
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.18
16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
2021.01.18
13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
2021.01.18
13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
2021.01.18
10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
2021.01.18
09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
2021.01.18
08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
2021.01.18
08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
2021.01.18
07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
2021.01.17
22:29
дихати свою зиму
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк
ходити нашубканою та вразливою
пам’ятати що на морозі очі кришаться
шкодувати голубів із відмерзлими лапами
й опущеними крилами
і бездомного пса який усе не надишеться
свободою за відсутності вибору бути чиїмось
ходити на повідк
2021.01.17
22:25
Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
2021.01.17
15:49
Христа любил и князь Владимир,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,
Кто скажет сколько тому лет,
С принцессой греческой в Руси мир
Вступал к сердцам Отца Завет.
2.
Христос, сравнив путь Корсунь с Римом,
Средь прочих стад спасая нас
На поле жизни обозримом,
2021.01.17
15:41
Для чого ти мовчиш ? Мовчанням лютим,
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...
Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.
Себе катуєш долю клянучи.
Життя не мислиш вільним і розкутим,
Бредеш у світ обкраденим, забутим...
Мовчи і далі, далі ще мовчи...
Твоє мовчання – золото для того,
Хто знахабнів до крайньої межі.
2021.01.17
15:30
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоілася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчии, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всіи підлозі бу
2021.01.17
15:26
День, як аркуш, простерсь. Обростають товстою корою
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди
Низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
А твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
Не злічити усіх поміж довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг. А в тобі щось мале і зникоме,
Як сліди
2021.01.17
14:15
Все вирує у вічному хаосі дум:
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
домінує юродиве, меншає ум,
несудиме звикає до вати,
невідоме лякає, патякає кум...
Поки тишу німу не заповнює шум,
недочуте не може мовчати.
ІІ
2021.01.17
11:32
За царювання Вови Цзи,
Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сказилися ГазИ,
І Опожопа рвала ...опу
По технології гопстопу.
Коли народ, попри надію,
При владі бачив лицедіїв,
Коли прислужники московські
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Люсія
Базілеус любив кіно – авторське, документальне і поетичне – як дзеркало фантазму. В кіно він шукав відповіді і співзвучності своїм думкам і переживанням. Після перегляду фільму “Люсія і секс” (2001) культового іспанського режисера Хуліо Медема, Базілеусу так сподобалась головна героїня, що він одного разу, нібито блаженний, прокинувся від того, що уві сні намагався стягнути із себе ковдру і вкрити нею милу, якої поряд не було і не могло бути...
Усе змішалося: містичні роздвоєння і збіги, дзеркальні відображення і символи фільму та власна гра у реальність і вигадку. А ще Базілеус переконався, що такого “магічного реалізму” – чуттєвого і емоційного – він ще не бачив. І справа тут зовсім не в секс-стихії фільму. Чоловіка до болю пропекло жіноче обличчя однієї з героїнь – усе в сльозах і напрузі (фінальна сцена кінострічки). Її тихий, без голосіння плач стискав серце. “Так правдиво передати душевні втрати, біль, муки, страждання, безвихідь, розпач і забуття може лише талановита акторка” – думав Базілеус.
Немає сенсу переповідати сюжет стрічки і шукати та вербалізувати приховану істину. Фільм краще дивитися і насолоджуватися. Для Базілеуса стали незабутніми і невитравними дві сцени кінострічки. Які ж саме?
Освідчення в коханні
Заплющивши очі на сласність Люсії, можна намалювати її портрет: чорнява струнка дівчина з поставою іспанської грандеси, видовжений злегка овал лиця, чорнично-карі очі рідкісної краси. У характері домінує жива, бурхлива реакція на події, суцільне павутиння нервових переживань, прихований динаміт почуттів. Люсія – мінлива, бентежна і поетична.
Сидячи в кафе, дівчина, ніби чорна пантера перед стрибком, розповідає Лоренцо (він її бачить уперше) відверто і з неприхованим хвилюванням: “Я знаю тебе і вже давно потайки слідкую за тобою. Я читала твою книгу кілька разів і тепер я більше нічого не читаю. Вона запала мені в душу і не відпускає... Я закохалася у тебе до нестями і захворіла... Мине час, і коли ми поживемо разом, сподіваюся, що ти, нарешті, покохаєш мене...”
Монолог Люсії так ошелешив Лоренцо, що було видно, як спазми стискають горло. Його внутрішню боротьбу та залишкові вагання (вірити чи ні дівчині) перекреслив ураз побачений у кафе на телеекрані епізод, де страхітлива собака стрибає на опудало, хапає його зубами і душить. “Я вже закохався!” – сказав Лоренцо, підійшовши до дівчини...
Зустріч на острові
Дивовижний острів, котрий не має коріння, що зв’язувало його б із дном. Сумна Люсія поволі йде до будинку і дивиться під ноги, втомлено сідає за стіл, випиває каву і чує, чує всім своїм єством чиїсь кроки над головою (на другому поверсі). Зі стелі звисає великий клубок ниток, як метафора таємниць, і видається, що вже не вистачить життя, щоб розплутати всі вузлики... Кроки стихають, з’являється тінь-силует на стіні. Подих дівчини стає прискореним, здригаються плечі. Вона встає і бачить коханого та вдихає повітря з такою силою, що хочеться стати молекулою, яка вривається в її легені... Захлинаючись від щастя, Люсія не йде, а пливе, хитаючись, ніби зелені водорості на дні океану...
Згодом Базілеус перегляне всі фільми Медема – режисера-містика і романтика. Безперечно, кінострічки залишать незгладимий слід у його душі. Мине час, і щось із побаченого забудеться. Утім, Люсія, “із заплющеними очима”, вхопивши за руку один раз, Уже не відпустить...
2011
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Люсія
…Прокинусь. Але ще довго
З заплющеними очима
За руку тебе тягтиму…
Гренуіль де Маре

Усе змішалося: містичні роздвоєння і збіги, дзеркальні відображення і символи фільму та власна гра у реальність і вигадку. А ще Базілеус переконався, що такого “магічного реалізму” – чуттєвого і емоційного – він ще не бачив. І справа тут зовсім не в секс-стихії фільму. Чоловіка до болю пропекло жіноче обличчя однієї з героїнь – усе в сльозах і напрузі (фінальна сцена кінострічки). Її тихий, без голосіння плач стискав серце. “Так правдиво передати душевні втрати, біль, муки, страждання, безвихідь, розпач і забуття може лише талановита акторка” – думав Базілеус.
Немає сенсу переповідати сюжет стрічки і шукати та вербалізувати приховану істину. Фільм краще дивитися і насолоджуватися. Для Базілеуса стали незабутніми і невитравними дві сцени кінострічки. Які ж саме?
Освідчення в коханні
Заплющивши очі на сласність Люсії, можна намалювати її портрет: чорнява струнка дівчина з поставою іспанської грандеси, видовжений злегка овал лиця, чорнично-карі очі рідкісної краси. У характері домінує жива, бурхлива реакція на події, суцільне павутиння нервових переживань, прихований динаміт почуттів. Люсія – мінлива, бентежна і поетична.
Сидячи в кафе, дівчина, ніби чорна пантера перед стрибком, розповідає Лоренцо (він її бачить уперше) відверто і з неприхованим хвилюванням: “Я знаю тебе і вже давно потайки слідкую за тобою. Я читала твою книгу кілька разів і тепер я більше нічого не читаю. Вона запала мені в душу і не відпускає... Я закохалася у тебе до нестями і захворіла... Мине час, і коли ми поживемо разом, сподіваюся, що ти, нарешті, покохаєш мене...”
Монолог Люсії так ошелешив Лоренцо, що було видно, як спазми стискають горло. Його внутрішню боротьбу та залишкові вагання (вірити чи ні дівчині) перекреслив ураз побачений у кафе на телеекрані епізод, де страхітлива собака стрибає на опудало, хапає його зубами і душить. “Я вже закохався!” – сказав Лоренцо, підійшовши до дівчини...
Зустріч на острові
Дивовижний острів, котрий не має коріння, що зв’язувало його б із дном. Сумна Люсія поволі йде до будинку і дивиться під ноги, втомлено сідає за стіл, випиває каву і чує, чує всім своїм єством чиїсь кроки над головою (на другому поверсі). Зі стелі звисає великий клубок ниток, як метафора таємниць, і видається, що вже не вистачить життя, щоб розплутати всі вузлики... Кроки стихають, з’являється тінь-силует на стіні. Подих дівчини стає прискореним, здригаються плечі. Вона встає і бачить коханого та вдихає повітря з такою силою, що хочеться стати молекулою, яка вривається в її легені... Захлинаючись від щастя, Люсія не йде, а пливе, хитаючись, ніби зелені водорості на дні океану...
Згодом Базілеус перегляне всі фільми Медема – режисера-містика і романтика. Безперечно, кінострічки залишать незгладимий слід у його душі. Мине час, і щось із побаченого забудеться. Утім, Люсія, “із заплющеними очима”, вхопивши за руку один раз, Уже не відпустить...
2011
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію