами та щомиті піддає себе страшній небезпеці. Не було кінця-краю ремствуванням і докорам Грозева, що походили від його теплого дружнього ставлення до улюбленого всіма апостола.
Левський, посміхаючись, відказав:
– Не турбуйся: сьогодні шлях чистий, як ніколи.
– Сьогодні чистий, як ніколи? Ти з глузду з*їхав, Дияконе? – розсердився Грозев, показуючи вперед на переслідувачів.
– Поки я їду за ними, то лишаюся у повній безпеці… Кому спаде на думку мене запідозрити! Всі на світі впевнені, що Левський сховався в нору, як миша… Злізай, злізай!
Левський, сам зістрибнувши з коня, змусив злізти й Грозева, ще досі остовпілого і переляканого. Вони сіли під гіллястим в*язом край дороги.
Левський докладно розповів Грозеву про небезпеку, в якій він опинився через тривогу, що її турки підняли в Карлові, де і як він переховувався та скільки разів його життя висіло на волосині.
– Я поспішав до Пловдива. Цього вимагає справа. Щойно загін вийшов із Карлова, як бачиш, і я вийшов за ним… Коли б я їхав один, кожен заптія розглядав би мене… Тепер же я спокійний.
– Ти що, і до Пловдива в*їдеш із Хаджі Ісмаїл-агою? – спитав Грозев.
– Неодмінно. Там я навіть змішаюся з самим загоном. Ну з Богом, мені треба спішити, бо дружина вже від*їхала далеко, – сказав усміхнений Левський і, попрощавшися з Грозевим, сів на свою дебелу конячку.
Через кілька хвилин, піднявшись на високий пагорб, Грозев озирнувся назад і побачив: у селі Чукурлі карсердарові нізами прогулюють розсідланих коней. Серед них і один болгарин у потурі й зі складеною парасолею в руці вів свого коня.
1895
Карсердар – начальник турецької варти.
Заптія – турецький жандарм.
Потурі – різновид селянських шароварів.
Нізам – солдат турецької варти.
Переклав АГречкосій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
