ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2021.04.11 07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 На межі перемінних сезонів
Образ твору Оксана Васьків. Собаки святого Бернара: Збірка поезій. – К.: Смолоскип, 2010. – 80 с. (Лауреати «Смолоскипа»).

Молода поетка зі Львова Оксана Васьків (за фахом – дизайнер та художник-графік) є координатором літературного об’єднання «Західний Фронт Молодої Поезії», організатором і учасником мистецьких акцій ( власне, на одній з них (м. Тернопіль, 2008) я вперше почула вірші пані Оксани).
«Затишний, елегійний, із легким і симпатичним модерністським флером – поетичний світ Оксани Васьків» – пише у передмові Анатолій Дністровий. І справді. Ця прониклива поезія – ще й компроміс між традиційною та експериментальною естетикою. Тут присутні почуттєвість без фальшу, вишуканість без претензійності, пафос без вимученої патріотичної риторики. Вірші поетки живі й хвилюючі, напевно ще й тому, що акумулюють ніжні й лицарські відчуття кращої частини покоління двотисячників, покоління, що виросло за незалежної держави.
«Про початок доби сповіщає годинник із ратуші // І дзвіниця костьолу нанизує зорі на шпиль»: домінуючий мотив збірки – щира апологія Львова. Помітно, що Львів для пані Оксани – тема заповідна і на більшості віршів лежить відбиток львівського шарму. Їй вдається нелукаво й відкрито вловити й передати справжність атмосфери рідного міста, особливого тим, що аромат місцевого колориту настояний на західноєвропейських впливах: «Серед цих барокових мережив, // Серед цих сецесійних тенет... Серед цих таємничих позначень, // Серед цих ренесансових стін... Серед цих еклектичних консолів // І надщерблених каріатид... Чи помітив хто-небуть відлюдне // Місце в місиві стилів століть (підкреслення моє – Т. Д.), // Де, розклавши старенький етюдник, // Одинокий художник стоїть?». Урбаністичні картини-замальовки насичені метафорами, до яких треба звикати, в які треба вслухатися, вдивлятися, вживатись. Численні лапідарні образи міста, архітектурні пейзажі-роздуми, найбуденніші ландшафти – все це надихано щирим і вільним від зайвої риторики мистецьким поглядом. Ось, наприклад, якими точними, і в той же час, незвичними штрихами поетична уява і фантазія авторки прагне спіймати живу мить, відтворити деталі в їх незахапаній, незайманій свіжості: «Сутінки міста – солодкі фіалки у цукрі... Міддю розлитою зрошує вечір вулиці... Жовто розчинено мокрі балкони // В оковах бузкових ... дотикаються швами колії різноколірні площі-клаптики жменя ґотики жменя голубів в гостроверхім повітрі Кракова... Крайлезо обрію розтяло серпень // На тілі неба багряніють шрами... надвечірнє повітря густе, // наче липовий чай, // розчиняє в собі // рафінад промислових околиць».
Як доводить аналіз лірики О. Васьків, вона є поетом інтровертного типу, бо через свою поезію розкриває власне єство, простежує й фіксує найтонші нюанси несилуваного, рухливого, пульсуючого, у проблисках і рефлексіях настрою і/або стану на рівні підсвідомого: «Є слова, котрі можна казати лише уві сні, // Для буденних розмов їхні смисли занадто прозорі, // У мовчання пірнаю... Кожен з нас у собі, я собі це постійно повторюю» – поетичні зізнання поетки вельми красномовні!
Тексти віршів збагачені звуковими алітераціями, котрі, в свою чергу, викликають незвичні асоціації: «босоніж-спросоння-дорослими-осторонь-просторі». Фонетичні зв’Язки (мені простіше сказати – інструментовка) підкреслюють внутрішні зв’язкИ речей намальованих: «Ґострі вилиці вулиць, ціловані ніччю... Незнайома й крихка кольориста кераміка моря... Синім снігом застелить // Сьогоднішній шлях...
Оксана Васьків – романтичний філософ ( «переміна сезонів завжди означає межу... є скелі теплі й пласкі, і кожна має свою безодню... Від розмови про вічність сьогодні, мабуть, не втекти... Промовчу запитання – а що таке відстань?) і що найпривабливіше – іронічний: «рослини, пахощі, звуки, буття поруч-обіруч, пилюеа врешті-решт, всі ці подряпини та комарині укуси, котрі прийнято називати літом... Поки стежки, наче змії, пірнають у верес, // Вересень чинний хіба що лишень на папері... ця купальська ніч занадто довга, щоб шукати цвіт папороті».
Я прочитала збірку поезій Оксани Васьків із почуттям художньої радості. Її інтимність, котра перехоплює дух, динаміка й рух мислення, і водночас, стислість вислову, природні й, головне, сучасні. Шлях пізнання й самопізнання – це, насамперед, шлях високої відповідальності душі. Він є найтяжчім, але найнеобхіднішим для обдарованих натур, котрі переймаються проблемами пошуку сенсу творчості та мріють про ориґінальність і досконалість своєї поетичної манери.
На стінах – таємні позначення
Кириличних літер відсутність
З побачень усіх непобачених
Снується найближче майбутнє
А поки – цитуємо з пам’яті
Теперішніх класиків фрази
І сходять над вікнами кам’яниць
Зірки зі століттями разом.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-05-16 17:33:31
Переглядів сторінки твору 1372
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.03.30 08:37
Автор у цю хвилину відсутній