
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Вовк-одинак
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вовк-одинак
Він стояв на пагорбі, ніби могутній бізон, широко розтавивши передні лапи – сильні, високі, товсті. Його задні ноги були напівзігнуті. Старечі хвороби кісток давалися взнаки: вовк вже не міг, як колись, бігти довго і швидко. Шерсть на великому загривку стояла дибки. Вирваний шмат верхньої губи оголював величезне жовте ікло. Контужений язик звисав на один бік щелепи (через давнє поранення картеччю). Потужна, агресивна статура сірого наводила жах на двох доберманів, які валували поблизу і почергово, хаотично і боязко, робили спроби наблизитися до хижака на віддаль стрибка. Проте інстинкт страху сковував їхні м’язи.
За півсотні метрів на одинокій березі намагався зручніше вмоститися мисливець. Та дарма. Товстої гілки внизу, на жаль, не було, а тонкі – муляли ноги, які поволі затікали. Рушниця тільки заважала – набоїв більше не залишилось...
Мисливець був головним організатором полювань для керманичів районного масштабу. Він добре знав місцевість, як і те, що березу, на яку він видерся, давно хтось посадив на могилі підлітка, якого вбили німці у Другу світову війну тільки за те, що хлопець втікав, злякавшись їх. Цей історичний факт породжував сумні думки і додавав трагізму його нинішньому становищу. До того ж, біля стовбура берези приречено скавучала гонча, яка першою наздогнала вовка, за що і поплатилась: кров цибеніла з її боку, а з жахливої рани стирчав шмат зламаного ребра і виднілися тельбухи...
Багато років тому у північному Афганістані його, ще маленьким вовченям, разом з матір’ю довго гнали ущелиною солдати, стріляючи з усіх стволів. Спершу гналися на автомобілі, потім – на гелікоптері. Коли сил бігти вже не лишилося, він відстав від вовчиці і не бачив, як вона перед своєю смертю хижо стрибала раз за разом угору, намагаючись вхопити зубами «смертоносного птаха». Проте він добре запам’ятав той страшний низькочастотний гул двигунів, та сітку, яку накинули на нього, щоб не втік.
Потім його дуже довго везли у бойових броньованих машинах та у бомболюці стратегічного бомбардувальника. А далі у великому місті продали власникові кількох бійцівських псів, які брали участь у «підпільних» собачих боях з великими ставками.
Сірого добре годували, і два роки поспіль він перемагав у боях, поки його мало не розтерзала кавказька кудлата вівчарка. Щоб не витрачатися на лікування тварини, власник продав вовка бізнесменові, який мешкав у кількаповерховому заміському будинку за кам’яним муром. Сторожовий з вовка виявився ніяким. А ще його нічне виття порушувало душевну рівновагу бізнесменової родини. Тому його продали втретє – єгерю. Клітка, де до цього жила лисиця, смерділа немилосердно і мала ненадійні засуви і защіпки на дверцятах...
Так, нарешті, сіроманець опинився на волі. Долаючи сотні кілометрів, лісами, лугами і полями, подалі від населених пунктів і великих доріг вовк знайшов прихисток поблизу урвища, що заросло чагарниками, з’єднуючи степ і ліс. До навколишніх сіл пролягали десятки кілометрів. Вовк відкопав давно покинуту нору і жив у ній одинаком багато років. Спершу він знищив добре організовану зграю диких бродячих собак на своїй території. Ця зграя мало не сплюндрувала всю живність: косуль, зайців, ховрахів і навіть перепелів, розорюючи їхні гнізда у степу.
Невдовзі дичини розвелося вдосталь, і життя сірого стало ситим і впорядкованим щоправда не надовго. Якось бракон’єри, ганяючись за оленями на автомобілях, угледіли його сліди. Певний час вовк переховувався серед незамерзлого болота поблизу озера.
Може, сіромаха і прожив би ще кілька літ, якби не розголос, що поширився про нього по всій окрузі і ця неочікувана зустріч з мисливцем у степу. Вовк кинувся в атаку на мисливця після того, як той вистрілив. Злякавшись, чоловік помчав до одинокої берези зі швидкістю спринтера, безсистемно, навмання стріляючи з рушниці у напрямку звіра. І тут шлях сірому загородили три собаки. Бій був дуже коротким...
Тремтячими руками чоловік натискав кнопки на мобільному і верещав: «Приїджай негайно! Сиджу на дереві. Закінчились патрони...»
