
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Хресна печаль Полісся
Василь Гей. Великоднє світання: Поезії. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – 152 ст.
«Час лихий. І є про що писати» - поетові болять негаразди у нашому житті, бо Василь Гей – людина небайдужа. Тематика його нових поезій – рідна домівка, мати, минуле і сучасне вітцівщини, філософські роздуми над людськими істинами, над смислом життя, над місцем і роллю поета в житті народу, тривога за майбутнє рідної землі. Теми не нові, але майстерно написані: оригінальні метафори, влучні порівняння, образні асоціації: «Сходить жито і скрипкою пахне живиця (...) На продаж веду я німого Пегаса (...) Синій сон, сивий сум понад гаєм».
У всі епохи аспектам моралі приділяли увагу багато мислителів, підкреслюючи думку, що найсуттєвіше – себе – людина може отримати, тільки безкорисливо себе віддаючи.
У сфері матеріального, віддавати – означає бути багатим. Не та людина багата, котрій багато належить, а та, яка багато віддає. Скнара – убогий незалежно від того, скільки золота заховано в його скрині. А той, хто може від чого-небудь відмовитись, відчуває себе багатієм. Але найголовніша сфера віддачі – царство гуманізму, в якому людина віддає себе, частину свого життя, радість, розуміння, завдання, гумор, інтереси тощо. Віддаючи частину свого життя, поет збагачує спраглого читача, поглиблює смисл свого життя, поглиблює смисл життя іншої людини. Віддаючи від душі, поет не може не отримати позитиву, котрий іде від читача, і таким чином об’єднується з ним у почутті радості за знайдене.
Для характеру поета В. Гея, що продукує, будує, процес духовної віддачі набуває зовсім іншого смислу – виявлення найяснішої можливості, адже автор відкриває свою силу, насиченість, щедрість, він ніби проголошує: це піднесене відчуття життя і своїх спроможностей виповнює мене радістю, я почуваюся щедротним, живим, щасливим. Віддавати радісніше, ніж брати, і не тому, що це означає відмову від будь- чого, а тому, що це поетове життєве самовиявлення:
Торкаюсь не слова, а голого нерва – болить!
Боли ж мені, боле, вируйте буруни емоцій,
Допоки ще брешуть на велета песиголовці,
Допоки перевертнів родить ця грішна земля,
І поки не зорано Чорний загарбницький шлях
Книга складена з трьох розділів: «Полин і живиця», «У чеканні Великодня» та «Восьмивірші темені і світла», переважно вони не сюжетні, їх поєднують внутрішні логічні та асоціативні зв’язки. Прихильники вірша традиційного, з нерозхитаною ритмикою і точною римою почуватимуться затишно: «Затиснувши рукою давню рану, // Терпляче жде і вірить вічний час, // Що вийшовши з легенди, як з туману, // Нечай воскресне в кожному із нас».
Спромоги кохання залежать від ступеня розвитку особистості й передбачають досягнення стану творчості, в якому людина перемагає заздрість, самозалюблення, владолюбство, здобуває усвідомлення своєї сили, переконаність у своїх силах при досягненні мети. Про характер любові свідчать наступні рідки: «Плаче в полі осіння печаль, // А за нею, неначе за морем, // В розпогоджених карих очах // Відбивається небо прозоре ... Я малюю те літо у снах, // Я метелика хочу впіймати. // За плечима – негода сумна, // А попереду – зустрічі свято. // Не карай мене так, не тікай, // Зореквітко, сердечко лілеї. // Ось тобі моя вірна рука, // Притулися звабливо до неї». Християнська трактовка любові домислює душевну безкорисливість і доброту, заглушує гординю й себелюбство. Адже доброта, якщо вона глибока й щира, якщо не тимчасова, якщо вона – принцип, дійсно паралізує злобу й налаштовує на відповідну доброту: «В полинах облогу я збираю // Квіт, що вмерти вірі не дає // Є жага живична в тілі краю, // І від неї розпач розтає(...)
.У філософів античного світу існувала думка про першооснову природи – вода, вогонь, повітря, і що життя – це рух. Залежно від суб’єктивних відчуттів поета, його захоплень, уваги, інтересу, час може тривати по-різному, а природа – реальність, яка існує об’єктивно, незалежно від свідомості людини. Лейтмотив природи, як відображення ірраціональної сили, як витончена, художньо перевтілена містика стає для В. Гея релігією:
На спаді літа ніч – як діамант,
Як суть, що вивільняється з оман:
Ростуть гриби до місячного світла,
Отруйний розриваючи туман.
Стилістика кантрі – узагальнений образ сільської романтики – відсутність химерності, пишномовності, наївних сучасних реалій, відмова від зайвого, близкість до натурального. Тому часто вірші В. Гея – словесні пастелі, з мазками буйними і радісними, сумними та контрастними: «А буває світання для слова немає, // Щоб розвіяти сутінь застиглу рядка. // Слово – наче душа: лиш тоді оживає, // Як його доторкає творяща рука». Образи народжуються з найщільнішого зближення віддалених і несподіваних асоціацій, що дає спалах емоційної сили: «Враз метелик на лезі коси // Затремтів золотою зорею».
У поета – довершена пейзажна лірика, що нагадує пастелі та оммажі (Буше, Латур, Шарден, Ліотар – прийом розтушовки, що надає ефекту м’яких переходів і ніжності кольорів): «Осіння синь у спокої води – // Глибокої печалі холоди, // Де вигасають золоті сади // І гіркнуть літа й літ моїх меди».
Безпосередня поетичність тексту, тяжіння до метафоричності, тонке відчуття чарівності та принадності фантастичної вигадки, багато зворушливих сцен у гармонійній і природній формі, гадаю, лише спосіб, який дає можливість пізнати істинну суть речей. Гумання традиція лірики залишається найбільш затребуваною на новому рівні: автор справляє на читача сугестивну дію: « Ваше світло, що квітло у зливу й імлу // Обернулося миттю на дим і золу».
Поетові притаманне органічне поєднання елементів української національної давньополітичної стихії світосприймання – продовження традиції розкривання прадавніх міфічно-поетичних джерел і активне включення їх у світопочування сьогоднішнє (традиція, яку заклали Л. Українка, В. Голобородько, В. Симоненко та інші).
Поетова уява раптово опиняється серед якихось ніби язичницьких прадавніх привиджень, понять, хоча йдеться про наш час, його клопоти, тривоги, складності, і народжуються правдиві поетичні перлини:
Глечиків жаром, білінню латаття,
Барвою зір у живичних медах,
Купіллю рову, купальським багаттям
Світиться доля моя молода.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хресна печаль Полісся

«Час лихий. І є про що писати» - поетові болять негаразди у нашому житті, бо Василь Гей – людина небайдужа. Тематика його нових поезій – рідна домівка, мати, минуле і сучасне вітцівщини, філософські роздуми над людськими істинами, над смислом життя, над місцем і роллю поета в житті народу, тривога за майбутнє рідної землі. Теми не нові, але майстерно написані: оригінальні метафори, влучні порівняння, образні асоціації: «Сходить жито і скрипкою пахне живиця (...) На продаж веду я німого Пегаса (...) Синій сон, сивий сум понад гаєм».
У всі епохи аспектам моралі приділяли увагу багато мислителів, підкреслюючи думку, що найсуттєвіше – себе – людина може отримати, тільки безкорисливо себе віддаючи.
У сфері матеріального, віддавати – означає бути багатим. Не та людина багата, котрій багато належить, а та, яка багато віддає. Скнара – убогий незалежно від того, скільки золота заховано в його скрині. А той, хто може від чого-небудь відмовитись, відчуває себе багатієм. Але найголовніша сфера віддачі – царство гуманізму, в якому людина віддає себе, частину свого життя, радість, розуміння, завдання, гумор, інтереси тощо. Віддаючи частину свого життя, поет збагачує спраглого читача, поглиблює смисл свого життя, поглиблює смисл життя іншої людини. Віддаючи від душі, поет не може не отримати позитиву, котрий іде від читача, і таким чином об’єднується з ним у почутті радості за знайдене.
Для характеру поета В. Гея, що продукує, будує, процес духовної віддачі набуває зовсім іншого смислу – виявлення найяснішої можливості, адже автор відкриває свою силу, насиченість, щедрість, він ніби проголошує: це піднесене відчуття життя і своїх спроможностей виповнює мене радістю, я почуваюся щедротним, живим, щасливим. Віддавати радісніше, ніж брати, і не тому, що це означає відмову від будь- чого, а тому, що це поетове життєве самовиявлення:
Торкаюсь не слова, а голого нерва – болить!
