ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Вовк-одинак
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вовк-одинак
Він стояв на пагорбі, ніби могутній бізон, широко розтавивши передні лапи – сильні, високі, товсті. Його задні ноги були напівзігнуті. Старечі хвороби кісток давалися взнаки: вовк вже не міг, як колись, бігти довго і швидко. Шерсть на великому загривку стояла дибки. Вирваний шмат верхньої губи оголював величезне жовте ікло. Контужений язик звисав на один бік щелепи (через давнє поранення картеччю). Потужна, агресивна статура сірого наводила жах на двох доберманів, які валували поблизу і почергово, хаотично і боязко, робили спроби наблизитися до хижака на віддаль стрибка. Проте інстинкт страху сковував їхні м’язи.
За півсотні метрів на одинокій березі намагався зручніше вмоститися мисливець. Та дарма. Товстої гілки внизу, на жаль, не було, а тонкі – муляли ноги, які поволі затікали. Рушниця тільки заважала – набоїв більше не залишилось...
Мисливець був головним організатором полювань для керманичів районного масштабу. Він добре знав місцевість, як і те, що березу, на яку він видерся, давно хтось посадив на могилі підлітка, якого вбили німці у Другу світову війну тільки за те, що хлопець втікав, злякавшись їх. Цей історичний факт породжував сумні думки і додавав трагізму його нинішньому становищу. До того ж, біля стовбура берези приречено скавучала гонча, яка першою наздогнала вовка, за що і поплатилась: кров цибеніла з її боку, а з жахливої рани стирчав шмат зламаного ребра і виднілися тельбухи...
Багато років тому у північному Афганістані його, ще маленьким вовченям, разом з матір’ю довго гнали ущелиною солдати, стріляючи з усіх стволів. Спершу гналися на автомобілі, потім – на гелікоптері. Коли сил бігти вже не лишилося, він відстав від вовчиці і не бачив, як вона перед своєю смертю хижо стрибала раз за разом угору, намагаючись вхопити зубами «смертоносного птаха». Проте він добре запам’ятав той страшний низькочастотний гул двигунів, та сітку, яку накинули на нього, щоб не втік.
Потім його дуже довго везли у бойових броньованих машинах та у бомболюці стратегічного бомбардувальника. А далі у великому місті продали власникові кількох бійцівських псів, які брали участь у «підпільних» собачих боях з великими ставками.
Сірого добре годували, і два роки поспіль він перемагав у боях, поки його мало не розтерзала кавказька кудлата вівчарка. Щоб не витрачатися на лікування тварини, власник продав вовка бізнесменові, який мешкав у кількаповерховому заміському будинку за кам’яним муром. Сторожовий з вовка виявився ніяким. А ще його нічне виття порушувало душевну рівновагу бізнесменової родини. Тому його продали втретє – єгерю. Клітка, де до цього жила лисиця, смерділа немилосердно і мала ненадійні засуви і защіпки на дверцятах...
Так, нарешті, сіроманець опинився на волі. Долаючи сотні кілометрів, лісами, лугами і полями, подалі від населених пунктів і великих доріг вовк знайшов прихисток поблизу урвища, що заросло чагарниками, з’єднуючи степ і ліс. До навколишніх сіл пролягали десятки кілометрів. Вовк відкопав давно покинуту нору і жив у ній одинаком багато років. Спершу він знищив добре організовану зграю диких бродячих собак на своїй території. Ця зграя мало не сплюндрувала всю живність: косуль, зайців, ховрахів і навіть перепелів, розорюючи їхні гнізда у степу.
Невдовзі дичини розвелося вдосталь, і життя сірого стало ситим і впорядкованим щоправда не надовго. Якось бракон’єри, ганяючись за оленями на автомобілях, угледіли його сліди. Певний час вовк переховувався серед незамерзлого болота поблизу озера.
Може, сіромаха і прожив би ще кілька літ, якби не розголос, що поширився про нього по всій окрузі і ця неочікувана зустріч з мисливцем у степу. Вовк кинувся в атаку на мисливця після того, як той вистрілив. Злякавшись, чоловік помчав до одинокої берези зі швидкістю спринтера, безсистемно, навмання стріляючи з рушниці у напрямку звіра. І тут шлях сірому загородили три собаки. Бій був дуже коротким...
Тремтячими руками чоловік натискав кнопки на мобільному і верещав: «Приїджай негайно! Сиджу на дереві. Закінчились патрони...»
Вовк озирнувся: до лісу кілометрів зо два, можна спробувати добігти, відбиваючись від доберманів. Але тут він почув, навіть спинним мозком, дедалі сильніший гул двигуна – незабутній ще змалечку. Цей загрозливий звук лунав від авто, яке гойдалося на озимині, здіймаючи снігову куряву. Підсліпкуватий вовк велично повернув голову у напрямку автомобіля, якого чітко не бачив, і завмер в очікуванні останнього поєдинку...
2009
За півсотні метрів на одинокій березі намагався зручніше вмоститися мисливець. Та дарма. Товстої гілки внизу, на жаль, не було, а тонкі – муляли ноги, які поволі затікали. Рушниця тільки заважала – набоїв більше не залишилось...
Мисливець був головним організатором полювань для керманичів районного масштабу. Він добре знав місцевість, як і те, що березу, на яку він видерся, давно хтось посадив на могилі підлітка, якого вбили німці у Другу світову війну тільки за те, що хлопець втікав, злякавшись їх. Цей історичний факт породжував сумні думки і додавав трагізму його нинішньому становищу. До того ж, біля стовбура берези приречено скавучала гонча, яка першою наздогнала вовка, за що і поплатилась: кров цибеніла з її боку, а з жахливої рани стирчав шмат зламаного ребра і виднілися тельбухи...
Багато років тому у північному Афганістані його, ще маленьким вовченям, разом з матір’ю довго гнали ущелиною солдати, стріляючи з усіх стволів. Спершу гналися на автомобілі, потім – на гелікоптері. Коли сил бігти вже не лишилося, він відстав від вовчиці і не бачив, як вона перед своєю смертю хижо стрибала раз за разом угору, намагаючись вхопити зубами «смертоносного птаха». Проте він добре запам’ятав той страшний низькочастотний гул двигунів, та сітку, яку накинули на нього, щоб не втік.
Потім його дуже довго везли у бойових броньованих машинах та у бомболюці стратегічного бомбардувальника. А далі у великому місті продали власникові кількох бійцівських псів, які брали участь у «підпільних» собачих боях з великими ставками.
Сірого добре годували, і два роки поспіль він перемагав у боях, поки його мало не розтерзала кавказька кудлата вівчарка. Щоб не витрачатися на лікування тварини, власник продав вовка бізнесменові, який мешкав у кількаповерховому заміському будинку за кам’яним муром. Сторожовий з вовка виявився ніяким. А ще його нічне виття порушувало душевну рівновагу бізнесменової родини. Тому його продали втретє – єгерю. Клітка, де до цього жила лисиця, смерділа немилосердно і мала ненадійні засуви і защіпки на дверцятах...
Так, нарешті, сіроманець опинився на волі. Долаючи сотні кілометрів, лісами, лугами і полями, подалі від населених пунктів і великих доріг вовк знайшов прихисток поблизу урвища, що заросло чагарниками, з’єднуючи степ і ліс. До навколишніх сіл пролягали десятки кілометрів. Вовк відкопав давно покинуту нору і жив у ній одинаком багато років. Спершу він знищив добре організовану зграю диких бродячих собак на своїй території. Ця зграя мало не сплюндрувала всю живність: косуль, зайців, ховрахів і навіть перепелів, розорюючи їхні гнізда у степу.
Невдовзі дичини розвелося вдосталь, і життя сірого стало ситим і впорядкованим щоправда не надовго. Якось бракон’єри, ганяючись за оленями на автомобілях, угледіли його сліди. Певний час вовк переховувався серед незамерзлого болота поблизу озера.
Може, сіромаха і прожив би ще кілька літ, якби не розголос, що поширився про нього по всій окрузі і ця неочікувана зустріч з мисливцем у степу. Вовк кинувся в атаку на мисливця після того, як той вистрілив. Злякавшись, чоловік помчав до одинокої берези зі швидкістю спринтера, безсистемно, навмання стріляючи з рушниці у напрямку звіра. І тут шлях сірому загородили три собаки. Бій був дуже коротким...
Тремтячими руками чоловік натискав кнопки на мобільному і верещав: «Приїджай негайно! Сиджу на дереві. Закінчились патрони...»
Вовк озирнувся: до лісу кілометрів зо два, можна спробувати добігти, відбиваючись від доберманів. Але тут він почув, навіть спинним мозком, дедалі сильніший гул двигуна – незабутній ще змалечку. Цей загрозливий звук лунав від авто, яке гойдалося на озимині, здіймаючи снігову куряву. Підсліпкуватий вовк велично повернув голову у напрямку автомобіля, якого чітко не бачив, і завмер в очікуванні останнього поєдинку...
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію