ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Подумки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Подумки
Вони зустрілись у коридорі того закладу, який подарував їй найтепліші спогади, а йому — найстрашнішу помилку. Вони зустрілись у коридорі, який, свого часу, ховав те, що іншим знати не дано. Цей коридор знає набагато більше, аніж усі, що ним ходили. Вони зустрілись поглядом і обмінялись коротким “привітом”.
“Вона виросла”, - думав він.
“Він став ще красивішим”, - думала вона.
“Він байдужий. Але поглянув мені в очі. Може, треба розпочати розмову про щось незначне? Треба спитати, як у нього справи”, - думала вона.
“Зараз вона щось почне говорити. Я боюсь. Хоч би вона не питала, як у мене справи, бо не знаю, що їй відповісти”, - думав він.
“Ні, я нічого не питатиму. Якби він хотів, то розпочав би першим. А так, йому байдуже”, - думала вона.
Вони крокували з однієї ноги. Двоє надто рідних людей, щоб говорити на “ви”. Двоє надто чужих, щоб говорити на “ти”. Двоє людей, що розділили між собою десятки ночей не змогли говорити НіЯК. Чи то тем для розмови не було, чи то погода зіпсувалась. Обоє рухались в одному напрямку. Але з різною метою.
“Вона мене переслідує навіть влітку”, - думав він.
“Він думає, що я його переслідую”, - думала вона.
“Цікаво, вона вже забула все?”, - думав він.
“Я так і не змогла його забути”, - думала вона.
“У неї нові парфуми”, - думав він.
“Не можна плакати”, - думала вона.
“Чого ж нам аж на третій поверх? Я не можу так... “, - думав він.
“Ця дорога надто довга”, - думала вона.
“Я вже й забув, чому ми розійшлись”, - думав він.
“Чого ж ми розійшлись”, - думала вона.
“Чому вона мовчить: Гадав, що заговорить”, - думав він.
“Важко говорити, хоч сказати хочеться про те, як його не вистачає, яким сірим стало життя без нього”, - думала вона.
“Мені сумно без неї, але з нею було надто важко”, - думав він.
-Проходь, - промовив він, прочиняючи двері перед нею.
-Дякую, - відповіла усміхнено.
А далі були розмови... але не між ними. Усі говорили. Усі сміялись. І жоден не помітив, що між ними щось було. Нехай колись, нехай давно, але було. Вони навчились старанно все приховувати від людських очей.
“Я кохаю його. Тепер ще більше, ніж раніше”, - думала вона.
“Мені шкода її, бо я ніколи не зможу її покохати”, - думав він.
Час вичерпано. Пора прощатись. І тепер уже не до завтра, не до суботи, не до неділі... Треба прощатись до осені — до пори, коли жовтий килим простелить дорогу до його додому. Але він не пройде цим килимом — дурнувате авто псує всю романтику. Пора прощатись до того моменту, коли все в душі загоїться, коли перестане боліти. Пора прощатись до того моменту, коли вони знову зустрінуться у коридорі. Але тоді вже зовсім чужими людьми. Пора прощатись...
05.07.2010р
“Вона виросла”, - думав він.
“Він став ще красивішим”, - думала вона.
“Він байдужий. Але поглянув мені в очі. Може, треба розпочати розмову про щось незначне? Треба спитати, як у нього справи”, - думала вона.
“Зараз вона щось почне говорити. Я боюсь. Хоч би вона не питала, як у мене справи, бо не знаю, що їй відповісти”, - думав він.
“Ні, я нічого не питатиму. Якби він хотів, то розпочав би першим. А так, йому байдуже”, - думала вона.
Вони крокували з однієї ноги. Двоє надто рідних людей, щоб говорити на “ви”. Двоє надто чужих, щоб говорити на “ти”. Двоє людей, що розділили між собою десятки ночей не змогли говорити НіЯК. Чи то тем для розмови не було, чи то погода зіпсувалась. Обоє рухались в одному напрямку. Але з різною метою.
“Вона мене переслідує навіть влітку”, - думав він.
“Він думає, що я його переслідую”, - думала вона.
“Цікаво, вона вже забула все?”, - думав він.
“Я так і не змогла його забути”, - думала вона.
“У неї нові парфуми”, - думав він.
“Не можна плакати”, - думала вона.
“Чого ж нам аж на третій поверх? Я не можу так... “, - думав він.
“Ця дорога надто довга”, - думала вона.
“Я вже й забув, чому ми розійшлись”, - думав він.
“Чого ж ми розійшлись”, - думала вона.
“Чому вона мовчить: Гадав, що заговорить”, - думав він.
“Важко говорити, хоч сказати хочеться про те, як його не вистачає, яким сірим стало життя без нього”, - думала вона.
“Мені сумно без неї, але з нею було надто важко”, - думав він.
-Проходь, - промовив він, прочиняючи двері перед нею.
-Дякую, - відповіла усміхнено.
А далі були розмови... але не між ними. Усі говорили. Усі сміялись. І жоден не помітив, що між ними щось було. Нехай колись, нехай давно, але було. Вони навчились старанно все приховувати від людських очей.
“Я кохаю його. Тепер ще більше, ніж раніше”, - думала вона.
“Мені шкода її, бо я ніколи не зможу її покохати”, - думав він.
Час вичерпано. Пора прощатись. І тепер уже не до завтра, не до суботи, не до неділі... Треба прощатись до осені — до пори, коли жовтий килим простелить дорогу до його додому. Але він не пройде цим килимом — дурнувате авто псує всю романтику. Пора прощатись до того моменту, коли все в душі загоїться, коли перестане боліти. Пора прощатись до того моменту, коли вони знову зустрінуться у коридорі. Але тоді вже зовсім чужими людьми. Пора прощатись...
05.07.2010р
Найвища оцінка | Вікторія Стукаленко | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Чужа Мрія | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію