передмова до книги пародій Івана Гентоша "Чавунні канделябри", яка готується побачити світ в одному із львівських видавництв.

Він настільки поважає пародійованого автора, що боїться процитувати його вірш в «обрізаному» вигляді, як зазвичай це роблять маститі пародисти, що по-сучасному величають себе професіоналами літератури, боїться чи не вважає за потрібне навіть дати власну назву своєму творові, послуговуючись знову ж таки назвою твору того, кого по-доброму висміює, хоч іноді пародія «програє», заходить зовсім в іншу царину порівняно з оригінальним віршем, особливо деяких знаних і маститих поетів, яких зустрічаємо в цій книзі. Може написати кілька десятків пародій на одного й того ж колегу по перу, чого теж ні в кого іншого не доводилося зустрічати, не завжди пародіює в тому поетичному жанрі, в якому написано вірш, в чому теж виявляється своєрідність авторського обличчя Івана Гентоша.

Спершу виникав внутрішній опір при читанні його творів, адже у свідомості засів стереотип того, що в минулому наші кращі пародисти, такі, як Анатолій Бортняк чи Олесь Жолдак досить гостро висміювали поетів, влаштовували їм своєрідний холодний душ, витверезник для ліриків. Це – з одного боку справді витвережувало деяких поетів, але деяких – озлоблювало, і залишало чи не на все життя негативний слід у душі.

Іван Гентош своєю тактовністю, іноді навіть ласкавістю, закликає якби ненав»язливо глянути автора на себе збоку, і може, навіть, разом з ним, за бокалом доброго «львівшьського» пива чи філіжанки кави разом у гурті колег і коліжанок посміятися навіть не над собою, а над кумедними проявами життя, в якому звичайно ж, домінує любовна еротична тема, на яку Гентош любить звертати, навіть якщо пародійований пише пейзажну чи філософську лірику, і ці несподівані повороти нерідко добряче смішать і піднімають настрій.

Іван Гентош здатен піднятися в жанрі пародії і до рівня таких серйозних митців, як О.Забужко, Ю.Андрухович, І.Павлюк, П.Вольвач, В.Неборак, О.Ірванець, і якщо того вимагає авторська позиція – бути принциповим і дошкульним.

Хоча загальна тональність збірки все ж тяжіє у бік толерантності, людяності і доброї незлобивої усмішки. Може, це нам диктує час - любити не тільки себе, а й свого ближнього, не тільки свою малу батьківщину, а й усю планету, всі народи Землі, яку так хочеться уберегти від апокаліпсису. Недарма ж кажуть, що світ уцілів, бо сміявся.

І цю тенденцію, певно, добре відчуває Іван Гентош, який і в своїй незлобивій критиці мовби береже від надмірного стресу часто вразливих і знервованих поетів.

Пародія – це улюблений коник Івана Гентоша, і він прогресує в цьому жанрі від твору до твору, що видно і в даній збірці. Вдалого ж лету його пародистому Пегасові.

Ярослав ЧОРНОГУЗ