Вовк озирнувся: до лісу кілометрів зо два, можна спробувати добігти, відбиваючись від доберманів. Але тут він почув, навіть спинним мозком, дедалі сильніший гул двигуна – незабутній ще змалечку. Цей загрозливий звук лунав від авто, яке гойдалося на озимині, здіймаючи снігову куряву. Підсліпкуватий вовк велично повернув голову у напрямку автомобіля, якого чітко не бачив, і завмер в очікуванні останнього поєдинку...
2009
За півсотні метрів на одинокій березі намагався зручніше вмоститися мисливець. Та дарма. Товстої гілки внизу, на жаль, не було, а тонкі – муляли ноги, які поволі затікали. Рушниця тільки заважала – набоїв більше не залишилось...
Мисливець був головним організатором полювань для керманичів районного масштабу. Він добре знав місцевість, як і те, що березу, на яку він видерся, давно хтось посадив на могилі підлітка, якого вбили німці у Другу світову війну тільки за те, що хлопець втікав, злякавшись їх. Цей історичний факт породжував сумні думки і додавав трагізму його нинішньому становищу. До того ж, біля стовбура берези приречено скавучала гонча, яка першою наздогнала вовка, за що і поплатилась: кров цибеніла з її боку, а з жахливої рани стирчав шмат зламаного ребра і виднілися тельбухи...
Багато років тому у північному Афганістані його, ще маленьким вовченям, разом з матір’ю довго гнали ущелиною солдати, стріляючи з усіх стволів. Спершу гналися на автомобілі, потім – на гелікоптері. Коли сил бігти вже не лишилося, він відстав від вовчиці і не бачив, як вона перед своєю смертю хижо стрибала раз за разом угору, намагаючись вхопити зубами «смертоносного птаха». Проте він добре запам’ятав той страшний низькочастотний гул двигунів, та сітку, яку накинули на нього, щоб не втік.
Потім його дуже довго везли у бойових броньованих машинах та у бомболюці стратегічного бомбардувальника. А далі у великому місті продали власникові кількох бійцівських псів, які брали участь у «підпільних» собачих боях з великими ставками.
Сірого добре годували, і два роки поспіль він перемагав у боях, поки його мало не розтерзала кавказька кудлата вівчарка. Щоб не витрачатися на лікування тварини, власник продав вовка бізнесменові, який мешкав у кількаповерховому заміському будинку за кам’яним муром. Сторожовий з вовка виявився ніяким. А ще його нічне виття порушувало душевну рівновагу бізнесменової родини. Тому його продали втретє – єгерю. Клітка, де до цього жила лисиця, смерділа немилосердно і мала ненадійні засуви і защіпки на дверцятах...
Так, нарешті, сіроманець опинився на волі. Долаючи сотні кілометрів, лісами, лугами і полями, подалі від населених пунктів і великих доріг вовк знайшов прихисток поблизу урвища, що заросло чагарниками, з’єднуючи степ і ліс. До навколишніх сіл пролягали десятки кілометрів. Вовк відкопав давно покинуту нору і жив у ній одинаком багато років. Спершу він знищив добре організовану зграю диких бродячих собак на своїй території. Ця зграя мало не сплюндрувала всю живність: косуль, зайців, ховрахів і навіть перепелів, розорюючи їхні гнізда у степу.
Невдовзі дичини розвелося вдосталь, і життя сірого стало ситим і впорядкованим щоправда не надовго. Якось бракон’єри, ганяючись за оленями на автомобілях, угледіли його сліди. Певний час вовк переховувався серед незамерзлого болота поблизу озера.
Може, сіромаха і прожив би ще кілька літ, якби не розголос, що поширився про нього по всій окрузі і ця неочікувана зустріч з мисливцем у степу. Вовк кинувся в атаку на мисливця після того, як той вистрілив. Злякавшись, чоловік помчав до одинокої берези зі швидкістю спринтера, безсистемно, навмання стріляючи з рушниці у напрямку звіра. І тут шлях сірому загородили три собаки. Бій був дуже коротким...
Тремтячими руками чоловік натискав кнопки на мобільному і верещав: «Приїджай негайно! Сиджу на дереві. Закінчились патрони...»
Вовк озирнувся: до лісу кілометрів зо два, можна спробувати добігти, відбиваючись від доберманів. Але тут він почув, навіть спинним мозком, дедалі сильніший гул двигуна – незабутній ще змалечку. Цей загрозливий звук лунав від авто, яке гойдалося на озимині, здіймаючи снігову куряву. Підсліпкуватий вовк велично повернув голову у напрямку автомобіля, якого чітко не бачив, і завмер в очікуванні останнього поєдинку...
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію