ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Люсія
Усе змішалося: містичні роздвоєння і збіги, дзеркальні відображення і символи фільму та власна гра у реальність і вигадку. А ще Базілеус переконався, що такого “магічного реалізму” – чуттєвого і емоційного – він ще не бачив. І справа тут зовсім не в секс-стихії фільму. Чоловіка до болю пропекло жіноче обличчя однієї з героїнь – усе в сльозах і напрузі (фінальна сцена кінострічки). Її тихий, без голосіння плач стискав серце. “Так правдиво передати душевні втрати, біль, муки, страждання, безвихідь, розпач і забуття може лише талановита акторка” – думав Базілеус.
Немає сенсу переповідати сюжет стрічки і шукати та вербалізувати приховану істину. Фільм краще дивитися і насолоджуватися. Для Базілеуса стали незабутніми і невитравними дві сцени кінострічки. Які ж саме?
Освідчення в коханні
Заплющивши очі на сласність Люсії, можна намалювати її портрет: чорнява струнка дівчина з поставою іспанської грандеси, видовжений злегка овал лиця, чорнично-карі очі рідкісної краси. У характері домінує жива, бурхлива реакція на події, суцільне павутиння нервових переживань, прихований динаміт почуттів. Люсія – мінлива, бентежна і поетична.
Сидячи в кафе, дівчина, ніби чорна пантера перед стрибком, розповідає Лоренцо (він її бачить уперше) відверто і з неприхованим хвилюванням: “Я знаю тебе і вже давно потайки слідкую за тобою. Я читала твою книгу кілька разів і тепер я більше нічого не читаю. Вона запала мені в душу і не відпускає... Я закохалася у тебе до нестями і захворіла... Мине час, і коли ми поживемо разом, сподіваюся, що ти, нарешті, покохаєш мене...”
Монолог Люсії так ошелешив Лоренцо, що було видно, як спазми стискають горло. Його внутрішню боротьбу та залишкові вагання (вірити чи ні дівчині) перекреслив ураз побачений у кафе на телеекрані епізод, де страхітлива собака стрибає на опудало, хапає його зубами і душить. “Я вже закохався!” – сказав Лоренцо, підійшовши до дівчини...
Зустріч на острові
Дивовижний острів, котрий не має коріння, що зв’язувало його б із дном. Сумна Люсія поволі йде до будинку і дивиться під ноги, втомлено сідає за стіл, випиває каву і чує, чує всім своїм єством чиїсь кроки над головою (на другому поверсі). Зі стелі звисає великий клубок ниток, як метафора таємниць, і видається, що вже не вистачить життя, щоб розплутати всі вузлики... Кроки стихають, з’являється тінь-силует на стіні. Подих дівчини стає прискореним, здригаються плечі. Вона встає і бачить коханого та вдихає повітря з такою силою, що хочеться стати молекулою, яка вривається в її легені... Захлинаючись від щастя, Люсія не йде, а пливе, хитаючись, ніби зелені водорості на дні океану...
Згодом Базілеус перегляне всі фільми Медема – режисера-містика і романтика. Безперечно, кінострічки залишать незгладимий слід у його душі. Мине час, і щось із побаченого забудеться. Утім, Люсія, “із заплющеними очима”, вхопивши за руку один раз, Уже не відпустить...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Люсія
…Прокинусь. Але ще довго
З заплющеними очима
За руку тебе тягтиму…
Гренуіль де Маре
Базілеус любив кіно – авторське, документальне і поетичне – як дзеркало фантазму. В кіно він шукав відповіді і співзвучності своїм думкам і переживанням. Після перегляду фільму “Люсія і секс” (2001) культового іспанського режисера Хуліо Медема, Базілеусу так сподобалась головна героїня, що він одного разу, нібито блаженний, прокинувся від того, що уві сні намагався стягнути із себе ковдру і вкрити нею милу, якої поряд не було і не могло бути...Усе змішалося: містичні роздвоєння і збіги, дзеркальні відображення і символи фільму та власна гра у реальність і вигадку. А ще Базілеус переконався, що такого “магічного реалізму” – чуттєвого і емоційного – він ще не бачив. І справа тут зовсім не в секс-стихії фільму. Чоловіка до болю пропекло жіноче обличчя однієї з героїнь – усе в сльозах і напрузі (фінальна сцена кінострічки). Її тихий, без голосіння плач стискав серце. “Так правдиво передати душевні втрати, біль, муки, страждання, безвихідь, розпач і забуття може лише талановита акторка” – думав Базілеус.
Немає сенсу переповідати сюжет стрічки і шукати та вербалізувати приховану істину. Фільм краще дивитися і насолоджуватися. Для Базілеуса стали незабутніми і невитравними дві сцени кінострічки. Які ж саме?
Освідчення в коханні
Заплющивши очі на сласність Люсії, можна намалювати її портрет: чорнява струнка дівчина з поставою іспанської грандеси, видовжений злегка овал лиця, чорнично-карі очі рідкісної краси. У характері домінує жива, бурхлива реакція на події, суцільне павутиння нервових переживань, прихований динаміт почуттів. Люсія – мінлива, бентежна і поетична.
Сидячи в кафе, дівчина, ніби чорна пантера перед стрибком, розповідає Лоренцо (він її бачить уперше) відверто і з неприхованим хвилюванням: “Я знаю тебе і вже давно потайки слідкую за тобою. Я читала твою книгу кілька разів і тепер я більше нічого не читаю. Вона запала мені в душу і не відпускає... Я закохалася у тебе до нестями і захворіла... Мине час, і коли ми поживемо разом, сподіваюся, що ти, нарешті, покохаєш мене...”
Монолог Люсії так ошелешив Лоренцо, що було видно, як спазми стискають горло. Його внутрішню боротьбу та залишкові вагання (вірити чи ні дівчині) перекреслив ураз побачений у кафе на телеекрані епізод, де страхітлива собака стрибає на опудало, хапає його зубами і душить. “Я вже закохався!” – сказав Лоренцо, підійшовши до дівчини...
Зустріч на острові
Дивовижний острів, котрий не має коріння, що зв’язувало його б із дном. Сумна Люсія поволі йде до будинку і дивиться під ноги, втомлено сідає за стіл, випиває каву і чує, чує всім своїм єством чиїсь кроки над головою (на другому поверсі). Зі стелі звисає великий клубок ниток, як метафора таємниць, і видається, що вже не вистачить життя, щоб розплутати всі вузлики... Кроки стихають, з’являється тінь-силует на стіні. Подих дівчини стає прискореним, здригаються плечі. Вона встає і бачить коханого та вдихає повітря з такою силою, що хочеться стати молекулою, яка вривається в її легені... Захлинаючись від щастя, Люсія не йде, а пливе, хитаючись, ніби зелені водорості на дні океану...
Згодом Базілеус перегляне всі фільми Медема – режисера-містика і романтика. Безперечно, кінострічки залишать незгладимий слід у його душі. Мине час, і щось із побаченого забудеться. Утім, Люсія, “із заплющеними очима”, вхопивши за руку один раз, Уже не відпустить...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію