ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.05.09 19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.

Роксолана Вірлан
2026.05.09 17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,

Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,

Ігор Терен
2026.05.09 17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,

Борис Костиря
2026.05.09 13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.

Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту

хома дідим
2026.05.09 09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший

Вячеслав Руденко
2026.05.09 09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л

Тетяна Левицька
2026.05.09 09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.

Кока Черкаський
2026.05.08 23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.

Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,

Олена Побийголод
2026.05.08 21:05
Марія Вега (1898-1980)

Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.

    Бо я – інститутка, дочка камергера,

Охмуд Песецький
2026.05.08 20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.

Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,

Володимир Невесенко
2026.05.08 18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.

Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний

Костянтин Ватульов
2026.05.08 17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.

Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив

Артур Курдіновський
2026.05.08 13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.

Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,

Борис Костиря
2026.05.08 13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.

Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.

Ірина Вовк
2026.05.08 11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н

Юрій Гундарів
2026.05.08 11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.

Що таке війна?
Це коли весна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Вазов (1850 - 1921) / Проза

 Чистий шлях

Із життя Василя Левського

Якось у комісії по відкриттю пам*ятника Левському (членом якої я був) в Софії виникла розмова про цього великого проповідника свободи. Оскільки всі члени комісії більше чи менше особисто знали Левського, то вони розповідали про надзвичайні випадки його безстрашності й сміливості за найтяжчих обставин, про його кмітливість і холоднокровність у небезпеках, якими був усіяний кожен крок його життєвих поневірянь. Усі ці розповіді, одна за другу неймовірніша і дивовижніша, кидали нове світло на моральну силу Диякона й додавали нових променів ореолові, який оточує цей таємничий, майже легендарний образ в нашій уяві. З усіх наших перших революціонерів один лиш Левський виграє від кожного нового знайомства з його життям. Інші є сумішшю світла і тіні; кожен має зворотну сторону; їх привабливість неминуче втрачає свою силу і блиск, коли особи цих революціонерів стають цілковито підвладні нашому допитливому погляду. Деякі сторони їх характерів, деякі моменти їх бунтівливого життя потребують захисної завіси. Той біограф, який вирішить відтворити їхнє життя з фотографічною точністю, має перед собою делікатну задачу. Ми бачимо, як схибив Захарій Стоянов ув одному подібному випадку (спробувавши написати біографію Христо Ботева).
Один тільки Левський не боїться такого фотографування. Кожна рисочка його громадського і приватного життя, висвітлена біографом, робить його ще величнішим у наших очах. Василь Левський – взірець моральної чистоти. Він не лише доблесний – він доброчесний: це переможне спростування відомої в нас теорії, нібито чесність несумісна з революційністю. Василь Левський нагадує перших подвижників християнства, тому народ прозвав його «Апостолом». Нікому ще не давали більш влучного прізвиська: апостол за покликанням і за фанатичною вірою в свого Бога – свободу Болгарії, він своїм способом життя нагадував Христових учнів: тверезістю, цілковитою порядністю і, попри свій скептицизм, бездоганною, суто християнською моральністю. Левський не пив, не курив, не брав собі чужого; він, як і Карл ХІІ, не знав жінок; вічний бурлака, волоцюга, босяк, часто голодний – Левський зумів бути втіленням ідеальної чесності. Але його життєпис – праця майбутніх біографів, я ж розповім тут один із багатьох прикладів його прислівної холоднокровності та спритності у хвилини небезпеки.
Один із членів комісії, пан І. Грозев, розповів нам таке:
1870 року І. Грозев їздив по роботі з Пловдива, де він мешкав, до Карлова, звідки був родом. Ще до від*їзду з Пловдива він чув вельми тривожну поголоску про Диякона: що Василь Левський у Карлові, що уряд це пронюхав і відправив туди загін вартової кінноти у сорок п*ять чоловік під командою страшного карсердара Хаджі Ісмаїл-аги, якому наказали перетрусити все Карлово і добути Левського, живим чи мертвим. У той самий час уся влада Карловських околиць отримала наказ бути наготові й дивитися обома. Кожна дорога, кожен постоялий двір, кожен підозрілий подорожній були взяті під нагляд заптій . Дізнавшись про ці надзвичайні заходи турецького уряду, який вирішив покласти руку на невловимого і небезпечного революціонера, Грозев вельми розхвилювався. Досягши Средна-гори й минувши село Чукурлі, він побачив на протилежному схилі дружину вершників, які їхали по запиленому шосе. Він одразу збагнув, що це загін Ісмаїл-аги, який повертався назад. Грозев здригнувся на думку, що вони ведуть Левського. Та йому полегшало на серці, коли, наблизившись, побачив, що Диякона серед них немає. Хаджі Ісмаїл-ага, який був знайомий з Грозевим, спинив його; вони викурили по одній сигарі за дрібничковою розмовою; потім турок побажав йому щасливої дороги й вирушив із кіннотою далі.
Аж ось кроків через п*ятдесят за ними Грозев побачив якогось болгарина, що їхав на коні у селянських потурі й фесі, тримаючи над самою головою чорну парасолю, яка йому створювала тінь, бо було дуже спекотно. Парасоля не давала побачити обличчя подорожнього, але Грозева це й не цікавило. Коли вони розминулися і Грозев спокійно їхав далі, він раптом почув оклик подорожнього з парасолею:
– Бай Грозев, у добрий час!
Грозев обернувся і поглянув на незнайомця. Яке ж було його здивування і жах, коли він побачив у цьому панові Василя Левського!
Вони привіталися, і Грозев почав лаяти Левського за його шаленство: що він подорожує зі своїми переслідувачами та щомиті піддає себе страшній небезпеці. Не було кінця-краю ремствуванням і докорам Грозева, що походили від його теплого дружнього ставлення до улюбленого всіма апостола.
Левський, посміхаючись, відказав:
– Не турбуйся: сьогодні шлях чистий, як ніколи.
– Сьогодні чистий, як ніколи? Ти з глузду з*їхав, Дияконе? – розсердився Грозев, показуючи вперед на переслідувачів.
– Поки я їду за ними, то лишаюся у повній безпеці… Кому спаде на думку мене запідозрити! Всі на світі впевнені, що Левський сховався в нору, як миша… Злізай, злізай!
Левський, сам зістрибнувши з коня, змусив злізти й Грозева, ще досі остовпілого і переляканого. Вони сіли під гіллястим в*язом край дороги.
Левський докладно розповів Грозеву про небезпеку, в якій він опинився через тривогу, що її турки підняли в Карлові, де і як він переховувався та скільки разів його життя висіло на волосині.
– Я поспішав до Пловдива. Цього вимагає справа. Щойно загін вийшов із Карлова, як бачиш, і я вийшов за ним… Коли б я їхав один, кожен заптія розглядав би мене… Тепер же я спокійний.
– Ти що, і до Пловдива в*їдеш із Хаджі Ісмаїл-агою? – спитав Грозев.
– Неодмінно. Там я навіть змішаюся з самим загоном. Ну з Богом, мені треба спішити, бо дружина вже від*їхала далеко, – сказав усміхнений Левський і, попрощавшися з Грозевим, сів на свою дебелу конячку.
Через кілька хвилин, піднявшись на високий пагорб, Грозев озирнувся назад і побачив: у селі Чукурлі карсердарові нізами прогулюють розсідланих коней. Серед них і один болгарин у потурі й зі складеною парасолею в руці вів свого коня.

1895

Карсердар – начальник турецької варти.
Заптія – турецький жандарм.
Потурі – різновид селянських шароварів.
Нізам – солдат турецької варти.

Переклав АГречкосій





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-07-02 19:46:15
Переглядів сторінки твору 2938
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.900 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.510 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2010.07.11 22:46
Автор у цю хвилину відсутній