
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
ТАКТОВНИЙ ПАРОДИСТ
Спершу виникав внутрішній опір при читанні його творів, адже у свідомості засів стереотип того, що в минулому наші кращі пародисти, такі, як Анатолій Бортняк чи Олесь Жолдак досить гостро висміювали поетів, влаштовували їм своєрідний холодний душ, витверезник для ліриків. Це – з одного боку справді витвережувало деяких поетів, але деяких – озлоблювало, і залишало чи не на все життя негативний слід у душі.
Іван Гентош своєю тактовністю, іноді навіть ласкавістю, закликає якби ненав»язливо глянути автора на себе збоку, і може, навіть, разом з ним, за бокалом доброго «львівшьського» пива чи філіжанки кави разом у гурті колег і коліжанок посміятися навіть не над собою, а над кумедними проявами життя, в якому звичайно ж, домінує любовна еротична тема, на яку Гентош любить звертати, навіть якщо пародійований пише пейзажну чи філософську лірику, і ці несподівані повороти нерідко добряче смішать і піднімають настрій.
Іван Гентош здатен піднятися в жанрі пародії і до рівня таких серйозних митців, як О.Забужко, Ю.Андрухович, І.Павлюк, П.Вольвач, В.Неборак, О.Ірванець, і якщо того вимагає авторська позиція – бути принциповим і дошкульним.
Хоча загальна тональність збірки все ж тяжіє у бік толерантності, людяності і доброї незлобивої усмішки. Може, це нам диктує час - любити не тільки себе, а й свого ближнього, не тільки свою малу батьківщину, а й усю планету, всі народи Землі, яку так хочеться уберегти від апокаліпсису. Недарма ж кажуть, що світ уцілів, бо сміявся.
І цю тенденцію, певно, добре відчуває Іван Гентош, який і в своїй незлобивій критиці мовби береже від надмірного стресу часто вразливих і знервованих поетів.
Пародія – це улюблений коник Івана Гентоша, і він прогресує в цьому жанрі від твору до твору, що видно і в даній збірці. Вдалого ж лету його пародистому Пегасові.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТАКТОВНИЙ ПАРОДИСТ
передмова до книги пародій Івана Гентоша "Чавунні канделябри", яка готується побачити світ в одному із львівських видавництв.
Він настільки поважає пародійованого автора, що боїться процитувати його вірш в «обрізаному» вигляді, як зазвичай це роблять маститі пародисти, що по-сучасному величають себе професіоналами літератури, боїться чи не вважає за потрібне навіть дати власну назву своєму творові, послуговуючись знову ж таки назвою твору того, кого по-доброму висміює, хоч іноді пародія «програє», заходить зовсім в іншу царину порівняно з оригінальним віршем, особливо деяких знаних і маститих поетів, яких зустрічаємо в цій книзі. Може написати кілька десятків пародій на одного й того ж колегу по перу, чого теж ні в кого іншого не доводилося зустрічати, не завжди пародіює в тому поетичному жанрі, в якому написано вірш, в чому теж виявляється своєрідність авторського обличчя Івана Гентоша.
Спершу виникав внутрішній опір при читанні його творів, адже у свідомості засів стереотип того, що в минулому наші кращі пародисти, такі, як Анатолій Бортняк чи Олесь Жолдак досить гостро висміювали поетів, влаштовували їм своєрідний холодний душ, витверезник для ліриків. Це – з одного боку справді витвережувало деяких поетів, але деяких – озлоблювало, і залишало чи не на все життя негативний слід у душі.
Іван Гентош своєю тактовністю, іноді навіть ласкавістю, закликає якби ненав»язливо глянути автора на себе збоку, і може, навіть, разом з ним, за бокалом доброго «львівшьського» пива чи філіжанки кави разом у гурті колег і коліжанок посміятися навіть не над собою, а над кумедними проявами життя, в якому звичайно ж, домінує любовна еротична тема, на яку Гентош любить звертати, навіть якщо пародійований пише пейзажну чи філософську лірику, і ці несподівані повороти нерідко добряче смішать і піднімають настрій.
Іван Гентош здатен піднятися в жанрі пародії і до рівня таких серйозних митців, як О.Забужко, Ю.Андрухович, І.Павлюк, П.Вольвач, В.Неборак, О.Ірванець, і якщо того вимагає авторська позиція – бути принциповим і дошкульним.
Хоча загальна тональність збірки все ж тяжіє у бік толерантності, людяності і доброї незлобивої усмішки. Може, це нам диктує час - любити не тільки себе, а й свого ближнього, не тільки свою малу батьківщину, а й усю планету, всі народи Землі, яку так хочеться уберегти від апокаліпсису. Недарма ж кажуть, що світ уцілів, бо сміявся.
І цю тенденцію, певно, добре відчуває Іван Гентош, який і в своїй незлобивій критиці мовби береже від надмірного стресу часто вразливих і знервованих поетів.
Пародія – це улюблений коник Івана Гентоша, і він прогресує в цьому жанрі від твору до твору, що видно і в даній збірці. Вдалого ж лету його пародистому Пегасові.
Ярослав ЧОРНОГУЗ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію