ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.01.24 07:37
У блакиті лелека білий
світлу стежку шукає в рай.
Наболіло і відболіло.
На все воля... Нехай, нехай.

В низині мапа долі степом,
річка злетів, багно падінь,
сітка чорних доріг. Лелекам -

Шон Маклех
2020.01.24 02:46
Щойно якісь заброди
На болоті звели будинки,
І сказали, що то не кладовище,
Що то не гранітний надгробок
Над усіма мріями і сподіваннями,
А що то місто прозорості:
Не води каламутної
І риб банькуватих,

Королева Гір
2020.01.23 21:07
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.

З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,

Козак Дума
2020.01.23 19:21
Вночі мені наснилася підказка.
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!

Ніна Виноградська
2020.01.23 18:56
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.

А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -

Надія Тарасюк
2020.01.23 18:36
Дозбирую роси
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..

Ігор Шоха
2020.01.23 18:31
Прошу пояснити, чому всупереч задекларованим правилам публікації на сторінках ПМ без будь-яких пояснень, але очевидно з «благородною» метою причесати всіх під один гребінець в угоду відомо кому, мені за окремі твори майже одночасно виставляються оцінки з

Ніна Виноградська
2020.01.23 15:48
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.

Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,

Ігор Шоха
2020.01.23 14:53
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.

Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,

Сергій Губерначук
2020.01.23 14:01
Усе почалося зі слова – і скінчиться в слові.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!

~ 2005 р.

Козак Дума
2020.01.23 13:30
Яким він буде твір мій? Той, останній…
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.

Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,

Ігор Деркач
2020.01.23 13:24
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.

***
Кому земля дає свої плоди?

Микола Дудар
2020.01.23 13:23
Засыпав нас у жернова -
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.

Галина Сливка
2020.01.23 07:42
У чорному сімені літер,
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії

Оксана Логоша
2020.01.22 21:52
Які веселі очі у вікОн,
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м

Олексій Кацай
2020.01.22 21:04
Блукаючи у нутрощах планет,
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Тернопіль ретро, або Навздогін сонцю
Образ твору Олександр Вільчинський. Дерева на дахах: Роман. – Харків: Фоліо, 2010. – 345 с. – (Графіті).

Тернополянин Олександр Вільчинський – прозаїк, есеїст, автор кількох книг прози, зокрема, «Суто літературне вбивство» (лауреат «Коронації слова-2002), «Останній герой» (Гран-прі і перша премія «Коронації слова-2003», «Віаґра для мера» та інших, стипендіат «Gaude Polonіa-2005».
Роман «Дерева на дахах», насамперед, розповідь про місто Тернопіль, «компактне, затишне місто, повне зелені і води», яке своїм обрисом на мапі схоже на кораблик; про тернопільські будинки, що теж схожі на кораблики; і про справжні кораблики, котрі плавають плесом тернопільського ставу і повсякчасно заселені тернополянами вщерть; про місцеві питейні «точки», сіреч, забігайлівки, «для інтелектуалів і митців», а саме: «Пінгвін», «Реанімація», «Пиріжкова», «Коза» та ще про багато чого іншого. Реґіональні мотиви-ознаки мають особливу цінність для цілості, бо вони додають своїх барв до загальної мозаїки.
Роздуми письменника провокують на роздуми (даруйте гру словами!). Покоління, котре своє дитинство та юність прожило в Радсоюзі, відрізняється від наступного інакшим менталітетом. Але в мене чомусь нема почуття незгоди, а виникає, скоріше, жаль, хоча сам автор, напевно, з цим не погодиться. І головне, я сама із собою не погоджуюся! Авторове покоління, і моє теж (що роками трохи старше), – сучасники. Воно прожило своє життя повно й насичено. Як тепер ми знаємо, багато з того, що ми вважали за правду, було кривдою. Свобода слова надала нам можливість уяснити все, як воно було насправді. І тверезо можемо собі сказати: ми жили яскраво, неповторно, незрівнянно, несхоже, а також – безталанно, нешанобливо (з причин незалежних), і так само – неоковирно, вайлувато, невідчутно, непомітно, іноді нездатно, неспроможно, нестерпно, хибно, хистко, недосконало й несумісно з нашими мріями. Але від тієї обставини наше життя не повернути. Багато доль за незалежних від нас обставин, згіркло, не збулося, пропало. «Інколи мені здається ( і мені також – Т. Д.), що усі ми представники якогось вимираючого виду, начеб динозаври серед людей. Але насправді ми, мабуть, більше нагадуємо звичайних недобитків...нікому невідомої армії й невідомо якої війни. А тепер кожен, як може, маскується під нормального... Наше минуле у наших очах...».
Писання історії за всю тверезість бачення і бажання бути об’єктивним усе-таки є творчість; це – складання, писання, і її, творчості, третій вимір – вигадка. Отож перед нами метафора людської долі – все вигадане, але нічого не придумане; фантазування вкупі зі правдивістю різних життєвих історій, послідовність викладу – з імпульсивністю пригадування. «Старію, моралізую» – так про себе говорить головний герой Яків Довгань, за всіма ознаками, alter ego автора: «Згадував і Прагу, і найближчі гори, і свої місця на Горині, і свої дуби по всіх містах, і обох дружин – Анну-Марію Кі і просто Марію, і Джона з Інкою. Думав і про їхнє життя, і про своє життя, і про Анжелку, й про маму та її городи, і про тітку Мартоху, й про Орка з Сашунею...».
Автобіографічність – прикметна ознака стилістики О. Вільчинського. Письменник пише про те, що добре знає, а найкраще він знає самого себе. І хоча художній роман – це не документ, деталі приватного досвіду є красномовними. Звідси певна суб’єктивізованість оповіді, писання від «я» і про «я», про те, що заховане в індивідуальній пам’яті, коли неможливе стає можливим. Опублічена, роздрукована приватність ризикує її, приватність, втратити. Спосіб самозахисту письменника, на мою думку, є вдалим – іронічність. Текст роману просякнутий нею, як море сіллю. Іронічність, скептицизм, певним чином, відсторонюють автора від написаного (tertium comparationis – третє в порівнянні). Можливо, інколи, це іронія відчаю – письменник володіє гострим почуттям реальності.
Жанр твору ( приклад суб’єктивних асоціацій, вони описані й зрозумілі) дозволив письменникові дослідити межові стани людської свідомості, трагічну самотність, розірваність зв’язків; прослідкувати, показати в русі всі звивини й зміни внутрішнього життя індивіда. Головний герой з друзями видаються неґативними персонажами, але з привабливими рисами: молоді (але не дуже), талановиті (але хтозна), рішучі (але не зовсім)... Тема почуттєвого розгулу (стосунки з алкоголем, жінки тощо) плюс тема тлінності, нетривалості усього живого, марнославних учинків та ілюзорності їхньої мети.
Роман не дає уроків улаштовування життя. Психологізм і весь стилістичний стрій книги певним чином обмежені. Приступна героям правда часткова і неповна. У кожного з них, в остаточному рахунку, свій закон. За плутаниною й смутою поривань ховається вивих приватного випадку, автор обмежує розповідь стійкими і повторюваними психологічними станами. Драматизм цієї світлої книги обмежений тим, що обидві істини, виказані в романі, взаємопроникні, вони протилежні одна одній, але пов’язані, жодна не вбирає в себе всієї повноти й складності існування. Прозорий і ясний О. Вільчинський запропонував читачам дещо більш суттєве, ніж готові відповіді. Справа не про істину та її пізнання, а про дійсність і можливість дослідити її та випробувати.
У мові О.Вільчинського нема нічого довільного, необґрунтованого, безпідставного. Він віддає перевагу словам, наповненим пам’яттю поколінь. Його образи, його порівняння завжди зіставлюють поодиноке, ізольоване з усталеним загальним рядом. Та зрозумілість і простота тексту роману не виключають глибини. Правда, секрет у тому, що вона привідкривається рівно настільки, наскільки може вмістити читач.
Іноді герої роману живуть так, наче це їх останній день життя (feroux gens – погане плем’я)… Вони шукають і прагнуть зосередитися на смислі свого талану. Сюжет роману вибирає головне, іноді показуючи героя в моменти прозріння. І хоча герой, буває, не отримує жаданої втіхи, та, як це часто буває, важливе проявляється через випадковість, дрібницю – символічна форма пошуку довершеного слова, в певному сенсі, алхімічного (за Яном Парандовським).

Що ж, у кожної події є своя магія: «І тоді я подумав, що, можливо, ця осінь не така вже й погана і що кращі часи у нас ще попереду. Якщо доживемо до зими, то обов’язково повезу свою шоколадку на лижах покататися. Це також її мрія, а мрії треба, аби хоч інколи збувалися... Принаймі я мріяв про це ще тоді, після копання картоплі, коли ми мчали по шосе, здавалося, навздогін сонцю, що вже ховалося за лісосмугою».
Рухатися навздогін сонцю – означає для мене перспективу продовжувати жити. Герої роману не втратили віри. Прагнення до оновлення, до краси і гармонії має упорядкувати щоденний хаос і наблизити до омріяного майбутнього.
Я впевнена, що у цієї книги Олександра Вільчинського буде багато щирих прихильників, яких вона порадує і зачарує своєю художньою красою і правдою.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-10-26 07:20:35
Переглядів сторінки твору 4832
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 14:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-10-26 09:16:52 ]
Люблю читати відгуки на прочитані книги. Після них робиш висновок: чи варто читати саму книгу.
"Дерева на дахах" почитаю.
Дякую, Тетяно.