
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Люсія
Базілеус любив кіно – авторське, документальне і поетичне – як дзеркало фантазму. В кіно він шукав відповіді і співзвучності своїм думкам і переживанням. Після перегляду фільму “Люсія і секс” (2001) культового іспанського режисера Хуліо Медема, Базілеусу так сподобалась головна героїня, що він одного разу, нібито блаженний, прокинувся від того, що уві сні намагався стягнути із себе ковдру і вкрити нею милу, якої поряд не було і не могло бути...
Усе змішалося: містичні роздвоєння і збіги, дзеркальні відображення і символи фільму та власна гра у реальність і вигадку. А ще Базілеус переконався, що такого “магічного реалізму” – чуттєвого і емоційного – він ще не бачив. І справа тут зовсім не в секс-стихії фільму. Чоловіка до болю пропекло жіноче обличчя однієї з героїнь – усе в сльозах і напрузі (фінальна сцена кінострічки). Її тихий, без голосіння плач стискав серце. “Так правдиво передати душевні втрати, біль, муки, страждання, безвихідь, розпач і забуття може лише талановита акторка” – думав Базілеус.
Немає сенсу переповідати сюжет стрічки і шукати та вербалізувати приховану істину. Фільм краще дивитися і насолоджуватися. Для Базілеуса стали незабутніми і невитравними дві сцени кінострічки. Які ж саме?
Освідчення в коханні
Заплющивши очі на сласність Люсії, можна намалювати її портрет: чорнява струнка дівчина з поставою іспанської грандеси, видовжений злегка овал лиця, чорнично-карі очі рідкісної краси. У характері домінує жива, бурхлива реакція на події, суцільне павутиння нервових переживань, прихований динаміт почуттів. Люсія – мінлива, бентежна і поетична.
Сидячи в кафе, дівчина, ніби чорна пантера перед стрибком, розповідає Лоренцо (він її бачить уперше) відверто і з неприхованим хвилюванням: “Я знаю тебе і вже давно потайки слідкую за тобою. Я читала твою книгу кілька разів і тепер я більше нічого не читаю. Вона запала мені в душу і не відпускає... Я закохалася у тебе до нестями і захворіла... Мине час, і коли ми поживемо разом, сподіваюся, що ти, нарешті, покохаєш мене...”
Монолог Люсії так ошелешив Лоренцо, що було видно, як спазми стискають горло. Його внутрішню боротьбу та залишкові вагання (вірити чи ні дівчині) перекреслив ураз побачений у кафе на телеекрані епізод, де страхітлива собака стрибає на опудало, хапає його зубами і душить. “Я вже закохався!” – сказав Лоренцо, підійшовши до дівчини...
Зустріч на острові
Дивовижний острів, котрий не має коріння, що зв’язувало його б із дном. Сумна Люсія поволі йде до будинку і дивиться під ноги, втомлено сідає за стіл, випиває каву і чує, чує всім своїм єством чиїсь кроки над головою (на другому поверсі). Зі стелі звисає великий клубок ниток, як метафора таємниць, і видається, що вже не вистачить життя, щоб розплутати всі вузлики... Кроки стихають, з’являється тінь-силует на стіні. Подих дівчини стає прискореним, здригаються плечі. Вона встає і бачить коханого та вдихає повітря з такою силою, що хочеться стати молекулою, яка вривається в її легені... Захлинаючись від щастя, Люсія не йде, а пливе, хитаючись, ніби зелені водорості на дні океану...
Згодом Базілеус перегляне всі фільми Медема – режисера-містика і романтика. Безперечно, кінострічки залишать незгладимий слід у його душі. Мине час, і щось із побаченого забудеться. Утім, Люсія, “із заплющеними очима”, вхопивши за руку один раз, Уже не відпустить...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Люсія
…Прокинусь. Але ще довго
З заплющеними очима
За руку тебе тягтиму…
Гренуіль де Маре

Усе змішалося: містичні роздвоєння і збіги, дзеркальні відображення і символи фільму та власна гра у реальність і вигадку. А ще Базілеус переконався, що такого “магічного реалізму” – чуттєвого і емоційного – він ще не бачив. І справа тут зовсім не в секс-стихії фільму. Чоловіка до болю пропекло жіноче обличчя однієї з героїнь – усе в сльозах і напрузі (фінальна сцена кінострічки). Її тихий, без голосіння плач стискав серце. “Так правдиво передати душевні втрати, біль, муки, страждання, безвихідь, розпач і забуття може лише талановита акторка” – думав Базілеус.
Немає сенсу переповідати сюжет стрічки і шукати та вербалізувати приховану істину. Фільм краще дивитися і насолоджуватися. Для Базілеуса стали незабутніми і невитравними дві сцени кінострічки. Які ж саме?
Освідчення в коханні
Заплющивши очі на сласність Люсії, можна намалювати її портрет: чорнява струнка дівчина з поставою іспанської грандеси, видовжений злегка овал лиця, чорнично-карі очі рідкісної краси. У характері домінує жива, бурхлива реакція на події, суцільне павутиння нервових переживань, прихований динаміт почуттів. Люсія – мінлива, бентежна і поетична.
Сидячи в кафе, дівчина, ніби чорна пантера перед стрибком, розповідає Лоренцо (він її бачить уперше) відверто і з неприхованим хвилюванням: “Я знаю тебе і вже давно потайки слідкую за тобою. Я читала твою книгу кілька разів і тепер я більше нічого не читаю. Вона запала мені в душу і не відпускає... Я закохалася у тебе до нестями і захворіла... Мине час, і коли ми поживемо разом, сподіваюся, що ти, нарешті, покохаєш мене...”
Монолог Люсії так ошелешив Лоренцо, що було видно, як спазми стискають горло. Його внутрішню боротьбу та залишкові вагання (вірити чи ні дівчині) перекреслив ураз побачений у кафе на телеекрані епізод, де страхітлива собака стрибає на опудало, хапає його зубами і душить. “Я вже закохався!” – сказав Лоренцо, підійшовши до дівчини...
Зустріч на острові
Дивовижний острів, котрий не має коріння, що зв’язувало його б із дном. Сумна Люсія поволі йде до будинку і дивиться під ноги, втомлено сідає за стіл, випиває каву і чує, чує всім своїм єством чиїсь кроки над головою (на другому поверсі). Зі стелі звисає великий клубок ниток, як метафора таємниць, і видається, що вже не вистачить життя, щоб розплутати всі вузлики... Кроки стихають, з’являється тінь-силует на стіні. Подих дівчини стає прискореним, здригаються плечі. Вона встає і бачить коханого та вдихає повітря з такою силою, що хочеться стати молекулою, яка вривається в її легені... Захлинаючись від щастя, Люсія не йде, а пливе, хитаючись, ніби зелені водорості на дні океану...
Згодом Базілеус перегляне всі фільми Медема – режисера-містика і романтика. Безперечно, кінострічки залишать незгладимий слід у його душі. Мине час, і щось із побаченого забудеться. Утім, Люсія, “із заплющеними очима”, вхопивши за руку один раз, Уже не відпустить...
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію