Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.27
18:34
Там, де коняку віз підганяє,
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
2026.03.27
15:00
Ти стояла на межі свого пір’я
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
2026.03.27
14:51
З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
2026.03.27
13:10
Без майбуття, о, щемна яв!
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
2026.03.27
12:33
Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
2026.03.27
07:08
у неміч кануть сни
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
2026.03.27
06:45
Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
2026.03.27
03:35
Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
2026.03.26
21:41
Це море лупасить хвилями,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
2026.03.26
21:15
Там немає біди, і колись не було,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
2026.03.26
17:11
Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
2026.03.26
16:48
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
2026.03.26
16:26
Сині проліски снива
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
2026.03.26
15:01
шкандибає вперед за звичкою скоцюрблено роззираючись на місцевість понад свої крихітні окуляри · звіть його хомою чи сявою чи валєрою байдуже · зима завертається сніги пливуть дехто вже ходить без шапки · незнайомі тітки бабки матусі дідусі під пікселем і
2026.03.26
14:16
Тут хтось зненацька видихнув: - Татари!
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
2026.03.26
12:16
Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Мексиканська авантюра
Макс Кідрук. Навіжені в Мексиці. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2011.
Перший роман Максима Кідрука «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії» став до смаку читачам, а відзначення ІІ-ю премією Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2009» закріпило молодого автора в якості яскравого дебютанта. Рідкісне сполучення максималізму молодості з реалізованою мрією мандрів, добротного гумору та легкої самоіронічності, справедливо привернули увагу читаючої публіки як до книжки, так і до особистості автора. Як можна зрозуміти з назви, роман, про який мова, продовжує мандрівну мексиканську епопею.
Ключовий компонент роману – авантюрний туризм, що пропонує можливість принагідно пережити захоплюючі пригоди з достатньою кількістю зіткнень й неочікуваних подій, а, може, й очікуваних, бо серед різних означень, авантюра – ризикована й сумнівна оборудка, що має прямий стосунок до обману, й свідомо здійснюється з надією на випадковий успіх, з урахуванням ризику (в тому числі й фінансового) можливої небезпеки несприятливого кінця. Правда, мені видається ближчим до авторської нарації філософсько-поетичне визначення Милана Кундери: авантюра – «пристрасне відкриття невідомого».
По суті, письменникові й вигадувати нічого не довелося. Розповідь ведеться від власного імені автора, що створює ілюзію справжності дивовижних історій, в які періодично встряває тандем головних героїв – Макс та його друг із дитинства Артем, котрий за вдачею є повною протилежністю Максові, але з рисою, що переважає всі наявні вади характеру – Артем є гаманцем із достатньою кількістю песо (10 песо – 1 американський долар), без яких неможлива була би мексиканська авантюра, ідейним натхненником якої є Макс, цей невтомний мандрівник і шукач пригодницького щастя.
Макс Кідрук не є відкривачем мандрівної прози, він лише використав жанрові набутки відомих зарубіжних попередників: Марка Твена, О. Генрі, Джека Лондона, К. Паустовського, додам ще до цього далеко не повного переліку Джона Стейнбека та забутого нині Леоніда Пасенюка. А от оригінальність автора найперше проявляється у його особистісній харизмі – людина непосидюща, спортивна, що живе поряд із нами, не тільки снить романтикою далеких мандрів, що природно сполучаються в цій книзі з бажанням простого українця нарешті розбагатіти, а й обертає свої мрії на дійсність. Накопичені враження, пережиті конфліктні ситуації, постійний ризик та іноді удача посприяли народженню його прози.
Вибагливі літературні сноби побажали б підшліфувати мову (велика кількість «блінів» трохи заважає нормальному споживанню духовної їжі). Стосунки головних героїв змальовані одновимірно. Я вже не кажу за відсутність хоча б якихось психологічних мотивацій і пояснень з боку того, що діється (можливо, в авантюрному романі вони непотрібні) і все ж, набір суто людських реакцій конче примітивний, що враховує тільки фізіологію: удача – пиятика, депресія – пиятика теж, ну і т. д. і т. п.
