ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.01.24 07:37
У блакиті лелека білий
світлу стежку шукає в рай.
Наболіло і відболіло.
На все воля... Нехай, нехай.

В низині мапа долі степом,
річка злетів, багно падінь,
сітка чорних доріг. Лелекам -

Шон Маклех
2020.01.24 02:46
Щойно якісь заброди
На болоті звели будинки,
І сказали, що то не кладовище,
Що то не гранітний надгробок
Над усіма мріями і сподіваннями,
А що то місто прозорості:
Не води каламутної
І риб банькуватих,

Королева Гір
2020.01.23 21:07
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.

З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,

Козак Дума
2020.01.23 19:21
Вночі мені наснилася підказка.
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!

Ніна Виноградська
2020.01.23 18:56
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.

А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -

Надія Тарасюк
2020.01.23 18:36
Дозбирую роси
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..

Ігор Шоха
2020.01.23 18:31
Прошу пояснити, чому всупереч задекларованим правилам публікації на сторінках ПМ без будь-яких пояснень, але очевидно з «благородною» метою причесати всіх під один гребінець в угоду відомо кому, мені за окремі твори майже одночасно виставляються оцінки з

Ніна Виноградська
2020.01.23 15:48
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.

Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,

Ігор Шоха
2020.01.23 14:53
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.

Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,

Сергій Губерначук
2020.01.23 14:01
Усе почалося зі слова – і скінчиться в слові.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!

~ 2005 р.

Козак Дума
2020.01.23 13:30
Яким він буде твір мій? Той, останній…
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.

Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,

Ігор Деркач
2020.01.23 13:24
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.

***
Кому земля дає свої плоди?

Микола Дудар
2020.01.23 13:23
Засыпав нас у жернова -
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.

Галина Сливка
2020.01.23 07:42
У чорному сімені літер,
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії

Оксана Логоша
2020.01.22 21:52
Які веселі очі у вікОн,
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м

Олексій Кацай
2020.01.22 21:04
Блукаючи у нутрощах планет,
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Цвіркун на палімпсесті
Образ твору Володимир Лис. Століття Якова. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. – 240 с.

Прозаїк з міста Луцька Володимир Лис – багаторазовий призер «Коронації слова», а цей роман – переможець конкурсу «Гранд-Коронація Слова-2010», що зайвий раз підтверджує майже аксіомне – трагічний досвід соціальних катастроф і потрясінь національної історії досі є для митців джерелом, котре дотепер невичерпане (хтось із сучасників іронічно зауважив: у нашої літератури одне майбутнє – її минуле).
Дійсно, це хороша історична сучасна проза. Так, я не обмовилась, бо, на мою думку, сучасним можна назвати все, що пишеться сьогодні й про все на світі (майже за М. Цвєтаєвою – «сучасність – не дочасність, а всечасність»), але обов’язково – непересічно, нешаблонно, не за готовим стандартом, хай і добрим! Наратив письменника В. Лиса перетворив національну історію 20-го століття в матеріал для художнього і філософького напрацювання, з додаванням романтичного, пригодницького, з присмаком містики й міфології.
Головний герой Яків згадує прожите життя. Саме поважний часовий люфт (Якову доходить 100 років!) дає можливість реально усвідомити пережите. Плинність подій з глибин пам’яті письменник подає хронологічно ( юність, зрілість, старість), проте часопросторова організація тексту скоріше ґотична, ніж традиційно лінійна. Через вертикальний зріз епохи, що оголює наскрізні, стрижневі цінності людського життя (Бог, Істина, Добро, Краса тощо), письменник актуалізує історію життя Якова скоріше як почуттєву, ніж подієву; як метаісторію, котра оцінює події, передусім, з точки зору моралі. Текстологічна модель роману втілює концепцію «безперервного рукопису»: розповідь, що вільно, майже поковзом, перетікає з одного часу в інший – гармонійна інверсія форми й змісту, коли зміст вибудовує форму, а форма тримає зміст.
Багатошаровий лексичний лад тексту слугує основою мовної конструкції романа. Від автора – мовний стиль межово-традиційний (нагадує мені блискучі сторінки прози Володимира Дрозда): «І ось тепер у суцільній темряві, вона відчула, як до спальні щось влетіло. Воно було велике, хоч і безшелесне. Воно покружляло довкола широкого ліжка й зависло над нею... до кімнати, до спальні їхнього жаского кохання, залетів навидимий чорний птах Він був справді невидимий, але Зося чула, зримо відчувала його присутність. Птах завмер, широко розставивши крила. Він дивився – це теж знала – кудись убік, а Зося тремтіла й боялася, щоб не подивився на неї. Бо відала: тоді він стане зримим, видимим, а невидимим чорним птахом стане вона сама».
Типові діалектні «перли», котрими розцвічена мова Якова: «їден, куперація, зновика, пощитала, фершалка, дохтурка, не тра, зара, типерка, тильки, влюбетися, заштрик...». А це приклад діалогу між росіянкою Альоною та дідом: « – Да. Вообще-то, єслі присмотрється, ти когда-то вполнє бил мачо... Тебе сколько сейчас? – Дев’яносто штири було, – зітхнув Яків. – Дев’яносто п’ятий іде. – Йолі-палі, – сплеснула руками-цурпалками Оленка. – Да ти, дєд, настоящий вєтєран войни двенадцатого года. Ілі даже Куліковськой бітви. Да... Мнє би половіну твоєго протянуть...». Мова польки Зосі – «як же швидко скончило шє наше щєнстє, муй коханечку...». Розумію, що у ворожому, байдужому світі можна зберегти себе тільки тримаючись за своє, рідне. Але чи ж виправдовує себе це буквальне, фотографічне копіювання рідної мови персонажів у художньому творі? Воно додає яскравості, та, на мою думку, більше штучної, ніж природної. От і я, читаючи роман, не раз ловила себе на думці, що цей лексичний «вінігрет» заважає мені сприймати суть того, що відбувається.
Усе минає, та не все забувається. У свій час Шарль Бодлер назвав людську пам’ять палімпсестом, що створив Господь. Пам’ять столітнього Якова – універсальний і найповніший палімпсест, відтак, його образ, створений самобутнім прозаїком Володимиром Лисом, є яскравим втіленням живих сил людської натури, невичерпності природних ресурсів людини, підкресленого життєвого оптимізму, про що яскраво свідчить й літературне обрамлення тексту: за мотто слугує хоку невідомого японського поета ХVІІІ ст.: «Чуєш, як грає цвіркун?.. // Слухає небо крізь ніч // Серце комахи», філософським відлунням якого закінчується роман – «Можна типерка уже й умирати, – подумав Яків, коли син скінчив говорити. – Хотя нє, тре’ ще таки буде того цвіркуна послухати».






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-05-16 17:28:33
Переглядів сторінки твору 1238
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 14:59
Автор у цю хвилину відсутній