ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Поеми
ВТРАЧЕНА ЗЕМЛЯ
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВТРАЧЕНА ЗЕМЛЯ
Поема
1
Пам’ятаю усе, що було із планетою вічно.
Важко бути людиною, хоч не людиною теж...
Більш, як я, хочуть жити, напевно, вовчиця і річка.
Вище й нижче від себе людина лише росте.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш кохану.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш вербу.
Не спасай мене, Боже...
Бо, спасенний уже, повстану,
Сьомим ангелом стану –
Й поб’ю на чортах трубу.
Я не вірю усім.
Хто цілує цей світ – Іуда...
І безбожник,
Безчортник,
Безправдник...
Безкривдник теж.
На маленькій Землі стільки люду!
Стільки люду було,
Як у небі зірок-пожеж.
2
Як у небі зірок-пожеж.
«Ой-ой-ой!» – все журився наївний Фауст.
«Ха-ха-ха!» – все сміявся розумний чорт.
Біла магія слова в’язала сторукий хаос,
Що вже зуби гострив
Об опалий в луг метеор.
Юшка з носа текла
Не одному малому чуду.
Від очей до ікла
Все в солоних було річках.
Саваоф і Аллах
Закликали на пошук Будду:
Вкрали істину люди
Й згубили в своїх серцях.
«Те, що нищить людей –
Хай врятує,– сказала Рада. –
Ми пішли.
Ми боги.
Ми самі.
Ми чекаєм їх».
Забриніла зоря –
Як метелик у пащі гада.
Піднялися хрести –
Як великі сліди солов’їв.
І пішла суєта.
І молилось на неї тіло.
Тихо совість пливла,
Й закохався у неї дух.
Почалась боротьба.
І обоє були всесильні –
Дух і тіло,
Як небо й луг.
А судила краса.
Їхню битву судили квіти!
Полягли, як хліби,
Міліони. ще юних тіл.
А душа... Вона що?
Вона й в пісні
Уміє жити,–
Світлий промінь дзвінкий
Ще не видимих нам світил.
Що ти, Істино?
Хто?
Як знайдемо – куди подінем?
Ширина,
Довжина,
Висота...
Більш нема куди.
Я, безпечний, лежу
На високім дідовім сіні
І рахую пташок,
Що шукають в ставку води.
3
А розп’ята коза
Соромливо мекає з липи.
«Тьотю мамо!» – кричить
Інтернатське руде хлоп’я.
Воно хоче тепла
Від Землі і сузір’я Риби.
Воно хоче, щоб тато щасливий
Над ним стояв.
І співав про колись,
І горнувся до нього тілом.
Щоб так довго були,
Щоб заснуло воно, мале.
Мудрі гномики йшли.
Білі квіти кругом садили,
На ракетах кудись летіли,
І наївним було все зле.
Пес наївний також:
Пальцем в зорі тицьнув господар –
Він брехав,
І скакав,
І моргав
В льодяні вогні.
Вони падали, він –
Біг за ними в кулак природи.
Мов не зорі були,
А підбиті в крило крижні.
І коли вже не вмів бути злим той собака більше,
Бути гіршим за себе господар його не вмів,
То лелека летів на зорю, наче ангел білий.
А упала зоря – облизалась одна з корів...
Підіймалась душа
До богів, до садів Едему.
Опускалась душа.
Підіймалась бездушна плоть.
Чорні душі кричать,
Білі душі не знають, де ми.
Чи, як пісня, усі помремо,
Чи на дно – як піратський флот.
Переможе любов –
Найніжніший натхненник бою.
Полетить,
Поспіва.
Погуде...
До нової тьми.
О, найбільша із битв!
Битва тіла й душі з собою.
Як закінчишся ти –
То і втратимо
Землю
Ми.
4
Лиш відбиток пера на скалі ще залишить птиця
І лоскотний плавник біля нього – вусатий сом.
Ось і пісня уся.
Що в душі буде, те й на лицях.
Піднімаючи нас, нам боги віддадуть поклон.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш кохану.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш вербу.
Не спасай мене, Боже,
Бо собою тоді не стану.
Я маленька планетна рана,
А такою і син твій був.
Пам’ятаю усе, що було із планетою вічно.
Важко бути людиною, хоч і Богом, напевно, теж.
Син Його...
Й Той покинув поля і річку...
Як же мій
На Землі
Зросте?..
1
Пам’ятаю усе, що було із планетою вічно.
Важко бути людиною, хоч не людиною теж...
