Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гололобов (1989) /
Поеми
Зуль-Карнайн (міні-поема, що писана білим дольником)
Вказав всі шляхи, що ведуть до досягнення цілей.
Обрав Зуль-Карнайн шлях собі і пішов ним. Дійшовши
До заходу сонця, сідало яке у джерельце,
Забруднене й мовби киплячий котел лиховісне,
Побачив людей, у поселенні близько води.
Промовив Аллах: «Зуль-Карнайне! Ти можеш скарати
Людей цих або милосердя явити до них!»
А той відповів: «Хто грішив – покараємо, звісно,
А потім ці грішники перед Аллахом предстануть,
Вже Він їх суворо тоді покарає і страшно.
А тих, хто увірував й чинить добро повсякденно, –
Тому нагорода від нас і легкі повеління,
Яких виконання приємне, бо добрі вони!»
Тоді Зуль-Карнайн на схід сонця направив дорогу.
Побачив людей там, від сонця покрову не мають.
Аллах не подав їм від променів жодного сховку.
Такими побачив їх там Зуль-Карнайн – і лишив так,
І з цього моменту Господь все про нього дізнався.
А сам Зуль-Карнайн, не спиняючись, далі вже рушив.
Коли підійшов він до гір із проходом між ними,
Побачив народ, який жив на підніжжі цих гір.
Ці люди заледве могли зрозуміти почуте,
Але, Зуль-Карнайна, помітивши тільки, сказали:
«О Зуль-Карнайне! Знай-бо, народи Йа’джудж і Ма’джудж
(Які по-інакшому Гог і Магог ще зовуться)
Чинять нечестя велике на давній землі!
Ми б заплатили данину тобі, якби ти
Стіну між ними і нами велику поставив!»
Тут Зуль-Карнайн відповів їм, промовивши так:
«Те, чим Аллах наділив мене, – ліпше данини!
Поміч найкраща – то сила, що в ваших руках!
Силу прикласти – і буде стіна пречудова!
Ви принесіть мені балки залізні скоріше».
Коли він заповнив залізом між горами простір,
Знову промовив до люду: «Міхи роздувайте!»
Стало залізо розпеченим, наче вогонь.
Тепер Зуль-Карнайн наказав: «Розпечену мідь ви
Несіть – а я виллю її на залізо пекуче!»
І стала стіна, вже народи Йа’джудж і Ма’джудж
Ніяк перелізти її, ані проламати не здатні.
Сказав Зуль-Карнайн: «Це милість Аллаха до вас!
Коли ж прийде час збуватись обІцянкам Божим –
Зрівняє Він стіну з землею, Його обіцяння –
То Істина є неминуча, і станеться точно та вірно!»
В той День з Волі Божої люди, мов ріки, поллються,
Змішаються в натовпі й раптом Сурма зазвучить!
Господь всіх збере і Пекло надасть нечестивим,
Їм очі відкриються, що були пеленою закриті.
Знамення Аллаха не бачили люди, і вуха
Закриті були в них, не чули вони Його слів.
Вони не згадали про Господа жодного разу
І Істина вкрита від них серпанком була.
(2010)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зуль-Карнайн (міні-поема, що писана білим дольником)
Вони питатимуть у тебе про Зуль-Карнайна.
Скажи: «Я вам розповім історію про нього».
Коран, 18:83
Господь на землі Зуль-Карнайну подавши підтримку,Вказав всі шляхи, що ведуть до досягнення цілей.
Обрав Зуль-Карнайн шлях собі і пішов ним. Дійшовши
До заходу сонця, сідало яке у джерельце,
Забруднене й мовби киплячий котел лиховісне,
Побачив людей, у поселенні близько води.
Промовив Аллах: «Зуль-Карнайне! Ти можеш скарати
Людей цих або милосердя явити до них!»
А той відповів: «Хто грішив – покараємо, звісно,
А потім ці грішники перед Аллахом предстануть,
Вже Він їх суворо тоді покарає і страшно.
А тих, хто увірував й чинить добро повсякденно, –
Тому нагорода від нас і легкі повеління,
Яких виконання приємне, бо добрі вони!»
Тоді Зуль-Карнайн на схід сонця направив дорогу.
Побачив людей там, від сонця покрову не мають.
Аллах не подав їм від променів жодного сховку.
Такими побачив їх там Зуль-Карнайн – і лишив так,
І з цього моменту Господь все про нього дізнався.
А сам Зуль-Карнайн, не спиняючись, далі вже рушив.
Коли підійшов він до гір із проходом між ними,
Побачив народ, який жив на підніжжі цих гір.
Ці люди заледве могли зрозуміти почуте,
Але, Зуль-Карнайна, помітивши тільки, сказали:
«О Зуль-Карнайне! Знай-бо, народи Йа’джудж і Ма’джудж
(Які по-інакшому Гог і Магог ще зовуться)
Чинять нечестя велике на давній землі!
Ми б заплатили данину тобі, якби ти
Стіну між ними і нами велику поставив!»
Тут Зуль-Карнайн відповів їм, промовивши так:
«Те, чим Аллах наділив мене, – ліпше данини!
Поміч найкраща – то сила, що в ваших руках!
Силу прикласти – і буде стіна пречудова!
Ви принесіть мені балки залізні скоріше».
Коли він заповнив залізом між горами простір,
Знову промовив до люду: «Міхи роздувайте!»
Стало залізо розпеченим, наче вогонь.
Тепер Зуль-Карнайн наказав: «Розпечену мідь ви
Несіть – а я виллю її на залізо пекуче!»
І стала стіна, вже народи Йа’джудж і Ма’джудж
Ніяк перелізти її, ані проламати не здатні.
Сказав Зуль-Карнайн: «Це милість Аллаха до вас!
Коли ж прийде час збуватись обІцянкам Божим –
Зрівняє Він стіну з землею, Його обіцяння –
То Істина є неминуча, і станеться точно та вірно!»
В той День з Волі Божої люди, мов ріки, поллються,
Змішаються в натовпі й раптом Сурма зазвучить!
Господь всіх збере і Пекло надасть нечестивим,
Їм очі відкриються, що були пеленою закриті.
Знамення Аллаха не бачили люди, і вуха
Закриті були в них, не чули вони Його слів.
Вони не згадали про Господа жодного разу
І Істина вкрита від них серпанком була.
(2010)
Поема є поетичним переказом уривку зі Святого Корану. Писана поема білим дольником. Тому і читати її потрібно специфічно, дотримуючись особливого поетичного наголосу, беручи до уваги, що в кожному рядку поеми - 5 наголошених складів (поетичних). Зуль-КарнАйн - стародавній праведник (пророк), що розповсюджував віру в Єдиного Бога - Аллаха.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Гілберт Кійт Честертон. Філософія для шкільної кімнати (переклад з англ. - Сергій Гололобов)"
• Перейти на сторінку •
"ПЛАСТИЧНИЙ ХІРУРГ"
• Перейти на сторінку •
"ПЛАСТИЧНИЙ ХІРУРГ"
Про публікацію
