Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.11
10:43
Господи, я дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, я слухаю мову мого татусьо.
Господи, я чую Твоє "Поклич. Я озвуся".
Господи, мій Любий Пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Госп
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, я слухаю мову мого татусьо.
Господи, я чую Твоє "Поклич. Я озвуся".
Господи, мій Любий Пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Госп
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:06
«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
2026.11.10
12:22
А наш взірець – Сцевола Муцій,
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
2026.11.10
07:14
Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Мексиканська авантюра
Макс Кідрук. Навіжені в Мексиці. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2011.
Перший роман Максима Кідрука «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії» став до смаку читачам, а відзначення ІІ-ю премією Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2009» закріпило молодого автора в якості яскравого дебютанта. Рідкісне сполучення максималізму молодості з реалізованою мрією мандрів, добротного гумору та легкої самоіронічності, справедливо привернули увагу читаючої публіки як до книжки, так і до особистості автора. Як можна зрозуміти з назви, роман, про який мова, продовжує мандрівну мексиканську епопею.
Ключовий компонент роману – авантюрний туризм, що пропонує можливість принагідно пережити захоплюючі пригоди з достатньою кількістю зіткнень й неочікуваних подій, а, може, й очікуваних, бо серед різних означень, авантюра – ризикована й сумнівна оборудка, що має прямий стосунок до обману, й свідомо здійснюється з надією на випадковий успіх, з урахуванням ризику (в тому числі й фінансового) можливої небезпеки несприятливого кінця. Правда, мені видається ближчим до авторської нарації філософсько-поетичне визначення Милана Кундери: авантюра – «пристрасне відкриття невідомого».
По суті, письменникові й вигадувати нічого не довелося. Розповідь ведеться від власного імені автора, що створює ілюзію справжності дивовижних історій, в які періодично встряває тандем головних героїв – Макс та його друг із дитинства Артем, котрий за вдачею є повною протилежністю Максові, але з рисою, що переважає всі наявні вади характеру – Артем є гаманцем із достатньою кількістю песо (10 песо – 1 американський долар), без яких неможлива була би мексиканська авантюра, ідейним натхненником якої є Макс, цей невтомний мандрівник і шукач пригодницького щастя.
Макс Кідрук не є відкривачем мандрівної прози, він лише використав жанрові набутки відомих зарубіжних попередників: Марка Твена, О. Генрі, Джека Лондона, К. Паустовського, додам ще до цього далеко не повного переліку Джона Стейнбека та забутого нині Леоніда Пасенюка. А от оригінальність автора найперше проявляється у його особистісній харизмі – людина непосидюща, спортивна, що живе поряд із нами, не тільки снить романтикою далеких мандрів, що природно сполучаються в цій книзі з бажанням простого українця нарешті розбагатіти, а й обертає свої мрії на дійсність. Накопичені враження, пережиті конфліктні ситуації, постійний ризик та іноді удача посприяли народженню його прози.
Вибагливі літературні сноби побажали б підшліфувати мову (велика кількість «блінів» трохи заважає нормальному споживанню духовної їжі). Стосунки головних героїв змальовані одновимірно. Я вже не кажу за відсутність хоча б якихось психологічних мотивацій і пояснень з боку того, що діється (можливо, в авантюрному романі вони непотрібні) і все ж, набір суто людських реакцій конче примітивний, що враховує тільки фізіологію: удача – пиятика, депресія – пиятика теж, ну і т. д. і т. п.
Я розумію, що книжка написана передусім на розвагу молоді. Макс Кідрук сподівається (і я сподіваюсь), що її залюбки буде читати й старше покоління, у котрого вона викличе приємні спогади про те, якими були колись вони самі, як почували, думали й розмовляли, і в які історії іноді встрявали теж. Тому нова книжка письменника, на мою думку, негірший спосіб відчути себе мандрівником і авантюристом!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мексиканська авантюра
Макс Кідрук. Навіжені в Мексиці. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2011. Перший роман Максима Кідрука «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії» став до смаку читачам, а відзначення ІІ-ю премією Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2009» закріпило молодого автора в якості яскравого дебютанта. Рідкісне сполучення максималізму молодості з реалізованою мрією мандрів, добротного гумору та легкої самоіронічності, справедливо привернули увагу читаючої публіки як до книжки, так і до особистості автора. Як можна зрозуміти з назви, роман, про який мова, продовжує мандрівну мексиканську епопею.
Ключовий компонент роману – авантюрний туризм, що пропонує можливість принагідно пережити захоплюючі пригоди з достатньою кількістю зіткнень й неочікуваних подій, а, може, й очікуваних, бо серед різних означень, авантюра – ризикована й сумнівна оборудка, що має прямий стосунок до обману, й свідомо здійснюється з надією на випадковий успіх, з урахуванням ризику (в тому числі й фінансового) можливої небезпеки несприятливого кінця. Правда, мені видається ближчим до авторської нарації філософсько-поетичне визначення Милана Кундери: авантюра – «пристрасне відкриття невідомого».
По суті, письменникові й вигадувати нічого не довелося. Розповідь ведеться від власного імені автора, що створює ілюзію справжності дивовижних історій, в які періодично встряває тандем головних героїв – Макс та його друг із дитинства Артем, котрий за вдачею є повною протилежністю Максові, але з рисою, що переважає всі наявні вади характеру – Артем є гаманцем із достатньою кількістю песо (10 песо – 1 американський долар), без яких неможлива була би мексиканська авантюра, ідейним натхненником якої є Макс, цей невтомний мандрівник і шукач пригодницького щастя.
Макс Кідрук не є відкривачем мандрівної прози, він лише використав жанрові набутки відомих зарубіжних попередників: Марка Твена, О. Генрі, Джека Лондона, К. Паустовського, додам ще до цього далеко не повного переліку Джона Стейнбека та забутого нині Леоніда Пасенюка. А от оригінальність автора найперше проявляється у його особистісній харизмі – людина непосидюща, спортивна, що живе поряд із нами, не тільки снить романтикою далеких мандрів, що природно сполучаються в цій книзі з бажанням простого українця нарешті розбагатіти, а й обертає свої мрії на дійсність. Накопичені враження, пережиті конфліктні ситуації, постійний ризик та іноді удача посприяли народженню його прози.
Вибагливі літературні сноби побажали б підшліфувати мову (велика кількість «блінів» трохи заважає нормальному споживанню духовної їжі). Стосунки головних героїв змальовані одновимірно. Я вже не кажу за відсутність хоча б якихось психологічних мотивацій і пояснень з боку того, що діється (можливо, в авантюрному романі вони непотрібні) і все ж, набір суто людських реакцій конче примітивний, що враховує тільки фізіологію: удача – пиятика, депресія – пиятика теж, ну і т. д. і т. п.
Я розумію, що книжка написана передусім на розвагу молоді. Макс Кідрук сподівається (і я сподіваюсь), що її залюбки буде читати й старше покоління, у котрого вона викличе приємні спогади про те, якими були колись вони самі, як почували, думали й розмовляли, і в які історії іноді встрявали теж. Тому нова книжка письменника, на мою думку, негірший спосіб відчути себе мандрівником і авантюристом!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