Більш, як я, хочуть жити, напевно, вовчиця і річка.
Вище й нижче від себе людина лише росте.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш кохану.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш вербу.
Не спасай мене, Боже...
Бо, спасенний уже, повстану,
Сьомим ангелом стану –
Й поб’ю на чортах трубу.
Я не вірю усім.
Хто цілує цей світ – Іуда...
І безбожник,
Безчортник,
Безправдник...
Безкривдник теж.
На маленькій Землі стільки люду!
Стільки люду було,
Як у небі зірок-пожеж.
2
Як у небі зірок-пожеж.
«Ой-ой-ой!» – все журився наївний Фауст.
«Ха-ха-ха!» – все сміявся розумний чорт.
Біла магія слова в’язала сторукий хаос,
Що вже зуби гострив
Об опалий в луг метеор.
Юшка з носа текла
Не одному малому чуду.
Від очей до ікла
Все в солоних було річках.
Саваоф і Аллах
Закликали на пошук Будду:
Вкрали істину люди
Й згубили в своїх серцях.
«Те, що нищить людей –
Хай врятує,– сказала Рада. –
Ми пішли.
Ми боги.
Ми самі.
Ми чекаєм їх».
Забриніла зоря –
Як метелик у пащі гада.
Піднялися хрести –
Як великі сліди солов’їв.
І пішла суєта.
І молилось на неї тіло.
Тихо совість пливла,
Й закохався у неї дух.
Почалась боротьба.
І обоє були всесильні –
Дух і тіло,
Як небо й луг.
А судила краса.
Їхню битву судили квіти!
Полягли, як хліби,
Міліони. ще юних тіл.
А душа... Вона що?
Вона й в пісні
Уміє жити,–
Світлий промінь дзвінкий
Ще не видимих нам світил.
Що ти, Істино?
Хто?
Як знайдемо – куди подінем?
Ширина,
Довжина,
Висота...
Більш нема куди.
Я, безпечний, лежу
На високім дідовім сіні
І рахую пташок,
Що шукають в ставку води.
3
А розп’ята коза
Соромливо мекає з липи.
«Тьотю мамо!» – кричить
Інтернатське руде хлоп’я.
Воно хоче тепла
Від Землі і сузір’я Риби.
Воно хоче, щоб тато щасливий
Над ним стояв.
І співав про колись,
І горнувся до нього тілом.
Щоб так довго були,
Щоб заснуло воно, мале.
Мудрі гномики йшли.
Білі квіти кругом садили,
На ракетах кудись летіли,
І наївним було все зле.
Пес наївний також:
Пальцем в зорі тицьнув господар –
Він брехав,
І скакав,
І моргав
В льодяні вогні.
Вони падали, він –
Біг за ними в кулак природи.
Мов не зорі були,
А підбиті в крило крижні.
І коли вже не вмів бути злим той собака більше,
Бути гіршим за себе господар його не вмів,
То лелека летів на зорю, наче ангел білий.
А упала зоря – облизалась одна з корів...
Підіймалась душа
До богів, до садів Едему.
Опускалась душа.
Підіймалась бездушна плоть.
Чорні душі кричать,
Білі душі не знають, де ми.
Чи, як пісня, усі помремо,
Чи на дно – як піратський флот.
Переможе любов –
Найніжніший натхненник бою.
Полетить,
Поспіва.
Погуде...
До нової тьми.
О, найбільша із битв!
Битва тіла й душі з собою.
Як закінчишся ти –
То і втратимо
Землю
Ми.
4
Лиш відбиток пера на скалі ще залишить птиця
І лоскотний плавник біля нього – вусатий сом.
Ось і пісня уся.
Що в душі буде, те й на лицях.
Піднімаючи нас, нам боги віддадуть поклон.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш кохану.
Не спасай мене, Боже,
Якщо не спасеш вербу.
Не спасай мене, Боже,
Бо собою тоді не стану.
Я маленька планетна рана,
А такою і син твій був.
Пам’ятаю усе, що було із планетою вічно.
Важко бути людиною, хоч і Богом, напевно, теж.
Син Його...
Й Той покинув поля і річку...
Як же мій
На Землі
Зросте?..
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Відеоуривок із поетичної постановки за віршами Ігоря Павлюка"
• Перейти на сторінку •
"ІЗ ЦИКЛУ «ВЕСНЯНЕ»"
• Перейти на сторінку •
"ІЗ ЦИКЛУ «ВЕСНЯНЕ»"
Про публікацію