Боли ж мені, боле, вируйте буруни емоцій,
Допоки ще брешуть на велета песиголовці,
Допоки перевертнів родить ця грішна земля,
І поки не зорано Чорний загарбницький шлях
Книга складена з трьох розділів: «Полин і живиця», «У чеканні Великодня» та «Восьмивірші темені і світла», переважно вони не сюжетні, їх поєднують внутрішні логічні та асоціативні зв’язки. Прихильники вірша традиційного, з нерозхитаною ритмикою і точною римою почуватимуться затишно: «Затиснувши рукою давню рану, // Терпляче жде і вірить вічний час, // Що вийшовши з легенди, як з туману, // Нечай воскресне в кожному із нас».
Спромоги кохання залежать від ступеня розвитку особистості й передбачають досягнення стану творчості, в якому людина перемагає заздрість, самозалюблення, владолюбство, здобуває усвідомлення своєї сили, переконаність у своїх силах при досягненні мети. Про характер любові свідчать наступні рідки: «Плаче в полі осіння печаль, // А за нею, неначе за морем, // В розпогоджених карих очах // Відбивається небо прозоре ... Я малюю те літо у снах, // Я метелика хочу впіймати. // За плечима – негода сумна, // А попереду – зустрічі свято. // Не карай мене так, не тікай, // Зореквітко, сердечко лілеї. // Ось тобі моя вірна рука, // Притулися звабливо до неї». Християнська трактовка любові домислює душевну безкорисливість і доброту, заглушує гординю й себелюбство. Адже доброта, якщо вона глибока й щира, якщо не тимчасова, якщо вона – принцип, дійсно паралізує злобу й налаштовує на відповідну доброту: «В полинах облогу я збираю // Квіт, що вмерти вірі не дає // Є жага живична в тілі краю, // І від неї розпач розтає(...)
.У філософів античного світу існувала думка про першооснову природи – вода, вогонь, повітря, і що життя – це рух. Залежно від суб’єктивних відчуттів поета, його захоплень, уваги, інтересу, час може тривати по-різному, а природа – реальність, яка існує об’єктивно, незалежно від свідомості людини. Лейтмотив природи, як відображення ірраціональної сили, як витончена, художньо перевтілена містика стає для В. Гея релігією:
На спаді літа ніч – як діамант,
Як суть, що вивільняється з оман:
Ростуть гриби до місячного світла,
Отруйний розриваючи туман.
Стилістика кантрі – узагальнений образ сільської романтики – відсутність химерності, пишномовності, наївних сучасних реалій, відмова від зайвого, близкість до натурального. Тому часто вірші В. Гея – словесні пастелі, з мазками буйними і радісними, сумними та контрастними: «А буває світання для слова немає, // Щоб розвіяти сутінь застиглу рядка. // Слово – наче душа: лиш тоді оживає, // Як його доторкає творяща рука». Образи народжуються з найщільнішого зближення віддалених і несподіваних асоціацій, що дає спалах емоційної сили: «Враз метелик на лезі коси // Затремтів золотою зорею».
У поета – довершена пейзажна лірика, що нагадує пастелі та оммажі (Буше, Латур, Шарден, Ліотар – прийом розтушовки, що надає ефекту м’яких переходів і ніжності кольорів): «Осіння синь у спокої води – // Глибокої печалі холоди, // Де вигасають золоті сади // І гіркнуть літа й літ моїх меди».
Безпосередня поетичність тексту, тяжіння до метафоричності, тонке відчуття чарівності та принадності фантастичної вигадки, багато зворушливих сцен у гармонійній і природній формі, гадаю, лише спосіб, який дає можливість пізнати істинну суть речей. Гумання традиція лірики залишається найбільш затребуваною на новому рівні: автор справляє на читача сугестивну дію: « Ваше світло, що квітло у зливу й імлу // Обернулося миттю на дим і золу».
Поетові притаманне органічне поєднання елементів української національної давньополітичної стихії світосприймання – продовження традиції розкривання прадавніх міфічно-поетичних джерел і активне включення їх у світопочування сьогоднішнє (традиція, яку заклали Л. Українка, В. Голобородько, В. Симоненко та інші).
Поетова уява раптово опиняється серед якихось ніби язичницьких прадавніх привиджень, понять, хоча йдеться про наш час, його клопоти, тривоги, складності, і народжуються правдиві поетичні перлини:
Глечиків жаром, білінню латаття,
Барвою зір у живичних медах,
Купіллю рову, купальським багаттям
Світиться доля моя молода.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію