ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.12.10 13:25
Якби мені зір коршака,
зіниці – гострі шпиці –
я б землю не навідував,
я б землю озирав!
Я б з викопного горщика
з трипільської землиці
зростав із зерня в ідола –
і смерть на смерть скарав!

Н Кап
2019.12.10 12:42
Дозвольте на вухо...
Лиш вам... По секрету...
Ви тільки нікому про це не кажіть!
нехай пропонують корону... карету...
хоч пів-королівства - будь-ласка,мовчіть!

І навіть якщо вам
підсунуть принцесу

Олександр Сушко
2019.12.10 11:30
Ступаючи поміж кривавих цят
Вплітаю світло в музику мінорну.
А річка - без початку і кінця,
По кризі - блюдця чорних ополонок.

Штовхає боривітер у плече,
Аби у вир шубовснув з головою..
У ближній каламуті - втрати щем,

Ігор Деркач
2019.12.10 09:47
Як хочеться вернутись у світи
дитячої мети на перепутті
тай іншою дорогою іти
у паралельно обране майбутнє.

І як не набираю висоти,
а тягарі усе ще не забуті
і нічого заради суєти

Галина Михайлик
2019.12.10 09:37
Все як завжди: початок&кінець.
Інтрига тільки «як?», «коли?», «навіщо?».
…В єдину мить дерева стали нижчі,
а стежка розчинилась навпростець…

Чи, хепіенд? Розв’язка і фінал -
фортіссімо акорд на ноті щастя!
…Сюжетний вузол саморозрубався

Віктор Кучерук
2019.12.10 08:12
Г. С...
Стосунків наших пізню зав’язь
Руйнує ранній холод чвар,
Хоч ми обоє намагались
Незгоди стримати удар.
Стражденним душам на догоду,
Не оберталися назад, –
Раділи будь-якій погоді

Микола Соболь
2019.12.10 05:23
Вона любить зорі ясні,
Дерева од інею срібні,
Сніги до перини подібні,
Короткі, насуплені дні.
Милується нині зима
На те, як веселі синички
Під вікна летять з годівнички,
Бо стужа до серця пройма.

Олександр Сушко
2019.12.10 03:56
Правду говоритиму навмисно,
Істина сьогодні на кону:
Лапу шобтиздохові потисну,
А тобі руки не простягну.

Бо собака ліпша за людину,
Віддана як жінка, їсть усе.
Ти ж мене кладеш під гільйотину

Ярослав Чорногуз
2019.12.10 00:25
Учу усіх я жити безоглядно,
Люблю, щоб ззаду сунула людва.
В трусах порвалась нитка Аріадни,
І обірвався на Голготу шлях.

Хвилююся у розпачі німому –
Рятуй же, любко, ну хіба це жисть?
Хтось викликав мені швидку з дурдому,

Тамара Шкіндер
2019.12.09 21:50
Не поранюсь об сни,
По їх лезу вернусь у минуле.
Мить і вічність злітають у небо
По сходинках хмар.
Відштовхнусь від стіни,
Де туманами днів потонулих
Оповиті серця.
І до сонця майну, як Ікар.

Ярослав Чорногуз
2019.12.09 18:07
Тихо алеєю йду,
Змовкла пташина розмова…
Нічка принишкла в саду,
Затишна нічка зимова.

Так, ніби зірку ясну
Місяць торкає за плечі…
Ніченьку враз пригорнув

Ігор Деркач
2019.12.09 17:40
Минає все – жага, жура, очарування,
любов, що першою була, і є остання.
Уже ніяку не найду,
і поки фею заведу,
іду у баню.

У неї заночую і... захочу чаю.
Ні, я не п’ю, але і їй не наливаю.

Олександр Сушко
2019.12.09 16:26
Проти кого тепер заряджати пістолі?
Хто мій друг незрадливий? Хто вчаєний тать?
Москвомовне хохлятко дрімає у льолі,
Брат із жінкою сваряться..."бля", "перемать"...

Чорну вервицю слів, запозичену в чорта,
Звикнув чути щоденно племіш-гаволов.

Н Кап
2019.12.09 13:39
Чи не тому, що я тобі - ріка?
(Дорога? Перепона? Бездоріжжя?)
не знаєш сам до часу. Але ніжність
росте крізь ніч, що мов земля, глевка.
Що мов вода, якій немає дна.
Пребілий день пресинім снігом
повен.

Сергій Губерначук
2019.12.09 13:25
Україно рідна –
Вкраїно моя,
люблю тебе щиро,
милая земля!

Ліси, степи, луки,
і Дніпро реве.
Ні за які муки

Микола Соболь
2019.12.09 07:25
Укрий, тумане, стомлені дерева
Допоки сніг блукає поза містом
Хай горобина полум’я намистом
Освітлює густе, грудневе мрево.

Сіріє день одразу по обіді,
Сиріє сонце та не хоче гріти,
Оголені хитає вітер віти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика

 Дикунство нинішньої влади

Ми таки не повинні вважати українським боргом ті гроші, які надавалися МВФ і іншими структурами нашій владі - як колишній, так і нинішній.
Очевидно, що, даючи ті гроші, «кредитори» чітко усвідомлювали - що відбувається в Україні, кому дають гроші, і що дають їх на розкрадання.
Отже давали свідомо, і зі злим умислом!
Не вірмо ющенкам і іншій наволочі, які твердять, що ми, українці, комусь щось винні.
Хай живе Всеукраїнський Рух «ПО ПРОБАЧЕННЮ ЗАБОРГОВАНОСТІ СВІТОВИМ КРЕДИТОРАМ»!
У Новий Рік із гарним настроєм! Ми нікому нічого не винні! :)

Висновки з рішення «Венеціанської комісії» http://www.venice.coe.int/docs/2010/CDL-AD%282010%29044-e.asp


Публікації на тему:
Округ Кравчука
Округ Кучми
Округ Ющенка
Округ Януковича



«ПРАВДА ПРО регіоналів» або «навіщо регіоналам КИШЕНЬКОВИЙ ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС»
Прим: Стаття написана в 2006-2007 рр.., зараз зауважені проблеми стали лише гострішими.

Я не вірю, що 90% жителів Сходу Україні щиро вірять тому, що говорить Янукович і компанія «регіоналів» яка фальсифікувала вибори у 2004, а в 2007 знову намагається обманом і підкупом створити конституційну «більшість» узурпувавши владу країни в руках свого клану.
Я не вірю, що жителі Донецька дійсно вірять, що «годують» всю Україну, і що в проблемах злочинності, безробіття, наркоманії їх регіонів винен «фашист» Ющенка, ЦРУ або Львів. Я не вірю, що жителі Луганська переконані в тому, що в проблемах безробіття, екології та комунальні проблеми їхнього регіону винні Львів'яни або Тернополяни. Адже немає. Винні в цьому інші люди!
Я не вірю, що Схід України боїться будь-кого і не здатний самостійно мислити і відрізняти правду від брехні!
Я вірю в Схід Україну! Я вірю, що Схід України здатен тверезо оцінювати що відбувається в країні, відкинувши нав'язується їм упереджене ставлення, фальшивки і відверту брехню, яка звучить з екранів телебачення і сторінок газет, що належать сьогоднішнім «регіоналам» і за сумісництвом "господарям Донбасу» - вчорашнім бандитам, зекам і партійним босам. Україну і в Центрі і на Заході і на Сході і на Півдні гідна кращого!

Мені страшно якщо «регіонали» справді зроблять те, чого дійсно хочуть, тобто візьмуть всю владу в Україні! З ними в нас дійсно не буде перевиборів і 2-3 туру. З ними не буде жодних реальних виборів і ніякого вибору надовго, а можливо назавжди! Вони плювали на народ і його думка в 2004, плюють і в 2007.

Вони впевнені в тому, що куплене і привезене для «синьої теле-масовки» до Києва бидло, це і є їхній народ!
Те що «масовка» в Києві на «синьому майдані» замовлена і не місцева «регіонали» не заперечують і кажуть про це нахабно і відкрито. Зрозуміло, що «регіонали» роблять це не для захисту Конституції, Верховної Ради та інтересів народу.
За що ж конкретно, вони борються? Звідки у «регіоналів» деньжища, на які можна звозити багатотисячні масовки з віддалених регіонів і не один тиждень давати їм нічліг, поїти, годувати й утримувати на холоді в Києві, імітуючи для всього світу «синій майдан»?

Схема «бізнесу» «регіоналів» досить проста: Схід Україна, і Донбас зокрема, отримує величезні дотації на видобуток сировини від держави (про дотації ми ще поговоримо). Підприємства «регіоналів» використовуючи дешеве дотаційне сировину і недорогу, за світовими масштабами, робочу силу отримують «ідеально дешевий» продукт для експорту на світові ринки.
Експортуючи ж продукцію через безподаткові компанії Швейцарії, Панами, Домініканської Республіки, Великобританії, Сейшельських островів «регіонали» отримують суперприбуток і при цьому не платять ніяких податків, ні в України, ні за кордоном. Це мільярди доларів.
Ось це і прикривають «регіонали» на чолі з Януковичем, Морозом і Симоненком, ось це і захищають вони в Раді. Ось для цього і імітують «синій майдан», обдурюючи свій народ і весь світ, при цьому нахабно лякаючи кризою і іншими жахами народ, Конституційний Суд ... і навіть президента України.
Підприємства "Нижньодніпровський трубопрокатний завод", "Єнакіївський коксохімпром" (майже 90% експорту), "Дніпроспецсталь" чудово відвантажують український метал у ... офшорну Панаму.



Через безподаткову компанію 'RAMATEX Overseas Ltd' (Calle 48 Este Bella Vista Apuledo Postal 6277, Panama 5, Panama) тільки в 2005 було вироблено 700 експортних операцій на загальну суму 76.406.118,87 грн. Але це ціна, за якою "віддали" український метал Панамської компанії. Зрозуміло, що Панамська компанія вигідно перепродала металопродукцію за валюту кінцевим споживачам і не за 76 мільйонів гривень. Інакше який сенс використовувати "безподаткову прокладку" в Панамі?
Загалом, немаленька валютна виручка від продажу металопродукції, як і в інших випадках, осідає на закордонних рахунках "регіоналів" в Домініканській Республіці, Панамі та Швейцарії. У кишенях робочих заводів та мешканців Донеччини, як і в держбюджеті Україна не осідає ні-хрєна!

А ось інша компанія "WHITEBRIDGE RESOURCES LIMITED" (5th Floor.86 Jermyn Street, SW1Y6 AM, London, UK) заснована в 2003, є найбільшим покупцем українського металу в Великобританії і успішно перепродує метал, як посередник, європейським кінцевим споживачам.
Цікаво, що сама компанія до металопродукції має віддалене відношення, тобто не виробляє і не переробляє нічого, а основним видом діяльності, заявленим у її офіційних документах є, дослівно: "інші бізнес послуги". Залишається здогадуватися які саме і для кого ...
Whitebridge Resources у 2005 році провела, щонайменше, 931 операцію з «експорту» продукції з України. Основними «клієнтами» є: «Донецьккокс», "АВДЕЕВСЬКІЙ КОКСОХІМІЧНИЙ ЗАВОД", "Маркохім", АТ "Запоріжкокс", ВАТ МК "Азовсталь" і т.д.
Компанія Whitebridge Resources існує всього 3 роки, але вже охопила левову частку експорту з Донбасу та імпорту, а це виразно говорить про те, що створювалася вона під конкретні цілі для роботи з відомими заздалегідь експортними обсягами та підприємствами України.
Можна заперечити, подумаєш «схеми», може ця компанія податки в Англії платить!?

Відкриваємо державний регістр компаній Великобританії і виявляється, що компанія WHITEBRIDGE RESOURCES LIMITED «звільнена від податків» тобто на ділі є звичайною безподаткової «пральні» з відмивання грошей, отриманих від експорту та імпорту.

Name & Registered Office:
WHITEBRIDGE RESOURCES LIMITED
5TH FLOOR
86 JERMYN STREET
LONDON
SW1Y 6AW
Company No. 04978674
Status: Active
Date of Incorporation: 27/11/2003
Country of Origin: United Kingdom
Company Type: Private Limited Company (Приватна компанія з обмеженою відповідальністю)
Nature of Business (SIC (03)): - Вид діяльності
7487 - Other business activities - Інші бізнес послуги
Accounting Reference Date: 31/12
Last Accounts Made Up To: 31/12/2005 (TOTAL EXEMPTION SMALL) - звільнені від податків через відсутність ДІЯЛЬНОСТІ Next Accounts Due: 31/10/2007
Last Return Made Up To: 27/11/2006
Next Return Due: 25/12/2007
Last Members List: 27/11/2006

Створення подібних компаній у Великобританії та інших країнах, можливо нерезидентами іноземцями для володіння нерухомістю, патентами і т.д.
Мається на увазі, що іноземець нерезидент Великобританії, житель наприклад Туреччині чи Хорватії, країн мають асоційоване членство в ЄС (а саме ці громадяни найчастіше виступають «засновниками» офшорних компаній задіяних у схемах «регіоналів»), повинні будуть платити податок на прибуток у скарбницю Великобританії, якщо ведуть діяльність на території цієї країни.
Всі інші податки - на майно, податок на прибуток від діяльності компаній за кордоном повинні сплачуватися у себе вдома, тобто за місцем проживання.
Однак після реєстрації компаній у Великобританії, громадяни жителі Туреччини чи Хорватії, міняють своє офіційне місце проживання та «прописуються» в якій-небудь Панамі, Монако, Лугано або Домініканській Республіці - там, де податки платити не потрібно зовсім. От і виходить, що формально податки сплачуватимуться повинні, а на практиці вони не сплачуються ніде!

Але схема «бізнесу регіоналів» працює і у зворотному напрямку. Що це означає? А ось що.
Безподаткові компанії, зокрема Whitebridge Resources, використовуються «регіоналами» не тільки для фіктивного експорту офшорним компаніям за заниженими цінами, але і для імпорту в Україну сировини використовуваного на належних їм підприємствах, але вже за спеціально завищеними цінами.
Навіщо це потрібно? Подібним чином, продукція зроблена в Україну з використанням дорого імпортної сировини стає дорогою - некоркурентноспособной на світовому ринку і вимагає державних дотацій для стимулювання експорту, забезпечення зайнятості населення і т.д. в даних регіонах.
Так компанія «Whitebridge Resources Limited» тільки в 2005 році здійснила близько 2 тисяч операцій з імпорту сировини в Україні на кілька мільярдів доларів США.




Прибуток, включену до завищену ціну сировини, «регіонали» спочатку вже заплатили на свої ж офшорні компанії, звідки нібито отримують сировину їхні металургійні підприємства. Держава, вимушено (зазвичай за рішенням Кабміну) потім компенсувати їм частину витрат з держбюджету - нашими з вами грошима, дорогі мешканці Львова, Києва, Луганська, Донецька, Сум, Дніпропетровська, Запоріжжя, Тернополя, Криму і т.д.!

Але "попереду планети всієї" виявляється Сейшельська компанія "CIHAN METAL LTD" (Suite 13, First Floor, Oliaji Trade Centre, Francis Rachel Street, Victoria, Mahe, Republic of Seychelle), яка на перевірку виявилася, найбільшим експортером сталі з України і не тільки стали.
Сталь, лист сталевий гарячекатаний і холоднокатаний відвантажується на Сейшели тисячами тонн. За ідеєю, Сейшельські острови вже укриті багатометровим шаром українського прокату.
Во, дають тубільці!


Регіонали люблять згадувати "стабільність", звичайно, при таких обсягах поставок на Сейшельські острови потрібна міцна "стабільність", а то дивися, тубільці брикнути і відмовляться купувати український метал зважаючи на нестабільність.


Тільки у 2005 році через безподаткову компанію "CIHAN METAL LTD" (див. рис. Нижче), зареєстровану на Сейшельських островах, проведено 945 операцій з експорту металу з України на загальну суму 521.600.254 грн., Тобто понад півмільярда гривень або більше 103 мільйонів доларів США.
Це ваші гроші Донеччани, Луганчани, жителі Дніпропетровська та Запоріжжя!



Це ваші гроші Донеччани, Луганчани, жителі Дніпропетровська та Запоріжжя!

Через цю єдину Сейшельські офшорну "прокладку" експортують свою продукцію найбільші стратегічні підприємства України: ВАТ "ММК ім. Ілліча" (70% експорту через Сейшельські від-ва), ВАТ МК "Азовсталь", АТ "Краматорськ металургійний завод ІМ.КУЙБІШЕВА", ЗАТ "Ілліч-Сталь" м.Маріуполь і т.д.


 

Офшорних прокладок у "регіоналів" достатньо: на Кіпрі "Merocom Consulting Limited" POBox 21294 Mits, Nicossia, Cyprus - експортує продукцію ВАТ 'Дніпроспецсталь', ВАТ МК "Азовсталь", у Швейцарському "податковий рай" Лугано зареєстрована компанія Duferco SA - відомий за всьому світу трейдер і "оптимізатор податків". Via Bagutti, 9 Lugano, Switzerland, яка c 11.01.2005 -19.12.2005 більш провела 50 операцій з імпорту сировини на ВАТ МК "Азовсталь", ВАТ "АЛЧЕВСЬКИЙ МЕТКОМБІНАТ", ВАТ "Пантелеймонівській вогнетрівкійзавод "- 71 операція по імпорту в 2005.
Все це підприємства "донецьких регіоналів" і піклувальників про "стабільність" і "покращення життя вже сьогодні".
Є ще ірландська "Bulmine Global Metal Trading Ltd." RSM House, Ireland і скандально відома в Росії британська "Dalmond Trading International Ltd".

Цитата: http://www.rg.ru/2003/10/07/magnezit.html

«Мажоритарні акціонери - Г. Садиков, С. Коростельов, В. Дунаєв, призначений ними генеральний директор А. Слободін та секретар ради А. Можаєв використовували, говорять адвокати, засновані з їх участю сумнівні фірми і компанії, такі, як DALMOND TRADING LTD, зареєстрована у Великій Британії. Порушуючи чинне законодавство, керівники "магнезиту" "укладали з даною компанією договори прямо, і та реалізовувала практично всю продукцію, що випускається комбінатом продукцію в 2001-2003 роках. Сума угод склала понад п'ять мільярдів рублів.»
Знайоме, чи не так?

Цікаво, що гендиректором Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча і людиною, стан якого оцінюється в $ 1,3 млрд., є народний депутат України Володимир Бойко, член і головний спонсор СПУ, близький "товариш" О. Мороза. В особі г.Бойко ми знаходимо дивне поєднання - в душі "соціаліст", в кишені "капіталіст", а по життю бізнес-партнер "регіоналів".
На цьому тлі підтримка Морозом коаліції Януковича, виглядає не випадковістю, і навіть не ситуативної домовленості, а неминучою закономірністю зради інтересів своїх "соціалістичних" виборців. Ну не піде ж Мороз у розріз з бізнес-інтересами головного спонсора, справді ...?!
Погодьтеся, що інтересами народу України тут пахне мало. Схоже, що г.Мороз як і "головний спонсор" соціалістів фігури не самостійні, вводять в оману своїх виборців, або що ще гірше свідомо обманюють, а значить не гідні бути соціалістами, а вже депутатами ВР і поготів!

Про комуністів взагалі говорити неприємно, крім "бойового комуністичного" донецького походження г.Сімоненко в минулому і великого бажання "годуватися з руки" у "регіоналів" і займатися політиканством в ВР в сьогоденні, в майбутньому у них немає нічого - ні електорату, ні стоїть ідеї, ні принципів.

Швейцарська «податкова прокладка» Leman Commodities відома не тільки в Україну, як має безпосереднє відношення до "головним регіоналам". Її офіс, який перебуває у Швейцарії, є гарною «європейської ширмою» для тіньових операцій з перепродажу української металопродукції через офшорні філії Leman Commodities в Домініканській Республіці і для операцій з використанням панамських та Британських безподаткових компаній.

Обслуговує підприємства виробників металопродукції, як і більшість експортно-імпортних операцій "ДОНГОРБАНК", що належить р. Ахметову.

За заявами в пресі Фелікса Блітштейна, керуючого директора швейцарської Leman Commodities SA, компанія займалася збутом 70% продукції «Криворіжсталі» до її приватизації, а також управлінням Авдіївським коксохімічним і Єнакіївським металургійним заводами. Інші "клієнти" Leman Commodities - "Єнакіївський металургійний завод" (100% експорту через LС), ВАТ "Донецьккокс" (90% експорту ч / з LC), ВАТ "АВДЄЄВСЬКІЙ КХЗ, ВАТ" Дружківський машзавод ", ВАТ" Металургійний комбінат " Азовсталь ", ВАТ" Харцизька трубний завод "ВАТ 'Докучаєвській флюсо-доломітній комбінат', АТ 'Північний гірничо-збагачувальний комбінат', ВАТ 'Центральний гірничо-збагачувальний комбінат, ВАТ" ПІВНГЗК "УКРАЇНА і т.д.

У 2005 році Leman Commodities виступала в якості "одержувача" у більш ніж 10.000 експортних операцій та отримала з Україною металопродукції на загальну суму 8.026.040.061 грн. тобто майже на 1.6 мільярда доларів США.

Виникає цілком закономірне питання, а за яку ж тоді суму була продана вся ця продукція кінцевим покупцям в Європі і Азії???

Як це не дивно, але відповідь можна знайти на сайті самої Leman Commodities за адресою: www.lemancommodities.com, де зазначено, що продажі в 2005 році склали майже 3,5 мільярда доларів США. При цьому за інформацією самої Leman Commodities, працюють вони практично виключно з підприємствами Україна і спонсорують виключно ФК «Шахтар».




Нескладний підрахунок показує, що експортні ціни тільки для Leman Commodities (без урахування інших офшорних "прокладок") були занижені більш ніж на 100%, на суму близько 2 мільярдів доларів США. Це той прибуток, яку "донецькі регіонали" поклали собі в кишеню, а говорячи мовою Путіна "поцупили".



У 2003-2004 «Регіонали» посилено «експортують» і «зливають бабло» на офшорні рахунки. Потрібні гроші на вибори. Україна «демонструє» світу просто «скажені» темпи зростання експорту і ВВП в цілому - майже 15% на рік!

Зрозуміло, що ні реального зростання ВВП, ні зростання економіки рядові громадяни не відчули у своїх кишенях. Натомість зростання цін, жителі України, відчули реально і конкретно вже навесні 2004.

Весь цей «зростання» був тільки на папері - це «мильна експортний міхур». Підприємства «регіоналів» нарощуючи експорт з купленого за завищеними цінами у себе ж сировини, вимагали все більше дотацій з держбюджету, і Кабмін Януковича їх давав сповна!
Весь прибуток від експорту як зазвичай залишалася в Швейцарії, Панамі, Домініканській Республіці і частково йшла на вибори.

Цікаво, чи не так?

Ще цікавіше те, що сам г.Ахметов скромно, але вперто заперечує будь-яке своє ставлення до швейцарської Leman Commodities та іншим офшорів, через які відмивається суперприбуток отримана від продажу за кордон українського металу.

Ось витяг з інтерв'ю журналіста «Дзеркало Тижня» Сергія Корабльова з Р. Ахметовим.

- У такому разі виходить що, та обставина, що більшість контрактів на постачання металопродукції з комбінату «Азовсталь» проходять через фірму Leman Сommodities SA », яка входить до числа спонсорів футбольного клубу, є суто випадковим збігом?

- Я знайомий з керівниками даної фірми і поважаю їх за те, що вони роблять. Але це не означає, що я маю стосунок до їх бізнес-проектам. За великим рахунком, метал буде продаватися через ту фірму, яка запропонує найкращі умови. У такому випадку іншим компаніям треба замислитися над тим, як її перевершити, щоб можна було претендувати на цю ділянку ринку.
Звичайно, я не директор «Азовсталі», але думаю, що якщо абстрактна фірма сьогодні запропонує кращі умови, ніж «Leman commodities SA», то завтра контракти будуть у неї.

Ось виявляється ... як все просто! Виявляється, для «регіоналів» там просто «умови хороші» в офшорних і безподаткових зонах Швейцарії, Панами та Домініканської Республіки!


Продукція українських підприємств експортується на адресу офшорних фірм за заниженими цінами, а потім перепродується в країни Європи і Азії вже за ринковими світовими цінами, а вся валютна виручка залишається на рахунках панамських і швейцарських банків «регіоналів».


Вдумайтесь у ці цифри! Це мільйони і мільйони недоплачених податків, недоотриманих субсидій та пенсій, стипендій і зарплат! Це гроші вкрадені у всіх громадян України!

Це цих грошей не вистачає для вирішення екологічних і комунальних проблем Луганська, Донецька, Макіївки і Запоріжжя! Це ті гроші, які недоплачують металурга і шахтарям, лікарям і вчителям!

Ці «донецькі демократи» дурять нам голову й нацьковують Захід на Схід, розповіді казки про те, що Львів живе за рахунок Донецька? Ні! Це клан «регіоналів» живе за рахунок України. А Захід Україні так само важко надривається, як і Схід!

Це вони поділили народ у 2004 на 3 сорти і спекулюють кров'ю простих громадян сьогодні, тільки для того, що б грабувати нас і далі!

Вдумайтеся, за кого ви голосуєте? За злодіїв, які обкрадають ваші родини і рвуться будь-яку ціну до влади?

Влада їм потрібна не для "покращення житя вже сьогодні" простого народу, а для "стабільного" крадіжки. Їх кримінальних схем і грошам потрібна ця уявна «стабільність» і спокій!

Ось для цього Янукович і створював більшість у Верховній Раді. Для них головна мета прибрати всіх, хто може перешкодити грабувати Україну і її громадян і далі, наживаючи мільярди доларів!

Вони спекулюють російською мовою, тому що в "покращення життя Вже сьогодні" ви вже не вірите - їм більше нічого вам сказати!

Вони лякають вас уявної "українізацією", але забувають згадати про "бандізаціі" і корупції які для них мати рідна!

ПОДИВІТЬСЯ НА продажних депутатів У ВЕРХОВНІЙ РАДІ! Вони міряють свій мандат не кількістю виборців, а мільйонами доларів, за які продають вас, благополуччя ваших дітей та онуків!? Вони продають майбутнє України!

Вони лякають вас «української України»? Але чи це не дурість, страшніше якої є тільки реальність Україні бандитської і корупційною.

Ви живете в Луганську, Донецьку, Макіївці або Авдіївці - ви ж самі бачите продажність влади, злидні і безвихідь, яка навколо вас! Ви хочете, щоб так само жили і ваші діти? Навряд чи ...

Так навіщо ж слухаєте тих, хто багато років вас грабував і обманював, розповідаючи казки про те, що винні у ваших бідах «западенці» або «кияни»? Не «западенці» і «кияни» наживаються на продукції ваших заводів і фабрик недоплачуючи вам, обманюючи й перепродуючи за тіньовими схемами зроблене вашими руками за кордон. Це роблять ваші «місцеві януковичі та ахметови»! Невже ви цього не розумієте?

Жителі Сходу потрібні їм як раби, які орють на них за копійки, в той час як вони отримують мільярди!

Жителі Сходу потрібні їм як ширма для політичних спекуляцій!

Жителі Сходу потрібні їм як «бидло під'яремнії», яке можна залякати звільненням і за 150 грн. в день, а то і безкоштовно, відправити для імітації «синього майдану» до Києва!

Їм потрібна ця масовка, для того щоб переконати світ і Європу що вони «білі та пухнасті» і за ними стоїть народ.

Але в реальності за «донецькими регіоналами» стоять залякані, обдурені, нещасні і бідні прості люди, яким платять вкраденими у них же грошима! Чи це не цинізм «стабільності» Януковича!? Україна не потрібна «така» стабільність!

Ворог біля Україні один - це ті, хто спекулює на наших бідах, краде і обманює нас, прикриваючись політичними гаслами, а сам в цей час купається в розкоші, а їхні діти сидять у депутатських кріслах! За чий рахунок? Що вони зробили гідного для України? Що здатні зробити? НІЧОГО!

Задумайтеся що реально, за 8 років губернаторства в Донецькій області, зробив Янукович? Чим там краще, ніж у Запоріжжі, Кіровограді чи Львові? Там менше злочинність? Краще екологія? Більше безробітних? Ні. Янукович в цей час допомагав бандитам грабувати і забирати підприємства, прикривав їх і затикав вам роти! ІНШИХ його заслуг НІ! Відкрийте очі!

Задумайтеся що реально, будучи прем'єром Україні в 2003-04, зробив Янукович? Допоміг збільшити офшорні доходи «однопартійців» з 1-го до 4-х мільярдів доларів, паралельно обманюючи народ і нацьковуючи Схід на Захід, вигадуючи жахи одним про інших. Це Янукович і його «команда професіоналів» намагалася обдурити народ України і фальсифікувати вибори, повалила країну в кризу! ІНШИХ його заслуг НІ! Відкрийте очі!

Задумайтеся що реально, будучи прем'єром Україні, зробив Янукович у 2006-2007? Допоміг міцно влаштуватися у державної годівниці кучмівським «друзям» Азарову, Толстоухову і десяткам інших. Регіонали не змінилися з 2004 року - своєю нахабністю та цинізмом вони знову клали країну в хаос як у 2004!
Вони продовжують нацьковувати Захід і Схід один на одного, знову намагаючись обдурити народ України - підкупом, обманом і шантажем створити коаліцію підлеглого собі «більшості» у Верховній Раді і таким чином підпорядкувати собі всю країну!
Вони знахабніли до того, що відкрито, заявляли що «збирають» конституційна більшість для досягнення СВОЇХ «регіональних» цілей! І будьте впевнені ці цілі не поліпшення медичного обслуговування або збільшення витрат на освіту наших дітей! Інші заслуги НІ! Відкрийте очі!

«Регіонали» це ракова пухлина на тілі економіки Донбасу і всієї України! Їм потрібні раби, безмовні і «стабільні» для роботи на вкрадених у нас же заводах і фабриках! Їм потрібні гарантії недоторканності, яку може дати тільки влада.

ДОСИТЬ!

Я вірю, що і на Заході і на Сході України живуть чесні, працьовиті і мудрі люди. Не бійтеся. Голосуйте по совісті.

Не слухайте «синю» пропаганду розколює країну на Захід і Схід, на українців і росіян. Пропускайте повз себе брехню пріплаченних американських політтехнологів, ляльководів і майстрів створення «іміджу», які пишуть тексти і пудрять Януковичу ніс, вчать ходити, робити жести, посміхатися і красиво говорити! Не купуйтеся на це фуфло!

Ми ж не американці, які можуть вірити в цей штучний зовнішній маскарад їх передвиборних кампаній!

Ми знаємо, що реально стоїть за «регіоналами», хто вони насправді і за що вони борються! Борються «регіонали» за «бабло», за дуже велике бабло ... за наше з вами бабло і можливість загнати нас у стадо!

================================================== ================
ВСІ ПРАВА ДОЗВОЛЕНІ! Копіюйте, розсилайте і давайте почитати рідним, близьким, друзям і знайомим, публікуйте на форумах і сайтах - Україна повинна знати правду!

PS Про улюбленої приказці регіоналів - "Схід годує западенців". *


* Показники міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним та місцевими бюджетами на 2007 рік.




Офшори для влади

Нана Чорна


25 листопада 2010

У ситуації з Податковим кодексом є позитивний момент, на який явно не розраховувала влада при створенні свого фіскального шедевра. На поверхню вийшли призабуті "сірі" дірки української економіки. На акціях протесту, в яких останнім часом потопає України, все виразніше звучить вимога підприємців - ми готові виконувати податкове законодавство, але тоді хай і великий бізнес виходить з офшорів, податки повинні платити всі і відповідно доходів.

"Керманичі", які, як, втім, завжди буває, зав'язані на великому бізнесі, не припиняють повторювати, що, мовляв, переговори ведуться, зокрема з Кіпром, але вирішення питання вимагає часу. Що ж заважало раніше розібратися з цим наріжним каменем - тіньовими потоками, які, на жаль, пливуть зовсім не в напрямку бюджету.

Декларуючи, що Податковий кодекс - життєва необхідність, а підприємці повинні усвідомлювати важке становище в країні із поповненням державної скарбниці і робити. як велить сумління, влада цілковито "забула" посилити правила гри для великого бізнесу, очевидно роблячи ставку на його "менталітет" - завжди "ділитися з ближнім". По всій видимості, офшори, якщо навіть і структурно зміняться, жити будуть вічно ...

Податковий рай - бізнесові схеми

У дискусіях з приводу офшорів зараз частіше згадується Кіпр, який, до речі, виведений зі списку країн, що представляють собою податковий рай, але ж є ще Британські Віргінські острови, Сейшельські та Кайманові острови, а також багато інших привабливих територій для наших бізнес- монстрів.

*** Згідно з розпорядженням уряду України "Про перелік офшорних зон" (N 77-р від 24.02.2003 р.) внесено зміни до порядку роботи з такими зонами. Цим документом затверджено новий і визнаний недійсним старий список (введений Кабінетом міністрів 14 лютого 2002 розпорядженнями N 53-р і 156-р (29.03.2002 року) офшорних зон. У переліку знаходяться наступні офшорні зони (всього 37): Британські залежні території ( Острів Джерсі, Острів Гернсі, Острів Олдерні, Острів Мен,); Центральна Америка (Беліз, Панама); Близький Схід (Бахрейн); Карибський регіон (Аруба, Ангілья, Антигуа і Багамські Острови, Барбуда, Бермудські острови, Барбадос, Британські острови і Віргінські острови (США), Гренада, Монтсеррат, Кайманові острови, Антильські острови та Нідерландські, Пуерто-Ріко, Гренадіни-Сент-Вінсент, Сент-Кітс, Сент-Люсія, Невіс, Співдружність Домініки, Кайкос і Теркс); Європа (Монако, Андорра, Гібралтар); Тихоокеанський регіон (Науру, Вануату, Ніуе, Маршальські острови, Самоа, Острови Кука,); Африка (Сейшельські і Острови Ліберія); Південна Азія (Мальдівська Республіка).

Так от, у порівнянні зі скасованим переліком, у новий внесені Острови Пуерто-Ріко, Кайманові острови, Бермудські острови. А Кіпр з цього переліку виключено (розпорядженням Кабінету Міністрів N 44-р від 1 лютого 2006 року).

Взагалі, термін "офшор" походить від англійського "off shore" - "поза межами". На ділі це означає, що законодавство такої країни дозволяє повністю або частково звільнити від податків компанії, що належать іноземним особам. Податком обкладається тільки та діяльність фірми, яка ведеться на території такої держави. Все інше - поза оподаткування. Офшорні договори складаються згідно з міжнародним правом.

Як все відбувається на ділі - в податковому раю реєструється "дочка" української компанії, в країні-"зачаття" вона не працює, та й власниками її є іноземні особи. Замість традиційного оподаткування для таких фірм часто використовується тільки фіксований щорічний збір. Вся життєдіяльність офшорної компанії контролюється законом країни реєстрації. Створено спеціальні списки фірм на кожній офшорній території, за порушення "режиму" накладається штраф, можуть навіть вивести з переліку дозволених.

Денонсація: влада давно подбала

Як видно, офшорні умови дійсно гріх не назвати райськими. Що стосується Кіпру, то відносини України з цією "теплою" країною особливі. Угоду про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна було укладено між Кіпром і СРСР 29 жовтня 1982 року. Згідно з документом, від оподаткування звільняються будь-які доходи, які перераховуються з однієї країни в іншу, за винятком деяких випадків відносно фізичних осіб та доходів постійних представництв. Зрозуміло, що для великого бізнесу - це можливість практично легально, без будь-якого оподаткування, виводити за кордон величезні суми коштів та мінімізувати податкові зобов'язання (уявляєте реальні масштаби виведення коштів з України, якщо такі схеми стосуються не тільки Кіпру).

Переговори з Кіпром про "розкриття карт" велися з 1997 по 2006 рік, завершилися вони нічим - Кіпр відмовився підписати новий договір на умовах України. Київ почав процес денонсації "радянської" угоди, що примусило Кіпр погодитися в 2007 році підписати нову податкову конвенцію, але вже на початку 2008-го переговори з цього питання зірвалися. До речі, при прем'єрі Юрії Єханурові в 2006 році провести через Верховну Раду скасування угоди не вдалося.

Чергова спроба реанімувати денонсацію теж зазнала фіаско. Кабінет міністрів Юлії Тимошенко в середині 2008 року затвердив відповідний законопроект, і прийняти його парламент повинен був до 1 липня. Поспіх пояснював тоді Мінфін тим, що при денонсації договору країна зобов'язана письмово повідомити про це другій стороні, не пізніше шести місяців до закінчення календарного року, але навіть при прийнятті закону України угода автоматично діє ще рік. Тобто, при повній підтримці документа парламентаріями норми кіпріотського оподаткування працювали б до 2010 року. Наполегливість тодішнього уряду можна зрозуміти - криза в розпалі, бюджет тріщить по швах, а гроші спливають в кишені бізнесу. Але отримати бажаний результат не вийшло, депутати, особисті інтереси яких абсолютно очевидні, не підтримали ідею повернути в країну мільярди доларів, які нітрохи не поступаються за розміром допомоги міжнародних інститутів. Адже ідея непогана, принаймні, такі дії могли протистояти "підсадженню" Україна на фінансову голку МВФ.

Ще одна спроба Кабміну Тимошенко - в грудні 2008-го і теж невдала. "За" проголосували тільки 211 із 440 народних депутатів. Не голосували у повному складі фракції КПУ, Партії регіонів, а від фракції Блоку Литвина проголосував "за" лише один народний депутат.

Як пояснив тоді Адам Мартинюк (КПУ), комуністи не могли голосувати за денонсацію цієї угоди, оскільки вона підписувалася в СРСР, а президентом Кіпру є комуніст (!)

Думаю, після такої яскравої заяви позицію інших незгодних можна залишити без коментарів ...

Податкові нововведення і кулібінські рішення

Нова хвиля боротьби з офшором почалася восени цього року у світлі прийняття Податкового кодексу. У вересні ц.р. заступник спікера ВР Микола Томенко направив звернення до прем'єр-міністра Миколи Азарова, в якому йшлося про необхідність вирішення проблеми нелегальної витоку українських капіталів через Республіку Кіпр, тобто, внести на розгляд парламенту відповідний законопроект. "Уряд повинен, нарешті, підтвердити, що він готовий виконувати передвиборні обіцянки і продемонструвати, що або податкова політика влади буде базуватися на збільшенні податків для малого і середнього бізнесу, або, нарешті, почнуть платити податки представники великого бізнесу", - підкреслював Томенко.

У відповіді, що надійшла на ім'я Томенка за підписом Азарова, говорилося, що у зв'язку з поновленням переговорного процесу з кіпрською стороною, а також планами провести наступний раунд двосторонніх консультацій в листопаді в Києві, Кабінет міністрів вважає недоцільним внесення до ВР законопроекту про денонсацію згаданої угоди.

І дійсно, в Мінфіні підтвердили, що переговори ведуться, Кіпр надіслав делегацію до столиці, обговорення триває ...

Зрозуміло, що всі формальності пов'язані із паперовою тяганиною, а основні механізми, передбачені міжнародними канонами мають певні терміни обговорення, але в нашій історії все це здається досить фальшивим, якщо додати ще один важливий факт. У травні ц.р. Президент України Віктор Янукович підписав закон, що стосується оподаткування дивідендів (27 квітня Верховна Рада прийняла Закон "Про внесення змін до Закону" Про оподаткування прибутку підприємств "). Ним, зокрема, передбачається "запровадження окремого обліку доходів, отриманих від юридичних осіб, що знаходяться під їх контролем, а також невключення дивідендів, отриманих від нерезидентів-юридичних осіб, крім нерезидентів, що мають офшорний статус, до складу валового доходу, і звільнення від сплати авансового внеску у разі виплати дивідендів у межах сум дивідендів, отриманих від юридичних осіб, що знаходяться під контролем юридичної особи, яка здійснює виплату".

Звичайно, на слух - хитромудро. Але на ділі все виявилося як завжди просто. Наведемо коментар з цього приводу Уряду громадянського товариства, яке було створено за ініціативою Всеукраїнської громадської організації "Громадянський рух Олега Рябоконя". Висновок такий - зміни в законодавстві можуть призвести до створення "податкового раю" для олігархів.

Так, учасники руху підкреслюють, що "від оподаткування звільняються дивіденди, які отримують українські холдинги від "пов'язаних" до них іноземних компаній. З одного боку, законодавча ініціатива розглядається як стимул для виходу національних підприємств на зарубіжні ринки, оскільки усувається подвійне оподаткування доходів, отриманих від діяльності іноземних підрозділів українських компаній. Тепер іноземні "дочки" українських холдингів зможуть конкурувати на рівних на іноземних ринках з точки зору оподаткування, адже їхній прибуток буде обкладатися податком тільки один раз ".

"З іншого боку, положення закону виписані таким чином, що тепер ті, хто виводить гроші з України через свої офшорні компанії-посередники, отримують прекрасну можливість не платити податок на прибуток в Україні і мати статус найбагатших людей країни на законних підставах ", - зазначає Уряд громадянського суспільства.

Іншими словами, створюється компанія-посередник, наприклад, на Кіпрі, яка не вважається офшором, а та, у свою чергу, створює компанію в будь-якій офшорній зоні з мінімальним оподаткуванням. "Тоді включається досить проста схема уникнення оподаткування, де, скажімо, український металургійний холдинг виробляє певну продукцію і продає її за кордоном через компанію-посередника, розташовану в одній з офшорних зон. Потім ця офшорна компанія-посередник продає продукцію за цінами значно вищими і отриманий прибуток направляє у вигляді дивідендів компанії-засновнику на Кіпрі, а та їх відправляє своєї материнської компанії - українському металургійному холдингу. При такій схемі податки на прибуток не будуть платитися ні в офшорі, ні на Кіпрі, і, звичайно ж, не в Україні ".

Щоб виправити законодавчий "ляпсус" пропонується ввести оподаткування "офшорних" дивідендів, а також скасувати обов'язкове ліцензування інвестицій за кордон.

А у відповідь - тиша ... І це зрозуміло, з урахуванням того, що інтерес бізнесу безпосередньо пов'язаний з "віросповіданням" наших політиків, або вірніше - законотворчості без бізнесової "допомоги" не буває.

Як завершаться переговори з Кіпром, покаже час, але сумніви беруть, що все вирішиться на нашу з вами користь. Особливо із урахуванням того, що, як виявилося, в українських законах враховано "любе". А додати хочеться одне - своїми фіскальними правилами влада заганяє малий і середній бізнес у тінь, "дрібним сошкам" теж хочеться жити. Ось це бажання і змушує їх ставати кулібіних. Приміром, один знайомий, який на договірній основі є консультантом великої компанії, тепер із введенням ПК зобов'язаний буде половину свого гонорару віддати державі у вигляді податку. При цьому іноземна фірма, яка платить йому за роботу, свій внесок до бюджету здійснює. Ламав він голову, як бути і придумав - потрібно відкривати офшор. Його обслуговування коштує набагато дешевше, ніж "внесок" у майбутні безперспективи держави. "Благо" пропозицій маса, навіть в Інтернеті.

Ось до чого ми прийшли ...

Нана Чорна
http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2010/11/25/218162


Опісля місцевих "виборів"

Будинок з химерами


Автор: Інна ВЕДЕРНИКОВА
ДТ,№ 42 (822) 13 — 19 листопада 2010

Місцеву виборчу кампанію можна вважати закінченою. Партія влади рапортує про успіхи. Опозиція завершує справи в судах. Більш як половина країни виборів не помітила, проголосувавши ногами. Менша частина — 48,22% — проголосувала руками й занурилася у звичні будні.

Ці вибори стали ще однією химерою на будинку нашого спільного майбутнього. Не думаю, що Городецький був би в захопленні — і як архітектор, і як громадянин. Те, як готувалися ці вибори, як відбувалися, які результати показали, навряд чи здатне прикрасити будинок української демократії й сарайчик вітчизняного самоврядування.

Проте далеко не вся «ліпнина» виставляється напоказ. Журналістам «Дзеркала тижня» довелося перелопатити досить великий зріз інформації з регіонів, узяти приступом 26 територіальних виборчих комісій, перерахувати сотні цифр, переговорити з десятками свідків і учасників цієї — за заявами демократичного світу — тестової для України кампанії. У результаті стало абсолютно чітко зрозуміло ось що.

По-перше, тепер в Україні, завдяки закону про місцеві вибори, що його лобіювала партія президента, немає центру, куди б оперативно і доступно для громадян стікалася вся інформація про перебіг та результати голосування в регіонах. Відтак, незважаючи на існування ЦВК, немає і єдиного арбітра, здатного адекватно й системно аналізувати кампанію, а головне — інформувати про це суспільство. В жодній з областей ви не знайдете сайта, зайшовши на який ви б могли скласти уявлення про результати голосування в усіх громадах регіону. Що, безумовно, породжує хаос, сотні заяв політиків, які неможливо оперативно ні підтвердити, ні спростувати, а також виняткові можливості для зловживань тих, у кого в руках перебувають основні адміністративні важелі. Тобто — влади.

По-друге, завдяки закону про місцеві вибори, який лобіювала партія президента (і ми готові повторити це десятки разів, щоб Віктор Федорович, роблячи гарні заяви для Заходу про вину в усьому «недосконалого законодавства», пам’ятав: країні його спустила не небесна канцелярія факсом, а Банкова, на його особисту команду), було завдано надзвичайно потужного удару по опозиції. Що підтверджують тисячі позовів, поданих у суди за час кампанії, а також екзит-поли. «Батьківщина», наприклад, у кожному регіоні отримала стабільно менше, ніж їй дали соціологи. Тоді як партія влади промарширувала з більшістю даних, практично, в ногу.

По-третє, попри видимий успіх партії президента, яка взяла 32% голосів на виборах в обласні ради у багатомандатних округах, цифри зафіксували глибокі електоральні порожнини ПР і її лідера. Так, з урахуванням явки (48, 22%) на цих виборах політична вага глави держави, порівняно з першим туром президентських виборів, зменшилася більш ніж на три мільйони голосів. Понад те, втратив у вазі Віктор Федорович у своїх, материнських, регіонах. Що є серйозною проблемою для партії влади, яку навряд чи можна вирішити, пройшовшись із косою по губернаторському корпусу.

Але про все по черзі.


Хаос у законі


Сьогодні вже абсолютно зрозуміло, чому будь-який середньостатистичний журналіст, політик (про громадянина ніхто вже й не каже) не може звернутися в ЦВК і отримати вичерпну інформацію про те, що відбувається. Так зручно владі. Яка явка по країні? Порахуйте, будь ласка, самостійно. Скільки проголосувало «проти всіх» у Кіровоградській області? Шукайте на сайті обласної ради. А він уже виставив цю інформацію? Ні. Протокол ТВК із Сум? Спасибі велике. Але чому тут не збігається кількість тих, хто взяв участь у голосуванні, написана цифрою і словами? А ви не скажете, чому дані «мокрого протоколу» «Батьківщини» у Дніпропетровську не збігаються з даними такого ж «мокрого» «Фронту змін»? І чому взагалі в усіх різні дані?.. А чому у вашій області досі не оголошено результати виборів, адже вже 11 листопада?.. А суди? Чому позови з абсолютно однаковими претензіями і фактами порушень суд в одній області — від ПР — задовольняє, а в іншій — від «Батьківщини» — навіть не бере до розгляду?… Що, взагалі, коїться, до біса!..

Якщо чесно, ми хапалися за голови, намагаючись систематизувати цей суперечливий вал інформації, яку скинули на країну організатори цих виборів. І, знаєте, доки складали свої таблиці, не переставало мучило одне й те ж запитання: що в цей час робить ЦВК, і за що взагалі її працівники отримують зарплату? Може, комісію взагалі скликати тільки на період президентських і парламентських кампаній? Якщо вже нинішня влада таким каламутним законам віддає перевагу.

Справді, історія із законом про місцеві вибори (про його «достоїнства» «ДТ» неодноразово писало, починаючи з провладного складу територіальних комісій і закінчуючи можливістю ухвалювати рішення «трійками») винятково яскраво демонструє принципи політики президента і його команди. Спочатку ухвалили закон під себе, виграли вибори, а потім заявили, що цей закон недосконалий. І це перша точка, з якої Україна стартує у своє поствиборне майбутнє. Називається вона — лицемірство.

Удари по опозиції


Їх було кілька. І слід визнати, що в основному влада била по «Батьківщині» Юлії Тимошенко. Наразі не варто говорити про якість цієї політичної команди, — вона розвалюється на очах. А ось сказати про те, що ніхто не має права їй у цьому допомагати, — варто. Тим більше так активно й відкрито, як це робить влада. Спочатку закон, що виключив блоки. Потім кількість членів у ТВК — тепер уже по троє чоловік від блоку, а не від партії. Єзуїтство. Потім — клони в Київській і Львівській областях, які благословив Мін’юст, що взяв на себе законом не передбачені повноваження вирішувати, хто більше матері-партії цінний. У цьому плані Сергієві Тігіпку в Дніпропетровську пощастило більше: коли його партійна організація розкололася, міністр поцікавився у віце-прем’єра: яка його серцю миліша. Тимошенко таких запитань не ставив ніхто. Відтак партія «Батьківщина» не змогла встановити кількість своїх прихильників у регіонах, населених чотирма мільйонами виборців, — Львівській і Київській областях. Звісно, як казав Жеглов, «треба було вчасно зі своїми жінками розбиратися». Але зробити це мав сам Груздєв, а не глава НКВС!

Тепер — суди. Микола Азаров, підбиваючи напередодні голосування підсумки виборчої кампанії, повідомив «ДТ», що за 50 днів судових позовів було небагато — 829 звернень у суди першої інстанції, 750 апеляцій. Що, на його думку, свідчило про демократичність передвиборної кампанії. Ми повірили Миколі Яновичу і не стали перевіряти ще раз цифри, озвучені прем’єр-міністром. Проте ми звернулися до низки партій, чиєю думкою про кампанію цікавилися напередодні виборів, із проханням надати статистику щодо нових судових позовів, породжених 31 жовтня, а також процесом підрахунку голосів і перегляду результатів.

Юридичні відділи політичних партій надали нам цю інформацію (табл.1). Правда, не всі. Як з’ясувалося, єдиного центру немає в «Єдиного центру». Партія Віктора Балоги, яка, в буквальному значенні слова, «зробила» Закарпаття, не зуміла (чи не захотіла?) систематизувати дані про свою реакцію на порушення. А може, з нею якась надзвичайна ситуація сталася?.. Як, утім, розпорошеною по регіонах виявилася і статистика КПУ. Що також якось дивно виглядає на тлі децибельних і небезпідставних заяв соратників Петра Симоненка в Криму та Луганську. Чи партнерові партії влади по парламентській більшості достатньо вже того, що, за результатами судового розгляду, в Луганську переміг комуніст Кілінкаров, але до присяги був приведений мер — регіонал Кравченко? А може, «голови» губернатора Луганської області виявилося досить? То Віктор Янукович його не за порушення зняв, а за провальний результат, виражений у голосах, а не відсотках Партії регіонів. Не змогли надати зведених даних Народна партія і партія «За Україну!»

Повертаючись до сили ударів, спрямованих на опозиційні сили, зауважимо, що в наданій статистиці «Батьківщина» далеко відірвалася від своїх колег по опозиції: 2139 позовів за дванадцять днів, з яких тільки 1836 прийнято до розгляду, і тільки 14 (!) з них — задоволено. Ці дані дуже промовисті. Навіть якщо врахувати, що від початку партія Юлії Тимошенко розуміла, що результати виборів оцінюватимуть судді в норкових шубах, чому й узяла курс на оскарження результатів виборів, прагнучи озброїтися максимальною кількістю зафіксованих фактів порушень.

За «Батьківщиною» — педантичні підрахунки «Фронту змін» (85 позовів), що активізувався, ослабленої «Сильної України» (21), «Нашої України» (48), «Громадянської позиції» (12). Загалом близько двох із половиною тисяч звернень до суду. І от цікаво — про що скажуть ці цифри Миколі Яновичу? Партія якого, до речі, теж була досить активна у відстоюванні власних інтересів. Аж 54 позови. При цьому тільки сім не задоволено. Ось така красива історія поєдинку влади і опозиції, яка висвітила до того ж практичний результат судової реформи.

Але є ще одна, не менш показова деталь. Екзит-поли (діаграми 1 і 2 ). Вся річ у тому, що в Україні — країні, де влада постійно тримає адміністративну руку на пульсі громадської думки, часом сильно заважаючи соціологам, опозиція (байдуже, як вона називається) завжди отримує більше голосів, ніж їй дає екзит-пол. Ну, не йдуть симпатики Тимошенко чи Тягнибока на Донбасі на щиросердне зізнання незнайомому дядькові з коробкою. Ця тенденція народилася при Кучмі, на подив вижила при Ющенкові, і у вигляді авторитарності влади мала тільки посилитися при Януковичі. Насправді — нічого подібного. «Батьківщина» (а ми досліджували лінію її долі в тих областях, де було проведено екзит-поли) провалилася. Скрізь, крім двох областей — Івано-Франківської і Хмельницької, де відсотки екзит-полу і офіційні результати практично збіглися. Особливо яскраві картинки були намальовані на Волині, де результат відірвався від прогнозу на дев’ять відсотків. А також у Рівненській області — на сім відсотків.

Усе б нічого, якби компанії, які проводили екзит-поли, дружно помилилися й щодо «Батьківщини», і щодо влади. Але ж ні! У більшості областей результати ПР або збігаються з результатами екзит-полів, або мають невеликий розрив, іноді в бік збільшення. Соціологи помилилися? Чи тервиборчкоми не виконали поставленого завдання? Втім, не можна не помітити ще однієї тенденції — розраховуючи на показники екзит-полів, і партія влади, і найбільша опозиційна політсила помилилися у своїх сподіваннях щодо підтримки своїх регіонів. «Батьківщина» отримала набагато менше в Рівненській і Волинській областях, а Партія регіонів — у Запорізькій, Одеській та Кіровоградській.

Тому саме час назвати другу точку нашої історії, об яку постійно спотикається президент і його команда, — опозицію. Ось так, із нетерпимістю влади до будь-якої конкуренції, підкріпленою законом про вибори (!), підтримуваною замкненою на місцях вертикаллю президента (мерам-опозиціонерам він нещодавно обіцяв узагалі «голови повідкручувати»), і стартує наша країна у своє світле майбутнє.

Дієта Януковича


І все-таки. Політична вага — величина відносна. От якщо взяти, наприклад, і зважити результати партії президента на останніх виборах — 32,23 відсотка в облрадах, армію мажоритарників і переважну більшість мерського корпусу, до якого для стійкості прив’язали біло-блакитний прапор, — Віктор Федорович має таки дуже солідний вигляд. Навіть якщо просто порівняти результат Партії регіонів, отриманий у багатомандатному окрузі, тобто за партійними списками, із результатом самого Віктора Януковича в першому турі, то великої втрати немає — всього п’ять відсотків. Але! Якщо вести мову не про відсотки, а про людей, які вважали за потрібне підставити своє плече партії людини, за яку вони проголосували ще дев’ять місяців тому, то стане ясно, що у своєму плечі Віктору Януковичу і його політичній силі відмовили 3 мільйони 173 тисячі виборців (табл. 2). І це при тому, що, як ми вже встигли з’ясувати, хазяїн Банкової практично не відмовляв собі в хорошому харчуванні. Маючи можливість тотального контролю за подіями на політичній кухні — в адміністраціях, тервиборчкомах і судах, втратити майже 38% електорату?! Просто диво-дієта якась... Однак зауважте — «перченого» — непопулярних, але давно назрілих реформ президент іще навіть не розпочав!

Особливо прискіпливий читач може відразу кинути в наш бік камінь: «Чи коректне, мовляв, порівняння? То були вибори президента, а це — партії?». Розуміємо. Проте докору не приймаємо. З двох причин.

По-перше, якщо порівняти результати ПР на парламентських виборах 2007 року і результат її лідера на президентських виборах, то показники майже ідентичні: 34,37 і 35,2 відсотка відповідно.

По-друге, не слід забувати, що нашого виборця партії настільки не балували ідеологіями, реальними програмами та знайомством зі списковим складом, що він традиційно голосує за політичних вождів, які ведуть за собою часто безіменні загони. Така реальність. Відсотковий результат Партії регіонів, з урахуванням явки виборців, дозволив політичній силі президента забетонувати свою присутність у материнських регіонах і збільшити її в Центрі та на Заході країни. Кора — хоч танцюй на ній. Але обережно. Тому що під нею — електоральні пустоти, які утворилися за вісім місяців правління президента. Це не може не впадати в око, коли отримуєш можливість порівняти не відсоткові, а кількісні показники кандидата в президенти Віктора Януковича в першому турі з кількістю людей, які проголосували за список Партії регіонів до обласних рад. Саме результат, отриманий списком Партії регіонів до облрад, за який голосували в усіх населених пунктах, де проводилися вибори, дає адекватне уявлення про підтримку партії влади і опосередковано — її лідера.

Тепер — до справи. А річ, власне, лише в тому, щоб дати президенту можливість оцінити тих, хто відзначився в губернаторському строю: кого стратити, а кого — помилувати. Отже, уважно вивчаємо в таблиці колонку під назвою: «Скільки партія придбала-втратила порівняно...» І починаємо роздавати ордени: Волинь — приріст результату ПР порівняно з першим туром президентських виборів 58 (!)%, Київська область — +34%, Івано-Франківська — +29%, Черкаська — +25%, Хмельницька — 11... На виліт: Севастополь — втрачено 64 відсотки електорату, Запорізька область — -50%, Донецька — -45%, Житомирська — -43%, Луганська — -52%... втім, там уже стратили. Ось такі пироги...

Дивна історія. Начебто всі живемо в одній країні, отримуємо одні й ті самі платіжки за газ і комунальні послуги, дивимося один і той самий телевізор, очікуємо одного й того ж Податкового кодексу, купуємо продукти за однаковими цінами. Однаковою мірою не спостерігаємо обіцяного поліпшення життя вже сьогодні, не відчуваємо реформ і не радіємо масовому створенню робочих місць. Але при цьому у своїх регіонах президентська партія втрачає до половини реальної електоральної підтримки, а в Центрі і на Заході її істотно збільшує. Як узагалі розумно пояснити, чому в Житомирі рейтинг ПР упав на 43,97%, а в сусідній Вінниці виріс — на 16,47%? Чому в Полтаві впав на 25,7%, а в Черкасах на стільки ж виріс? Що це? «Громадянська» мімікрія? Ефективність губернаторів-стахановців і адмінресурсів, яка є точкою відліку майбутньої політики президента в регіонах? Нехай кожен відповість на це запитання собі сам. У тому числі й Віктор Федорович. Що йому робити: кадрові висновки чи «щось у консерваторії підправити».

Бійся байдужих


Четверту точку, на якій ми, власне, й закінчуємо, варто було б перейменувати на п’яту. Оскільки саме на ній просиділо півкраїни, яка проігнорувала місцеві вибори. Немов прилиплива мелодія в голові крутиться фраза Річарда Еберхарта: «Не бійся ворогів — у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство».

Утім, байдужість до подій у країні — не єдина причина, за якої обирати місцеві органи влади прийшло менше половини країни. Насправді їх багато. Хтось уже давно перестав покладатися на владу і спирається лише на свої можливості вижити, заробити або, ніде правди діти, вкрасти. Хтось проігнорував вибори тому, що, на його думку, місцева влада нічого не вирішує. Хтось не вірить у зміни, які можуть принести вибори, і, побачивши різних керівників, вирішив нічого у своєму житті не змінювати. Вже знаєш, кому нести і з ким вирішувати питання. А хтось просто не побачив або не розгледів серед запропонованих прапорів той, під яким готовий іти в бій за інше, краще життя. І це — сигнал не тільки для партії влади, не тільки для її сателітів, а й для опозиційних партій.

Найцікавіше, що загін не помітив втрати бійця. Механізм простий — волевиявлення меншої половини взяли за шукане ціле, з чого й вивели формулу успіху тих, хто не надихнув більшу половину країни. І тепер уже вся Україна житиме за правилами, встановленими тими, кого обрала її найактивніша, стійка й дисциплінована частина. У принципі — за що боролися... От тільки крапку на кому перетворити буде набагато складніше.
© 2000-2010 "Дзеркало тижня"
http://www.dt.ua/1000/1550/70814/



Микола Сірий, для УП _ Вівторок, 12 жовтня 2010, 10:56

Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України було відмінено частину діючої Конституції та відновлено дію відмінених у 2004-2006 роках конституційних норм. Це унікальний у історії цивілізованого людства випадок відміни конституційного акту рішенням суду.

У багатовіковій історії держави і права конституційні акти відміняли лише загарбники шляхом збройного нападу на країну. Зміна способу відміни конституційних норм шляхом "застосування конституційного суду" не змінює політико-правової суті того, що відбулось.

Для того, щоб усвідомити в повній мірі те, що відбулося, варто усвідомити нижчевикладене.

Положення загального характеру. Система нормативно-правових актів будь-якої країни європейського континенту, включаючи і Україну, складається із трьох основних груп: конституційні закони, звичайні (прості) закони і підзаконні акти.

В більшості країн Європи конституції складаються з одного документа, що власне і має назву "конституція". Але в деяких країнах конституції складаються з декількох документів, зокрема, у Данії - це два конституційні закони, у Швеції і Фінляндії - по 4. У Франції конституція складається із тексту основного закону, затвердженого на референдумі 1958 року, Декларації 1789 року і Преамбули до Конституції 1946 року.

Загальновідомо, що конституційними законами визнаються закони, які містять конституційно-правові норми, приймаються за особливою (відмінною від простих законів) процедурою та мають вищу (по відношенню до простих законів) юридичну силу.

16 липня 1990 року було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України. 24 серпня 1991 року - Акт проголошення незалежності, підтверджений Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.

8 червня 1995 року було укладено Конституційний договір, яким введено в дію закон "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила Основний Закон. 8 грудня 2004 - закон про внесення змін до Конституції (№ 2222).

Всі ці перераховані нормативно-правові акти за своїм юридичним статусом (враховуючи вищезазначені ознаки) є не звичайними (простими), а саме конституційними законами.

Повноваження Конституційного Суду визначені у Конституції та деталізовані у законі про Конституційний Суд. Згідно статті 150 Основного Закону, КСУ має два ключових завдання:

1) вирішення питань про відповідність Конституції (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, правових актів президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради АР Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Враховуючи вимогу частини другої статті19 Конституції, яка, відповідно, не допускає розширеного тлумачення повноважень органу державної влади, зміст вказаних положень означає, що КСУ має різні повноваження відносно конституційних законів і законів простих.

Відносно простих законів КСУ має повноваження їх офіційно тлумачити та за наявністю конституційних підстав визнавати повністю чи в окремій частині неконституційними.

Зокрема, КСУ має повноваження визнати неконституційними повністю чи в окремій частині закони та інші правові акти (тобто акти, що мають юридичну силу простого закону чи меншу юридичну силу ніж простий закон).

Визнання неконституційним простого закону відбувається, якщо він не відповідає Конституції або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура його розгляду, ухвалення або набрання чинності (частина 1 статті 152 Конституції).

Слід наголосити, що Конституційний Суд має повноваження відміняти правові акти лише у одній формі - у формі визнання правового акту неконституційним. Оцінка процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності правовим актом є складовою частиною його перевірки на конституційність.

Конституція не передбачає повноважень для КСУ розглядати питання додержання процедури внесення змін до правового акту поза формою перевірки цього правового акту на конституційність.

Відносно ж конституційних законів, тобто законів, що складаються із конституційних норм, КСУ уповноважений лише давати їх офіційне тлумачення, але не уповноважений за жодних підстав визнавати їх не чинними.

Конституція не уповноважує КСУ визнавати нечинність конституційної норми, в якій би юридичній формі вона не була закріплена.

І це абсолютно правильно. В жодній країні світу конституційний суд не має і не може мати повноважень відміняти чинні конституційні норми за жодних правових, конституційно-правових, політичних чи будь-яких інших підстав.

Визнання за Конституційним Судом такого повноваження означало б офіційне визнання обмеження суверенітету народу як єдиного джерела влади, що в українській правовій системі є прямим порушенням статті 5 Конституції, а також обмеженням повноважень Верховної Ради як єдиного законодавчого органу, тобто це означало б порушення статті 75 Конституції.

КСУ є органом конституційної юрисдикції, тобто органом конституційного контролю. Даний конституційний контроль за нормативно-правовими актами за Основним Законом здійснюється у двох принципово різних формах, які можна умовно назвати формою зовнішнього конституційного контролю, та формою внутрішнього конституційного контролю.

Відносно простих законів Конституція передбачає зовнішню форму конституційного контролю, яка і описана вище та закріплена у статтях 150, 152 Конституції. Згідно цієї форми, КСУ не бере участі у процесі законотворення. В жодний спосіб він не має права втручатись в цей процес.

Його повноваження (у формі конституційно-правової оцінки) поширюються лише на вже чинний простий закон, а не на його законопроект.

Відносно конституційних законів Конституція передбачає лише внутрішню форму конституційного контролю. Згідно статті159 Конституції, КСУ є учасником (суб'єктом) законотворчого процесу. Його висновок щодо відповідності конституційного законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції є обов'язковою складовою даної законодавчої процедури.

Без цього висновку КСУ голова ВР не має права виносити конституційний законопроект на розгляд парламенту.

Зовнішня форма конституційного контролю за конституційними законами не передбачена і не може бути передбачена. Конституційний суд не уповноважений та не може тлумачити процедуру прийняття конкретного конституційного законопроекту, в тому числі і тому, що він сам є суб‘єктом законодавчого процесу прийняття цього конституційного законопроекту.

Слід вкотре нагадати, що не можна бути суддею у своїй власній справі, тобто у справі, в якій ти як суб'єкт був учасником подій, був суб‘єктом законодавчої процедури.

Відносно додержання чи не додержання процедури внесення змін до Конституції, КСУ має повноваження давати правову оцінку даному факту виключно у формі офіційного тлумачення конституційних норм (стаття 150 Конституції), які визначають процедуру внесення змін до Основного Закону. Інша форма не передбачена і не може бути передбаченою.

При прийнятті до провадження, розгляді та винесенні рішення від 30 вересня 2010 року у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції, Конституційний Суд припустився грубої помилки у визначенні правового статусу закону № 2222.

Ця помилка стосується як визначеності у питанні чи був цей закон на момент розгляду справи КСУ чинним, так і у питанні щодо правового статусу (юридичної сили) даного закону.

Закон № 2222 КСУ помилково "визначив для себе" як закон простий і застосував до нього процедуру перевірки на конституційність, що передбачена Конституцією для простих законів.

Правовий аналіз закону № 2222 свідчить про наступне. Всі норми цього акту є конституційно-правовими. Даний акт має конституційно-правовий предмет і метод регулювання. Він приймався за особливою конституційною процедурою, що принципово відрізняється від процедури прийняття простого закону.

Враховуючи три перелічені позиції, даний правовий акт в ієрархії нормативно-правових актів України є правовим актом вищої юридичної сили по відношенню до простих законів.

Отже закон № 2222 є конституційним законом, а відтак, за жодних обставин не підпадає під юрисдикцію КСУ. І саме це є ключовим.

Всі інші питання є похідними - чи чинний закон №2222, чи не чинний; чи він став частиною Конституції, чи не став.

В рішенні КСУ, окрім того, допущено принципову юридичну помилку. Юридично перевірити на відповідність можна лише нормативно-правові акти різної юридичної сили, при цьому завжди акт меншої юридичної сили перевіряється на відповідність акту вищої юридичної сили.

Зокрема, інструкція перевіряється на відповідність простому закону, простий закон - на відповідність конституційному закону. Неможливо перевірити на відповідність одну інструкцію іншій, один простий закон іншому, один конституційний закон іншому конституційному закону.

Норми закону № 2222 мають ту ж саму юридичну силу, що і норми Конституції України 1996 року, які залишились чинними після 2006 року, відповідно, неможливо їх (один відносно іншого) перевірити на відповідність.

Якщо вважати рішення КСУ з даного питання правовим і законним, то це означає, що КСУ у його нинішньому складі зробив відкриття планетарного значення, віднайшовши юридичну формулу перевірки на відповідність між собою двох юридичних актів однакової юридичної сили. А це рівень Нобелівської премії.

Кожне рішення КСУ є актом застосування Конституції як цілісного (на момент застосування) нормативно-правового акту. Виносячи висновки, ухвали, рішення, КСУ у період 2005-2010 років сотні разів ствердив легітимність чинної Конституції (в редакції 2004 року), всіх її конституційно-правових норм. Одним своїм рішенням від 30 вересня 2010 року КСУ юридично відмінив всі свої рішення починаючи з 2005 року.

Відтак, загальний висновок є цілком категоричним: Конституційний Суд України не мав права здійснювати перевірку на конституційність конституційно-правових положень, прийнятих Верховною Радою України у формі закону №2222 ані з 8 грудня 2004 року по 1 січня 2006, ані з 1 січня 2006 року до моменту набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році, ані з останнього моменту до сьогоднішнього дня, а також на майбутнє.

В цей момент для українського суспільства вкрай важливе значення має відповідь на застереження щодо того, що визнання заборони для КСУ переглядати конституційні закони - це ж погано, бо можуть діяти недосконалі конституційні закони.

Саме так, можуть бути чинними і діяти недосконалі конституційні закони. Це об'єктивна реальність для кожного суспільства. Конституційний закон завжди є актом суспільного консенсусу (суспільного договору), він є завжди таким (з усіма перевагами та недоліками), яким його схвалило суспільство.

Конституційний Суд України за жодних фактичних, правових, конституційно-правових, політичних чи будь-яких інших підстав не має права та не може мати права відміняти:

1.Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.

2.Акт проголошення незалежності України, який було прийнято 24 серпня 1991 року та підтверджено на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991.

3. Конституційний договір від 8 червня 1995 року, яким було введено в дію закон про державну владу і місцеве самоврядування.

4.Конституцію України від 28 червня 1996 року.

5.Закон "Про внесення змін до Конституції України" № 2222 від 8 грудня 2004 року.

Відміна конституційного закону рішенням суду - це "загорнуте у юридично привабливу упаковку" варварство, яке на десятиліття дестабілізує конституційний лад в країні. Сьогодні весь цивілізований світ в очікуванні - чи зрозуміє це український народ і українська еліта.

Потрібно усвідомлювати, що визнання правомірним (легітимація) рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2010 року є не тільки вкрай шкідливим для самої України, тому що штовхає її у повний правовий хаос, є не тільки формою виставлення України на посміховисько в усьому світі.

Це також вкрай небезпечний конституційно-правовий прецедент для європейського та світового правопорядку. Ніхто не гарантує, що у іншій країні перехідного стану розвитку, країні молодої демократії не з‘являться свої "умільці", які також спокусяться на свій "теоретичний" розсуд "утверджувати" конституційне право, теорію і історію держави і права як заманеться.

 
Микола Сірий, Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, спеціально для УП

© 2000-2010 "Українська правда"
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : «Правове дикунство» УП



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-10-12 17:20:47
Переглядів сторінки твору 17717
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АНТИПЕРСОНИ
Соціум
Соціально-громадська тематика
Культурологічна тематика
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-12-23 11:49:27 ]
!
Янукович вирішив терміново замінити Стельмаха після жорсткої розмови?
Четвер, 23 грудня 2010, 10:15


Питання про зміну голови Національного банку вирішувався в адміністрації президента в понеділок.

Про це пише з посиланням на свої джерела газета "Комерсант-Україна".

За даними джерел видання, минулого тижня президент запевнив нинішнього голову НБУ Володимира Стельмаха, що той залишиться на посаді ще на 2 роки, незважаючи на похилий вік (18 січня йому виповниться 72 роки).

"Представники МВФ пояснили президенту, що під Арбузова, якого вони не розуміють, грошей не дадуть, і президент сказав Стельмаху, що не звільнить його", - сказав глава правління одного з великих банків.

Однак джерело, знайоме з представниками МВФ, заявило, що не знає нікого, хто міг би сказати таке президентові. "МВФ важливо, щоб виконувалися параметри меморандуму, які вони означили, а хто це буде робити - неважливо", - сказав він.

Джерело в НБУ підтвердило факт зустрічі в адміністрації президента. "Але в понеділок усе помінялося, була дуже жорстка розмова з головою (НБУ)", - розповів співрозмовник.

"Ціна питання - 15-16 млрд грн у бюджет, які президент просив знайти. Стельмах сказав, що таких грошей знайти не зможе й останній мільярд із прибутку НБУ вже перерахований. Тоді президент і прийняв нове рішення", - додало джерело в НБУ.

За його словами, із присутніх "на папері" 23 млрд грн на рахунках казначейства на 22 грудня було всього 1,5 млрд.

На запитання, чи здатен новий голова НБУ покрити різницю, джерело відповіло, що навряд чи.

За словами джерела газети, першим заступником голови Нацбанку може знову стати Анатолій Шаповалов.

http://www.pravda.com.ua/news/2010/12/23/5705884/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-12-23 11:53:35 ]
Стандартно-"донецьке" обличчя нового голови нацбанку - 34-річного (!!!) Сергія АРБУЗОВА, який і походить з міста Донецьк і є колишнім головою “Українського Бізнес Банку”, 63-го за розміром позичальника країни.

Сергій АРБУЗОВ

Сергій АРБУЗОВ
Верховна Рада України дала згоду на призначення Президентом Віктором ЯНУКОВИЧЕМ Сергія АРБУЗОВА на посаду голови Національного банку України.

Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення відповідного рішення проголосували 282 народних депутати з 293 зареєстрованих в сесійній залі.

До цього ВР звільнила з посади голови НБУ Володимира СТЕЛЬМАХА.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-12-22 13:33:17 ]
Венеціанська комісія: Парламентські вибори мають відбутися в 2011 році. (Документ)

Венеціанська комісія: Парламентські вибори мають відбутися в 2011 році. (Документ)

«Главком»
Вчера, в 14:41

Нарешті Венеціанська комісія, впливова та авторитетна європейська організація, оцінила відміну політичної реформи в Україні. І висновок цей, на глибокий сором чинної в Україні влади, вкрай критичний.

Головне послання, яке міститься у висновку Венеціанської комісії – Україна має продовжувати конституційну реформу в державі на основі всезагального консенсусу влади і опозиції. Проте ціла низка зауважень свідчить про достатньо критичне ставлення в Європі до дій української влади в конституційному полі.

З іншого боку, попередні критичні резолюції ПАРЄ, Європарламенту та Венеціанської комісії мало як вплинули на Віктора Януковича та його команду. Критика судової реформи, переслідування журналістів, утиски свободи слова та порушення під час місцевих виборів до сих пір залишилися без уваги можновладців. Хіба що Валерія Хорошковського таки вивели зі складу Вищої ради юстиції…

Найперше, що кидається у вічі – Венеціанська комісія чітко заявила, що ухвалюючи рішення відмінити конституційну реформу 2004 року, Конституційний суд заперечив своєму ж вердикту від 2008 року. В лютому 2008 року КС визнав, що закон №2222 став тілом Конституції. Але вже в вересні 2010- маємо зовсім протилежне рішення. При цьому, як зауважили експерти, ніяких пояснень цьому «конституційному феномену» наші судді у своєму вердикті не дали. Тим більше, що на думку комісії, в практиці європейських країн навіть не було випадків, щоб судова влада своїми рішення скасовувала попередні редакції Конституції.

Якщо вже говорити про оцінку діяльності Конституційного суду, то Венеціанська комісія здивована ще одним його вердиктом – трактуванням порядку формування парламентської коаліції. Навіть європейські експерти зауважили, що в 2008 році КС визначав порядок формування коаліції тільки фракціями, а вже в 2010 році – і за участі окремих депутатів.

Прямо не вказуючи на це, Венеціанська комісія натякнула, що рішення суду щодо відміни конституційної реформи 2004 року готувалося владою, й чиновники знали про нього заздалегідь. Закон про Кабмін, яким унормовувалася робота органів влади після відміни політ реформи, був ухвалений у Верховній Раді вже 7 жовтня, і це дало підстави Венеціанській комісії припустити, що «що новий проект закону був підготовлений заздалегідь». Враховуючи, що це писали надзвичайно обережні юристи, ці рядки говорять самі за себе.

Найнеприємнішим сюрпризом ж для Віктора Януковича має стати те, що Венеціанська комісія піддала сумніву легітимність самого Президента України. На думку комісії, народ обирав його на виконання одних повноважень, а він, вже будучи на посаді, значно розширив свою владу через рішення Конституційного суду.

Мало приємним для Віктора Януковича має стати і те, що європейські експерти визнали неконституційними деякі повноваження Президента України. Зокрема, Венеціанська комісія зауважила, що «доручення», які він зараз роздає Кабміну і окремим міністрам в уряді, не передбачені в статті 116 Конституції 1996 року. До того ж, улюблена практика Віктора Януковича призначати заступників міністрів виходить за межі повноважень, наданих йому чинною Конституцією України.

Ну і останній, але чи не найбільш важливий висновок, що міститься в рішенні Венеціанської комісії – чергові вибори до парламенту мають відбутися в березні 2011 року.

Звичайно, прямо комісія не наважилася дати вказівку Україні, коли проводити вибори, проте положення висновку свідчать саме про цю дату. По-перше, комісія зауважила, що згідно з чинною Конституцією, повноваження Верховної Раді складають 4 роки. А тому вибори мали би відбутися вже в 2011 році. Експерти вказують, що чинний парламент дійсно обирався на 5 років. Проте Конституційний суд України в рішенні щодо дати президентських виборів в 2009 році чітко визначив чим мають керуватися органи влади при визначенні побідних питань. І в тому рішенні вказано - тільки нормами чинної на даний момент Конституції! До речі, про це «Главком» писав ще у жовтні.

По-друге, як зазначає Венеціанська комісія, дату проведення парламентських виборів в 2011 році визнала сама Верховна Рада. У висновку комісії йдеться про те, що парламентська більшість внесла проект про внесення змін до Конституції, яким передбачається збільшення терміну повноважень парламенту до п'яти років. Такий крок парламенту, на думку Венеціанської комісії, може бути витлумачений як визнання того факту, що за нинішніх обставин термін парламентських повноважень складає чотири роки.

В принципі, все розписано чітко і ясно, тому не варто сумніватися, якого саме рішення від Конституційного суду щодо дати парламентських виборів очікують в Європі вже до Нового року. Звичайно, якщо припустити, що КС керуватиметься нормами Конституції і своїми попередніми висновками, а не чужими вказівками. Тим більше, що пройшло два місяці з моменту звернення ЦВК щодо дати виборів, а КС досі навіть не відкрив провадження.

Але це тільки частина того, що Венеціанська комісія думає про конституційну ситуацію в Україні та пропонує удосконалювати. Детальніше кожен може дізнатися з неофіційного перекладу рішення від 17 грудня 2010 року, яке сьогодні оприлюднене на сайті комісії.



http://glavcom.ua/articles/2452.html


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-12-22 13:54:38 ]
Ми таки не повинні віддавати світові ті гроші, які надавалися МВФ і іншими структурами нашим урядам - як колишньому, так і нинішньому.

Очевидно, що, даючи ті гроші, вони чітко усвідомлювали кому їх дають, і що дають їх на розкрадання. Отже давали зі злим умислом! Отже не вірмо ющенкам і іншій наволочі, яка твердить, що ми, українці комусь щось винні.
А ця стаття доводить, що світ дає гроші ще й нелігітимним структурам української влади.

Отже, в Новий Рік - із гарним настроєм! Ми нікому нічого не заборгували! :)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-12-27 10:46:49 ]
Знову двійка, або Вибрані місця з листування з венеціанськими друзями

Автор: Олексій МУСТАФІН


«Якщо бланк привітальний, то адресата спочатку привітати потрібно», — пояснював коту Матроскіну основи політесу листоноша Пєчкін. Кіт, щоправда, все одно не вигадав нічого кращого за простодушну фразу «вітаю, Шарику, ти — бовдур».

У Венеціанській комісії засідають аж ніяк не мультяшні персонажі. Найкращі юристи континенту. Тобто люди за визначенням виховані, з досвідом і, зрозуміло, освітою. Висновки свої вони намагаються формулювати без різкостей. Але, схоже, навіть фантазії добірних правознавців забракло, щоб урівноважити кніксенами на адресу офіційного Києва довгий список очевидних безглуздостей, які вони виявили, заглибившись у вивчення «українського питання». 77 пунктів висновків експертів звучать як вирок. Некомпетентності й непрофесіоналізму тих, хто «кроїть» українську Конституцію. Підсолодити пілюлю за пєчкінським рецептом — бодай формальним заохоченням зусиль реформаторів — венеціанці так і не наважилися.

Найбільше європейських юристів вразив український Конституційний суд. Левова частка зауважень стосується саме його дій. Хоча експерти кілька разів підкреслюють, що не мають наміру давати оцінки рішенням суддів і тим більше не вповноважені їх переглядати, вони просто... не в змозі приховати свій подив. Як суд міг у 2010-му взятися за справу про реформу, якщо в 2008-му сам вирішив, що не має повноважень його розглядати, оскільки поправки до Конституції набрали законної сили (пункти 19 і 31 «висновків»)? Чому не пояснив, як узгодяться між собою два рішення, які суперечать одне одному (пункти 33 і 34)? Де чітке пояснення механізму переходу від одного конституційного стану до іншого (пункт 39)? Чому судді відмовилися враховувати наслідки свого рішення, хоча зобов’язані були це зробити (пункт 38)? В якій іще країні можливе автоматичне поновлення дії скасованої шість років тому Конституції (пункт 41)? Запитання наростають як снігова грудка. При цьому експерти мало не на пальцях пояснюють, що цікавляться всім цим не тому, що «вредні». І навіть не знічев’я. Квапливість і відверта неохайність суддів у принципових питаннях уже тепер, за словами венеціанців, дає підстави засумніватися в легітимності практично всіх органів української влади, сформованих за Конституцією 2004 року, — парламенту, уряду і самого президента (пункти 43 і 70).

Певна річ, на сумніви «якихось там» європейських юристів офіційний Київ може не зважати. У крайньому разі, оголосити їх малозначними. Як Сталін, який свого часу спитав глузливо: «Папа Римський? А скільки в нього дивізій?». Правда, коли розмову передали понтифікові, той зауважив, що в Сталіна ще буде можливість познайомитися з папськими дивізіями ближче — адже радянські диктатори теж смертні. Венеціанська комісія, звичайно, не каральний орган. Жодних санкцій до «порушників конвенції» вона застосувати не може. Але її авторитет незаперечний для інших європейських структур, у розпорядженні яких уже є арсенал «батогів» і «пряників». Та й удати, що знати не знає жодної комісії, українська влада не може. Оскільки сама ще недавно виправдувала свої дії гучними посиланнями на венеціанців — мовляв, хто як не вони критикували «осоружну» реформу 2004 року і хвалили «кращу» Конституцію в редакції 1996 року.

Виправдання були такими гучними, що комісія вирішила докладно пояснити — в тих-таки висновках, — за що саме критикувала реформу Кучми—Медведчука. За поспішність (узагалі-то черепашачу порівняно з темпами її скасування новою владою) і збереження... занадто великих повноважень у руках президента (пункт 15). Нагадавши, що ідею розширення прав парламенту якраз палко підтримували (пункт 13). Причому думки своєї не змінювали ні до, ні після 2004-го. Так, Конституція 1996 отримала високу оцінку венеціанців, але вони відразу звернули увагу на те, що вона — за всіх своїх переваг — не завадила концентрації влади в руках президента (тоді ним був Кучма) і не запобігла конфронтації між виконавчою і законодавчою владою (так теж було при Кучмі, при Ющенкові президент більше конфліктував з прем’єром). Більше того, конституційні проекти Ющенка венеціанці теж критикували передусім за збереження в руках глави держави «непотрібних» у демократичному суспільстві повноважень (пункт 20). Розраховувати після всього цього, що європейські юристи підтримають повернення Януковичу повноважень Кучми, можуть тільки казково наївні або безмежно цинічні люди. Признайтеся чесно, ви особисто вірите в наївність нинішніх мешканців Печерський пагорбів?

Назвати аматорами юристів, які відповідають на Банковій за конституційний процес, теж язик не повертається. Свою справу вони знають так добре, що могли б лист з Венеції цитувати, як мовиться, не розкриваючи конверта. Зрештою більшість правових аргументів венеціанців їм не просто знайомі. І Олександр Лавринович, і Олена Лукаш самі із задоволенням їх наводили. І своїм «клієнтам» підказували. Зовсім недавно — коли були в опозиції. І їм треба було доводити, що реформу скасувати неможливо. Зі зміною влади установки, звісно, змінилися. На берегах Дніпра. Але не Адріатики.

Можна, звичайно, здивуватися, навіщо взагалі треба було звертатися у Венецію, якщо розгромну оцінку «українських експериментів» можна було передбачити майже зі стовідсотковою впевненістю. Та в тому-то й річ, що запит надійшов не з Києва. До комісії звернувся голова моніторингового комітету ПАРЄ, і представники української влади змушені були до нього приєднатися — хоча б для того, щоб уникнути розгрому прямо на сесії Парламентської Асамблеї в жовтні. Процедура в чомусь схожа на механізм вирішення конституційних спорів на національному рівні — в країнах, де він діє. На захід від Бугу в Конституційний суд зазвичай призначають найкращих юристів, спроможних дати кваліфіковану оцінку тому чи іншому законодавчому акту. І звертаються до них передусім по роз’яснення, а не з проханням підтримати ту чи іншу гілку влади.

В Україні пріоритети, на жаль, інші. І Венеціанській комісії, по суті, довелося виконувати за вітчизняний КС його роботу. Результат — не на користь мешканців будинку на київській вулиці Жилянській. Причому не тільки по вердикту від 30 вересня. Скажімо, формування парламентської коаліції «тушками» європейські експерти, на відміну від українських суддів, однозначно визнали таким, що суперечить Конституції, яка діяла на той момент. Зрозуміло, в редакції 1996 року про коаліцію не йдеться взагалі (пункти 23 і 24). Чинний закон про Кабмін, за словами венеціанців, як мінімум у трьох важливих пунктах їй прямо суперечить.

Ну а щоб, як кажуть, «двічі не вставати», експерти пройшлися і по майбутніх — теж цілком прогнозованих — рішеннях української Феміди. Попередивши, скажімо, що рішення про строки повноважень вітчизняного судді вже ухвалювали, коли розглядали питання про дату президентських виборів. І цілком зрозуміле бажання «підсобити» парламентаріям у їхньому бажанні залишатися в депутатських кріслах якомога довше, може мати «побічний ефект» у вигляді визнання неконституційним обрання нинішнього президента (пункт 51 «висновків»). Але в тому, що КС їх почує, венеціанці, схоже, не впевнені. Тому кілька разів наполегливо повторюють: поправки до Конституції (вже зроблені і майбутні) — занадто відповідальна справа, щоб доручати їх такому вузькому «творчому колективу». Можна, звичайно, слідом за булгаковським Борменталем поцікавитися: а що «коли замість мозку Клима Чугункіна вживити мозок Спінози», але венеціанці по-професорському непохитні — краще робити все як зазвичай. Як передбачено, до речі, українською Конституцією. Через парламент. Двома голосуваннями. Зокрема й кваліфікованою (хоч яким смішним видаватиметься це слово, якщо намагатися припасувати його до нинішнього складу Верховної Ради) більшістю. Бажано, обговоривши проект із громадянським суспільством і (о, жах!) з опозицією.

Щоправда, на листи з Європи — подеколи дуже для неї образливі — українська влада вже навчилася реагувати з усією притаманною їй винахідливістю. Один із способів можна назвати «вишиванням мережкою» — це коли з тексту документа висмикують (і цитують) тільки ті фрагменти, які офіційному Києву приємні, і в результаті навіть критичні послання оголошують «свідченням підтримки реформаторських зусиль української влади». Висновки Венеціанської комісії, втім, для такої «обробки» мало надаються — приємних?пасажів у них практично немає. Тому, скоріш за все, у хід піде інший метод — умовно називаний «зустрічною ініціативою». Якщо експерти наполягають на «всеосяжній конституційній реформі», оголосити, що саме така реформа давно готується в надрах вітчизняної влади! Тим більше що Андрій Єрмолаєв — керівник президентського Інституту стратегічних досліджень — якось обмовився, що поправки до Конституції справді готуються. А які — не уточнив. Саме час розповісти, що достоту такі, про які мріють у Європі.

Можливо, виглядає не надто переконливо — враховуючи те, що венеціанці наполягають на децентралізації, а українська влада останнім часом тільки й робить, що повноваження концентрує. Але консультантів Банкової це не бентежить. До діалектики в стилі сталінського «загострення класової боротьби у міру просування до комунізму» вони звикли. Згадайте, з якою легкістю вони перейшли від захисту реформи-2004 до її нещадної критики. Тож що їм заважає оголосити, що, скасовуючи реформу й повертаючись до президентської республіки, вони насправді просто ретельніше готувалися до запровадження республіки парламентської? Просто для того, щоб стрибнути, потрібно спочатку розбігтися. Нову реформу однаково доведеться затверджувати в парламенті? Чи не простіше було з самого початку підготувати її проект і передати в Раду, яка останнім часом охоче й без будь-якого обговорення голосує за кожну пропозицію Банкової? Навпаки! Рада тому й голосує без обговорення, що повноважень її позбавили, не питаючись, рішенням Конституційного суду. І на майбутнє, якщо опиратиметься, не бажаючи проводити конституційну реформу за сценарієм Банкової, так і залишиться без повноважень, на пташиних правах. Таке-от «примушування до демократії» в українському виконанні.

Утім, так і залишається незрозумілим, з якого дива люди, що зосередили у своїх руках владу над країною, від цієї влади вирішать відмовитися. Щоб просто сподобатися Заходу? Ну а для демонстрації добрих намірів цілком достатньо активно працювати над проектом реформи. Довго. Дуже довго. Практично нескінченно. А країна при цьому цілком може жити за «тимчасовими», але такими зручними для влади правилами надпрезидентської республіки. Незручно країні? А хто її питатиме? Влада ж і так знає, що громадяни найбільше в світі не хочуть повертатися до «хаосу помаранчевої епохи». Якщо пам’ятаєте, мультяшний Шарик був готовий навіть узимку ходити в кедах. А все тому, що йому категорично не подобалися валянки.

Copyright © 1994-2010. «Дзеркало тижня».

http://www.dt.ua/1000/1550/71161/
№ 48 (828) 25 — 29 грудня 2010


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-12-27 10:35:21 ]
Яке ж повідомлення в кінці року можна вважати і головним за весь рік? Можливо це?

В.Пензеник: "Мало хто знає про те, що обіцяну Росією знижку на ціну на газ наприкінці року буде зараховано до суми боргу України перед РФ. І так – до 2017 року."

http://www.pynzenyk.com.ua/Articles/detail.php?ID=1010

Висновки не менш цікаві, що можна відібрати в України на суму боргу?
Утім, "Венеціанська комісія" визнала, що в нас нині все у владі нелегітимне, сформоване з порушенням Основних Законів - отже, пробачимо і Росії борги Януковича і К"?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-01-03 23:15:21 ]
Як відомо, Юрія Луценка взято нинішньою владою під арешт. Тут про весь ідіотизм ситуації.

В чому обвинувачується Луценко. Постанова перша
Мустафа Найєм
, УП _ Понеділок, 03 січня 2011, 13:07

В розпорядженні "Української правди" опинилась копія постанови про порушення кримінальної справи проти колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Ця справа може стати знаковою подією в житті українських чиновників. Такого розлогого юридичного аналізу корупційних дій державного службовця українська Феміда ще не знала. Сумнівне з точки зору законності, але – якщо бути відвертим – банальне в українських реаліях просування по службі близької до чиновника людини переросло у злочин за змовою групи осіб. Залишається лише сподіватись, що юридичний підхід у справі проти Юрія Луценка в подальшому стане калькою в оцінці діяльності чиновників діючої влади.

Повна назва документу – "Про перекваліфікацію дій, порушення кримінальної справи, прийняття її до свого провадження та об’єднання кримінальних справ в одне провадження".

В розпорядженні редакції є також копія першої постанови про порушення кримінальної справи, яка стосувалась лише просування по службі в органах внутрішніх справ водія колишнього голови МВД Леоніда Приступлюка. Обидва документи підписані 11 грудня 2010 року слідчим Войченко С.В.

Документ, що публікується – остаточний. В ньому об’єднаний також епізод стосовно виділення водію службового житла. Крім того, в остаточній частині постанови вказується, що крім Юрія Луценка обвинуваченим у справі став також і його водій.

Загалом, згідно з документом, Юрію Луценку інкримінується наступний перелік протизаконних дій:

- призначення Леоніда Приступлюка "старшим оперуповноваженим 4-го сектору 2-го відділу 2-го управління Департаменту розвідувально-пошукової діяльності" з посадовим окладом в 150 грн.;

- призначення Леоніда Приступлюка на посаду помічника міністра у відділі поточної діяльності Апарату міністра з окладом у 2000 грн. і одночасне призначення 150% надбавки;

- присвоєння своєму водію звання "майор міліції", "підполковник міліції" та 9 ранг державного службовця;

- нагородження Леоніда Приступлюка:

а) відзнакою "За міжнародне співробітництво у правоохоронній діяльності"

б) відзнакою "Лицар Закону";

в) відзнакою "Почесний знак МВС України";

- призначення Леоніду Приступлюку різноманітних надбавок, в т.ч. 50% за особливі умови служби та 15% за роботу в умовах режимних обмежень;

- збільшення вислуги років шляхом зарахування Леоніду Приступлюку до стажу служби в органах внутрішніх справ періодів роботи водієм Рівненського радіозаводу та Рівненського заводу торгового обладнання, а також помічником-консультантом народного депутата. При цьому, в справі вказано, що для отримання дозволу на такі дії Юрій Луценко звертався з відповідним листом до прем’єра, посаду якого на той момент займала Юлія Тимошенко. Втім необхідна відповідь, за даними слідства, прийшла від першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова.

- призначення 40% надбавки Леоніду Приступлюку за вислугу років та звільнення з органів внутрішніх справ зі стажем 29 років 6 місяців 26 днів. Щомісячна пенсія водія міністра без надбавок становила 5 937,08 грн.

Згідно з постановою, внаслідок вищевказаних дій державі було завдано збитків у розмірі 330 256,58 грн.

Крім того міністру інкримінується сприяння Леоніду Приступлюку в забезпеченні квартирою за рахунок Міністерства внутрішніх справ. До речі, з постанови стали відомі і нові деталі справи. Так виявилось, що в травні 2005 року Леоніду Приступлюку спочатку було запропоновано отримати поза чергою однокімнатну квартиру в Києві на вулиці Сосницькій. Але, згідно з постановою, водій "бажаючи мати квартиру в центральній частині м. Києва та в подальшому оформити на неї право власності відмовився отримувати ордер на квартиру по вищевказаній вулиці і звернувся до міністра з проханням сприяти здійсненню її обміну на житло в центральній частині міста. За даними слідства, Юрій Луценко надав усну вказівку працівникам Господарського департаменту для здійснення відповідного обміну 1-кімнатної квартири на вул.. Сосницькій на 1-кімнатну квартиру по вул. Дмитрівська.

Надана квартира була оцінена у 130 623, 9 грн. В таку ж суму був оцінений збиток, який був завданий Міністерству внаслідок протиправних дій міністра.

У постанові Юрій Луценко та Леонід Приступлюк постають у ролі групи осіб, що "вступили між собою у змову щодо заволодіння державними коштами".

При цьому кожен з них виконував "свою частину цього злочинного плану": Леонід Приступлюк час від часу писав міністру різноманітного характеру заяви, а той, в свою чергу, "реалізуючи спільний умисел" використовував своє службове становище вдавався до зловживання своїми повноваженнями.

І якщо раніше наслідки всіх перелічених дій кваліфікувалися просто як збитки державі, тепер вони перекваліфіковані у "заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем за попередньою змовою групою осіб".


Кваліфікований коментар:

Борисович _ 03.01.2011 17:13
Тут недавно Мустафа Найем поздравлял какого-то прокурорского следователя «Юрия Владимировича» с Новым Годом – давайте и я поздравлю своим комментарием прокурорского следователя?

Уж не обессудьте, предлагаю ВНИКНУТЬ в суть мотивировочной части постановления.

Абзац 1:
- юрист 1 класса Войченко и есть органом досудебного следствия согласно УПК. Никакая «Генеральная прокуратура Украины» ничего не расследует.

Абзац 2:
Луценко перестал быть министром ВД Украины с 04.08.06 (Постановление ВРУ №87-V) и заново назначен на должность по постановлению ВР Украины от 04.08.06 №88-V. В отличие от Президента Украины, ВР Украины Луценко 04.08.06 (постановление №88-V) назначила не Министром, а на должность Министра ВД Украины, т.е. Луценко НЕ ЯВЛЯЛСЯ СЛУЖЕБНЫМ ЛИЦОМ в понимании УК Украины – он был членом коллегиального органа – КМ Украины.

Абзац 3:
ВР Украины постановлением №10-VI от 18.12.07 Луценко назначила НА ДОЛЖНОСТЬ Министра ВД Украины, но не Министром ВД Украины.

Абзац 4:
Согласно Закону Украины №3781-XII милиция не является правоохранительным органом, одним из таковых являются органы внутренних дел. Милиция же согласно Закона Украины №565-XII является не правоохранительным, а правозащитительным органом (как это ни смешно сейчас звучит). Министр ВД Украины руководит не только милиционерами (аттестованными, т.е. “в погонах” сотрудниками ОВД), а и вольнонаёмными (в т.ч. уборщицами и советниками) сотрудниками, между ними существует разница.

Абзац 5:
Министр ВД Украины за просчёты в своей деятельности несёт ответственность только перед лицами, указанными в Положении, утверждённом указом Президента Украины №1138/2000 – только перед Президентом Украины и КМ Украины. Министр – фигура политическая, т.е. находящаяся вне правового поля страны, его действия не могут быть предметом изучения “обычными” следователями и “обычными” судами, особенно если он в своей деятельности принимал “двухнулевые” акты (т.е. с грифом “совершенно секретно”).

Абзац 6:
Слова “функция” и “обязанность” имеют совершенно разные значения.

Абзац 7:
Милиция, как и МВД Украины – это ОРГАН, а не организация, учреждение или предприятие, поэтому на Луценко не распространяется положение примечания 1 к статье 364 УК Украины – он не являлся служебным лицом.

Абзац 8:
Круг полномочий министра ВД Украины до сих пор не определён, поэтому словосочетание «руководство» можно понимать как угодно, но не как основание для привлечения Министра ВД Украины за их использование/неиспользование.

Абзац 9:
Не уверен, что до сих пор Приступлюк и Луценко не дружат.

Абзац 10:
Ненормированный рабочий день водителя министра, чрезвычайно важный характер его работы как в одиночных поездках, как в кортеже при перевозке «члена КМ Украины» и его документов, так и просто при перегоне пустого автомобиля вслед самолёту, регулярное использование «маячков» и ношение табельного огнестрельного оружия обязывают аттестовать водителя министра ВД Украины (обычный вольнонаёмный водитель не имеет права этого делать). Наличие высшего образования препятствует аттестованию кандидата на водителя в рядовой и младший начсостав, поэтому Приступлюка, по логике, должны были присвоить звание среднего начсостава, в обиходе называемое офицерским. Круг полномочий оперуполномоченного также не определён, поэтому ими злоупотребить невозможно.

Абзац 11:
Уполномоченное лицо работодателя обязано по закону разъяснить работнику какую работу предлагается делать работнику.

Абзац 12:
Приём на работу в ОВД и присвоение милицейского (специального) звания – разные процедуры. Если первая регламентирована КЗоТом Украины, то вторая регулируется Положением, утверждённым постановлением КМ УССР (не Украины!!!) №114 от 29.07.91. Их «смешивать» при обвинении Министра ВД Украины недопустимо, т.к. вторая процедура – результат коллегиальной деятельности, а не единоличного решения Министра.
Пункт 7 Положения, утвержденного постановлением КМ УССР, не запрещает принимать на работу в органы внутренних дел лиц, достигших предельного возраста, к тому же основанием для увольнения лиц является не только возраст, но и спецзвание, которого у Приступлюка до принятия на работу не было.

Абзац 13:
Согласно п.4.1.6. Примерной инструкции, утверждённой постановлением КМ Украины №1153 от 17.10.97, ответственность за содержание завизированного несколькими лицами документа в равной мере несут все эти должностные лица. Марецкий, Сорока, Курко, Прилипко, в отличие от Луценко, являются служебными лицами, и если они не причастны к преступной деятельности, то причём тут Луценко?

Абзац 14:
Приказы двумя нулями перед номером имеют гриф «совершенно секретно». Разглашение сведений данных документов уголовно наказуемо.

Абзац 15:
Наконец-то следователь понял разницу между «обязанностями» и «функциями». За неисполнение/ненадлежащее исполнение функций по должности уголовная ответственность в Украине не предусмотрена – см.примечание к ст.364 УК Украины – там говорится об обязанностях.

Абзац 16:
Продвижение по службе, вручение ведомственных наград – результат коллегиальной деятельности руководителей работника – всякие там представления, рапорта, анкеты составляются не награждённым. Не понятно почему Луценко и Приступлюк обвиняемые в совершении преступления, а инициаторы, организаторы и пособники к этому же преступлению не причастны.

Абзац 17:
Приступлюк не мог работать водителем другого министра так же, как Пшонка не мог работать прокурором при смене Премьер-министра Украины. Странная логика следователя: Луценко был назначен Министром, а уволен не гражданином, а с должности Министра. Неужели было так тяжело узнать, в чём всё-таки разница между министром и лицом, назначенным на должность министра?

Абзацы 18-26:
Повторяться нет смысла.

Абзац 27:
Госслужба и служба в органах внутренних дел – разные вещи. их смешивать нельзя. Общий порядок исчисления и примерное отнесение должностей к тем или иным видам деятельности весьма условны – разведчики за границей пьют-гуляют за казённый счёт, а им присваиваются награды и идёт стаж службы. Некоторые «внештатники» милиции и спецслужб также получают жалованье и продвигаются по службе как «стукачи». Это нормальное явление для любого государства. Работа водителем не исключает выполнение разных поручений как сексотом.

Абзац 28:
В нём речь идёт о Порядке, утверждённом постановлением КМ Украины №393 от 17.07.92, в котором есть ссылки на секретные положения. Секретному сотруднику (Приступлюк был назначен по «двухнулёвому» приказу и де-юре нигде не числился, кроме как у себя в «конторе») по его просьбе можно было начислять стаж службы хоть в милиции, хоть в армии с момента его рождения, как дворянам в царской России – и это условие не всегда удовлетворяло самого сотрудника. В любом государстве всё, что связано со стажем и выслугой бюджетников – условно и относительно.

Дальше – бредятина, замешанная на том, что за назначение Приступлюка на вольнонаёмные должности Луценко должен нести ответственность по Закону Украины №565-XII. Потом следователь установил, что Приступлюка назначили на должность помощника Министра, а 10.03.10 уволили с должности советника Министра, при этом Приступлюк мог продолжать (и скорее всего, продолжает) быть засекреченным сотрудником «семёрки» МВД…

Я вот не понимаю: как следователь мог назначать проведение судебных экспертиз лицами, не имеющими допуск к работе с совершенно секретными документами?

И ещё мне не понятно: если с 01.01.06 указ Президента Украины №1138/2000 с 01.01.06 противоречил Конституции Украины и не действовал, а КМ Украины принял постановление №1383 от 04.10.06, которое «с боями» с Президентом Украины всё-таки «заработало» в середине 2007-го года, и эти документы (утверждённые ими документы) содержат прямой перечень функций Министра ВД Украины, почему следователь это не проанализоровал, применяя ст.364 УК Украины к Луценко? Закон-то ведь действует не только в пространстве, а и во времени…

С Луценко пончик :) Сорри "за многа букафф"..."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-01-06 18:24:26 ]
Доктор і професор Янукович

http://www.epravda.com.ua/columns/2010/12/28/264006/

Юрій Глухов

Внаслідок того, що перша особа держави де-факто не розбирається в економіці, а тому апріорі не здатна усвідомлювати викликів, які стоять перед країною, скоро може стати зовсім не смішно всьому українському народу.

Віктор Янукович регулярно допускає прикрі для нього особисто і його прихильників "ляпи" у висловлюваннях. Найчастіше вони стосуються географії, історії, літератури або поезії. Також він дуже безграмотно пише.

При цьому найчастіше захисники нинішнього президента пояснюють це тим, що він не гуманітарій за освітою, а технар. Справді, на сайті глави держави у його біографії написано, що у 1980 році він закінчив Донецький політехнічний інститут, а у 2001 році - Українську академію зовнішньої торгівлі.

Крім того, Янукович має наукові ступені та учені звання - академік Академії економічних наук України, доктор економічних наук, професор. Отже, що-що, а економічну науку він повинен знати, як мінімум, на "відмінно".

Однак люди з економічною освітою, яким доводилося чути ті чи інші міркування Януковича на економічні теми, напевно, зробили висновок, що це далеко не так.

Зайвий раз президент підтвердив це, давши інтерв'ю телеканалам "Інтер", ICTV та "Україна", яке транслювалося 24 грудня.

У якийсь момент він вирішив пояснити глядачам термін "сальдо зовнішньої торгівлі". Дане поняття досить просте: це різниця між експортом та імпортом країни у вартісному вираженні. Але послухайте, як пояснив його Янукович!

"Складова імпорт-експорт - це (тривала пауза. - Автор) результат (тривала пауза. - Автор) сальдо зовнішньої торгівлі. Якщо воно позитивне, тобто ми маємо експорт більший, ніж імпорт у нашу країну, це означає, що ми маємо плюс до золотовалютних резервів Національного банку", - розповів він.

Очевидно, що президент озвучив дуже невдале формулювання - навіть як для рядового економіста, а тим більше - для доктора економічних наук. Слово "складова" тут зовсім недоречне, воно тільки заплутує слухачів.

Однак наступні фрази президента однозначно вказують, що він і сам не розуміє, які процеси відбуваються зараз в українській економіці, зокрема, з динамікою сальдо зовнішньої торгівлі та обсягом золотовалютних резервів Нацбанку.

"А це - фінансова стабільність нашої держави. До речі, цього року ми збільшили золотовалютні резерви Нацбанку майже на 12 мільярдів доларів. Сьогодні вони вже досягають 38 мільярдів доларів - золотовалютні резерви. Тобто це показник того, як працює економіка", - продовжив свою думку Янукович.

Відтак у телеглядачів мало створитися враження, що в Україні у 2010 році дуже швидко ростуть золотовалютні резерви. Відбувається цей ріст завдяки позитивному зовнішньоторговельному сальдо. Однак насправді все не так.

По-перше, президент "промахнувся" з цифрами резервів Нацбанку. На 1 січня 2010 року вони становили 26,5 мільярда доларів, а на 1 грудня - 33,5 мільярда доларів. Отже, приріст сягнув не 12 мільярдів доларів, а лише 7 мільярдів доларів.

До того ж, у листопаді-жовтні резерви уже не росли, а скорочувалися за рахунок підвищеного попиту на іноземну валюту на валютних ринках.

До слова, максимального розміру за всю історію України золотовалютні резерви досягли у серпні 2008 року. Тоді вони і становили 38 мільярдів доларів. Однак згодом через кризу резерви стали різко скорочуватися, а економіка - валитися.

По-друге, і це головне, збільшення обсягу золотовалютних резервів у 2010 році відбулося не за рахунок позитивного сальдо зовнішньої торгівлі, оскільки сальдо зовнішньої торгівлі України у 2010 році взагалі негативне. Мало того, в останні півроку величина негативного сальдо торгівлі товарами росте стрімкими темпами.

Зокрема, за дев'ять місяців 2010 року сальдо зовнішньої торгівлі товарами досягло мінус 5,4 мільярда доларів, а сальдо торгівлі послугами - 4,3 мільярда доларів. У підсумку, загальне негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами досягло 1,1 мільярда доларів. За підсумками 2010 року буде ще більший мінус.

До речі, з поняттями "експорт", "імпорт" і "торгівельне сальдо" у Віктора Федоровича вже давно негаразди.

Якось в ефірі каналу "НТН" він геть усе переплутав і розповідав, що у 2004 році, коли він уперше очолював уряд, обсяги імпорту були набагато більші за експорт, хоча насправді було навпаки. Відтак, продовжував Янукович, спостерігалося позитивне торгівельне сальдо, що було дуже добре для країни.

Збільшувалися ж золотовалютні резерви у 2010 році, головним чином, за рахунок нових позик - як корпораціями, так і державою. І їх доведеться повертати.

Якщо взяти до уваги зауваження Януковича про те, що ріст золотовалютних резервів забезпечується позитивним сальдо зовнішньої торгівлі, і це "показник того, як працює економіка", те можна однозначно стверджувати: українська економіка у 2010 році працює вкрай погано.

Імпорт товарів в Україну все сильніше обганяє експорт, що пригнічує національну економіку. І, судячи із зафіксованих у бюджеті-2011 намірів уряду, надалі ситуація буде тільки погіршуватися.

Найсмішніше, що президент Янукович абсолютно цього не знає, якщо судити з його реплік. Зате наш славний доктор економічних наук, професор і академік очолює комітет з економічних реформ, про що він не забув нагадати в інтерв'ю.

Внаслідок того, що перша особа держави де-факто не розбирається в економіці, а тому апріорі не здатна усвідомлювати викликів, які стоять перед країною, скоро може стати зовсім не смішно всьому українському народу.

Про автора:

Юрій Глухов, uriy-gluhov.blogspot.com

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-01-08 16:54:05 ]
"...На звання справжньої перДлини року претендує щойно ухвалений ВР України закон:
з 1 січня 2011 року, на десять років(!)звільняються від сплати податку з прибутку всі готелі категорій «3», «4» і «5» зірок, що вже функціонують або будуть уведені в експлуатацію до 1 вересня 2012 року. Іншими словами, від оподаткування виводиться практично весь готельний бізнес України.
…Неважко спрогнозувати нове економічне чудо, яке спостерігатиметься в Україні з наступного року: рентабельність готельного бізнесу раптово збільшиться в десятки, а той і в сотні разів. Бо звільнені від сплати податку установи використовуватимуться для елементарної легалізації коштів, зароблених у інших, менш благопристойних, неофіційних галузях пацанського господарства. З часів Аль-Капоне пішов вислів «відмивати гроші» — завдяки мережі пралень, які належали американській мафії і які, попри невисоку рентабельність, приносили колосальні прибутки: у касу цих пралень по ночах здавалася виручка, отримана від продажу наркотиків і забороненого спиртного – щоби на ранок готівку можна було офіційно покласти на рахунок і в наступному не мати головного болю, пояснюючи, звідкіля у власника пральні взявся заміський палац і кілька автомобілів"

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-01-10 16:45:27 ]
Кулак проти Верховної Ради
Володимир Острів, товариство "Мале Коло"

27 квітня 2010 року, у затягненій димом залі засідань Верховної Ради відбулася ратифікація парламентською більшістю так званих Харківських угод, за якими термін оренди кримських баз Чорноморським флотом Росії був продовжений з 2017-го, ще на 25 років.

Ціна питання – нібито здешевлений російський газ. Щоправда, ціни на який з тих пір для українських громадян поповзли вгору. Згідно прогнозів експертів російський газ у 2011 році подорожчає для України на 20%.

Ніякі акції протесту громадськості біля будинку ВР та мітинги деморалізованої й розсвареної опозиції справі не зарадили. Партія регіонів демонструвала незламний поступ, свого роду "психічну атаку" проти суспільства – тим, що брутально нехтувала як громадською думкою так і існуючими в країні законами.

У двадцять першому віці регіонали висувають середньовічне кредо абсолютизму: держава – це ми!

Щоб постанови, проголосовані парламентською більшістю, залишалися істиною в останній інстанції, 13 травня 2010 року парламентською більшістю було прийнято закон №2181-17 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження".

Крапка.

Пройшло зовсім небагато часу, і питання ратифікації злощасних угод втратило свою гостроту. Перед лицем нових діянь владоможців, про нього якось забули й змирилися, як із прикрим, але невідворотним фактом.

Але змирилися не всі.

Громадянин України Костянтин Васильович Кулак, сорокарічний юрист із Феодосії, АР Крим, одружений, виховує двох малолітніх дітей, – не змирився.

У такій нарузі над українським законодавством він вбачає порушення депутатами парламенту своїх конституційних прав. І ще 5 травня 2010 року подав позов до ВР в Окружний адмінсуд у Києві щодо протиправних дій народних депутатів.

"Вважаю, що голосуваннями 27 квітня 2010 року з боку Відповідача як законодавця була не лише неправомірно ратифікована Угода про продовження перебування іноземного військового флоту на території України, але й створено негативний правовий прецедент неправомірної поведінки з боку вищих посадових осіб держави, що є загрозою не лише суверенітету та цілісності України, демократичним засадам нашої держави, але й фізичному існуванню її народу.

Я є громадянином України, а згідно 17-ї статті Конституції "захист суверенітету й територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є …справою всього українського народу…".

… "Згідно частини 2 9-ї статті Конституції "укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції", чого Відповідачем зроблено не було".

У своєму позові він чітко вказує, чому саме він вважає дії парламенту протиправними: адже стенограма підтверджує, що в залі було лише 211 парламентаріїв, і то – по картках. Частина "зареєстрованих" взагалі була відсутня – Головатий, Ківалов, Сухий – що підтверджується публікаціями ЗМІ та їхніми особистими інтерв'ю пресі.

" Статтею 26 регламенту ВР передбачено, що перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів особисто на підставі пред'явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом, а також за допомогою електронної системи".

Водночас на тому ж самому засіданні прийняли присягу ще 12 нардепів, за тієї ж відсутності кворуму:

" Таким чином, за відсутності необхідного для подальшого ведення пленарного засідання кворуму головуючий засідання поставив на голосування питання про ратифікацію Угоди між Україною та РФ із питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України та інших нормативно-правових актів.

Згідно результатів поіменного голосування "за" проект вищевказаного закону проголосували 236 народних депутатів, "проти" – 0, "не голосували" – 2, рішення було прийнято.

Серед тих, хто проголосували "за" вказаний законопроект указані саме Головатий, Ківалов, Сухий та новообрані депутати, які прийняли присягу на пленарному засіданні 27 квітня 2010 року.

З огляду на вищенаведене, у ході пленарного засідання відповідачем – Верховною Радою України – були прийняті протиправні рішення.

Адже за прийняття таких рішень проголосувала група депутатів, які не мали належних депутатських повноважень, а також ряд депутатів голосували чужими депутатським картками".

У своєму позові Кулак просив Окружний адміністративний суд:

"Визнати протиправними дії Верховної Ради в ході пленарного засідання 6 сесії ВР 6 скликання 27 квітня 2010 року та зобов'язати усунути порушення чинного законодавства шляхом визнання нормативно-правових актів від 27 квітня 2010 року – закону "Про ратифікацію Угоди з питань перебування ЧФ РФ на території України" … такими, що втратили чинність".

Досить дивно й жаль, що депутати парламентської опозиції не здогадались зробити подібний крок.

А, може, не мають віри в дієвість українських законів, вважаючи за краще силове протистояння? Та якщо законотворці не вірять у результативність власної продукції, навіщо потрібна Верховна Рада взагалі?

Періодичний бій биків у сесійному залі Ради виборців не цікавить...

Далі починається найцікавіше.

Своєю ухвалою від 11 травня 2010 року Окружний адмінсуд залишив позовну заяву Кулака без руху на тій підставі, що "на думку суду, позивач не зазначив, у чому полягає порушення саме його прав у сфері публічно-правових відносин", та встановив строк до 4 червня 2010 року на усунення недоліків заяви.

Та феодосійський юрист не здавався.

29 липня 2010 року Київський апеляційний адмінсуд задовольнив скаргу й зобов'язав Окружний адміністративний суд міста Києва все ж прийняти адміністративний позов до розгляду.

Але чомусь Окружний адмінсуд 6 вересня 2010 року передав справу для розгляду до Вищого адміністративного суду України, указавши, що керується при цьому все тим же законом від 13 травня 2010 року "Про недопущення зловживань правом на оскарження".

Мабуть, більше було нічого сказати, бо пан Кулак подавав свій позов ще до прийняття цього закону.

А життя не стоїть на місці.

12 вересня цього року в нього народився другий син, а 19 числа того ж місяця пізно ввечері стосовно Кулака невідомими особами було скоєно розбійний напад. За фактом події слідчим Феодосійського міськвідділу ВС було порушено кримінальну справу – "напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій)".

Втім, дотепер Костянтин Васильович вважає цю пригоду чистою випадковістю, і аж ніяк не пов'язує з поданням позову до суду з метою оскарження дій Верховної Ради.

Може й правильно, та з огляду на останнє побоїще у ВР народ усіляке говорить…

Тим часом, у жовтні 2010 року, справа надійшла до Вищого адміністративного суду України.

І 20 грудня 2010 року Костянтина Кулака сповістили, що розгляд його позову до ВР у суді призначений до розгляду колегією Вищого адмінсуду на 10-00 11 січня 2011 року за адресою: Київ, вулиця Московська, 8.

Від об'єктивності розгляду справи залежатиме, чи буде звертатися Кулак до Європейського суду в Страсбурзі за справедливим вирішенням питання, чи закон "Про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування ЧФ РФ на території України" №2153-VI втратить чинність. І в цій справі буде поставлена крапка.

Від себе додам лише єдине.

Усупереч розхожим міфам, що від кожного з нас мало що залежить у великій політиці, наведений приклад демонструє – кожен громадянин може зробити велику справу державної ваги.

І допоки є в нашому суспільстві такі люди, як Костянтин Васильович Кулак – ще не вмерли України ні слава, ні воля. Ще нам, браття українці, усміхнеться доля!


Володимир Острів, товариство "Мале Коло", спеціально для УП


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-01-10 19:44:12 ]
Як все буде: сценарій майбутнього Апокаліпсиса
Петро Масляк


Істинно зауважено: скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти. Тому розумні люди і країни, які управляються розумними керівниками беруть собі за дороговказ життєві приклади з успішних і щасливих людей і держав і відкидають тих, які не здатні раціонально організувати своє життя.

Особливо важливе значення має досвід і приклад старших для молодих людей і молодих країн.

Успішна Фінляндія обрала собі за приклад Німеччину. Болгарія, Угорщина, Чехія, Туреччина та деякі інші країни теж навіть офіційно заявили, що вони рівняються на цю ж країну.

Успішна Південна Корея, Китай взяли собі за приклад не голодуючу комуністичну Північну Корею (КНДР), а Японію. Процвітаючий Сінгапур впроваджував у себе досвід Японії, США і Гонконгу (Сянгану).

Швидко прогресуючі Бразилія, Чилі та Уругвай використовують досвід США. Все це робиться з розумом, тобто, досвід "країн-прикладів" переноситься на місцевий грунт не механічно, а з врахуванням місцевої національної специфіки.

Майже двадцять років так званих "реформ" в Україні однозначно вказують нам на те, що недолугі керівники нашої держави взяли собі за приклад однозначно історично збанкрутілий досвід Росії.

Особливо яскраво це проявилося за нової влади, яка взялася "мавпувати" вже до деталей найдрібніші маразми державного управління країни, яка сама заявляє всьому світові, що "умом Россию не понять".

При цьому це говориться не жартома, а на повному "серйозі". А яким же органом, пардон, панове, вас треба розуміти? Я усвідомлюю, що суто в царині дефініцій української і російської мов різниця у сфері управління разюче відмінна і навіть просторово протилежна.

В українців всім керує голова, а в росіян прєдсєдатель. Якщо ми згадаємо, що слово "прєдсєдатєль" походить від слова "сєдаліще", то вираз "умом Россию нє понять", стане більш зрозумілим.

Ну і який же приклад бере "наша" влада з Росії? В якому стані знаходиться ця держава, яку за приклад не взяла ніяка інша держава світу, крім України? Чому це про бажання вступити до ЄС і НАТО у світі заявили 82 (!) країни і немає жодної (!), може ви мені таку підкажете, яка хотіла б вступити до СНД і Ташкентського пакту. То хто ж тоді тут дурний? Запитання, як на мене риторичне.

Правдивої інформації, а не недолугої пропаганди про стан справ в Росії від її влади не дочекаєшся.

Практично всі органи масової інформації цієї країни знаходяться під контролем Кремля і співають йому осанну. Але ж зараз уже не ХІХ і навіть не ХХ століття. Інтернет, інформаційні війни, Wikki-leaks, Ісландія, яка на законодавчому рівні прийняла рішення, що ніяких секретів в неї, навіть державних, немає.

Остання країна тепер реєструє будь-які засоби масової інформації, які так чи інакше переслідуються в інших країнах. І на нас обрушився цілий потік інформації, яка раніше складала державні таємниці.

Та й "бацька" Лукашенко, посварившись з керівниками Росії взяв і опублікував засекречені дані про тотальну деградацію російського суспільства. Російський ФСБ лише був вимушений констатувати, що КДБ Білорусії працює краще за нього.

То що ж ми довідалися з матеріалів інформаційної війни Білорусі з Росією? Виявляється, що станом на 2010 рік російське суспільство демонструє всьому світові страшну картину повного занепаду і жахливої тотальної деградації. Ось лише деякі цифри.

Ми довідалися, що в Росії 4 млн. тільки зареєстрованих бомжів, насправді їх набагато більше. Понад три мільйони жебраків, які просять на вулицях милостиню, 3 мільйони проституток, 6 млн. тільки зареєстрованих душевно хворих, 5 млн. тільки офіційно зареєстрованих наркоманів, насправді їх набагато більше, понад 6 млн. хворих на СНІД.

Населення Росії щорічно зменшується майже на мільйон осіб. При цьому росіян стає на 2 млн. менше, а "інородців", переважно мусульман, - на 1 млн більше. Щодня робиться тільки офіційно зареєстрованих 10 тис. абортів, 7 млн. шлюбних пар взагалі не мають дітей. Щорічно в Росії скоюється 80 тис. вбивств і 100 тис. людей гине від передозування наркотиків, 30 тис знаходять свій кінець у ДТП.

Тотальна деградація суспільного життя Російської Федерації стане ще яскравішою, якщо ви довідаєтеся, що у в’язницях цієї країни сидить понад мільйон чоловік і що це більше, ніж в СРСР за часів сталінських репресій. Росіяни випивають понад 18 літрів умовного спирту на людину на рік, що більш як удвічі перевищує поріг фізичної деградації нації.

Дітей сиріт у цій країні 750 тис., що більше, ніж після закінчення Другої світової війни (678 тис.). 3,5 млн дітей є інвалідами, понад 1 млн. наркоманами, 2 млн. неписьменні, 5 млн. безпритульні. Зате чиновників там аж втричі більше, ніж було за часів СРСР (Брежнєвський застій).

Росія виробляє нині стільки тканин, скільки царська Росія виробляла в 1910 році. Такий же рівень виробництва вагонів. Випуск взуття взагалі опустився до рівня 1900 року! Лише нафтогазовий сектор за десять "Путінських" років зріс у 5 разів. Інфраструктура Росії руйнується на очах.

Все Підмосков’я зустрічало Новий Рік без світла. Аварію не могли ліквідувати більше тижня. Є реальна небезпека, що в морози без електрики опиниться і Москва. А це вже сама справжня катастрофа.

А яке відношення всі ці факти мають до України, запитає нетерплячий читач? Справа в тому, що наша державна структура нині в усьому мавпується з Росії, а отже одні і ті ж причини дають одні і ті ж наслідки. Тим більше, що за нової влади вже відбулася репетиція майбутнього Апокаліпсису.

Цієї зими в окремих районах Києві вже двічі відключали опалення чого тут не було з часів німецької окупації. На світ в цілому і на Україну зокрема насувається циклічна цивілізаційна криза. Вона, як це завжди було, буде супроводжуватися і різними природними катаклізмами.

Уже зараз нашу планету переслідують незвичні потопи, посухи, екстремальні підвищення температури, починає "дуріти" Гольфстрім і Ель-Ніньо. Ми знаходимося напередодні "переформатування" не лише суспільства, але й природи. Все старе, пострадянське, віджиле буде невблаганною знищене історією. Будуть знищені і провідники та реалізатори збанкрутілих ідей, традицій, ментальності тощо. Тим більше, що всі вони вже давно засвітилися і самі склали на себе "розстрільні списки".

В умовах кризи великі міста перетворяться на справжні пастки для людей. які в них живуть. Системи життєзабезпечення перестануть працювати, а транспортні магістралі будуть паралізовані. Стільниковий зв'язок буде заблокований. Автономні системи водо- і теплопостачання у великих містах у вигляді печей і колодязів відсутні.

"Омельченківські" артезіанські свердловини в столиці з приходом нової влади вже фактично припинили своє існування. Здичавілі тварини, пацюки, інфекційні хвороби, повне знецінення грошей.

Мародери, вбивці, ґвалтівники, грабіжники вже нині намагаються взяти владу до своїх рук. Через це найціннішою річчю стане "пан Кольт". Віддалені від міст райони сільської місцевості з автономними системами життєзабезпечення отримають безперечну перевагу.

Найбільше шансів на виживання буде в сільськогосподарських областях Західної України, де люди звикли допомагати один одному. Націоналісти запропонують людям задля виживання строго і жорстко організовану замкнуту систему, яка буде прийнята всіма. Преференції отримають і добре організовані протестантські громади, які рушать з міст у сільську місцевість.

Чим далі від магістральних шляхів, тим ситуація буде кращою. В Західній і Центральній Україні буде сформована потужна армія, яка зупинить навалу в Україну голодних мародерів, вбивць і гвалтівників з Росії, які у 1921-22 і у 1932-33 роках вже заполоняли нашу країну. Почнеться поступове, болісне відродження на абсолютно нових принципах існування суспільства.

© 2000-2010 "Українська правда"
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/columns/2011/01/10/5769348/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-01-14 14:17:16 ]
Україна отруює Росію відходами

Отруйні відходи з хімзаводів Лисичанська, Рубіжного та Сєвєродонецька, потрапляючи в річку Сіверський Донець, отруюють жителів прикордонних районів Росії.

За висновками міжнародних незалежних екологів з фонду Blaksmith Institute, що проводять глобальну інвентаризацію забруднених територій в усьому світі, хімічні підприємства Луганщини забруднюють не тільки прикордонну територію України, але й РФ, пише Deutsche Welle.

Шкідливі відходи хімвиробництва - фенол, аміак, азот і марганець потрапляючи в річку Сіверський донець, яка є одним з головних джерел прісної води в Луганській області, розносить їх далеко за межі України.

При цьому, два села, що знаходяться в санітарній зоні Лисичанського нафтопереробного заводу, вже давно потребують відселення.

"Люди в цій місцевості взагалі не можуть пити воду, у ній навіть не можна митися", - відзначає представник фонду Blaksmith Institute Сергій Шапаренко.

За словами Шапаренка, зараз фонд вивчає можливість фінансування дослідження хімвідходами, що накопичилися у регіоні, а також можливість придбання озонатора для води.

Більше того, через шкідливі відходи з хімзаводів Луганщини Україна опинилася в "глухому куті": аби виконати всі екологічні норми, доведеться зупиняти роботу даних підприємств. А це матиме наслідки для всієї економіки України.

Відзначимо, що в Лисичанську, Рубіжному, Сєвєродонецьку, де працюють 8 хімічних підприємств, у 2-3 рази вища смертність серед населення у порівнянні із середнім рівнем на Луганщині.

http://www.epravda.com.ua/news/2011/01/13/266007/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-01-29 18:33:05 ]
Або чому в цьому переліку немає ні Кіпру, ні Панами, ні інших, улюблених нашими олігархами місцин із відмивання зароблених на праці пересічних українців грошей.

Уряд підготував список офшорних зон

Міністерство економічного розвитку і торгівлі пропонує Кабінету міністрів перезатвердити перелік офшорних зон у зв'язку з набранням чинності Податкового кодексу.

Перелік не відрізняється від затвердженого Кабінетом міністрів у лютому 2003 року, пише газета "Дело".

До переліку входять:

- Британські залежні території - Острів Гернсі, Острів Джерсі, Острів Мен, Острів Олдерні;

- Близький Схід - Бахрейн;

- Центральна Америка - Беліз;

- Європа - Андорра, Гібралтар, Монако;

- Карибський регіон - Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос;

- Африка - Ліберія, Сейшельські Острови;

- Тихоокеанський регіон - Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, Острови Кука, Самоа; Південна Азія - Мальдівська Республіка.

Для чого складають списки офшорів. У більшості випадків, перелік офшорних зон використовуються для таких цілей:

- Обмеження надання місцевим резидентам податкових пільг, пов'язаних зі сплатою корпоративного податку на прибуток стосовно певних платежів (дивідендів, відсотків, роялті), отриманих із низькоподаткових юрисдикцій;

- Обмеження надання податкових пільг, пов'язаних з корпоративним податком на репатріацію (податок на дохід у джерела) при перерахуванні платежів на територію низькоподаткових юрисдикцій, за умови, що місцеве податкове законодавство передбачає звільнення нерезидентів від такого податку;

- Обмеження віднесення місцевим резидентом певного виду витрат, понесених у відношенні осіб, зареєстрованих на території таких низькоподаткових юрисдикцій на власні валові витрати;

- Жорсткість принципів трансфертного ціноутворення та принципів тонкої капіталізації при здійсненні комерційних та фінансових операцій з особами, зареєстрованими на території таких низькоподаткових юрисдикцій;

- Моніторинг операцій, здійснюваних з особами, зареєстрованими на території таких низькоподаткових юрисдикцій;

- Необхідність відкриття деталей здійснюваних комерційних операцій та максимальне інформування компетентних органів про таких угодах.

Наприклад, Перелік офшорних зон, затверджених розпорядженням Кабінету міністрів від 24.02.2003 № 77-р, а також закон "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що якщо резидент України здійснює оплату товару, робіт, послуг на користь нерезидента Україні, який має офшорний статус - у такому випадку такий резидент України має право віднести на свої валові витрати тільки 85% реально понесених витрат.

При цьому, такі операції можуть відслідковуватися (здійснюється моніторинг) з боку Національного банку України, Держфінмоніторнігу, іноді СБУ.

http://www.epravda.com.ua/news/2011/01/29/268740/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-04-06 10:54:32 ]
Як електорат януковича розкрадає бюджет
або
Де зникають бюджетні кошти

Можна розрахувати показники регіонів, де уникають сплати податків, у відсотках до загального фінансового результату. Донецька і Луганська області - 55%, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська області - 15%, решта областей - 30% (загалом).

Напрямків уникнення від сплати податків багато. Обсяги деяких з них рахує НБУ. Між тим, використання державної статистики, моделювання ситуацій та спеціальні розрахунки дозволяють розширити оцінку обсягів уникнення від сплати податків, які стосуються великого та середнього бізнесу.

Щомісячно Держкомстат публікує таблицю "Фінансові результати від звичайної діяльності підприємств до оподаткування за видами промислової діяльності". Протягом десяти років структура цих даних не змінювалася, що дозволяє вести порівняльний аналіз.

У таблиці наводяться частки підприємств галузей, які одержали прибуток і збиток, а також загальні розміри "плюсів" і "мінусів". Сума прибутку і збитку дає фінансовий результат за галузями. Всі ці показники стосуються промисловості загалом.

З роками обсяги прибутків та збитків галузей зростають, але наскільки змінюються співвідношення частки прибуткових та збиткових груп підприємств? З роками підприємства працюють краще чи гірше? Чи вплинула на це світова криза? Чи є закономірності у зміні співвідношень прибутків та збитків?

Відповіді на ці питання дозволять визначити, чи зникають з фінансового обороту кошти незаконними шляхами.

Якщо взяти до уваги частку збиткових підприємств промисловості, наприклад, за січень з 2001 року по 2011 рік, то з'ясовується, що протягом чотирьох років цей показник коливався в діапазоні до 30%, а протягом інших семи років - до 14%.

Відповідно до результатів обробки фінансових результатів, тіснота зв'язку часток збиткових підприємств з 2001 року по 2011 рік перевищує 85%, а тому можна стверджувати, що значимим фактором в цьому зв'язку є штучна регуляція показника.

Саме вона штучно зменшує загальний фінансовий результат. Так, у посткризовому січні 2011 року було 46,6% збиткових великих та середніх підприємств, у кризовому січні 2009 року - 50,4%, а в січні 2007 року, року зростання економіки, - 35,2%.

Для порівняння: в 1990 році частка тоді ще державних великих і середніх збиткових підприємств промисловості дорівнювала лише 7%. Їх масове роздержавлення пояснювалося тим, що приватний власник більш ефективний, ніж держава.

Між тим, зростання частки приватних підприємств супроводжувалося зростанням частки збиткових компаній.

Автор теж вважає, що зазвичай приватний власник ефективніший за державу. Чому ж тоді порівняно з 1990 роком частка збиткових підприємств, в тому числі в період значного зростання економіки 2006-2007 років, була уп'ятеро більшою?

Відповідь проста: щоб не сплачувати податки, значну частину фінансового результату або весь результат штучно виводять з фінансового обороту ще до сплати податків. А що візьмеш із збиткового підприємства?

Існує кілька законних способів виведення прибутку з-під оподаткування.

Перший - якщо власником фірми є офшорна компанія, яка весь дохід ще до оподаткування в Україні виводить за кордон, де малі ставки оподаткування.

Другий - створення в офіційних чи фактичних, на кшталт Кіпру, офшорах управляючої компанії, яка розпоряджається фінансовим результатом українського підприємства, офіційно спорідненого з цією фірмою.

Обставини балансування прибутків і збитків пояснюються тим, що для великих фірм розвинених країн вважається непристойним виводити з-під оподаткування весь фінансовий результат усіх споріднених підприємств.

В одних компаніях в офшор виводиться весь дохід, в інших - частина, і дуже рідко весь фінансовий результат залишається в країні перебування підприємства. Коливання співвідношень між прибутком та збитком на різних підприємствах - це майже суто суб'єктивна справа їх власників.

Україна не є засновником такого способу ухиляння від податків. Ще у 1848 році в Російській імперії було засноване вільне місто Єйськ, яке отримало податкові пільги для пришвидшення свого розвитку. Це був один з перших європейських офшорів.

На середніх підприємствах переважають інші методи ухиляння від сплати податків. Серед них - продаж за готівку товарів в роздрібній мережі без касових апаратів і вилучення з обігу частки доходу, завищення норм витрат матеріалів і випуск продукції, яка не обліковується. Останнє характерно для деревообробної галузі.

Між тим, розвинені країни користуються потужними морально-правовими важелями впливу на власників підприємств, аби стримувати цей процес. На відміну від України, це стримування не зводиться тільки до зменшення - у майбутньому - ставок податку.

Однак повернімося до сучасності. Січневий фінансовий результат 2011 року на великих та середніх збиткових промислових підприємствах України становив 4 897 мільйонів гривень, у річному вимірі - майже 59 мільярдів гривень.

Навіть якщо відняти результат 10% державних підприємств, то частка приватних становитиме 53 мільярди гривень збитків. Після усунення можливої погрішності - 47 мільярдів гривень збитку або приблизно 11-12% суми державного бюджету.

Це ціна бездіяльності влади. Враховуючи географічну структуру розміщення галузей промисловості, можна розрахувати показники галузей і регіональних центрів, де ухиляються від сплати податків, у відсотках до загального фінансового результату.

Серед галузей: добування паливно-енергетичних копалин - 35%, хімічна та нафтохімічна промисловість - 45%, виробництво міндобрив - 75%, металургійне виробництво - 76%, виробництво і розподіл електроенергії та газу - 37%.

Уникнення від сплати податків виглядає приблизно так: Донецька і Луганська області - 55%, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська області - 15%, решта областей - 30%.

Виробництво продуктів харчування, напоїв та сигарет - 50%, обробка деревини - 93%, виробництво пластмасових виробів - 62%, машинобудування - 45% та деякі інші галузі промисловості більш-менш рівномірно розташовані в усіх областях.

Особливо впадають в око показники уникнення від сплати податків на Донбасі, який є не тільки найпотужнішим промисловим центром України, але й своїми висуванцями представляє майже всю абсолютну владу України.

Як відомо з історії, ухиляння від сплати податків, корупція та організована злочинність - це соціально-економічні брати-близнюки, з якими свого часу нині розвинені держави боролися різними засобами, в тому числі за допомогою армії.

Імітація ж боротьби з корупцією та організованою злочинністю з боку влади України, яка складається з представників Партії регіонів, "народників" та комуністів, - це фарс.

Своїми "реформами" та витяганням перед черговими виборами на поверхню суспільної уваги питання щодо особливого статусу російської мови в Україні злочинний світ Донбасу душить українців, в тому числі і своїх виборців.

А де ж народна армія?


Марко Олівенський, кандидат економічних наук
http://www.epravda.com.ua/columns/2011/04/5/281060/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-04-08 10:53:30 ]
А.Павловський Як влада бюджетників обкрадає

Верховенство права.

Це поняття чомусь ніяк не приживається в наших реаліях. Усі звикли, що влада вертить законом, як дишлом. Лише теоретики визнають, що закони треба виконувати завжди – а не тоді, коли чиновнику чи судді вигідно.

Наївні люди сприймають верховенство права як захмарну абстракцію. Вони вважають, що від таких тонкощів їм не холодно й не жарко.

Вони підтримували нездійсненні обіцянки Януковича в 2009-му, коли тодішня опозиція під його керівництвом просувала популістський, антиконституційний закон про "революційне" підвищення соціальних стандартів. Вони ж обрали Януковича президентом.

І тепер починають прозрівати.

Бо замість отримати журавля в небі, втратили й синицю в руці...

Навіть працюючи в бюджетному секторі, дехто не усвідомлює, як багато залежить від елементарної законослухняності. Мільйони людей усе ще з надією дивляться "нагору", чекають "покращення життя вже сьогодні". Втім, масові акції протесту педагогів показують, що терпіння народу не безмежне.

Тим, хто вважає верховенство права абстракцією, хочу присвятити Таблицю з розрахунком безпосередніх збитків більшості бюджетників внаслідок нехтування кабміном вимогами закону "Про оплату праці".

Розряд

Посада

Тариф. коеф-т

Розрах. оклад, грн.

Штатний оклад за розписом уряду, грн.

Оклад по

закону, грн.

Розмір недоплати, у гривнях

1

 Прибиральник

1

625

960

960

0

5

 Технік

1,36

850

960

1306

346

6

 Соціальний працівник

1,45

906

960

1392

432

7

 Інженер без категорії

1,54

962

962

1478

516

12

 Учитель вищої категорії

2,12

1325

1325

2035

710

14

 Хірург вищої категорії

2,42

1512

1512

2323

811

19

 Доцент

3,42

2138

2138

3283

1145

23

 Директор НДІ

4,27

2669

2669

4099

1430

Дані цієї таблиці взяті з офіційних джерел. Розрахунок за наступним принципом.

Відповідно до 6-ї статті закону "Про оплату праці", тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 22-ї статті закону "Про держбюджет на 2011 рік", з 1 квітня 2011 року встановлено мінімальну заробітну плату 960 гривень.

У той же час, уряд 30 березня 2011 року ухвалює постанову № 310, якою визначено, що з 1 квітня 2011 року посадовий оклад/тарифна ставка працівника першого тарифного розряду "Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" – становить 625 гривень.

Очевидно, що ця постанова незаконна.

Як уже було сказано, закон прямо приписує, що тарифна ставка робітника першого розряду має становити не менш ніж 960 гривень. Однак припис закону влада виконує лише частково: платить працівникам початкових тарифних розрядів мінімальну зарплату.

При цьому уряд нехтує не тільки законом, але й міркуваннями соціальної справедливості та елементарним здоровим глуздом.

Скажімо, прибиральник і технік отримують однакову, мінімальну заробітну плату. Хоча технік мав би отримувати більше, оскільки його робота потребує більшої кваліфікації та відповідальності.

І ці 346 гривень, які недоотримав технік, фактично, вкрадені в нього правовими нігілістами з уряду.

У порушення закону "Про оплату праці", а також в наслідок маніпуляцій з єдиною тарифною сіткою, уряд Януковича-Азарова щомісячно недоплачує практично кожному бюджетнику більше 300 гривень, а кваліфікованим працівникам – учителям, лікарям – по 700-800 гривень.

Протиправні, антисоціальні та абсурдні маніпуляції уряду з тарифною сіткою зайвий раз показують ціну улесливих декларацій команди Януковича -Азарова. Весь сенс їхніх "реформ" полягає в нишпоренні по народним кишеням.

Чи не настав час схопити владу за "руки загребущі"?

Для початку, оскаржувати незаконні рішення щодо тарифної сітки в судах.

Якщо ж суди служитимуть не законові, а примхам влади – останнім часом, на жаль, спостерігається така тенденція – ніхто не відбере нашого законного права вийти на вулицю, і показати серйозність наших намірів домогтися верховенства права у своїй країні!

Андрій Павловський, народний депутат України, для УП


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-04-29 13:32:44 ]

Червонопрапорна провокація

Сергій Грабовський, для УП _ П'ятниця, 29 квітня 2011, 12:00

Слід віддати належне ідеологам та організаторам усієї цієї веремії із вивішуванням червоних прапорів: грандіознішої, продуманішої, а водночас і цинічнішої провокації за останні два десятиліття не було.

Причому за будь-яких розкладів у виграші опиняються залаштункові ляльководи.

У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича.

Бо ж що означають дружно ухвалені більшістю Верховної Ради зміни до закону "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"?

Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів.

Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, які для Росії та України мають прямо протилежний зміст. По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися).

По-третє, про спробу поглибити на ближчі роки, якщо не десятиліття, розкол усередині країни. По-четверте, про офіційне визнання нинішньою владою перед українським народом та всім світом свого злочинного характеру.

І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров.

Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни.

Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-тої ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії".

Та хребет нацизму зламали не совєтський народ, не мудра партія (Червона армія, за пізнішим свідченням маршала Жукова, була просто нездатна продовжувати воювати без допомоги союзників), а Об’єднані Нації спільними зусиллями.

А "штурмового прапора 150-тої стрілецької дивізії" ніколи не існувало: було дев’ять однакових прапорів, дев’ять копій прапору СССР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-тої ударної армії й розданих у дивізії.

Мета цієї акції була дуже простою: щоб над урядовими спорудами німецької столиці майоріли не саморобні прапори, під якими бійці справді йшли на штурм, а "правильні" стяги, що їх можна було би сфотографувати і ці фото покласти на стіл самому товаришеві Сталіну.

Так і відбувалося: згаданий у законі прапор (він мав порядковий номер п’ять) тримали у штабі дивізії, аж поки не надійшов наказ установити саме його над Рейхстагом.

На той час капітан Володимир Маков, старші сержанти Олексій Бобров, Газі Заґітов, Олександр Лисименко і сержант Михайло Мінін (171-а стрілецька дивізія) вже підняли великий (але саморобний) прапор на даху Рейхстагу, причепивши його до скульптурної композиції "Німеччина".

Одночасно чимале число невеликих так само саморобних прапорів було піднято на даху і вивішено з вікон будівлі, у якій продовжував точитися бій.

Отож справжнім Прапором Перемоги є встановлений групою "маковців" прапор, який потім кудись зник і не дійшов до наших днів. Та всі ці прапори в очах командування не були гідними почесної ролі. І не лише тому, що були "неправильно" оформлені (без серпа і молота), а й тому, що їх установили "неправильні" прапороносці.

Ну, а подальша історія добре відома – "правильними", себто заздалегідь визначеними "нагорі" прапороносцями стали сержант Михайло Єгоров та молодший сержант Мелитон Кантарія (як же у такій важливій справі без співвітчизника товариша Сталіна?).

Ці двоє участі в штурмі не брали і рушили вперед тільки тоді, коли знадобилося підняти саме прапор №5. Але реально всю справу зробив лейтенант Олексій Берест.

Спершу прапор №5 з’явився – далеко не першим – на фронтоні головного під’їзду Рейхстагу, потім за вказівкою керівництва політвідділу, вже на початку травня, його перевісили на купол.

Це не применшує подвигу Олексія Береста, який з боєм прорвався нагору, тягнучи за собою і на собі "прапороносців", – але і не робить прапор №5 реальним символом перемоги над нацизмом.

Та що з того ідеологам та організаторам червонопрапорної веремії – ключове поняття для них "копія прапору СССР". А відтак над Україною – як і було задумано – майорітиме не "Прапор Перемоги", а прапор Совєтського Союзу.

Тієї самої держави, яку німецький філософ-антифашист Карл Ясперс назвав однією із двох чільних злочинних держав ХХ століття.

Для чого сучасній Росії червонопрапорна істерика – зрозуміло. Адже вона є не тільки правонаступницею, а й фактичною спадкоємицею СССР, відтак – разом із ледь перелицьованим гімном сталінської доби, червоними зорями над Кремлем, мавзолеєм Леніна та "традиціями славетних чекістів" – міф "прапора Великої Перемоги" є однією із складових легітимації нинішньої влади та побудованої нею "суверенної демократії".

Ба більше: переважна частина росіян тією чи іншою мірою й сьогодні ототожнюють себе із совєтським народом, тому підґрунтя для значних суспільних конфліктів там немає.

Так само немає і значних проблем внаслідок червонопрапорного шалу і на міжнародній арені: навіть офіційна Польща вже заспокоїлася, не кажучи вже про Західну Європу – з володарями запасів вуглеводневих енергоносіїв світового значення розмовляють лагідно і пробачають їм ще й не такі пустощі, як вихвалення своїм злочинно-тоталітарним державним минулим.

З Україною все не так. По-перше, червоні прапори СССР над нею – це символ відмови від суверенітету, принаймні, від його значної частини (не дарма битий жак Грищенко відмовився піднімати совєтські прапори над українськими посольствами, бо знав, що символізуватиме цей акт).

По-друге, реінкарнація тоталітарної символіки викличе вочевидь негативне ставлення до України з боку колишніх країн комуністичного табору, де така символіка або заборонена на законодавчому рівні, або вважається чимось маргінальним і аморальним (вільних енергоносіїв за прийнятними цінами, щоб перебороти такі настрої, Київ не має, і коштів на підкуп європейських ЗМІ – також...).

І, нарешті, більшість українців не вважає себе совєтськими людьми, як би не нав’язувала офіційна пропаганда їм відповідні ідеологеми (згадаймо, якраз після пишного святкування "визволення України від німецько-фашистських загарбників" у 2004 році й розпочалася Помаранчева революція...).

Утім, не треба забувати й інше: певна частина України, переважно на сході, а частково й на півдні держави, цілком закономірно пов’язує з совєтськими часами найкращі дні свого життя.

Бо ж індустрія та інфраструктура цілих регіонів побудовані саме за цих часів – так, побудовані варварськими і нерідко злочинними методами, але ж побудовані.

Скажімо, той самий Донбас – це переважною мірою витвір СССР. Так, як мережа німецьких автобанів – це витвір нацистів.

Різниця в тому, що за п’ять років перебудови і двадцять років незалежності так і не навчили людей – як свого часу у Німеччині – відділяти, образно кажучи, мух від котлет.

Тим більше, що в Німеччині денацифікація супроводжувалася реальними реформами й "економічним дивом", а вітчизняні чудеса гідні хіба що фільмів жахів та університетських спецкурсів на тему: "Як не робити того, чого не слід робити в жодному разі".

Але саме на це й розраховують організатори червонопрапорного шалу, який неодмінно буде підігрітий напередодні 9 травня телеканалами та FM-станціями.

Бо ж якщо почнуться масові зіткнення, хтось здиратиме прапори, хтось виходитиме з ними на вулиці, а на додаток сотні російські наці із Криму та Одеси під прапором СССР почнуть ходу Львовом...

Це буде щось грандіозне, після чого в очах європейців скомпрометують себе і чинна влада (через червонопрапорність і репресії), й опозиція (бо ж остання, мовляв, протестувала проти перемоги над нацизмом).

Іншими словами, Україна стане ще більш залежною від ляльководів, котрі керують нинішньою владою, а розкол між різними регіонами поглибиться до краю.

Звичайно, якби тут існувала реальна опозиція, вона б устигла до 9 травня зробити десятки тисяч прапорів, плакатів, транспарантів, які стали б гарною, ядучою і зрозумілою контрагітацією проти червонопрапорної совєтчини.

Але політичної опозиції в Україні (крім як у телестудіях) немає. А намагання "зривати червоні ганчірки" – це дія за сценаріями провокаторів.

Утім, спроба відсидітися, відмовчатися теж передбачена цими сценаріями як перший крок до капітуляції. Що ж робити? Часу на роздуми майже не залишилося...

Сергій Грабовський, для УП


Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/29/6148648/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2011-05-13 14:21:33 ]
Надія Дюк: Зараз рейтинг Януковича зовсім знизився. Йому треба подумати, чому так сталося
Сергій Лещенко, УП _ П'ятниця, 13 травня 2011, 11:46

Віктора Януковича протягом першого року президентства гостинно вітали у відомстві канцлера Меркель та в Єлисейському палаці, де розташована резиденція президента Саркозі. Однак він так і не дочекався запрошення до Білого дома.

Рік тому Янукович домігся півгодинної зустрічі з Бараком Обамою на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні ціною відмови від збагаченого урану в дослідних інститутах України. Однак подальші спроби налагодити контакт на найвищому рівні закінчилися нічим. Чи справді США не мають більше інтересу до України і чому відбувається охолодження стосунків?

Віце-президент Національного фонду на підтримку демократії Надія Дюк - один з експертів з України в американському істеблішменті.

Вона представляє неурядовий сектор, який більш відвертий у оцінках, оскільки не обтяжений дипломатичним протоколом. Водночас Національний фонд на підтримку демократії, у якому Дюк відповідає, в тому числі, за Європу та Євразію, є непростою неурядовою організацією.

Фонд був створений за часів президента Рейгана та фінансується Конгресом США для подальшої підтримки демократичних інституцій по всьому світу через неурядові структури.

Перебуваючи в США у рамках Всесвітнього дня свободи слова, кореспондент "Української правди" зустрівся з Надією Дюк у її вашингтонському офісі та спробував з'ясувати, якими очима американська еліта дивиться на Віктора Януковича.

- Пані Дюк, якщо говорити відверто, наскільки американську владу сьогодні цікавить Україна?

- Ви приїхали в той час, коли Україна їх цікавить абсолютно zero після убивства Усами бін Ладена. Останні 10 років напрямок американської політики кружляв якраз навколо тієї проблематики.

Окрім того, цього року Америка більше цікавиться Єгиптом, Тунісом. Але вони бачать, що діється в Україні. І час від часу є такі новини, що їх цікавлять. Наприклад, що колишній президент Кучма був притягнений до суду. Однак такі новини цікавлять американців лише декілька днів.

Нещодавно Washington Post надрукувала статтю Андерса Аслунда під заголовком "Ukraine's Putin", тобто "Український Путін". Зверніть увагу, в США редакція газети сама вирішує, який має бути заголовок. Вони його обирають виходячи з того, що має цікавити американську публіку. І такий заголовок, який обрав Washington Post - це до певної міри термометр сприйняття сучасної України.

-  Ця стаття Аслунда може бути якось пов’язана з переслідуванням Леоніда Кучми в Україні? Адже Аслунд доволі близький із зятем Кучми Віктором Пінчуком...

-  Треба Андерса запитати. Після обрання президентом Януковича я чула в більшості тільки негативні оцінки від Аслунда. І про економіку, і про Конституцію, і про пресу – він досить ясно говорить про те, що там відбувається.

-  Чи розуміють у США, що справа Кучми – це ціна, яку намагається заплатити Янукович за покращення своєї репутації на Заході?

- Це - одна з теорій, про яку навіть я згадала в своїй статті. Американці чекають, що буде з судом. Те, що Алан Дершовіц має бути адвокатом Кучми, теж цікавить американців. Бо Дершовіц - досить колоритний діяч, який був адвокатом і того ж O.J.Simpson, і в ряді різних контроверсійних справ.

- В Україні Дершовіца як адвоката Кучми намагаються подати як залучення борця за права людини на захист невинно звинуваченого колишнього президента. Чи це так насправді?

- Борця за права людини? Я б точно не так його описувала. Він переважно бере дуже контроверсійні суди. Є інші юристи, що опікуються правами людини, які працюють без зайвого галасу.

- Наскільки потужне лобі Віктора Пінчука в США? В Україні це виглядає так, що Пінчук – це друг Білла Клінтона, Елтона Джона та Тоні Блера. І якщо зачепити Пінчука, це одразу викличе хвилю негативу на Заході.

- Це правда, що він має багато високопоставлених багатих друзів. Але треба зрозуміти, як все це на Заході працює. Тут є верховенство права. Ці дуже знані люди можуть виголошувати свою точку зору. Але у нас це не працює так, щоб це мало великий вплив на суд. І, крім того, всі перераховані вами – це західні люди, які є носіями західних цінностей.

Це в Україні, якщо хтось дружить з Януковичем, Азаровим, Бойком чи Льовочкіним, то одразу можна зрозуміти, що за цією людиною стоїть дійсно потужна сила. А у нас так не працює.

- Чи можна в США за внески у фонди відставних політиків - того ж Клінтона, Кваснєвського, Блера - просто купити їхню лояльність?

- Може, це так працює в Україні. Але в Америці - не зовсім так. Було б дуже цікаво подивитися на рахунки тих всіх інститутів. Я можу запевнити, що фонд Пінчука не був би найбільшим донором. Білл Клінтон оцінює, що Пінчук дає свої гроші, але він не перший і не останній мільйонер, що буде вкладати туди свої гроші. У нас не працює це так прямолінійно, коли люди купують вплив за гроші.

ВАШ МІНІСТР ТАБАЧНИК ХОЧЕ ПРИДУШИТИ ВСЕ, ЩО Є УКРАЇНСЬКЕ

- Яка репутація зараз у Януковича в Вашингтоні серед експертних кіл, до яких ви належите?

- Перші кілька місяців було певне відчуття під впливом того, що він себе рекламує як добрий господар. Тому були сподівання, що настане кінець тим безкінечним сваркам, що відбувалися за минулої влади, що це буде краще для України, для її зовнішньої політики. Перші кілька місяців всі були готові дати Януковичу кредит довіри.

Але коли стало очевидним, що нічого не покращується, знову почалися демонстрації на Майдані Незалежності, розпочався тиск на малий і середній бізнес, які дійсно підтримували Помаранчеву революцію – я думаю, ці кроки відвернули від Януковича американську експертну думку.

Але, як ви знаєте, експертна думка також не одноманітна. Нещодавній звіт Freedom House про Україну досить резонансний. Його автором є президент Freedom House Девід Кремер – дуже поважна особа, колишній заступник Кондолізи Райс у Держдепі США.

Від УП. Останній звіт Freedom House про Україну містить низку критичних висновків, зокрема: "Немає жодних сумнівів в тому, що президент Янукович консолідував владу за рахунок демократичного розвитку. Тенденції, встановлені чинним керівництвом України, якщо їх не стримати, рухатимуть країну до більшої централізації і консолідації влади, тобто до авторитаризму".

- Нещодавно на ток-шоу Савіка Шустера в Україні саме обговорювали цей звіт. Пан Немиря казав, що цей звіт – вирок владі, а представники влади казали, що тут відзначені дуже значні досягнення влади.

- Про освіту, культуру, релігію в Україні ми нічого доброго не чуємо. Про освіту ми тільки знаємо, що ваш міністр Табачник хоче придушити все, що є українське. І тут діаспора дуже переживає за це. Не багато чуємо, що нового є в культурі в Україні. Про релігію чуємо тільки, що президент Янукович нібито більш прихильний до Московського патріархату, ніж до інших церков України. Також є інформація, як СБУ втручається в справи громадських організацій.

- Яка зараз репутація Януковича в Америці щодо теми свободи слова?

- У США вірять, що свобода слова під загрозою в Україні, вони бачать активістів, які в Україні показують, що свобода слова дійсно звужується. І чи це робить сам Янукович, чи ні?… Ми чуємо, як офіційні особи кажуть в Україні, що конфлікти в мас-медіа - це просто справи бізнесу. Але всі розуміють, що спроби придушити або газету, або інтернет-сайт, або особливо телебачення – це не зовсім бізнесові справи...

- Тобто тут особливо не вірять в заяви тієї ж Ганни Герман про те, що "у нас бізнес-конфлікт, а влада тут ні до чого"?

- Я думаю, що не вірять. Американці, може, виглядають трохи недоробленими, бо вони постійно усміхаються. Але вони набагато хитріші, ніж українці думають.

НА ЖАЛЬ, МИ НАВЧИЛИСЯ НА НЕГАТИВНОМУ ДОСВІДІ УКРАЇНИ

- У вас не складається враження, що США зараз просто не мають справи до України?

- В Америці бажали б, щоб Європа трохи більше обстоювала свої цінності в Україні.

Сьогодні увага американської влади прикута до Близького Сходу і до революції, що відбулася в Єгипті. Пам’ятаєте, після Помаранчевої революції також була велика увага до України. Тоді відчувалося, що це вже початок нової ери, коли все буде демократичним, чесним, а європейські цінності дійсно будуть підтримуватися.

Америка все ж таки є країною, яка створена на тлі революції. Так що американці дуже цікавляться демократичними революціями. Очевидно, після Помаранчевої революції серед американців було велике розчарування.

І тепер, коли вони дивляться на Єгипет чи Туніс, то трохи переживають, щоб у цих країнах подібна історія не повторилася. На жаль, Україна є носієм досвіду, що якщо в перші місяці після такого піднесення народу немає конкретних інституційних шляхів, то все може розмитися.

- Тобто тепер Україна - як хрестоматійний приклад невдалої революції?

- Американські коментатори уже кілька разів нагадували, особливо після єгипетських подій, що треба обережно на все це дивитися. Те, що люди вийшли на вулицю, не означає, що вже все буде гаразд, і що диктатор уже відійшов. Тепер у нас уже є певний досвід. І, на жаль, ми навчилися на негативному досвіді України.

- Якщо дивитися з Вашингтона, на вашу думку, чому в Україні провалилася історія демократичної революції?

- Тепер цим питанням мають займатися історики. Може, і Європа, і Америка могли бути більш вимогливими до України. Я думаю, що погляд уряду Америки не такий, що "хай собі там існує Україна, а ми цікавимося лише своїми справами". Ні, в американському Держдепартаменті бачать, що Україна сповзає в минуле. Але поза тим, Україні та США треба мати відносини, переговори, програми, треба проводити дискусії про якісь спільні цілі. Треба працювати над чимось спільним.

- Ви чули про ініціативу фракцію Партію регіонів прийняти закон, який заборонить українським громадським організаціям отримувати фінансування з-за кордону?

- Це стосується й допомоги від російських фондів також?

- Ну, ініціативу висловив депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, який є представником міста Севастополя у Верховній Раді...

- В Україні, напевно, у десять раз більше фондів ідуть із Москви чи з Росії, ніж із Америки чи з Західної Європи. Я не знаю, чи ініціатори такої заборони також мають на увазі фонди Білла Клінтона, Білла Гейтса?

Я думаю, що цей закон ізолює Україну від західного світу. Тому що фонди діють по всій планеті. Те, що Америка має більше благодійних організацій – це тому, що тут більше багатих людей.

- Ще одна ініціатива, яку виголошують представники владної партії – це реєстрація інтернет-видань, регулювання інтернету. Якою буде з боку США реакція на таку ініціативу?

- Я знаю, чим все це закінчилося в Росії. Але як Росія не могла регулювати інтернет-видання, то я сумніваюся, чи в Україні зможуть це зробити. Великий Китай із усіма своїми додатковими ресурсами ледве встигає. Слава богу, що Україні ще дуже далеко до таких країн…

- Ви якось відслідковуєте нові тенденції в свободі зібрань в Україні?

- Ми чули про те, що Майдан Незалежності тривалий час був обнесений парканом. Всі свободи для нас дуже цінні. Особливо свобода слова, свобода зібрань, також свобода релігії. Будь-яке їх обмеження має резонанс у Вашингтоні.

ВПЛИВ ЛОБІСТІВ ЯНУКОВИЧА БІЛЬШИЙ В УКРАЇНІ, А НЕ У США

- Наскільки ефективні лобісти Віктора Януковича в США? Ви чули про Пола Манафорта і його велику кампанію з відбілювання репутації Януковича в США?

- Так, це дуже цікаво, що в Україні дуже переживають за тих лобістів у Вашингтоні. Нібито заплатиш лобістові, і він тобі все зробить, і американці будуть вірити в усе, що лобіст сказав. Але американці звикли отримувати інформацію з різних джерел, не в усе вірять, що їм кажуть.

Більше того, кожен лобіст мусить бути зареєстрований зі своїм клієнтом у Департаменті юстиції США. Там в будь-який день можна прийти і подивитися, хто скільки отримує грошей, на які цілі, від якої країни.

Часом я шкодую, що українські політики витрачають так багато грошей на тих лобістів. Якби вони залишали ті гроші в своїй країні, щоб дійсно підтримувати людей, котрим потрібно розвиватися, щоб Україна стала кращою країною, то це, може, був би кращий спосіб витрати кошти.

Щодо Манафорта, я намагаюсь слідкувати, як вони працюють. Не все дуже легко. Але я думаю, що його вплив більший в Україні, а не у США. Я не дуже бачу їхню діяльність в Америці. Ніякого лобіста фактично тут немає.

- В яких українських політиків є в Америці потужні лобісти? Та ж Тимошенко вже багато років присутня у звітах до Мінюсту США як клієнт лобістської фірми TD International.

- Здається, вони вже з нею не працюють. Того чоловіка, що був від TDI, я давно не бачила. Я чула, що їхній контракт вже або закінчився, або щось змінилося. Але правду кажучи, я не маю часу бігати в Департамент юстиції, дивитися, хто тепер отримує гроші.

- Ви чули про депутата Юрія Іванющенка? Він був у "чорному списку" в США, але завдяки лобістам і допомозі конгресмена отримав візу до США і побував нещодавно у Нью-Йорку...

- Я мало про це знаю. Тільки останнім часом прочитала у вашому виданні щось про нього.

- Чи може Америка якось коригувати авторитарні схильності керівників шляхом заборони на їх в'їзд до США?

- Досить часто відбуваються такі дискусії, особливо відносно Росії та Білорусії. Таке обговорення щодо України я не чула. Але є "чорний список" для Росії і Білорусії, а Україна дуже близько, і якби дійсно кримінальні елементи хотіли сюди в'їжджати або якось тут діяти, я думаю, що це би сталося.

- В Україні існує думка, що в обмін на збагачений уран з Харкова адміністрація Обами готова закривати очі на багато недемократичних явищ в Україні.

- Очевидно, Америка цінує, що віддали цей уран. Вони, може, раділи з того один день, але далі йде business as usual. США хочуть дивитися на конкретні досягнення, особливо в напрямку демократичних свобод в Україні. Якщо хтось в Україні думає, що вони можуть підкупити Америку таким способом, я сумніваюся в результативності таких намірів.

НАМАГАННЯ ПОСАДИТИ ТИМОШЕНКО СТАНУТЬ ЧЕРВОНОЮ ЛІНІЄЮ

- Якби у вас була можливість і вам би запропонували написати доповідну для Януковича, які три-чотири поради ви би зробили?

- Я не відчуваю себе достойною давати поради Януковичу. Але відчувається, що Україна зараз застрягла між Радянським Союзом і якимсь пострадянським буттям. Не відчувається, що існує якесь бачення, чим є Україна, до чого вона належить, які ініціативи для своєї користі вона започатковує.

- Ну, президент Янукович сказав, що його мета – щоб Україна ввійшла до 20-ки провідних країн світу.

- Ми вітаємо такий ентузіазм, але треба, щоб люди це підтримували. Зараз його рейтинг зовсім знизився. Йому треба зрозуміти, чому люди так ставляться? Чи їх життя не покращилося? Чи вони відчувають, що інформація по телебаченню стала на всіх каналах однаковою? Чи вони відчувають, що діти в школах знову мусять платити хабарі, тоді як нещодавно незалежне тестування могло винести їх на європейську арену?

Я знаю, що в Східній Україні голосували за Януковича, але він як їхня людина поки що не дуже покращив їм життя. Якби я сиділа там, де він, я би на все це подивилася і намагалася якісь висновки з того зробити.

- Наскільки ефективний новий посол України в США Олександр Моцик? Кажуть, він страждає пострадянським способом втілення своїх задумів...

-   Коли ми його слухаємо, інколи не ясно, чи він каже те, що йому написали на Банковій, чи це дійсно його думки. Виходить такий трошки пострадянський стиль. Але він тут кинувся до роботи, з усіма спілкується, всіх старається переконувати, що в Україні все відбувається добре. Він вірно служить Януковичу. Я не маю в цьому жодного сумніву.

- Ви теж прихильник концепції, що без України "Російська імперія", тобто Росія як наддержава не зможе відновитися?

- Як я можу заперечувати те, що Бжезінський так гарно сказав? Я не збираюся говорити щось протилежне йому. Я бачу, що серед того, що діється в Росії, є багато небезпечного. Росія ще досі не виробила свою ідентичність, якою вона має бути державою – чи вона національна держава, чи держава громадян, чи мусульмани переважно татарського походження є рівноправними громадянами Росії, чи ні.

Ми бачили ці заворушення на Манєжній площі в грудні, коли скінхеди билися з іншими громадянами. Я думаю, що така ідеологія до певної міри тихо підтримувалася з Кремля, а тепер її випустили з ящика Пандори. Тепер вони не зможуть це контролювати. Я не впевнена, чи це переллється в Україну, але для Росії це дуже небезпечно.

- Зараз виходить на завершальну стадію справа проти Тимошенко. Якщо відбудеться її тюремне ув’язнення, можлива якась реакція в Вашингтоні?

- У Вашингтоні слідкують за всім, що відбувається з нею. А пані Тимошенко видає багато інформації про це, щоб усі навколо знали. Янукович хотів створити таке враження, що суди не направлені тільки проти опозиції. Думаю, що якісь намагання її посадити стануть такою червоною лінією, зайшовши за яку, ти спричиниш величезну реакцію тут в США.

- Чи може бути бойкот Януковичу, як свого часу Кучмі? Коли на саміті НАТО в Празі 2002 року лідерів держав саджали за французьким алфавітом, щоб тільки президент Буш не сидів поряд із Кучмою.

- Якщо так сталося один раз, то може бути й другий раз. Але на якому форумі це могло би бути, я не знаю. Пан Янукович, коли він був прем’єр-міністром, підтримував НАТО, а тепер - ні. Так що я не знаю, на якому форумі вони могли б зустрітися з президентом США.

- Ви чули про плани української влади запросити Барака Обаму відвідати Україну?

- Я знаю з розмов із різними людьми, що Янукович дуже би хотів, щоб Обама приїхав до України. Знаю, що були намагання запросити його на Чорнобильську конференцію. І напевно, будуть намагання запросити його на щось інше. Але треба подивитися, що в нашого президента Обами є на тарілці. Треба, щоб Україна виявила якусь ініціативу. Повинна виникнути причина, чому Обама має приїхати в Україну. Поки що ніхто в Україні мені не міг сказати, чому Обама має туди приїжджати.

- Свого часу Ганна Герман сказала, що Обама і Янукович – це люди дуже схожої біографії, і тим, що вони самі себе зробили. І через десятиліття про Януковича писатимуть з не меншим захопленням...

- Треба подивитися, як воно буде в майбутньому. За американським президентом дуже ретельно слідкують, що він навіть мусив показати своє свідоцтво про народження. І всі дипломи, які він отримав в університетах, напевно, також будуть аналізуватися під мікроскопом. В Америці дуже важко щось фальшиве представити перед публікою.

- А до чого тут порівняння Герман про Януковича і Обаму?

- Ну, я чула різні історії про це. Я тільки кажу, що президент Обама навчався і в Гарварді, і в Колумбійському університеті, а Янукович не був ні у Гарварді, ні в Колумбії.


© 2000-2010 "Українська правда"
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/05/13/6193286/