ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Оксана Лозова
2021.04.17 16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ

Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!

Коня! Шість гривень візникові –

Ігор Шоха
2021.04.17 15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.

Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є

Олександр Сушко
2021.04.17 08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.

За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,

Сергій Губерначук
2021.04.17 07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.

А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,

Віктор Кучерук
2021.04.17 07:02
Пам'яті Анатолія Івановича Гая

Отвори віч помокріли від сліз,
Стиснула груди скорбота до болю, –
Тріснула тужно життя ладна вісь
І потемніло усе наоколо.
Лиш сиротливо тьмяніє зоря,
Краплею світла прозорячи сутінь

Микола Соболь
2021.04.17 05:20
Хитає вітер гілочки верби,
заходяться церковні передзвони…
Ще тиждень є на роздуми юрби
і до Голгофи вирушать колони.

Де оплески розбурханих роззяв
ти не почуєш біль, що серце зронить…
Та був один, який хреста узяв.

Олена Балера
2021.04.16 21:42
Щаслива втричі впевнена в собі
Дівчина з серцем, що належить їй.
Їй душу не огорне жах в журбі
І не привабить краща із подій.
Так ріже хвилі корабель міцний,
Йдучи несхибно далі промина,
Його не спинить вітер навісний,
Не вразить днина гожа і ясна.

Олена Балера
2021.04.16 21:39
З тягарем неосмислених сенсів повільно іду
І непевна хода не осяяна ангельським оком.
Подолання вершин – подарує гірку самоту.
Суховії завіють сліди нерозважливих кроків.

Хай зневірений розум шукає опору тверду
(А натомість втрачає останню надію і

Олександр Сушко
2021.04.16 16:46
Вечір. Отже скоро гоп-ца-ца,
Та в думках не силует любаски,
Бо голодний. Хочу шмат м'ясця
Та кільце вудженої ковбаски,

Ескалопа, крабів, бастурми,
Хрону, сиру, меду у чарунках.
В хаті ж пусто. Може, до куми

Іван Потьомкін
2021.04.16 15:00
Раз в жизни мне привелось быть командором. Вообще-то я больше люблю принимать участие в походах как рядовой: принести с собой то, что выпадет на мою долю. А стал я командором потому, что услышал от кого-то рассказ о малоизвестной речке Пре, где, как ока

Сергій Губерначук
2021.04.16 13:24
Розбилося вікно.
Фуґас упав на стіл.
Скрізь покотивсь кришталь дорогоцінний.
Під вибух душ від тіл
кров приснула в вино.
Це вже не просто прояв реакційний!

Це виділення зла.

Олена Музичук
2021.04.16 09:55
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.

Ігор Деркач
2021.04.16 09:53
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,

Олександр Сушко
2021.04.16 08:51
Нене! Ти для мене - божество!
Світ навчила як себе любити.
Але ми давно уже не вдвох,-
Самотію вже десятий квітень.

Крилами махнувши над Дніпром
Відлетіла в ирій,, мов жар-птиця.
Я поет. А водиш ти пером,

Віктор Кучерук
2021.04.16 08:45
Звільнившись нарешті з полону кружінь,
Згубивши на спокій надію, –
Занурився вітер у гущу цвітінь
І запахи врозтіч розвіяв.
Чадні аромати наповнили враз
До краю навколишній простір, –
І ширшав, і глибшав струмуючий час,
Весну зустрічаючи в гості

Юлія Івченко
2021.04.16 08:07
і він говорив їй дихаючи прямо в лице
що усі хто пишуть бідні неначе церковні миші
що усе що є послідовним приносить якийсь процент
і тому лише протяг шугав по її горищу

що вона не геній і у неї надто посередній талант
а він мусить ним дихати на оц
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Тернопіль ретро, або Навздогін сонцю
Образ твору Олександр Вільчинський. Дерева на дахах: Роман. – Харків: Фоліо, 2010. – 345 с. – (Графіті).

Тернополянин Олександр Вільчинський – прозаїк, есеїст, автор кількох книг прози, зокрема, «Суто літературне вбивство» (лауреат «Коронації слова-2002), «Останній герой» (Гран-прі і перша премія «Коронації слова-2003», «Віаґра для мера» та інших, стипендіат «Gaude Polonіa-2005».
Роман «Дерева на дахах», насамперед, розповідь про місто Тернопіль, «компактне, затишне місто, повне зелені і води», яке своїм обрисом на мапі схоже на кораблик; про тернопільські будинки, що теж схожі на кораблики; і про справжні кораблики, котрі плавають плесом тернопільського ставу і повсякчасно заселені тернополянами вщерть; про місцеві питейні «точки», сіреч, забігайлівки, «для інтелектуалів і митців», а саме: «Пінгвін», «Реанімація», «Пиріжкова», «Коза» та ще про багато чого іншого. Реґіональні мотиви-ознаки мають особливу цінність для цілості, бо вони додають своїх барв до загальної мозаїки.
Роздуми письменника провокують на роздуми (даруйте гру словами!). Покоління, котре своє дитинство та юність прожило в Радсоюзі, відрізняється від наступного інакшим менталітетом. Але в мене чомусь нема почуття незгоди, а виникає, скоріше, жаль, хоча сам автор, напевно, з цим не погодиться. І головне, я сама із собою не погоджуюся! Авторове покоління, і моє теж (що роками трохи старше), – сучасники. Воно прожило своє життя повно й насичено. Як тепер ми знаємо, багато з того, що ми вважали за правду, було кривдою. Свобода слова надала нам можливість уяснити все, як воно було насправді. І тверезо можемо собі сказати: ми жили яскраво, неповторно, незрівнянно, несхоже, а також – безталанно, нешанобливо (з причин незалежних), і так само – неоковирно, вайлувато, невідчутно, непомітно, іноді нездатно, неспроможно, нестерпно, хибно, хистко, недосконало й несумісно з нашими мріями. Але від тієї обставини наше життя не повернути. Багато доль за незалежних від нас обставин, згіркло, не збулося, пропало. «Інколи мені здається ( і мені також – Т. Д.), що усі ми представники якогось вимираючого виду, начеб динозаври серед людей. Але насправді ми, мабуть, більше нагадуємо звичайних недобитків...нікому невідомої армії й невідомо якої війни. А тепер кожен, як може, маскується під нормального... Наше минуле у наших очах...».
Писання історії за всю тверезість бачення і бажання бути об’єктивним усе-таки є творчість; це – складання, писання, і її, творчості, третій вимір – вигадка. Отож перед нами метафора людської долі – все вигадане, але нічого не придумане; фантазування вкупі зі правдивістю різних життєвих історій, послідовність викладу – з імпульсивністю пригадування. «Старію, моралізую» – так про себе говорить головний герой Яків Довгань, за всіма ознаками, alter ego автора: «Згадував і Прагу, і найближчі гори, і свої місця на Горині, і свої дуби по всіх містах, і обох дружин – Анну-Марію Кі і просто Марію, і Джона з Інкою. Думав і про їхнє життя, і про своє життя, і про Анжелку, й про маму та її городи, і про тітку Мартоху, й про Орка з Сашунею...».
Автобіографічність – прикметна ознака стилістики О. Вільчинського. Письменник пише про те, що добре знає, а найкраще він знає самого себе. І хоча художній роман – це не документ, деталі приватного досвіду є красномовними. Звідси певна суб’єктивізованість оповіді, писання від «я» і про «я», про те, що заховане в індивідуальній пам’яті, коли неможливе стає можливим. Опублічена, роздрукована приватність ризикує її, приватність, втратити. Спосіб самозахисту письменника, на мою думку, є вдалим – іронічність. Текст роману просякнутий нею, як море сіллю. Іронічність, скептицизм, певним чином, відсторонюють автора від написаного (tertium comparationis – третє в порівнянні). Можливо, інколи, це іронія відчаю – письменник володіє гострим почуттям реальності.
Жанр твору ( приклад суб’єктивних асоціацій, вони описані й зрозумілі) дозволив письменникові дослідити межові стани людської свідомості, трагічну самотність, розірваність зв’язків; прослідкувати, показати в русі всі звивини й зміни внутрішнього життя індивіда. Головний герой з друзями видаються неґативними персонажами, але з привабливими рисами: молоді (але не дуже), талановиті (але хтозна), рішучі (але не зовсім)... Тема почуттєвого розгулу (стосунки з алкоголем, жінки тощо) плюс тема тлінності, нетривалості усього живого, марнославних учинків та ілюзорності їхньої мети.
Роман не дає уроків улаштовування життя. Психологізм і весь стилістичний стрій книги певним чином обмежені. Приступна героям правда часткова і неповна. У кожного з них, в остаточному рахунку, свій закон. За плутаниною й смутою поривань ховається вивих приватного випадку, автор обмежує розповідь стійкими і повторюваними психологічними станами. Драматизм цієї світлої книги обмежений тим, що обидві істини, виказані в романі, взаємопроникні, вони протилежні одна одній, але пов’язані, жодна не вбирає в себе всієї повноти й складності існування. Прозорий і ясний О. Вільчинський запропонував читачам дещо більш суттєве, ніж готові відповіді. Справа не про істину та її пізнання, а про дійсність і можливість дослідити її та випробувати.
У мові О.Вільчинського нема нічого довільного, необґрунтованого, безпідставного. Він віддає перевагу словам, наповненим пам’яттю поколінь. Його образи, його порівняння завжди зіставлюють поодиноке, ізольоване з усталеним загальним рядом. Та зрозумілість і простота тексту роману не виключають глибини. Правда, секрет у тому, що вона привідкривається рівно настільки, наскільки може вмістити читач.
Іноді герої роману живуть так, наче це їх останній день життя (feroux gens – погане плем’я)… Вони шукають і прагнуть зосередитися на смислі свого талану. Сюжет роману вибирає головне, іноді показуючи героя в моменти прозріння. І хоча герой, буває, не отримує жаданої втіхи, та, як це часто буває, важливе проявляється через випадковість, дрібницю – символічна форма пошуку довершеного слова, в певному сенсі, алхімічного (за Яном Парандовським).

Що ж, у кожної події є своя магія: «І тоді я подумав, що, можливо, ця осінь не така вже й погана і що кращі часи у нас ще попереду. Якщо доживемо до зими, то обов’язково повезу свою шоколадку на лижах покататися. Це також її мрія, а мрії треба, аби хоч інколи збувалися... Принаймі я мріяв про це ще тоді, після копання картоплі, коли ми мчали по шосе, здавалося, навздогін сонцю, що вже ховалося за лісосмугою».
Рухатися навздогін сонцю – означає для мене перспективу продовжувати жити. Герої роману не втратили віри. Прагнення до оновлення, до краси і гармонії має упорядкувати щоденний хаос і наблизити до омріяного майбутнього.
Я впевнена, що у цієї книги Олександра Вільчинського буде багато щирих прихильників, яких вона порадує і зачарує своєю художньою красою і правдою.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-10-26 07:20:35
Переглядів сторінки твору 5190
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.04.17 12:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-10-26 09:16:52 ]
Люблю читати відгуки на прочитані книги. Після них робиш висновок: чи варто читати саму книгу.
"Дерева на дахах" почитаю.
Дякую, Тетяно.