Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Вовк-одинак
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вовк-одинак
Він стояв на пагорбі, ніби могутній бізон, широко розтавивши передні лапи – сильні, високі, товсті. Його задні ноги були напівзігнуті. Старечі хвороби кісток давалися взнаки: вовк вже не міг, як колись, бігти довго і швидко. Шерсть на великому загривку стояла дибки. Вирваний шмат верхньої губи оголював величезне жовте ікло. Контужений язик звисав на один бік щелепи (через давнє поранення картеччю). Потужна, агресивна статура сірого наводила жах на двох доберманів, які валували поблизу і почергово, хаотично і боязко, робили спроби наблизитися до хижака на віддаль стрибка. Проте інстинкт страху сковував їхні м’язи.
За півсотні метрів на одинокій березі намагався зручніше вмоститися мисливець. Та дарма. Товстої гілки внизу, на жаль, не було, а тонкі – муляли ноги, які поволі затікали. Рушниця тільки заважала – набоїв більше не залишилось...
Мисливець був головним організатором полювань для керманичів районного масштабу. Він добре знав місцевість, як і те, що березу, на яку він видерся, давно хтось посадив на могилі підлітка, якого вбили німці у Другу світову війну тільки за те, що хлопець втікав, злякавшись їх. Цей історичний факт породжував сумні думки і додавав трагізму його нинішньому становищу. До того ж, біля стовбура берези приречено скавучала гонча, яка першою наздогнала вовка, за що і поплатилась: кров цибеніла з її боку, а з жахливої рани стирчав шмат зламаного ребра і виднілися тельбухи...
Багато років тому у північному Афганістані його, ще маленьким вовченям, разом з матір’ю довго гнали ущелиною солдати, стріляючи з усіх стволів. Спершу гналися на автомобілі, потім – на гелікоптері. Коли сил бігти вже не лишилося, він відстав від вовчиці і не бачив, як вона перед своєю смертю хижо стрибала раз за разом угору, намагаючись вхопити зубами «смертоносного птаха». Проте він добре запам’ятав той страшний низькочастотний гул двигунів, та сітку, яку накинули на нього, щоб не втік.
Потім його дуже довго везли у бойових броньованих машинах та у бомболюці стратегічного бомбардувальника. А далі у великому місті продали власникові кількох бійцівських псів, які брали участь у «підпільних» собачих боях з великими ставками.
Сірого добре годували, і два роки поспіль він перемагав у боях, поки його мало не розтерзала кавказька кудлата вівчарка. Щоб не витрачатися на лікування тварини, власник продав вовка бізнесменові, який мешкав у кількаповерховому заміському будинку за кам’яним муром. Сторожовий з вовка виявився ніяким. А ще його нічне виття порушувало душевну рівновагу бізнесменової родини. Тому його продали втретє – єгерю. Клітка, де до цього жила лисиця, смерділа немилосердно і мала ненадійні засуви і защіпки на дверцятах...
Так, нарешті, сіроманець опинився на волі. Долаючи сотні кілометрів, лісами, лугами і полями, подалі від населених пунктів і великих доріг вовк знайшов прихисток поблизу урвища, що заросло чагарниками, з’єднуючи степ і ліс. До навколишніх сіл пролягали десятки кілометрів. Вовк відкопав давно покинуту нору і жив у ній одинаком багато років. Спершу він знищив добре організовану зграю диких бродячих собак на своїй території. Ця зграя мало не сплюндрувала всю живність: косуль, зайців, ховрахів і навіть перепелів, розорюючи їхні гнізда у степу.
Невдовзі дичини розвелося вдосталь, і життя сірого стало ситим і впорядкованим щоправда не надовго. Якось бракон’єри, ганяючись за оленями на автомобілях, угледіли його сліди. Певний час вовк переховувався серед незамерзлого болота поблизу озера.
Може, сіромаха і прожив би ще кілька літ, якби не розголос, що поширився про нього по всій окрузі і ця неочікувана зустріч з мисливцем у степу. Вовк кинувся в атаку на мисливця після того, як той вистрілив. Злякавшись, чоловік помчав до одинокої берези зі швидкістю спринтера, безсистемно, навмання стріляючи з рушниці у напрямку звіра. І тут шлях сірому загородили три собаки. Бій був дуже коротким...
Тремтячими руками чоловік натискав кнопки на мобільному і верещав: «Приїджай негайно! Сиджу на дереві. Закінчились патрони...»
Вовк озирнувся: до лісу кілометрів зо два, можна спробувати добігти, відбиваючись від доберманів. Але тут він почув, навіть спинним мозком, дедалі сильніший гул двигуна – незабутній ще змалечку. Цей загрозливий звук лунав від авто, яке гойдалося на озимині, здіймаючи снігову куряву. Підсліпкуватий вовк велично повернув голову у напрямку автомобіля, якого чітко не бачив, і завмер в очікуванні останнього поєдинку...
2009
За півсотні метрів на одинокій березі намагався зручніше вмоститися мисливець. Та дарма. Товстої гілки внизу, на жаль, не було, а тонкі – муляли ноги, які поволі затікали. Рушниця тільки заважала – набоїв більше не залишилось...
Мисливець був головним організатором полювань для керманичів районного масштабу. Він добре знав місцевість, як і те, що березу, на яку він видерся, давно хтось посадив на могилі підлітка, якого вбили німці у Другу світову війну тільки за те, що хлопець втікав, злякавшись їх. Цей історичний факт породжував сумні думки і додавав трагізму його нинішньому становищу. До того ж, біля стовбура берези приречено скавучала гонча, яка першою наздогнала вовка, за що і поплатилась: кров цибеніла з її боку, а з жахливої рани стирчав шмат зламаного ребра і виднілися тельбухи...
Багато років тому у північному Афганістані його, ще маленьким вовченям, разом з матір’ю довго гнали ущелиною солдати, стріляючи з усіх стволів. Спершу гналися на автомобілі, потім – на гелікоптері. Коли сил бігти вже не лишилося, він відстав від вовчиці і не бачив, як вона перед своєю смертю хижо стрибала раз за разом угору, намагаючись вхопити зубами «смертоносного птаха». Проте він добре запам’ятав той страшний низькочастотний гул двигунів, та сітку, яку накинули на нього, щоб не втік.
Потім його дуже довго везли у бойових броньованих машинах та у бомболюці стратегічного бомбардувальника. А далі у великому місті продали власникові кількох бійцівських псів, які брали участь у «підпільних» собачих боях з великими ставками.
Сірого добре годували, і два роки поспіль він перемагав у боях, поки його мало не розтерзала кавказька кудлата вівчарка. Щоб не витрачатися на лікування тварини, власник продав вовка бізнесменові, який мешкав у кількаповерховому заміському будинку за кам’яним муром. Сторожовий з вовка виявився ніяким. А ще його нічне виття порушувало душевну рівновагу бізнесменової родини. Тому його продали втретє – єгерю. Клітка, де до цього жила лисиця, смерділа немилосердно і мала ненадійні засуви і защіпки на дверцятах...
Так, нарешті, сіроманець опинився на волі. Долаючи сотні кілометрів, лісами, лугами і полями, подалі від населених пунктів і великих доріг вовк знайшов прихисток поблизу урвища, що заросло чагарниками, з’єднуючи степ і ліс. До навколишніх сіл пролягали десятки кілометрів. Вовк відкопав давно покинуту нору і жив у ній одинаком багато років. Спершу він знищив добре організовану зграю диких бродячих собак на своїй території. Ця зграя мало не сплюндрувала всю живність: косуль, зайців, ховрахів і навіть перепелів, розорюючи їхні гнізда у степу.
Невдовзі дичини розвелося вдосталь, і життя сірого стало ситим і впорядкованим щоправда не надовго. Якось бракон’єри, ганяючись за оленями на автомобілях, угледіли його сліди. Певний час вовк переховувався серед незамерзлого болота поблизу озера.
Може, сіромаха і прожив би ще кілька літ, якби не розголос, що поширився про нього по всій окрузі і ця неочікувана зустріч з мисливцем у степу. Вовк кинувся в атаку на мисливця після того, як той вистрілив. Злякавшись, чоловік помчав до одинокої берези зі швидкістю спринтера, безсистемно, навмання стріляючи з рушниці у напрямку звіра. І тут шлях сірому загородили три собаки. Бій був дуже коротким...
Тремтячими руками чоловік натискав кнопки на мобільному і верещав: «Приїджай негайно! Сиджу на дереві. Закінчились патрони...»
Вовк озирнувся: до лісу кілометрів зо два, можна спробувати добігти, відбиваючись від доберманів. Але тут він почув, навіть спинним мозком, дедалі сильніший гул двигуна – незабутній ще змалечку. Цей загрозливий звук лунав від авто, яке гойдалося на озимині, здіймаючи снігову куряву. Підсліпкуватий вовк велично повернув голову у напрямку автомобіля, якого чітко не бачив, і завмер в очікуванні останнього поєдинку...
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
