ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.03.26 00:46
Солодке життя починалося з медового місяця, а закінчилося цукровим діабетом. Де келих по вінця, там і море по коліна. Той, хто ледве ворушить кінцівками, навряд чи здатний на порухи душі. Там, де вхід безкоштовний, вихід проблемний. Словесний

Артур Курдіновський
2026.03.25 20:51
Римовано буяють квіти
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!

Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!

Світлана Пирогова
2026.03.25 12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.

Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —

Борис Костиря
2026.03.25 12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.

У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,

Віктор Кучерук
2026.03.25 05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.

Артур Курдіновський
2026.03.25 03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.

Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -

Юхим Семеняко
2026.03.24 20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!

Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,

Іван Потьомкін
2026.03.24 18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл

С М
2026.03.24 15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я

герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими

Ігор Шоха
2026.03.24 14:43
                І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,

Борис Костиря
2026.03.24 11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.

Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.

Віктор Кучерук
2026.03.24 06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.

Іван Потьомкін
2026.03.23 21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Олена Побийголод
2026.03.23 15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)

Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!

І поціливши з нальоту

Охмуд Песецький
2026.03.23 13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.

Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали

Борис Костиря
2026.03.23 11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Дениско (1954) / Проза

 Вовк-одинак
Він стояв на пагорбі, ніби могутній бізон, широко розтавивши передні лапи – сильні, високі, товсті. Його задні ноги були напівзігнуті. Старечі хвороби кісток давалися взнаки: вовк вже не міг, як колись, бігти довго і швидко. Шерсть на великому загривку стояла дибки. Вирваний шмат верхньої губи оголював величезне жовте ікло. Контужений язик звисав на один бік щелепи (через давнє поранення картеччю). Потужна, агресивна статура сірого наводила жах на двох доберманів, які валували поблизу і почергово, хаотично і боязко, робили спроби наблизитися до хижака на віддаль стрибка. Проте інстинкт страху сковував їхні м’язи.
За півсотні метрів на одинокій березі намагався зручніше вмоститися мисливець. Та дарма. Товстої гілки внизу, на жаль, не було, а тонкі – муляли ноги, які поволі затікали. Рушниця тільки заважала – набоїв більше не залишилось...
Мисливець був головним організатором полювань для керманичів районного масштабу. Він добре знав місцевість, як і те, що березу, на яку він видерся, давно хтось посадив на могилі підлітка, якого вбили німці у Другу світову війну тільки за те, що хлопець втікав, злякавшись їх. Цей історичний факт породжував сумні думки і додавав трагізму його нинішньому становищу. До того ж, біля стовбура берези приречено скавучала гонча, яка першою наздогнала вовка, за що і поплатилась: кров цибеніла з її боку, а з жахливої рани стирчав шмат зламаного ребра і виднілися тельбухи...
Багато років тому у північному Афганістані його, ще маленьким вовченям, разом з матір’ю довго гнали ущелиною солдати, стріляючи з усіх стволів. Спершу гналися на автомобілі, потім – на гелікоптері. Коли сил бігти вже не лишилося, він відстав від вовчиці і не бачив, як вона перед своєю смертю хижо стрибала раз за разом угору, намагаючись вхопити зубами «смертоносного птаха». Проте він добре запам’ятав той страшний низькочастотний гул двигунів, та сітку, яку накинули на нього, щоб не втік.
Потім його дуже довго везли у бойових броньованих машинах та у бомболюці стратегічного бомбардувальника. А далі у великому місті продали власникові кількох бійцівських псів, які брали участь у «підпільних» собачих боях з великими ставками.
Сірого добре годували, і два роки поспіль він перемагав у боях, поки його мало не розтерзала кавказька кудлата вівчарка. Щоб не витрачатися на лікування тварини, власник продав вовка бізнесменові, який мешкав у кількаповерховому заміському будинку за кам’яним муром. Сторожовий з вовка виявився ніяким. А ще його нічне виття порушувало душевну рівновагу бізнесменової родини. Тому його продали втретє – єгерю. Клітка, де до цього жила лисиця, смерділа немилосердно і мала ненадійні засуви і защіпки на дверцятах...
Так, нарешті, сіроманець опинився на волі. Долаючи сотні кілометрів, лісами, лугами і полями, подалі від населених пунктів і великих доріг вовк знайшов прихисток поблизу урвища, що заросло чагарниками, з’єднуючи степ і ліс. До навколишніх сіл пролягали десятки кілометрів. Вовк відкопав давно покинуту нору і жив у ній одинаком багато років. Спершу він знищив добре організовану зграю диких бродячих собак на своїй території. Ця зграя мало не сплюндрувала всю живність: косуль, зайців, ховрахів і навіть перепелів, розорюючи їхні гнізда у степу.
Невдовзі дичини розвелося вдосталь, і життя сірого стало ситим і впорядкованим щоправда не надовго. Якось бракон’єри, ганяючись за оленями на автомобілях, угледіли його сліди. Певний час вовк переховувався серед незамерзлого болота поблизу озера.
Може, сіромаха і прожив би ще кілька літ, якби не розголос, що поширився про нього по всій окрузі і ця неочікувана зустріч з мисливцем у степу. Вовк кинувся в атаку на мисливця після того, як той вистрілив. Злякавшись, чоловік помчав до одинокої берези зі швидкістю спринтера, безсистемно, навмання стріляючи з рушниці у напрямку звіра. І тут шлях сірому загородили три собаки. Бій був дуже коротким...
Тремтячими руками чоловік натискав кнопки на мобільному і верещав: «Приїджай негайно! Сиджу на дереві. Закінчились патрони...»
Вовк озирнувся: до лісу кілометрів зо два, можна спробувати добігти, відбиваючись від доберманів. Але тут він почув, навіть спинним мозком, дедалі сильніший гул двигуна – незабутній ще змалечку. Цей загрозливий звук лунав від авто, яке гойдалося на озимині, здіймаючи снігову куряву. Підсліпкуватий вовк велично повернув голову у напрямку автомобіля, якого чітко не бачив, і завмер в очікуванні останнього поєдинку...

2009




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-08-30 20:12:43
Переглядів сторінки твору 1548
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.838 / 5.5  (4.876 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.595 / 5.25)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Виключно фауна і флора. Проза
Автор востаннє на сайті 2025.09.12 18:42
Автор у цю хвилину відсутній