Я розумію, що книжка написана передусім на розвагу молоді. Макс Кідрук сподівається (і я сподіваюсь), що її залюбки буде читати й старше покоління, у котрого вона викличе приємні спогади про те, якими були колись вони самі, як почували, думали й розмовляли, і в які історії іноді встрявали теж. Тому нова книжка письменника, на мою думку, негірший спосіб відчути себе мандрівником і авантюристом!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мексиканська авантюра
Макс Кідрук. Навіжені в Мексиці. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2011. Перший роман Максима Кідрука «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії» став до смаку читачам, а відзначення ІІ-ю премією Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2009» закріпило молодого автора в якості яскравого дебютанта. Рідкісне сполучення максималізму молодості з реалізованою мрією мандрів, добротного гумору та легкої самоіронічності, справедливо привернули увагу читаючої публіки як до книжки, так і до особистості автора. Як можна зрозуміти з назви, роман, про який мова, продовжує мандрівну мексиканську епопею.
Ключовий компонент роману – авантюрний туризм, що пропонує можливість принагідно пережити захоплюючі пригоди з достатньою кількістю зіткнень й неочікуваних подій, а, може, й очікуваних, бо серед різних означень, авантюра – ризикована й сумнівна оборудка, що має прямий стосунок до обману, й свідомо здійснюється з надією на випадковий успіх, з урахуванням ризику (в тому числі й фінансового) можливої небезпеки несприятливого кінця. Правда, мені видається ближчим до авторської нарації філософсько-поетичне визначення Милана Кундери: авантюра – «пристрасне відкриття невідомого».
По суті, письменникові й вигадувати нічого не довелося. Розповідь ведеться від власного імені автора, що створює ілюзію справжності дивовижних історій, в які періодично встряває тандем головних героїв – Макс та його друг із дитинства Артем, котрий за вдачею є повною протилежністю Максові, але з рисою, що переважає всі наявні вади характеру – Артем є гаманцем із достатньою кількістю песо (10 песо – 1 американський долар), без яких неможлива була би мексиканська авантюра, ідейним натхненником якої є Макс, цей невтомний мандрівник і шукач пригодницького щастя.
Макс Кідрук не є відкривачем мандрівної прози, він лише використав жанрові набутки відомих зарубіжних попередників: Марка Твена, О. Генрі, Джека Лондона, К. Паустовського, додам ще до цього далеко не повного переліку Джона Стейнбека та забутого нині Леоніда Пасенюка. А от оригінальність автора найперше проявляється у його особистісній харизмі – людина непосидюща, спортивна, що живе поряд із нами, не тільки снить романтикою далеких мандрів, що природно сполучаються в цій книзі з бажанням простого українця нарешті розбагатіти, а й обертає свої мрії на дійсність. Накопичені враження, пережиті конфліктні ситуації, постійний ризик та іноді удача посприяли народженню його прози.
Вибагливі літературні сноби побажали б підшліфувати мову (велика кількість «блінів» трохи заважає нормальному споживанню духовної їжі). Стосунки головних героїв змальовані одновимірно. Я вже не кажу за відсутність хоча б якихось психологічних мотивацій і пояснень з боку того, що діється (можливо, в авантюрному романі вони непотрібні) і все ж, набір суто людських реакцій конче примітивний, що враховує тільки фізіологію: удача – пиятика, депресія – пиятика теж, ну і т. д. і т. п.
Я розумію, що книжка написана передусім на розвагу молоді. Макс Кідрук сподівається (і я сподіваюсь), що її залюбки буде читати й старше покоління, у котрого вона викличе приємні спогади про те, якими були колись вони самі, як почували, думали й розмовляли, і в які історії іноді встрявали теж. Тому нова книжка письменника, на мою думку, негірший спосіб відчути себе мандрівником і авантюристом!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
